Питання щодо проблеми Кіпру

Відповіді на питання
Друкарня

 بِسْمِ اللَّهِ الرَّحْمَٰنِ الرَّحِيمِ

Питання:
03/03/2012 року міністр зі справ Європейського Союзу і головний дипломат Туреччини з питання вступу до ЄС Егэмэн Багиш, під час свого візиту до Британії для проведення зустрічі з британськими відповідальними особами відносно проблеми Кіпру, заявив кореспондентові газети Північного Кіпру «Kibris» наступне: «Усі варіанти рішення проблеми Кіпру знаходяться на столі переговорів.

Чи то з’єднання острову на основі угоди, яка досягнута спільно лідерами обох кіпрських республік, або створення двох незалежних держав із двосторонньої згоди у тому випадку, якщо лідерам не вдасться домовитися з приводу об’єднання острову, або анексія Північного Кіпру Туреччиною . Це усі можливі варіанти. Ми ж зі свого боку сподіваємось на досягнення угоди поміж двома лідерами з приводу об’єднання двох сторін в одну державу на Кіпрі».  Але турецький міністр не згадав справжнього рішення цієї проблеми, а саме: повного приєднання Кіпру до Туреччини, тому що раніше він був частиною Туреччини. Що стоїть за цими заявами? І нехай Аллах воздасть вам благом.

Відповідь:

1. Насправді, турецький міністр висунув старі американські проекти. Іще у 70-роки минулого сторіччя Америка пропонувала дані варіанти вирішення конфлікту. Або розділити острів на дві окремі держави, або можливий також варіант, щоб обидва боки стали подібні до двох держав, об’єднаних в одне, тобто мова йде про федеративну державу або конфедерацію. І третій варіант  приєднання Північного Кіпру до Туреччини, а Південного до Греції.
 
Але після того, як Південний Кіпр став членом ЄС, навряд чи можливий розгляд ідеї приєднання південної частини до Греції. Південний Кіпр є настільки ж повноправним членом ЄС, маючи повний суверенітет, як і Греція, при цьому з ним рахуються настільки, що він буде очолювати ЄС з початку липня  2012 року. Положення Греції дуже погане, особливо у питанні економіки країни, тому самі люди на півдні не вітають такого род з’єднання, хоча над ними і домінують почуття грецького націоналізму, змішаного з релігійним фанатизмом.

З цього приводу, з одного боку усе сприймається як турецька загроза. Це вперше, коли турецька офіційна особа з початку виникнення кіпріотської проблеми, почала говорити про неї так відкрито. Тобто з того моменту, коли Америка у п’ятдесяті роки минулого сторіччя почала вести політику у самому Кіпрі зі зменшення британського впливу, тим самим викоренивши його, щоб самій зайняти це місце. Внаслідок цього Британія була змушена надати Кіпру формальну незалежність у 1960 році. У якості голови Республіки Кіпр був призначений настоятель автокефальної Кіпрської церкви архієпископ Макаріос III, а британський агент Рауф Денкташ став представляти мусульман. Таким чином, острів зберіг цілісність, залишаючись у владі Великобританії.

Схоже на те, що турецька загроза з’явилася після проведення переговорів з британцями стосовно проблеми Кіпру, про що турецький міністр Егємєн Багиш сказав у своїй заяві у вищезгаданій газеті від 03.03.2012р., після того, як провів зустріч з міністром іноземних справ Британії Уільямом Хейгом. Зокрема, він сказав: «Британія дуже уважно слідкує за обома боками, але я не бачу, щоб вона активно використовувала свій вплив. Наше завдання полягає у тому, щоб упевнити її у цьому питанні. Британія є гарантом влади на Кіпрі, ми вважаємо, що вона повинна практикувати більш дійову політику і грати більш конструктивну роль».

2. Звідси зрозуміло, що англійці, якщо навіть і роблять вигляд, що підтримують ініціативи з розв’язання проблеми Кіпру, не хочуть американського бачення у вирішенні цього питання, що було знов підняте турецьким міністром. У британців на Кіпрі розташовані дві важливі зі свого значення військові бази, у яких утримується більш ніж 24 тисяч британських солдатів, окрім спецпристроїв  для підслуховування, розвідки. Британія - це одна з країн, яка є гарантом влади відповідно до угоди, яка була підписана у 1964 році. Згідно з цією угодою Британія, Туреччина та Греція виступають у якості країн-гарантів положення, яке було позначено Британією на острові після подій, які мали місце, коли греки-кіпріоти скоїли агресію проти турок-мусульман. Згідно з даною угодою Британія змогла зберегти на той період свою присутність і вплив у регіоні.

Південна частина Кіпру, як на міжнародному, так і на європейському рівнях отримала визнання, будучи повноцінним членом ЄС. Британія також є частиною ЄС. Таким чином, британську присутність на Кіпрі можна розглядати не як зовнішній, а як внутрішній чинник. Поряд із тим, що інші країни ЄС не дратуються таким станом справ. Більше того, вони потайки підтримують позицію Британії, якщо навіть вона і заявила про підтримку плану Кофе Аннана, тому що Британія дає гарантії, що саме греки будуть домінувати при владі на острові і турецькому впливу настане кінець. З цього приводу Британія не відмовиться від власної присутності і впливу на Кіпрі.

3. Європейці зі свого боку практикують тиск на Туреччину для досягнення власних вимог. У цьому зв’язку у хід йде і так зване кіпрське досьє, остаточне рішення із якого не було знайдено між ними та Туреччиною. Дане питання розглядається в умовах вступу Туреччини до ЄС, де кількість цих файлів нараховується порядка 35. Із них внутрішні питання, наприклад, так звана етнічна проблема – від курдського досьє, до алавітів та вірмен. Питання з демократією та правами людини, прийняття поправок до Конституції, нагляд з боку міжнародних спостерігачів під час виборчих процесів стосовно питання зниження ролі військових у державному управлінні і багато інших файлів.

Одним із європейських вимог є питання, пов’язане з кіпрським досьє, де висувається вимога відкриття турецьких портів та аеропортів для греків-кіпріотів. Але турецький бік не виконав вимоги угоди у цій частині, тому що європейці не дотримали своєї обіцянки зняти ембарго з турків-кіпріотів, згідно з угодою, яка була укладена між сторонами. Таким чином, проблема Кіпру разом із іншими сімома питаннями заморозилися, не знайшовши жодного рішення. Зі свого боку Туреччина відмовляється визнавати Південний Кіпр, який контролюється греками, до того часу, доки не буде знайдено рішення проблемі. Британія зробила деякі кроки через своїх агентів, щоб блокувати план США, який був названий планом Кофе Аннана, колишнього генсекретаря ООН, на той час у 2004 році, більшість у південній частині острову проголосувала проти цього плану.

Турки у північній частині проголосували за цей план, коли уряд Північного Кіпру очолював американський агент Мехмет Алі Талат. На той момент його сильно підтримав уряд Єрдогана, який зробив усе можливе, щоб населення проголосувало за цей план. Рауф Денкташ на той час категорично був проти цього плану і закликав відкинути його. Більше того, він прибув до Туреччини і поскаржився на уряд Ердогана турецькому військовому командуванню, яке у свою чергу виступало проти цього уряду і ніколи не підтримувало план Аннана. Дана ситуація підкреслила наявність конфлікту між британськими і американськими агентами у Туреччині і на Північному Кіпрі. Даний план включав у себе об’єднання острову з участю турок при владі і у деякому процентному відношенні, тоді як грекам-кіпріотам перепадала значна частина тієї самої влади. Також турки повинні були відступитися від частини своїх земель на користь греків на 7%.

4. Америка не погодиться з тим, щоб рішення питання полягало у приєднанні північної частини острову до Туреччини, а південна частина, щоб продовжувала залишатися у незмінному стані, тобто під англійцями, які комфортно себе там почувають. Для британців, якщо подібне і станеться, а їх присутності і впливу нічого не буде загрожувати, то все влаштує, і вони приймуть це. Але Америка з цим не погодиться, доки не усуне британський вплив і не займе її місце, видалить британські військові бази і сама розміститься на цьому місці. Так як Америка вже більше 50-ти років бореться з англійцями за даний регіон, і вона не буде вдоволена тим, що її вплив розповсюдиться лише на північну частину острову, а південна дістанеться англійцям, де вони продовжать себе комфортно почувати! Англійці зі свого боку через свої ЗМІ запропонували Америці створити свої військові бази на території Північного Кіпру. Але американці початково не згодні з подібного роду кроками, тому що у цьому міститься деяке визнання англійської присутності у цьому регіоні. Америка запропонувала план Кофе Аннана, щоб отримати можливість контролю за двома частинами острову, тоді вже під приводом нової політичної формули на острові, з’явиться можливість контролювати уряд і змушувати його реалізовувати свої накази.

5. Заява турецького міністра про можливість анексії Північного Кіпру Туреччиною, якщо навіть це і розглядалося одного разу Америкою як один із варіантів, зараз це виглядає як загроза, яка використовується у якості важеля тиску на англійців, європейців та греків –кіпріотів. Тому що британці задоволені своїм положенням на Кіпрі, і тому вони не виявляють особливого ентузіазму в рішенні цього питання, але поряд із цим вони перешкоджають реалізації американських проектів через своїх агентів на острові. Турецький міністр заявив про це у самій Британії, тим самим звинувативши безпосередньо її, яка перешкоджає знаходженню рішення конфлікту, у тому, що вона без особливого ентузіазму вдається до використання свого впливу, не практикує більш дійову політику, тим самим виконуючи більш конструктивну роль. Насправді, це дипломатичні формулювання, але це свого роду замасковане звинувачення на адресу Британії, що вона заплутує проблему, і нічого не робить для її рішення.

Якщо Туреччина анексує Північний Кіпр, то це погіршить ситуацію  із вступу самої Туреччини до ЄС, тому що європейці не погодяться з подібним. Через цю причину є мало шансів, що Туреччина у найближчий час зробить подібний крок, поряд із тим, що вона горить бажанням вступити до ЄС, у чому їй надає підтримку Америка, яка зі свого боку тисне на європейців, щоб останні відповіли на вимоги турецького боку, а Америка у свою чергу домоглася своїх цілей, скерованих проти ЄС. Одночасно Америка не здійснить тих задач,  рішення яких вона прагне, а саме: витіснити присутність Британії та її вплив із острову, тому що положення з Південним Кіпром залишиться старим і Америка не зможе вирішити цю задачу, прямуючи цим шляхом. Таким чином, слова турецького міністра варто сприймати не більше аніж здійснення тиску.

Варто також звернути увагу на те, що анексія північної частини острову для Туреччини зовсім не важке завдання, тому що вона і так знаходиться під контролем Туреччини. Бо тут розміщено більше ніж 30 тисяч турецьких солдат, також керівництво турецького війська тепер стало підтримувати уряд і стояти з ним пліч-о-пліч. Подібний крок тепер же не розгніває, у тому числі і військо, яке саме буде підтримувати власну присутність там. Захист північної частини острову, питання безпеки і інтересів - усе це пов’язане з Туреччиною, жоден не рахується з цією частиною острову як з окремою державою,  і з його урядом, окрім самої Туреччини, таким чином, доля північної частини знаходиться у руках Туреччини. Питання приєднання Північного Кіпру до Туреччини дуже простий, але турецький режим сам по собі не є незалежним, він знаходиться на осі американської політики, тому Туреччина не зробить і кроку у цьому напрямку, доки не отримує розпоряджень на свою адресу. Таким чином, загрози анексувати Північний Кіпр є нічим іншим, як способом  тиску на англійців та греків на Кіпрі, щоб вони погодилися з американським планом.

6. Дані обставини проясняться у більшій мірі після липня місяця, коли до уряду південної частини Кіпру перейде черга очолювати ЄС, і коли проявляться труднощі у взаємовідносинах між Туреччиною та ЄС. Про що і заявив міністр зі справ Європейського Союзу і головний дипломат Туреччини з питання вступу до ЄС Егємєн Багиш вищезгаданій кіпрській газеті, зокрема, він сказав: «Ми не будемо звертатися до греків на півдні Кіпру, коли прийде їх черга представляти ЄС у липні місяці… Ми і надалі будемо співпрацювати з ЄС, але для нас ніби греків-кіпріотів на чолі ЄС не існує… …грецький уряд на півдні Кіпру діє нерозважливо. Існує ймовірність того, що ми не будемо приймати участі у засіданнях у Брюсселі під головуванням цього уряду». Це означає, що дане положення може бути використано, і це на руку і можливість для Америки, щоб тим самим створити деяке збентеження і страх в очах європейців та греків, якщо англійці та їх агенти у південній частині Кіпру не поступляться і не приймуть американського плану, так званого плану Аннана. Держсекретар США Хілларі Клінтон у минулому році після зустрічі зі своїм турецьким колегою Давутоглу у своїй заяві підтвердила вищесказане: «Я не впевнена, що ситуація, яка склалася на Кіпрі в інтересах будь якої із сторін. Ми хочемо бачити союз двох регіонів, частин (на Кіпрі), і хочемо цього домогтися у найближчому майбутньому», від 16,07,2011 року AFP (Франс пресс). Інакше кажучи, Америка незадоволена положенням на Кіпрі, і хоче нав’язати власне бачення.

7. Що ж стосується правильного рішення, про яке говорить Іслам у питанні з Кіпром, то він полягає у повному приєднанні усіх земель до Туреччини. Кіпр являє собою ісламські території, тому він повинен бути прив’язаний до своїх витоків - до Туреччини. Острів Кіпр – це ісламський острів, який був завойований мусульманами у часи третього праведного халіфа Усмана(р.а.). Хрестоносці та європейці під час першої хрестової кампанії по захопленню мусульманських країн, окупували ці землі, але трохи пізніше мусульмани звільнили їх та повернули до лона мусульманських земель. Кіпр підкорявся правлінню Османів, як і всі інші території мусульман, тому що естафета Халіфату перейшла до них у руки. Потім англійці під час першої світової війни взяли Кіпр під власний контроль і проголосили про його приєднання до Британії, тоді ж і агент Англії Мустафа Кемаль у Лозанській угоді визнав за ним це право. Не зважаючи на це, мусульмани у Туреччині вважають Кіпр частиною своїх земель. У 60-70-ті роки, коли їх брати підпадали під масові вбивства з боку греків при різноманітній підтримці Британії та Америки, турки допомагали своїм братам. До цього часу турецьке військо продовжує залишатися там, щоб захистити більш ніж 300 тисяч мусульман.

Беручи до уваги усе вищесказане, проект приєднання північної частини Кіпру до Туреччини, виключаючи південну частину – це прийняття американських проектів, якщо навіть це малоймовірно і сама Туреччина у більшій мірі не прагне до досягнення цього. Все ж це варто сприймати як відмову від двох третин частини земель острову на користь греків, тобто невірних. Тоді як самі турки офіційно, на рівні простого народу, і в ЗМІ називають греків-кіпріотів наступними назвами: римляни, частина південного римлян, римська система. Залишатися задоволеними однією третиною земель острову, а це і є північна частина – це суперечить Ісламу, і кожний, хто згоден з цим, занурюється у гріховність. Тому що в основі острову Кіпр повинен бути повністю приєднаний до Туреччини.

Уряд на чолі з Ердоганом та його партією діє в цілях остаточного уведення даного питання від суті проблеми, змінити погляд мусульман на неї, щоб він полягав у тому, щоб вони не дивилися на острів як на свої території! Кувейтське інформаційне агентство КУНА передає, посилаючись на турецьку газету «Акшам» 09.03.2012 року, від офіційного джерела правлячої партії «Справедливості і розвитку», який сказав: «Уряд Ердогана вважає, що план Аннана з мирного урегулювання може стати важливою основою для досягнення постійного та справедливого миру на Кіпрі, тим більше, що США та усі країни ЄС підтримують цей план». Далі він додає: «Партія Справедливості і розвитку прагне показати кіпрське питання в іншому світлі і запевнити різні частини суспільства в Туреччині, що не варто дивитися на цю проблему як на питання виключно турецького національного характеру, навпаки, необхідно дивитися на питання на основі того, що воно у першу чергу представляє собою права людини. У цьому відношенні нас може хвилювати лише питання захисту прав турок-кіпріотів за допомогою отримання американських та європейських міжнародних гарантій».

Розгляд проблеми Кіпру у межах питання прав людини, як і будь-якої іншої зовнішньої проблеми у різноманітних куточках Земної кулі  не вважається розглядом проблеми з точки зору Ісламу, де відбувається саме виключення даних земель із категорії  ісламських. Подібного роду погляд  означає загублення Кіпру, і кожний, хто в цьому приймає участь та і ті, хто просто погоджується з подібним, знаходяться у гріху до приходу Судного дня. Мусульмани не відступлять від Кіпру, і від кожного шматочку землі мусульманських територій, які були втрачені правителями-тиранами. Навпаки, вони усе це повернуть, з дозволу Аллаха, якщо навіть не найближчим часом, але однозначно рано чи пізно повернуть. Воістину, завтрашній день близький.

16 Рабі аль-Авваль 1433 р.х.
09.03.2012