سم الله الرحمن الرحيم
Запитання: Рух за справедливість і рівність відмовився підписати угоду по Дарфуру, підписану 14/7/2011 р. у Дохі ,Катар, між режимом Судану та головою повстанського руху, відомого як Рух за звільнення та справедливість. Ця угода була названа «документ Доха про мир у Дарфурі»...
Чи значить це, що вищезгадана угода подібна до інших угод,підписаних з цими рухами в Абуджі та інших місцях, де угода підписується з одним рухом,без участі інших рухів,та поступово розривається його домовленість або ця угода інша?
Відповідь: розмірковуючи про реальність цієї угоди, досить імовірно,що вона відмінна від інших угод…
1. За підписанням інших угод стояла Європа (Франція та Великобританія) ,щоб закріпитися у Дарфурі у відповідь на домінування Америки з питання про Південний Судан, які закінчились відокремленням його 9/7/2011р.Тому Європа обновила укладання угод,на той час як Америка зайнята на Півдні...
Таким чином, в Абуджі була підписана угода з Визвольним рухом Судану у 2006 році та рамкова угода з Рухом за справедливість та рівність у 2009 році … Але Америка підписала угоду з режимом Судану про закінчення дій цих угод…Це тому, що Америка не хоче,щоб дарфурська проблема була вирішена,перш ніж вона закінчить відокремлення Південного Судану,що Європа самостійно не вирішувала її. Особливо через те,що основні організації у Дарфурі проєвропейські: «основна роль у Франції, а Великобританія підтримує її у цьому».
Добре відомо, що Рух за справедливість та рівність – це головна організація, матеріально підтримувана Францією та ЗМІ з боку Англії. Тому Франція прагне швидше укласти угоду з режимом Судану, щоб цей рух був основою для переговорів по угоді. І, здолавши багато труднощів у цьому напрямку, подружила Чад з Суданом, і пом’якшила деякі позиції руху. Англія ж доклала багато зусиль, щоб підписати угоду, яка і була підписана у Катарі, відомому своєю лояльністю по відношенню до Англії. Катар використав фінансову спокусу у допомозі Судану та руху, щоб підписати угоду… Так воно і було. 17/02/2099 року поміж суданським режимом та Рухом за справедливість та рівність була досягнута «угода доброї волі та довіри» або «рамкова угода».
Але Америка, незважаючи на її м’який тон стосовно угоди,проти неї, навіть, якщо і допустила його можливість, коли посол США ясно виразився в ООН після підписання угоди: «Можливо, що угода буде скромним кроком на шляху до миру», як наводиться у газеті «Близький Схід» від 18/02/2009р.
Незважаючи на те, що Америка підписала угоду з суданським режимом, вона анулювала її дію, звільнила від її змісту. І ця угода стала являти собою лише чорнило на папері, як і попередні угоди поміж суданським режимом та крилом Визвольного руху Судану Мінаві в Абуджі у травні 2006 року. Було ясно, що Америка не хоче жодної реально діючої угоди, керованої Європою та утвореними нею організаціями у Дарфурі. Це через те, щоб закінчити відокремлення Південного Судану, а також утворити організації на противагу профранцузьким організаціям, підтримуваними Великобританією.
2. 9/7/2011 року було офіційно об’явлено про відокремлення Півдня. Він став країною. Наслідком цього стало те,що будь-яка проблема у стосунках поміж Північчю та Півднем буде розглядатися як проблема у стосунках поміж двома країнами через міжнародні канали: Раду Безпеки та Генеральну Асамблею, а також міжнародний вплив, зокрема Америки. Тобто, взаємодія з ним буде проводитись як з режимом. Повстанський рух же закінчився. І, відповідно до цього, для Америки з’являється можливість зайнятися рішенням проблеми Дарфуру через коронацію початкових переговорів, які Америка провела з новою організацією «Рух за звільнення та справедливість», яка була утворена нею кілька місяців тому назад. Це було підписання угоди 14/7/2011.
Це був перший крок у тому, що Америка утворила нове об’єднання з відокремлених від загальних повстанських рухів у Дарфурі та тих, хто приєднався до них. Вона назвала це об’єднання «Рух за звільнення та справедливість», на чолі з Тіджані Сіссі, відомого своїм секретним співробітництвом з суданським режимом. Навіть група з цього руху об’явила про відсторонення Тіджані Сіссі від керування рухом, після того як вони зрозуміли, що він секретно відвідував Хартум та встановлював особливі стосунки з режимом Баширу та іншими, як вказано у заяві, оприлюдненій від імені армії Руху за звільнення та справедливість у жовтні 2010 року! Незважаючи на це, Сіссі не постраждав через це, а навпаки як і раніше очолює цей рух, підтримуваний Америкою та суданським режимом.
3. У проблемі Дарфуру Америка здійснює такі ж самі кроки, які були зроблені нею у проблемі Південного Судану. Тобто, вона прагне поступово досягти відокремлення Дарфуру. Це ясно з реальності угоди та заяв відповідальних з американської адміністрації по цій угоді, а також із заяв Тіджані Сіссі
Реальність угоди проголошує щодо широких повноважень, які з’явились у другому кварталі, як утворення регіонального уряду у Дарфурі. Цей регіональний уряд має Раду, яка складається з 22 осіб, та яка має широкі повноваження та владу. Завданням Ради є реалізація того, що було в угоді стосовно співпраці з владою у Хартумі. І щоб президент Судану призначив свого заступника від Дарфуру, але не лише у Дарфурі, а як віце-президент по всьому Судану, як це було з сепаратистом Сальва Кііром, і до нього Джоном Гарангом, будучи віце-президентом Південного Судану, він був віце-президентом усього Судану.
В угоді також говориться про утворення законодавчої ради регіонального уряду у складі 67 осіб та заснування особливих судів з участю спостерігачів від Африканського союзу та ООН. В угоді наводиться проведення референдуму про те, щоб зробити Дарфур однією провінцією або кількома областями під владою регіонального дарфурського уряду. Був встановлений механізм для реалізації угоди, який складається з США, Англії, Франції, Росії, Китаю, Японії, Канади, Ліги арабських країн,Африканського союзу, ООН, Катару, уряду Судану, дарфурських рухів і Чаду. Угода, яка складається з 100 сторінок, містить у собі пункти та багато дрібниць,починаючи з прав людини та загальних свобод до розділу владу та федеральної фінансової системи та розподілу природних багатства, і що пов’язано з озброєними силами, поліцією, митницею, прикордонниками, а також утворення судової влади та інших державних установ у Дарфурі.
В угоді також розглядається повергнення емігрантів, біженців та виплата компенсацій, і те, що пов’язано з управлінням земельними ресурсами та регіонального використання природних ресурсів та нафтового сектору, і утворення особливого суду по Дарфуру, враховуючи його юрисдикції стосовно серйозних порушень прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, скоєні у Дарфурі з 2003 року.
Стосовно ж заяв відповідальних осіб з американської адміністрації, то представник Держдепартаменту США Марк Тонер заявив: «Ця угода є кроком вперед у напрямку довгострокового вирішення кризи у Дарфурі». Він сказав: «Ми будемо спричиняти тиск на інші озброєні угрупування, які відмовляються брати участь у переговорах з тим, щоб вони дотримувалися мирного процесу». Американський представник закликав Хартум «чітко висловити готовність продовжувати переговори з метою досягнення повного миру у Дарфурі» (Аль-Джазіра 15/07/2011)
Америка не вважає цю угоду остаточною, але вважає її кроком на шляху до дострокового вирішення кризи у Дарфурі. Це означає, що США кажуть, що за ним відбудуться і інші кроки, щоб примусити суданський режим піти на послідовні поступки, допоки не буде досягнуто довгострокове рішення, про зміст якого Америка нічого прозорого не каже. Якщо усе це є одним кроком! … То інші кроки означають більше , аніж те, що у регіону Дарфур будуть широкі автономні повноваження…Це означає ніщо інше , окрім того, що справа іде до остаточного відокремлення Дарфуру від Судану, за допомогою пошуку інших угод, подібних до угоди Найваша, які надають народу Дарфуру право на самовизначення и проведення референдуму з цього приводу, а згодом, відокремлення, подібне до того, яке відбулося у Південному Судані.
Це зрозуміло зі слів представника Держдепартаменту США. Він вимагає від режиму Хартуму явно виразити своє бажання продовжити переговори, щоб досягти того, що він назвав повним миром у Дарфурі. Тобто, щоб режим Хартуму був готовий піти на одні за другими поступки, щоб Америка змогла здійснити те, що вона хоче від повного миру. Тому що вона вимагає від режиму Хартуму, щоб він об’явив про своє бажання продовжити переговори. Тобто, вона хоче сказати, що угода у Доху не є остаточною, і необхідно продовжити переговори для досягнення так званого повного миру!
Окрім того,Америка працює,щоб збільшити Рух за визволення та справедливість та його голови,щоб він став подібний до зразку у Південному Судані – Народно-визвольному руху (НОДС),який став маріонеткою Америки та рухається під її керівництвом. Не виключено,що голова регіонального уряду у Дарфурі та віце-президент Судану буде назначатися з Руху за визволення та справедливість. Також, можливо надання йому найбільше важливих посад, щоб забезпечити Америці утримання проблеми Дарфура у своїх руках та взяти її під свій контроль.
Що ж стосується слів Тиджані Сіссі,то Сіссі,голова Руху за визволення та справедливість,описуючи підписання угоди «великим досягненням,яке має метою встановити безпеку та стабільність у регіоні»,зауважив,що: «Це історичний момент співпадає з відділенням Півдня країни та об’явлення його незалежною країною. Без сумнівів,що ці дві події пов’язані між собою способом,за яким вирішуються проблеми в Судані». (Африка сьогодні від 15/07/2011).Тиджані Сіссі підкреслює зв’язок між підписанням угоди по Дарфуру та тим,що сталося у Південному Судані – його відділення та проголошення його країною,та вказує на спосіб вирішення проблем в Судані – прибічність до розділення регіонів Судану та прийняття цього Суданським режимом. Тобто,щоб суданський режим вирішував свої справи за методом вирішення проблеми Південного Судану, даючи право на відділення провінції, яка хоче відділитися від Судану,крок за кроком,підписуючи угоди, доки вони не досягнуть угоди подібної угоді Найваша. А також він вказав на те,що Рух за визволення та справедливість має метою ,врешті решт ,відділити регіон та проголосити свою країну,слідуючи поганому прикладу того,що сталося на Півдні Судану. Те,що Тиджані Сіссі розуміє під цим способом вирішення проблеми у Судані,розуміють і суданський режим під початком з Омаром аль-Баширом,його команда,та ті,хто з ними в одному кортежі,та багато політиків – це поступки,крок за кроком,та надання права на самовизначення регіону ,який хоче відділитися,а потім референдум,і прийде рішення відділитися та проголосити народження нової міні-країни на руїнах Судану.
Таким чином, як Америці вдалося втримати Південний Судан,також їй вдалося втримати Дарфур,а також відвести від них Францію та Англію,і залишити їх та їх агентів із Чаду та Катару брати участь у святкуваннях підписань угод та брехати проти неї, а також брати участь у виплаті необхідної матеріальної допомоги та компенсації для біженців ,особливо Катар ,який грає особливу роль в інтересах Англії. Найбільша роль,яку Америка може дати їм у цьому, це зібрати їх у спостережну комісію для здійснення будь-якого її рішення, тобто у якості міжнародних спостерігачів, виконуючих рішення Америки, як це відбулося при підписанні останнього документу по Дарфуру. Америка стала володіти усіма паперами тиску на режим Омар аль-Башара та тримати важелі управління грою у Дарфурі, окрім невеличкої решти. Америка об’явила, що буде спричиняти тиск на інші групи, які відмовляються брати участь у переговорах. Це загрозливий натяк з боку Америки для цих рухів. Це означає, що Америка буде працювати для вирішення питання щодо повстанських рухів різними шляхами, щоб підкорити їх своїй волі, незалежно через загрози чи спокушання, або ігнорування, або закінчення їх ролі, або роздрібнення їх, щоб не залишилось від них нічого значного.
Варто відзначити, що цей документ угоди, під назвою документ Доха про мир у Дарфурі, став дійсним лише після того, як Америка сказала своє слово. В останні місяці президент США направив свого особливого посланця Брінсна Лімена (Brincn Lehman) до Судану з його головним радником по Дарфуру, Дейном Смітом, взяти участь у переговорах у Доху, щоб відбулося підписання угоди. Того дня Держдепартамент США випустив заяву, яка описує цей крок адміністрації – відправлення послів у Доху: «Закликати уряд Судану та озброєні рухи у Дарфурі використати решту тижнів на переговорах у Доху для досягнення політичного врегулювання та дотримання негайного припинення вогню і негайно вжити заходів для покращення людських умов проживання та безпеки на території Дарфуру». (AP 30/04/2011). Це є доказом того, що Америка стоїть за підписанням цієї угоди через своїх агентів у суданському режимі та Дарфурі, який крокує стопами Америки, щоб взяти під свій контроль вирішення проблеми Дарфуру та віддалити від нього французький та англійський вплив.
4. Европа (Франция и Англия) поняла успех Америки в этом соглашении и поэтому начала образовывать свои повстанческие движения, в особенности, Движение за справедливость и равенство, чтобы смягчить свой противоречивый тон. Пресс-секретарь этого движения Джибриль Адам Билял заявил, объявляя об отказе его движения подписать договор в его нынешнем виде: «Это соглашение служит основой для мирного процесса и обсуждения вопросов, но никак не является окончательным для его подписания». Он также сказал, что «Совет Безопасности говорит, что этот документ формирует основу для мира, но он не говорит о том, что этот документ принят для подписания сейчас. Совет Безопасности побудил стороны к необходимости достижения мира в кратчайшие сроки». (Африка сегодня 14/07/2011). Поэтому есть вероятность подписания соглашения этим движением позже, в то время как другим движениям, которые не подписали соглашение, было дана отсрочка в три месяца.
Або цей рух буде брати участь у підписанні майбутніх угод, у яких режим Башира у Хатумі надасть великі поступки, як біло визначено для нього у майбутньому. Особливо, якщо цьому руху нададуть зручні для нього місця у новій політичній структурі Дарфуру. Бо, здається, рух відчуває (усвідомлює), що доля посадових місць буде належати так званому Руху за визволення та справедливість, який сформувався з відокремлених від інших повстанських рухів, з головою Тіджані Сіссі, і що воно не виграє багато посад, за які він веде боротьбу з іншими повстанськими рухами. Представник цього руху Джібріль Адам стосовно документу Доха сказав, що ця «угода по призначенню посад надає дипломатичні посади для тих, хто підписує її, і не вирішує реальних проблем у Дарфурі» (AFP 14/7/2011)
Так, коли Франція побачить, що вона зазнає поразки у Дарфурі, якщо її агенти не підпишуть угоду, то вона буде наставляти їх, особливо Рух за справедливість та рівність, щоб вони підписали цю угоду після досягнення обов’язків по наданню задовольняючих її посад у регіональному дарфурському уряді. Або вона навіє їм підписати іншу угоду, у якій будуть зміни, щоб нічого не втратити у проблемі Дарфуру, яку вона розпалила і починає втрачати на користь Америки. Відомо, що делегація цього руху була у Доху, але офіційно не приймала участь у переговорах. Імовірно, що колоніальні країни віддадуть наказ своїм агентам, щоб вони змінили свою позицію на протилежну, або вони навіть самі виговорять за них, якщо побачать інтерес у цьому. Коли вони побачать, що Америка має успіх у проблемі Дарфуру протягом переговорів з Рухом за визволення та справедливість, який сама же і утворила після середини минулого року, і примусила Башира підписати угоду у першу чергу з ним у березні 2010 року, то захочуть грати певно визначену роль у переговорах у Дарфурі.
І бачачи те, що Башир не задоволений Халілом Ібрахімом у якості голови Руху за справедливість та рівність, вони наблизяться до Башира, і дадуть вказівку Чаду вигнати Халіла Ібрахіма, голову Руху за справедливість та рівність, до Лівії до Каддафі, агента Англії. Був час, коли Халіл Ібрахім витрачав своє життя на прислуговування Франції та Чаду. Зараз же він сидить у Триполі у якості нещасного гості у режимі Каддафі, у критичному стану і не дасть собі ради. Таким чином, не виключено, як ми сказали, що Франція погодиться, і відповідно, Рух за справедливість та рівність, підписати угоду, після того як будуть надані їй певно визначені посади, і після задоволення додатками, навіть, якщо формальною угодою.
Незважаючи на це, Європа (Франція та Англія) не уступить легко монополізувати Америці Дарфур, як вона зробила на півдні Судану. Хоча Європа і пом’якшила свою позицію стосовно угоди, і, навіть, наказала Руху за справедливість та рівність підписати її, але не більше ніж «перепочинок політичних позицій», щоб знайти слушну нагоду пересікти цю угоду, щоб зробити її нестійкою та несталою, у якій вона зможе знову вхопити важелі керування Дарфуром, встановлені на самому початку, навіть якщо і не усі …
5. І, врешті решт, сумно та боляче, що ці правителі шматують країну, не відчуваючи сорому ані перед Аллахом, ані перед Посланцем, ані перед віруючими. Серед біла дня суданський режим відмовився від Південного Судану і визнав відокремлення півдня за день до офіційної об’яви його відокремлення, і до того, як визнала його Америка. Одним із перших, хто визнав цей злочин – відокремлення Півдня, і одним із перших, хто схвалив та благословив його у такій якості, є голова суданського режиму, який віддає усю землю Судану та його народу, щоб надати відокремленню півдня законності, регіональності та державності …Потім він, Омар аль-Башар, сам поїхав туди для участі у святкуваннях з приводу злочину, без сорому і без почуття вини та каяття, відкриваючи двері, щоб ввести долю усієї країни у цей напрямок до іще більшого розшматування, і сприяв цьому.
Ось ми бачимо результат Дарфуру: більша автономія – передвісник кроків по тому ж шляху, що і у Південному Судані …
Існуючі режими у мусульманських країнах прагнуть погубити вас … І якщо мусульмани не будуть працювати з усією серйозністю для встановлення ісламського Халіфату замість цих режимів, то ми будемо стояти не перед разовим відокремленням мусульманських країн, а перед багаторазовим відокремленням …
نَّ فِي ذَٰلِكَ لَذِكْرَىٰ لِمَن كَانَ لَهُ قَلْبٌ أَوْ أَلْقَى السَّمْعَ وَهُوَ شَهِيدٌ
«Воістину, у цьому є нагадування для тих, у кого є серце, хто прислухається та присутній при цьому» (50:37)
19 шаъбан 1432х.
20/07/2011