Питання: Стала визначною подією екстрена зустріч канцлера Німеччини Ангели Меркель і президента Франції Франсуа Олланда з російським президентом Володимиром Путіним, а потім їх зустріч у Мінську за участі президента України Петра Порошенка.
У результаті усіх цих зустрічей були підписані другі Мінські домовленості, які передбачають припинення вогню у двох східних (Донецькій та Луганській) областях України з 15 лютого 2015 року, а також створення демілітаризованої буферної зони.
Згідно з підписаними документами, українська влада та сепаратисти на сході країни на протязі двох днів після припинення вогню повинні відвести усе важке озброєння на рівні відстані з метою створення зони безпеки шириною мінімум 50 км одне від одного для артилерійських систем, 70 і 140 км – для реактивних систем залпового вогню. Лінія відводу для українських військ йде по фактичній лінії дотику згідно з першою Мінською домовленістю від 19 вересня 2014 року.
Що змусило Європу в особі Франції та Німеччини швидко (а точніше – поспіхом) зв’язатися з Росією та укласти політичну домовленість по Україні навіть без найменшої згадки про Крим? Хоча саме вона відтягувала укладення подібної домовленості, обумовлюючи це вирішенням питання щодо Криму. І чому не спостерігалося участі прем’єр-міністра Британії? Чому Америка не підтримала відкрито цю домовленість? Якими є прогнози відносно її реалізації? Вибачте за велику кількість питань, хай винагородить Аллах вас благом!
Відповідь: Для повної зрозумілості картини і отримання вірної відповіді, нагадаємо наступне:
1 – Загальна політика Америки полягає у тому, щоб Україна залишалася осередком напруженості у зоні інтересів Росії з метою використання цього осередку для здійснення тиску або створення провокацій, щоб створити Росії проблему такого самого класу, як і інші проблеми у світі, створювані Америкою. Як, наприклад, сирійська проблема, іранська ядерна програма і так далі. Європа не заперечувала проти цієї загальної політики через те, що вона не приводила до війни або до чогось схожого на великий озброєний конфлікт у Європі з Росією. Події в Україні розгорталися у межах цієї політики: озброєні зіткнення між озброєними силами України та бойовиками самопроголошених республік на сході країни, мовчазне відношення до проблеми Криму тощо. Ситуація загострювалася та затихала на протязі невеликих проміжків часу. Європа не вважала, що це може загострити положення і перерости у повномасштабну війну поблизу її кордонів.
2 – Однак ситуація неочікувано змінилася останнього часу. Америці не сподобався млявий перебіг конфлікту у вигляді невеликих зіткнень на сході України, особливо – на тлі загострення міжнародних проблем. До того ж, тиск на Росію та її провокування не буде давати бажаних результатів, якщо заморозяться дані події у зоні інтересів Росії. І тому Америка вдалася до загострення своєї позиції по Україні, почавши робити заяви про те, що бажає підтримати Україну літальною зброєю, що Україна може стати членом НАТО. Не кажучи вже про проведення деяких військових навчань поблизу важливих для Росії територій, що спровокувало Росію і штовхнуло її на те, щоб нарощувати збройні сили поблизу України. Більше того, це змусило її втрутитися у конфлікт і підкріпити своєю армією проросійських сепаратистів, навіть якщо офіційно і не було заявлено про це. Також необхідно додати до цього агресивні заяви деяких високопосадових осіб РФ.
Деякі ЗМІ повідомили, що держсекретар США Джим Керрі відвідав Київ у той час, коли Путін проводив зустріч із Меркель та Олландом для обговорення питання щодо політичної домовленості. Як відомо, у ході свого візиту до Києву, Керрі обговорював можливість озброєння української армії літальною зброєю, знаючи про те, що учасники Мінських переговорів виступають проти цього. Газета «Аль-Хаят» від 6 лютого 2015 року повідомила: «Вашингтон проголосив, що він готовий надати Києву екстрену допомогу у розмірі $118 млн. для підготування українських солдатів і надати військове обладнання, а саме – захисне обмундирування, військові транспортні засоби та прилади нічного бачення». У свою чергу, представник МЗС РФ Олександр Лукашевич відреагував на це наступною заявою: «Поставки Вашингтоном Києву сучасної зброї можуть принести наслідок не тільки у вигляді ескалації конфлікту, але і погрожують безпеці Росії, територія якої, як ви пам’ятаєте, не одноразово була обстріляна з українського боку». Він застеріг, що прийняття такого роду рішень може завдати великої шкоди російсько-американським відносинам.
Окрім цього, було зроблено низку інших заяв американських високопосадових осіб відносно теми Криму, які назвали приєднання його до Росії агресією. У своєму виступі 9 лютого 2015 року, президент США Барак Обама засудив дії Росії у відношенні конфлікту в Україні і сказав, що неможна дозволити, щоб у ХХІ році кордони в Європі змінювалися силою зброї. Ймовірно, це стосувалось теми Криму, яка була проігнорована під час укладення Мінських домовленостей. Так чи інакше, дана заява посилює напруженість у відносинах США та Росії через те, що остання порахувала Крим частиною своїх територій, а також ця заява йде паралельно із заявами Америки про постачання зброї українській армії. І так далі.
3 – Європа, зокрема Німеччина та Франція, всерйоз сприйняла заяви Америки і одразу заявила про те, що виступає проти постачання зброї в Україну з причини того, що це може привести до великої війни в Європі.
У своєму виступі на саміті з міжнародної безпеки у Мюнхені 6-9 лютого 2015 року, Меркель відзначила, що поставки Україні зброї для боротьби з проросійськими повстанцями не допоможуть урегулюванню кризи. Вона сказала: «Проблема полягає в тому, що я не можу уявити ситуацію, коли поставки зброї українській армії змусять Володимира Путіна подумати, що він може програти у цьому конфлікті». Також міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Лайен у своєму виступі на щорічній конференції з міжнародної безпеки у Мюнхені заявила, що можливе постачання зброї Києву приведе тільки до протилежних наслідків, підливши масла у вогонь конфлікту.
Франція зайняла аналогічну позицію. Газета «Аль-Кудус» від 7 лютого 2015 року повідомила, що, виступаючи перед журналістами, президент Франції Франсуа Олланд сказав: «На мою думку, це один з останніх шансів. Якщо ми не досягнемо успіху у пошуках стійкої мирної домовленості, то нам добре відомий можливий сценарій розвитку подій: у нього є одне ім’я – війна». За словами французького лідера, їх спільна з канцлером ФРГ Ангелою Меркель ініціатива була «складним та ризикованим кроком». «Але я знав, що це було вкрай необхідно», - сказав голова республіки. Також він додав, що він разом з Меркель бачить, як «привид війни вже стукає у двері Європи». Також міністр закордонних справ Франції Лоран Фабіус заявив: «Час робити вибір. Жоден не хоче втрапити у пастку всезагальної війни. Жоден у цьому не зацікавлений, - і підкреслив, - Франція та Німеччина хочуть добитися миру в Україні не на папері, а на справі».
4 – Європа в обличчі Франції та Німеччини злякалася, що дана зміна позиції Америки приведе до активізації російських військових дій в Україні, а потім це поставить Європу у незручне становище, якщо вона не встане на бік України. Це може перерости у війну або у певний озброєний конфлікт у Європі, що негативно відіб’ється на стані європейських держав, у той час як Америка залишиться осторонь і цей конфлікт на неї ніяк не вплине. Саме це стало тією причиною, яка змусила Європу змінити свою догідливу до Америки політику у відношенні до України та наважитися на зустріч з російським президентом для пошуку політичного рішення і попередження будь-якої ескалації між Європою та Росією. Так і сталося. Голови провідних держав Європи – Франції та Німеччини – обговорили ситуацію та прийшли до загальної згоди з цього питання 6 лютого 2015 року. І тільки потім, 8 лютого 2015 року Меркель вирушила до Вашингтону, щоб довести це до відома Обами, а зовсім не для того, щоб спитати його дозволу. Вперше Європа вирішила питання до отримання зеленого світла від Америки. Лідери трьох країн – Володимир Путін, Ангела Меркель та Франсуа Олланд – узгодили і прийняли план урегулювання 6 лютого 2015 року, і їм нічого не залишилось, окрім як запросити українські сторони (президента країни та представників самопроголошених республік) для підписання цього плану. Потім Меркель вирушила до Вашингтону для того, щоб довести це до відома Обами.
5 – Така позиція Франції та Німеччини справила великий вплив на Обаму та його адміністрацію. Вона викликала словесні сварки (сперечання) на Мюнхенській конференції між Керрі та Меркель, зокрема – відносно поставки зброї Україні з боку Америки, адже Європа виступає проти цього. Газета «Аль-Хаят» від 8 лютого 2015 року повідомила: «Міжнародна конференція з безпеки у Мюнхені стала свідком гострого словесного зіткнення між німцями та американцями відносно намірів Вашингтону озброїти Київ для боротьби з проросійськими сепаратистами на сході України. Це виявило відсутність консенсусу у країн північноатлантичного альянсу відносно плану з протидії Путіну у цій боротьбі». У своєму виступі на Мюнхенській конференції американський сенатор Ліндсі Грем схвально відгукнувся про увагу Меркель до кризи в Україні, однак потім додав: «Настав час канцлеру прокинутися і побачити реальність агресії Москви». Потім він продовжив: «Врешті решт, наші європейські друзі, це не працює. Ви можете їздити до Москви, поки не посинієте. Дайте відсіч очевидній брехні та загрозі».
6 – Як би там не було, Європа продовжує бути подругою Америки. Однак варто було вогню наблизитися до неї, як вона одразу ж взялася гасили його без згоди свого друга, вважаючи, що буде пробачена. Це було продемонстровано на спільній прес-конференції Обами та Меркель після їх двогодинної зустрічі 9 лютого 2015 року. Обама тоді сказав: «Агресія Росії тільки посилила єдність України та її партнерів». «Якщо дипломатичні зусилля не принесуть результату, я прохаю свою команду розглядати різні варіанти. Поставка оборонних озброєнь – один із них. Але я поки не прийняв рішення», - підкреслив президент США. Окрім того, Обама наголосив, що Америка хоче допомогти Україні «оборонятися, а не проводити наступальні операції». Однак, за його словами, остаточного рішення з постачань зброї Україні він ще не прийняв. У свою чергу, Меркель вчепилася за надання дипломатії «останнього шансу» перед тим, як перейти до інших варіантів. За її словами, американо-європейський союз є міцним і продовжить бути таким, незалежно від того, яке рішення буде прийняте у майбутньому. Очевидно, зв'язок між ними ще не обірвався, хоча він вже не настільки міцний, як раніше. Більше того, у заявах низки американських високопосадових осіб простежується сарказм у відношенні до Європи. Як наприклад, у заяві раніше згаданого американського сенатора.
7 – З усього приведеного вище можна зробити висновок, що причина неочікуваної зміни політики Європи у відношенні Росії по українській проблемі полягає у згаданих вище мотивах, а також у тому, що Європа перебільшила російську загрозу. І тому вона квапливо вирішила піти на укладення Мінських домовленостей, умови яких більше йшли у благо Росії, а крім того, про Крим у них нічого не було згадано. Це ясно спостерігається у відповіді Меркель на поставлене їй питання на цю тему, коли вона дала зрозуміти, що питання Криму не цікавить її так, як цікавить питання досягнення домовленостей. Вона відповіла: «Я не буду спантеличувати себе територіальними питаннями. Задача кожної держави – вести ці переговори самостійно. Я відправляюся з французьким президентом не у ролі нейтральних посередників. Перш за все, ми враховуємо наші інтереси – німецькі, французькі, і, у першу чергу, європейські». Тут варто відзначити, що кожна з цих наддержав, будь то Америка, Німеччина або Франція, незалежно від того, говорять вони про Крим або ні, цікавляться Кримом настільки, наскільки це відповідає колоніальному інтересу у їх капіталістичному розумінні.
8 – Що стосується того, чому Британія не брала участі у переговорах Франції та Німеччини з Росією, то це пояснюється традиційною позицією Британії: одна нога тут, а інша – там! З одного боку, міністр закордонних справ Британії Філіп Хеммонд заявляє про те, що російський президент поводить себе у відношенні до України як тиран. І цим він вказує на неспроможність Києва перемогти російську армію на полі бою, що робить політичне рішення єдиним варіантом для припинення кровопролиття. Також Хаммонд підкреслив, що «його країна не має жодних планів з озброєння українських сил». Таким чином він догоджає Європі.
З іншого боку, він заявляє, що Британія перегляне своє раніше прийняте рішення про те, що вона не має жодних планів з озброєння української армії для надання допомоги у боротьбі проти сепаратистів, чого бажає Америка. Газета «Аль-Хаят» від 11 лютого 2015 року повідомила, що міністр закордонних справ Британії Філіп Хеммонд заявив у парламенті: «Ми не можемо допустити колапсу українських збройних сил, - а потім додав, - надання літальної зброї Україні є національним рішенням кожної країни у Північноатлантичному альянсі (НАТО). Ми не маємо наміру цього робити, але залишаємо за собою право передивлятися свою позицію». Таким чином, двері залишаються прочиненими, тобто Британія не має наміру робити цього, але може переглянути свою позицію і все ж наважиться на це! Тут вона догоджає Америці і старається не зіштовхуватися з нею. Як відомо, останнього часу Британія займає таку позицію з багатьох міжнародних питань. Ось тому британський прем’єр-міністр не брав участі у переговорах разом з Меркель та Олландом.
9 – Що стосується прогнозу, то, скоріш за все, Америка викличе низку проблем, щоб завадити виконанню цих Мінських домовленостей. Вона для цього має достатню кількість агентів. Не дивлячись на те, що президент України Порошенко має тісні відносини з Європою, проте, американський вплив на нього не порівняти ні з чим. Ймовірно, вона перейде до одного з наступних трьох варіантів (або одразу до всіх трьох):
а) Поставка сучасної зброї Україні.
б) Переговори із включення України у НАТО.
в) Задіяння деяких своїх агентів в Україні.
Це повинно буде привести до порушення Мінських домовленостей, оскільки кожен з цих варіантів буде провокувати Росію, загострить ситуацію в країні і провалить досягнуту домовленість.
Росія розуміє вагу Америки у цій проблемі і прагне вступити у переговори з нею. І саме тому деякі інформаційні агентства казали про те, що Росія віддає перевагу переговорам з Америкою замість переговорів з Європою. Однак ініціатива зустрічі у Мінську надходила від Європи, а не від Росії.
10 – Такі є прогнози. Що ж стосується нас, то нас цікавить у цьому питанні виключно Крим. Ця ісламська земля, яка жила з нами у єдності багато віків. І якщо б Крим не знаходився у центрі подій, ми на надавали б великого значення цій геополітичній сутичці між Америкою та Росією. Адже Крим входив до складу халіфату багато віків, доки Російська імперія у змові із західними наддержавами того часу не анексувала його у кінці 18 сторіччя. Як відомо, Крим був ісламським еміратом з 1430 року, а потім став одним з вілаятів Османського Халіфату з 1521 року і жив у мирі та злагоді. Потім Російська імперія та західні держави невір’я влаштували змову і змогли відокремити його від Османської держави у 1783 році.
Після цього Російська імперія скоїла нелюдські злочини у відношенні мешканців Криму і насильно приєднала його до себе, змінивши столицю та змінивши стару назву Акмечеть (Біла мечеть) на Сімферополь. Варто відзначити, що у кримськотатарській мові за деякими значеннями слово «Крим» означає «фортеця». Таким чином, три з половиною сторіччя Крим був територією ісламського правління до захоплення його військами Російської імперії. А тому стійка стабільність в Криму може запанувати лише після становлення його ісламським вілаятом у складі майбутньої держави Халіфат, з дозволу Аллаха.
Ми не забуваємо Крим і ніяку іншу ісламську землю, яку безбожні імперіалісти відібрати у мусульман, незалежно від того, давно це сталося або нещодавно.
وَتِلْكَ الأيَّامُ نُدَاوِلُهَا بَيْنَ النَّاسِ
«Ми чергуємо дні серед людей» (03:140),
وَلَتَعْلَمُنَّ نَبَأَهُ بَعْدَ حِينٍ
«А ви неодмінно дізнаєтеся звістку про нього через певний час» (38:88).
02 Джумада аль-Авваль 1436 року
21 лютого 2015 року