Пакистан подав заявку на приєднання до Групи ядерних постачальників

Відповідь: ми розглядаємо ці питання наступним чином:

По-перше: обходження безбожних колоніальних держав зі своїми агентами відрізняється залежно від маріонеткової країни, а відмінність мети у цьому відношення полягає у наступному:

1. Різні стосунки (в залежності від маріонеткової країни) залежать від правителів-агентів мусульманських країнах або правителів-агентів у немусульманських країнах, оскільки колонізатори дивляться на правителів у мусульманських країнах як на тимчасове явище, яке у найшвидший час буде знищено. І коли вони укладають які-небудь угоди з цими правителями, вони враховують те, що ці правителі рано чи пізно будуть скинуті і що мусульмани не приймуть яких-небудь угоди з будь-якою безбожною колонізаторською державою, окрім як під тиском та примушенням, що не може довго тривати. І тому, незважаючи на те, що системи в Індії та Пакистані у справжній час – проамериканські, Америка не забуває, що народ у Пакистані – мусульмани, які не приймають американський вплив. Проте в Індії більшість населення – невіруючі та многобожники, а народ невірних – він один, і тому ставлення Америки до Індії відрізняється від відношення з режимом у Пакистані.

2. окрім того, незважаючи на те, що режими Індії та Пакистану – проамериканські, цілі Америки в обох країнах відмінні. Мета США в Індії – сформувати силу проти Китаю, а що стосується Пакистану, то мета Америки полягає у тому, щоб режим протистояв пакистанським та афганським антиамериканським рухам, іншими словами, мета озброїти Індію – для того, щоб послабити Китай, мета озброїти Пакистан – щоб послабити опір мусульман.

3. Для цих двох цілей США підтримують режим в Індії ядерною та сучасною зброєю, щоб чинити опір Китаю. І США не підтримують режим у Пакистані у програмі розробки ядерної зброї, а якщо підтримують, то лише легкою та важкою традиційною зброєю, що він міг протистояти опору мусульман.

По-друге: щоб розмова не залишилась узагальненою, розглянемо те, як Сполучені Штати будували свої стосунки з Індією та Пакистаном з тієї миті, коли кожний із них став ядерною державою:

1. Конкуренція Пакистану з Індією досягла свого апогею у війнах у 1965 та 1971 роках, і це збільшило зусилля Індії по створенню своєї ядерної програми, яка загрожує безпеці Пакистану. Таким чином, Пакистан також почав розробляти секретну ядерну програму. Уперше вона була розкрита пакистанським міністром закордонних справ Зульфікаром Алі Бхутто. Він сказав: «Якщо Індія створить ядерну бомбу, ми будемо їсти траву та листя протягом тисячі років, навіть голодувати, але ми отримаємо свою бомбу ... Християни мають ядерну бомбу, євреї мають ядерну бомбу, тепер і індуси володарюють ядерною бомбою , чому ж мусульмани собі цього не дозволяють?» (Yasin, Rahil (16 January 2009). «War clouds hovering over South Asia», «Weekly Blitz» (Dhaka)).

Пакистан заснував інститут ядерних досліджень, відомий як Комісія по атомній енергії . Пакистан прагнув до утворення атомної енергетики мирного характеру. У 1965 році у Пакистані з’явились перші експериментальні реактори, а у 1972 році відбулось відкриття першої атомної електростанції, а також були створені установки по виробництву важкої води, яка використовується для реакторів АЕС у Карачі. Усе це було розташовано під повний контроль Міжнародного агентства по атомній енергії (МАГАТЕ). Так тривали зусилля Пакистану звичайним чином у цій області, доки не були здійснені індійські ядерні вибухи у 1974 році. Тоді почуття мусульман у Пакистані пробудились та вплинули на прискорення зусиль Пакистану у будівництві своїх ядерних об’єктів для отримання «виробництва ядерного палива», де успіх був досягнутий у 1987 році.

Враховуючи численну перевагу Індії у звичайному озброєнні, Пакистан повинен був прийняти політику застосування ядерної зброї, щоб зупинити військову вторгнення на територію Пакистану. Більше того, Пакистан приступив до здійснення амбіційного ряду програм для створення балістичних ракет («Гаурі», «Шахін», М-11 і т.д.), які можуть нести ядерні боєголовки (http://www.atomicarchive.com/Reports/India/Missiles.shtml).

Таким чином, Пакистан під час Холодної війни розширив свою ядерну програму, яка включає виробництво ядерних боєголовок та виробництво балістичних ракетних систем, і модифікував літаки, щоб вони були здатні нести ядерні боєголовки.

2. Також Америка, під час Холодної війни і після, підтримала Індію у побудові своєї ядерної програми. Вона забезпечила Індію реактором по здобичі важкої води (CIRUS (Canadian-Indian Reactor, U.S.)) для отримання плутонію, який був використаний при індійському випробування ядерної зброї у 1974 році. Тоді Вашингтон вирішив передивитись строк дії контракту, який складав 30 років, укладеного для забезпечення поставок американського збагаченого урану для атомної електростанції у Тарапурі (знаходиться за межами Бомбею). Але у подальшому співпраця США та Індії у ядерній сфері відновилось.

Ці переговори про контракт зі Сполученими Штатами дали Індії унікальну можливість розширити свої ядерні матеріали та можливості, які і покращити свої оборонні перспективи, а також провести розробку протиракетних установок, підводних човнів та установок для запуску ракет, озброєних ядерними боєголовками, що дає Індії явну перевагу ... Індія також встала на шлях рівної війни з Пакистаном, почала виробництво («Агні», «Прітхві» і т.д.) і стала розвивати свою військову інфраструктуру (Http://www.atomicarchive.com/Reports/India/Missiles.shtml).

3. Таким чином, Індія та Пакистан стали ядерними державами, а з перемогою проамериканської партії «Бхаратія джаната парті» (БДП) на виборах у квітні 1998 року атмосфера раптово змінилась, так що партія БДП провела п’ять ядерних випробувань, а у відповідь було здійснено шість ядерних вибухів пакистанською проамериканською стороною. Реакція адміністрації Клінтона ближче до кінця його строку проявилась у введенні санкцій стосовно двох країн, і це вказує на приховане американське визнання ядерних держав на Індійському субконтиненті.

4. При адміністрації Буша-молодшого стосунки Америки з Пакистаном та Індією значно змінились. Америка визнала величезний потенціал Індії, а та стала кандидатом у якості захисту від Китаю та стратегічним партнером Америки. У той же час Америка дала статус головного союзника Пакистану за межами блоку НАТО, коли сполучені Штати почали вимагати, щоб Пакистан боровся з «тероризмом» від імені США у федеральнокерованих племінних територіях. Ця політика стала відома як «відокремлення зв’язків» – the de-hyphenation of relations, тобто Америка прийняла одну політику по відношенню до Індії, а іншу– по відношенню до Пакистану, як описано вище.

5. На основі цієї американської політики, яка полягає у тому, що Індія стає фронтовим заслоном для США від небезпеки Китаю, а Пакистан стає фронтом заслону США по відношенню до опору мусульман, тому що люди у Пакистані у більшій своїй частині є мусульманами, а в Індії більшість – невірні-многобожники, Америка вчиняє наступним чином:

А. Підтримує Пакистан звичайною традиційною зброєю, а не ядерною, щоб він боровся з опором мусульман. Навіть економічна та військова допомога Пакистану США, яка збільшилась при адміністрації Рейгана, була засобом приборкати пакистанську ядерну програму. Заступник директора безпеки державного департаменту науки та техніки Джеймс Баклі стисло сказав про це: «Замість санкцій, які наклала попередня адміністрація на ядерну програму Пакистану, ми сподіваємось вилікувати проблему за допомогою традиційних засобів, щоб заспокоїти стурбованість такої країни як Пакистан, щоб йому, у першу чергу, навіть не думати про створення ядерного потенціалу». («Quoted in Akhtar Ali, Pakistan's Nuclear Dilemma: Energy and Security Dimensions» (Karachi: Economic Research Unit, 1984), p. 10). Коли він сказав «за допомогою звичайних традиційних засобів», то мав на увазі економічну та військову допомогу. Ця політика США в області непоширення ядерної підтримки, більше того – заклик не розвивати ядерну програму Пакистану триває. «...президент США Барак Обама закликав Пакистан у жовтні уникнути розвитку своєї програми по створенню ядерної зброї» («Reuters» от 20.05.2016).

Сполучені Штати неодноразово відмовлялись провести ядерну угоду з Пакистаном та відкидали входження його до ГЯП. Заборону вступу Пакистану у ГЯП Америка підтримує для того, щоб примусити Ісламабад виробляти тактичну ядерну зброю за рахунок використання місцевого виробництва плутонію. Це відбувається тому, що співвідношення обсягу плутонію до його ваги робить його придатним для зменшення розмірів ядерних боєголовок (http://www.dawn.com/news/1248033)

Б. Проте при цьому США підтримують Індію звичайним та ядерним озброєнням. Для розкриття цього факту ми розглянемо деякі із подій, які вказують на цю підтримку:

– У січні 2004 року президент США Буш-молодший та прем’єр-міністр Індії Ваджпаі проголосили про угоду щодо стратегічного партнерства (NSSP), яка вимагає співпраці обох країн у чотирьох спірних областях: цивільна ядерна енергетика, космічна програма, торгівля в області передових технологій та ПРО. А у 2005 та 2006 роках Нью-Делі отримав обіцянку від Америки щодо вільного доступу до ядерного палива для ядерної енергетичної програми, скерованої на створення ядерного озброєння, і це було зроблено без яких-небудь угод, таких як угода про всеохоплюючу заборону ядерних випробувань та інші обмежуючі угоди , також не було ніякого обмеження відносно ракетної програми . У 2007 році Індія підписала з США угоду, під назвою «Угода 123», що дозволяє Індії та Америці здійснювати мирну співпрацю у ядерній області. А ядерні угоди дозволяють Індії збагачувати уран всередині країни, у своїй ядерній програмі, що є грубим порушенням зобов’язань США по відношенню до угоди про непоширення ядерної (ДНЯО). В угоді ДНЯО говориться про недопущення «будь-якими засобами, другорядними, які заохочують або закликають до виробництва ядерної зброї будь-якою країною, якій не дозволено мати ядерну зброю» (See SIPRI, The NPT: «The Main Political Barrier to Nuclear Weapon Proliferation» (London: Taylor and Francis, 1980), Appendix A, p.43.).

– Газета «Аш-Шарк аль-Авсат» оприлюднила на своєму сайті 07.05.2016, що прем’єр-міністр Індії Моді вступив у велику військову угоду зі Сполученими Штатами, яке дозволяє армії Індії та США використовувати військові бази обох країн у здійсненні реформ, оновлення та спільної співпраці у морських операціях. А також у цій угоді вказані співпраця військово-морських сил обох країн та співпраця у протичовновій війні, що є чутливою та тактичною військовою технологією, яку США не розділяють ані з ким, окрім як зі своїми традиційними союзниками. Сполучені Штати мають найбільший флот підводних човнів у світі, а Китай перевершує у розмірі свого підводного флоту Індію. Підводні човни дуже важливі у ядерній війні через неможливість виявлення їх за допомогою радару. Індії нещодавно вдалось провести успішне випробування балістичної ракети з підводного човну під назвою «Ariana». Це викликало у Китаю та Пакистану побоювання, що Індія досягла певного прогресу у цій області (http://missilethreat.com/china-concerned-about-indian-submarine-missile).

– Були спроби привести Індію до групи ГЯП при підтримці з боку Сполучених Штатів, але Китай заперечив цьому ... Мета Америки від заклику ввести Індію у ГЯП полягає у тому, що це приєднання збільшить наявність ядерного матеріалу та перевищить кількість ядерних боєголовок Індії, внаслідок чого Індія буде мати їх більше, аніж є зараз у Китая (http://www.icanw.org/the-facts/nuclear-arsenals).

По-третє: що стосується реальності ГЯП, то вона виглядає наступним чином:

1. Ця група була сформована внаслідок індійського ядерного випробування у травні 1974 р. Перше засідання групи було у листопаді 1975 р. На початку група складалась із семи країн (Канада, Західна Німеччина, Франція, Японія, Радянський Союз , Об'єднане Королівство, Сполучені Штати Америки), а у 1976–1977 роках їх стало 15, потім ця кількість іще більше збільшилась, і зараз дана група нараховує 48 членів. Проте фактичний вплив у ній здійснюється ядерними державами, зокрема – США.

2. Ця група ставить своєю метою контролювати поширення ядерної зброї шляхом контролю експорту та повторної передачі матеріалів, які можуть бути використані для розробки ядерної зброї, а також шляхом вдосконалення заходів безпеки та захисту існуючих ядерних матеріалів. Ця група вирішує, яким країнам дозволяти купувати ядерні матеріали та технології, а яким – забороняти.

3. Приєднання до цієї групи не позбавляє від впливу основних ядерних держав, особливо – США, які діють згідно з їх інтересами. Також група ядерних постачальників не може надавати свій набор правил, щоб бути більш ефективною у боротьбі з поширенням ядерної зброї, а також у питаннях контролю за експортом ядерних матеріалів. Вона не може без основних керуючих ядерних держав, а саме – Сполучених Штатів, вирішувати, експортувати та контролювати, зокрема, товар и подвійного призначення. Ця область лежить у зоні інтересів крупних держав, особливо – США, які дозволяють або забороняють вище перелічене згідно до своїх інтересів ...

А тому, хоча приєднання до ГЯП і полегшує доступ до ядерних матеріалів, які допомагають у виробництві та розробці ядерної зброї і т.д., тим не менш, ця справа повинна супроводжуватись усвідомленням та розумінням планів керуючих держав у ГЯП, щоб приєднання держави до ГЯП розвивало його ядерну програму, а не щоб його вороги скористались цією приєднаною країною у своїх цілях ...
 
4 Рамадану 1437
09.06.2016