Деякі спільні риси політики адміністрації Трампа

План колишньої адміністрації усе ж таки дав свої «плоди», навіть якщо це відбулось із деяким запізненням для неї. Сьогодні, з приходом адміністрації нового президента Трампа 20 січня 2017 року, яку політику варто очікувати від нього у подальшому у просуненні цих самих «досягнень» у Сирії? Чи можливо сьогодні передбачити контури зовнішньої політики Трампа, а точніше — загальні принципи та функціональні пріоритети у відношенні Росії, Китаю та Європейського Союзу, зокрема — Британії? Чим мотивована різка та хамська риторика Трампа у відношенні Ісламу та мусульман? Нехай винагородить Вас Аллах благом.

Відповідь: Незважаючи на те, що час перебування Трампа на посаді президента США не дозволяє дати точне визначення його політиці, а його передвиборчі заяви ледве можуть прояснити повну її картину, тим не менш, низка заяв та дій Трампа на посаді президента у якійсь мірі дають уявлення про його політику. У зв’язку з цим, враховуючи ці заяви та дії і розуміючи, що американська політика керується незалежними від президента інститутами і представляє собою чергу різноманітних способів, беручи до уваги усе це, ми відповідаємо на вищенаведені питання у наступному порядку:

Перше: політика Трампа відносно подальшого просунення «досягнень» адміністрації Обами у сирійські кризі:

1. Вірно, план адміністрації Обами усе ж таки дав свої «плоди», навіть якщо і з деяким запізненням для неї. Це простежується у тому, що Туреччині усе ж таки вдалося спричинити тиск на військові загони, оскільки за роки революції Туреччина змогла покласти у свою кишеню ключі сирійської опозиції. Але все ж таки існувало багато причин, які завадили Вашингтону скористатись цими ключами. Після зустрічі американського президента Обами с президентом Туреччини Ердоганом 1 квітня 2016 року та отримання позитивної відповіді від останнього, Туреччина змінила свою позицію у відношенні сирійської кризи та повернулась спиною до Європи. Вони пішла на примирення з Росією та ініціювала так звану кампанію «Щит Євфрату» у Сирії 24 серпня 2016 року. Так, під тиском Туреччини, ця військова операція уособлювала головну крапку протягування протурецької озброєної опозиції з тим, щоб відвести цю опозицію подалі від війни з Башаром в Алеппо та в інших місцях. Потім підсилився турецький тиск на ці загони, які опинились у критичному стані, коли їм треба було заплатити за турецьку підтримку. Ці озброєні загони відповіли вимогам Туреччини і здали Алеппо, покинувши свої позиції і місто 14 грудня 2016 року. Турецький тиск не зупинився на цьому. Навпаки, Ердоган почав вимагати від низ почати переговори зі вбивцею сирійців — Росією — в Анкарі, які, врешті решт, привели до підписання цими загонами угоди про припинення вогню, яке проголосив російський президент Путін у Москві 29 грудня 2016 року, почавши підготовку до переговорів у столиці Казахстану — Астані 23 січня 2017 року.

2. Ця дії дали зрозуміти, що американський план став приносити свої плоди, що Америка знайшла шлях рішення проблеми озброєних угрупувань (які протягом багатьох років були основною перепоною для початку переговорів) після того, як Америка упевнилась у тому, що Ердоган отримав контроль над цими загонами. Туреччина проявила незрівняну щирість у реалізації американських інтересів на прикладі озброєних загонів у Сирії. Туреччина віддано виконала поставлені перед нею задачі у відношенні озброєних загонів у Сирії, від помічника до посередника, від того, хто спричиняє тиск, до зрадника, усадивши усіх їх за стіл переговорів із вбивцями — сирійським режимом та Росією — у столиці Казахстану в Астані. Турриці як відданий послідовник навіть після проголошення перемоги на президентських виборах Трампа 9 листопада 2016 року. Туреччина навіть не замислювалась про які-небудь можливі зміни після вступу Трампа на посаду президента 20 січня 2017 року.

3. Адміністрація Трампа почала пожинати «плоди» тих зусиль, які адміністрація Обами доклала у відношенні озброєної опозиції у Сирії. Іншими словами, Америка спокійна у тому, що Туреччина тримає під контролем озброєні загони та ставить крапку у питаннях, коли їм вступати у військові зіткнення, а коли — ні. Окрім цього, Америку радує спалах міжнародних озброєних зіткнень між тими із угрупувань, хто взяв участь у переговорах в Астані, і озброєними загонами, які відкидають будь-якого роду переговори (яких Америка визначила як «терористів»). Адже подібна міжусобиця робить слабким антибашарівський фронт та прочищає шлях перед сирійським режимом. Особливо якщо врахувати, що і Туреччина почала ділити повстанців на терористичні та не терористичні загони. Навіть ті загони, які раніше Туреччина не називала терористичними, зараз (переглянувши своє ставлення до них) вона називає їх терористичними, що відбувалось після саміту в Астані 23 січня 2017 року. У риториці турецьких офіційних осіб з’явились такі визначення, як озброєні зіткнення між терористичними та не терористичними повстанськими загонами у Сирії. Агентство «Reuters» з посиланням на джерело в МВС Туреччини за 26.01.2017 повідомило, що Туреччина внесла організацію «Фронт звільнення Шаму», тобто «Джебхат ан-Нусра», до списку терористичних організацій, хоча до зустрічі в Астані Туреччина не вважала її терористичною. Також спалахнули міжусобні озброєні зіткнення між так званими «терористичними» та «не терористичними» угрупуваннями (згідно списку терористичних організацій у Туреччині). Це і є ті «плоди», які пожинає нова адміністрація США у Сирії з причини відданості нинішніх турецьких правителів Америці!

Друге: підхід Трампа до Росії

Що стосується підходу до Росії, то він полягає у красномовному словесному спокушенні, проте з виразною фактичною загрозою того, щоб Росія реалізовувала американські інтереси та продовжувала іти за США, при цьому не отримуючи у руки дійових важелів. Фактично, Америка штовхає її із-за лаштунків, як це робив Обама. Таким чином , Трамп и Обама одностайні відносно мети, а саме — слугування американським інтересам, незважаючи на розходження у способах. З одного боку, Росія чує із вуст Трампа приємну на слух та звабливу промову і зближається з ним, проте одночасно з цим вона усвідомлює тяжкість тиску з боку Трампа та виконує його політику, особливо — у відношенні Китаю. Іншими словами, Трамп не вдовольнився зменшенням ступеню Росії, коли Америка визначила Туреччину своєю заміною на переговорах з Росією по сирійській проблемі. Навпаки, Трамп здійснює серйозні міри, які стрясають російське керівництво. І прояв цих мі вже можна побачити та почути ! Наведемо декілька із них:

1. Через прояв Трампом у ході своєї виборчої кампанії деякої гнучкості у відношенні Кремлю, Росія вирішила, що після інаугурації Трампа Америка скерує на зустріч в Астані американських представників високого рангу. Росія з трепетом очікувала вступу Трампа на посаду президента у надії на те, що новий голова зовнішньополітичного відомства нової адміністрації США під керуванням Трампа візьме участь у зустрічі в Астані. З цієї причини Росія прагнула до того, щоб астанинський процес став відправною точкою переговорів по всебічному миру між сирійською опозицією та урядом Башара при підтримці Трампа. Це підтверджується повідомленням BBC від 30 грудня 2016 року, де зазначається, що голова МВС Росії Лавров заявив, що його міністерство «почало підготовку до зустрічі по врегулюванню сирійської кризи у столиці Казахстану — Астані». З причини своєї політичної недалекоглядності та наївного припущення того, що Трамп підтримує Росію, російське керівництво відправило Вашингтону запрошення взяти участь на саміті в Астані, вважаючи, що Америка відправить на намічений захід делегацію високопосадових осіб. Незважаючи на усі старання Росії, , Америка відповіла їй ляпасом, заявивши, що на зустрічі в Астані Америку буде представляти американський посол в Астані (і лише у якості спостерігача)! Врешті решт, 23 січня 2017 року в Астані відбулись переговори, які завершились 24 січня 2017 року без будь-яких істотних результатів, щоб можна було б говорити про припинення вогню сторонами, навпаки, підсилився наступ башарівських військ на район Ваді Барада,не кажучи про те, що переговори не привели до будь-якого політичного рішення! Таким чином, статус астанінських переговорів був зменшений і не пройшов на тому рівні, на якому хотіла їх бачити Росія; вони завершились взаємними звинуваченнями у порушенні перемир’я та черговими заявами про необхідність припинення вогню!

2. Потім стався іще один. Але більш болючий, аніж, попередній, ляпас. президент США Трамп заявив, що «безперечно створить безпечні зони у Сирії» для біженців, що рятуються від невпинного на протязі шести років насильства у Сирії (див. «Reuters» за 26.01.2017). Дана заява була зроблена без попередніх консультацій з Росією. У зв’язку з цим у Кремлі закликали США прорахувати можливі наслідки такого рішення, маючи на увазі створення «безпечних зон» для біженців у Сирії. На питання про те, чи радились США з Росією перед тим, як заявити про таке рішення, прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков відповів заперечно. «Ні, з російським боком наші американські партнери не радились, це — самостійне, прийняте ними рішення. Важливо, щоб це не погіршило ситуацію з біженцями, але,по усій видимості, мабуть, варто було б прорахувати усі можливі наслідки», — заявив Пєсков (див. «CNN» за 26.01.2017). Америка розуміє, що Росія не здатна здійснити жодної серйозної реакції у відповідь, і тому американське керівництво поводить себе з нею повновладно. Америка змогла остаточно затягнути Росію до сирійської кризи. Тепер Росії складно буде вийти із цієї трясовини. Швидше за усе, вихід із цієї кризи стане мрією Кремля. Адже для того, щоб знайти вихід, Росії необхідна Америка.

3. Зменшення ролі Росії у Сирії. Американська політика у Сирії (на прикладі тієї, що проголосив Трамп відносно створення безпечних зон) підриває роль Росії у Сирії та загрожує досягненням «могутньої» Росії, яка у захваті від своєї продемонстрованої у сирійській кризі потужності. Перша риса політики Трампа у відношенні Росії у Сирії полягає у тому, що він зводить роль Росії до боротьби з «ІДІЛ». Навіть якщо Росія отримає деяку роль у межах американських планів. Ми бачимо, що Америка намагається напряму повернути собі важелі лідерства, не прикриваючись позиціями Росії, і про це пише низка інформаційних агентств. Так, агентство «RT» за 27.01.2017 оприлюднило з посиланням на на «NewYorkTimes», що президент США Дональд Трамп доручив Пентагону розробити повномасштабний план агресивного удару по «ІДІЛ» у Сирії та план створення «безпечних зон» протягом трьох місяців. Газета «NewYorkTimes» з посиланням на високопосадового чиновника в адміністрації президента повідомляє, що президент США Дональд Трамп доручив міністру оборони Джеймсу Маттису розробити план дій. План передбачає масоване застосування американської артилерії та авіації у знищенні «терористичного анклаву «ІДІЛ»» у місті Ракка. За словами високопосадового чиновника, план повинен бути готовий протягом 30 днів. Газета згадує можливі варіанти подальшого розвитку подій, і одним із варіантів є підсилене використання американських сил спеціального призначення, а також збільшення американського військового контингенту в Іраку та Сирії, як і надання Пентагоном широких повноважень польовим командирам для прискорення процесу прийняття рішень. Така політика вимагає зниження ролі Росії у Сирії та укладання нової американсько-російської угоди по Сирії згідно з міжнародним положенням, при підписанні якого буде узгоджуватись низка питань, найбільш важливим із яких є українська криза та російське слугування Америці проти Китаю. Дана тенденція у відношенні Росії підтверджується тим, що американський президент Трамп не квапиться зняти санкції з Росії і не підтверджує покращення відносин з Росією. Президент США Дональд Трамп заявив, що доки зарано говорити про скасування санкцій проти Росії. Про це він заявив на спільній прес-конференції з прем’єром Британії Терезою Мей, відповідаючи на питання про перспективи скасування санкцій. «Завтра запланована бесіда з президентом Путіним. Що ж стосується санкцій, то доки зарано говорити про це», — заявив Трамп. «В ідеалі, ми хотіли б хороших стосунків з усіма країнами. Але це не обов’язково так і буде. Проте якщо ми будемо мати чудові стосунки з Росією та Китаєм, я за це», — підкреслив він, відповідаючи на питання про те, якими будуть відносини його країни з Росією — хорошими або поганими, або взагалі ніякими (див. «AlJazeeraNet» и «RT» за 28.01.2017).

Третє: очікуваний підхід Трампа до Європейського Союзу, зокрема — до Британії:

1. Трамп іде за американською мрією щодо руйнування Європейського Союзу, і , з причини відсутності у нього достатніх навичок дипломатії, він не приховує цього. Іще до своєї перемоги на президентських виборах він розхвалював вихід Британії із Європейського Союзу, відкрито, відкрито закликаючи інших наслідувати її приклад та зректися Брюсселя. Якщо прагнення Америки до руйнування Європейського Союзу є старою тенденцією, то політика Трампа, а саме — відкритий заклик до виходу країн із ЄС без усілякого дипломатичного прикриття, є новим явищем у цій тенденції. Саме тому о суботі на саміті середземноморських країн ЄС у Лісабоні президент Франції Франсуа Олланд заявив: «Коли такі заяви ідуть від президента США і коли він говорить про «Brexit» як про модель для інших країн, , я думаю, що ми повинні відповісти» (див.«RT» за 28.01.2017).

2. Трамп не приховує свого захоплення Британією. Президент США Дональд Трамп високо оцінив «особливі стосунки» між його країною та Англією. Під час зустрічі з прем’єр-міністром Британії Терезой Мей президент Трамп заявив: «Вільна та незалежна Великобританія — це надбання усього світу» (див.«AlJazeeraNet» за 28.01.2017). До цього президент Америки пообіцяв лідеру Партії незалежності Сполученого Королівства (UKIP) Найджелу Фаражу повернути в Овальний кабінет бюст Уінстона Черчилля, який убрав звідти Обама під час свого правління. Варто відзначити, що згаданий лідер британської партії став першим закордонним гостем, який зустрівся з обраним президентом у холі вежі Трампа (Трамп-тауер) на П’ятій авеню після проголошення перемоги Трампа на виборах.

У підтвердження даного американського прагнення у відношенні Британії американський президент Трамп під час спільної прес-конференції з прем’єр-міністром Британії Терезой Мей заявив: «Взаємостосунки між нашими двома країнами були однією із головних рухомих сил в історії за свободу та справедливість. Сьогодні США підтверджують свої міцні фінансові, військові, культурні та політичні зв’язки з Великобританією. Ми підтверджуємо свою підтримку цим більше ніж особливим взаємостосункам. США та Великобританія спільно виступають у якості одного із стовпів законності та процвітання» (див. «BBC» за 28.01.2017).

3. Нову політику Британії після «Brexit» та перемоги Трампа можна резюмувати у тому, що Британія готується до нових тенденцій, вільним від ЄС, після референдуму про вихід Британії із ЄС 23 червня 2016 року. У зв’язку з цим вона шукає усі напрямки та можливості, здатні оживити її міжнародну політику. І коли Трамп виграв президентські вибори в Америці 11 листопада 2016 року, Британія побачила у Трампі чудову можливість для себе, враховуючи його малий досвід, а також його популістські обіцянки змін. Це і пояснює той факт, що прем’єр-міністр Британії Тереза Мей стала першим лідером іноземної держави, яка провела зустріч з новообраним президентом Трампом у Вашингтоні 27 січня 2017 року. Фактично, вона взяла на себе ініціативу та почала давати йому поради, особливо — у відношенні Росії, і запропонувала укласти спільну угоду по боротьбі з «ІДІЛ» у Сирії, тобто знов утвердити Британію поруч з Америкою на міжнародній арені.

4. Поєднання нових тенденцій у Британії з с курсом адміністрації Трампа сприяло тому, що одним із функціональних пріоритетів Америки стало ствердження виходу Британії із ЄС як прикладу для наслідування. Проте дане питання має свої вимоги, такі як підписання вагомих торгових угод з Британією, щоб у подібних їй країн ЄС «потекли слинки», і отримання Британією яскравої міжнародної ролі у якості нагороди, якщо вона виявиться здатною ініціювати розвал ЄС. Такими є основні передумови, які можна побачити у прагненнях обох сторін — Америки та Британії. Це — те, що можна прочитати в орієнтації британських та американських сторін. Зазначається, що Трамп в інтерв’ю «Times» виразив захоплення рішенням Великобританії вийти із ЄС та пообіцяв, що укладе з Британією угоду про взаємну торгівлю, яка полегшить наслідки «Brexit». Між тим, офіційний представник прем’єр-міністра Британії розповіла журналістам, що «прем’єр вітає намір обраного президента США працювати над торговою угодою з Британією і сподівається на швидке її підписання» (див. «Al-JazeeraNet» за 28.01.2017).

П’яте: відносно мотивів різкої та хамської риторики Трампа у відношення Ісламу та мусульман.

Що стосується того, як пояснити жорсткі та хамські нападки Трампа на Іслам та мусульман, то розглянемо деякі із них:

1. Нападки на Іслам відбувались та відбуваються не лише з боку Трампа, навпаки, усі західні лідери змагаються між собою у цьому, відрізняючись лише по формі та манері. Деякі із них обгортають отруту у яскраву обгортку та подають її громадськості. Наприклад, Обама на початку свого правління відвідав столиці мусульманських країн (Індонезії, Єгипту та Туреччини) та проявив більш м’яку манеру у відношенні мусульман. Проте його невпинна агресія на мусульманські країни та кількість вбитих мусульман, особливо за допомогою безпілотних літаючих апаратів, що атакували мусульманські країни, , можливо, перевищило випадки агресії з боку інших правителів. Між тим, Трамп проявив жорстку та відкриту манеру, не вдаючись до маскування отрути, причому з перших днів свого правління, і навіть під час своєї передвиборчої кампанії. Таким чином, злісний хрестоносний погляд на Іслам та мусульман присутній як в Америки, так і у Заході у цілому.

2. США та Захід розуміють, що у мусульман нема держави, яка займалась би опікунством їх справам та відбивала б нападки будь-якого агресора у випадку нападу на Іслам та мусульман. Як і розуміють західні держави, що нинішні правителі у мусульманських країнах не симпатизують Ісламу настільки, наскільки вони лояльні безбожним колонізаторам. Іншими словами, вони не протистоять Америці та Заходу у захисті Ісламу та мусульман, навпаки, інколи, і навіть найчастіше, ворожо відносяться до Ісламу, щоб наблизитись до зневажаючи Іслам безбожних колонізаторів. І тому Захід не бачить того, хто міг би зупинити та покарати його за жахливі нападки на Іслам та мусульман. Саме ця обставина надає сміливості західним державам і дозволяє їм накидатися на мусульман, не віддаючи собі звіт за скоєне у відношенні їх.

3. Коли у мусульман біла держава, як, з дозволу Аллаха, знов виникне, вони слугували міццю на сторожі істини, з якою усі рахувались. Ані беззаконники, ані тирани, ані усілякі підлі люди не насмілювались влаштовувати нападки на Іслам та мусульман. А якщо навіть вони припускали рокової помилки для себе та насмілювались замахуватись на Іслам та мусульман, то неодмінно зустрічали гідну відповідь, яка вказувала їм на своє місце та приводила їх до тями. Підтвердженням тому слугують історичні факти. Безбожні колонізатори чудово розуміють це, і тому вони докладають усіх своїх зусиль для того, щоб не допустити відновлення держави мусульман — Праведного Халіфату,— яка відстоювала б істину та викривала брехню. І це розуміє кожна усвідомлена людина. Наприклад, коли один римлянин у кордонів Ісламської Держави насмілився несправедливо обійтись з мусульманською жінкою, і вона закликала на допомогу голову Ісламської Держави: «О Муътасім!», — тоді халіф особисто очолив військо, не дозволивши зробити це іншим, і відправився на допомогу їй. Він покарав цього негідника та навчив його тому, як з гідністю поводять себе люди у суспільстві. Внаслідок цього ці країни були завойовані та підкорені Ісламською Державою, яка поширила у них добро та правосуддя і покінчило зі злом та гнітом. Інший випадок, коли правитель Сінда напав на корабель з мусульманками та взяв їх у полон; голова Ісламської Держави — халіф — наказав своєму валію сусіднього з Сіндом вілаяту покарати цього несправедливого правителя. Під командуванням Мухаммада ібн Касіма мусульманське військо вирушило вперед, порятувало мусульманок та розправилось з тираном, при цьому завоювавши усі території Сінда. У свій час один із англійських письменників створив п’єсу, в якій погано відгукувався про Пророка Мухаммада ﷺ, і намагався поставити її у театрі, проте Британія, яку тоді називали великою, скерувала офіційне вибачення з цього приводу у посольство Османського Халіфату у Лондоні. Отож, якщо б мусульмани володіли своєю великою державою,то варто було б таким жалюгідним тиранам, як Трамп та інші, промовити хоча б одне погане слово або скоїти хоча б одне злодіяння на адресу Ісламу та мусульман, то одразу б їх провчили по заслугах.

Сьогодні кояться нападки на Священний Коран, Пророка Мухаммада ﷺ та мусульманські країни, проте належної відповіді ми не бачимо. Причиною тому слугує відсутність лідера у мусульман — праведного халіфа,— який, з дозволу Аллаха, уособить св. Собі слова Посланця Аллаха ﷺ, промовлені ним у достовірному хадісі, переданому Бухарі та Муслім від Абу Хурайри:

إِنَّمَا الْإِمَامُ جُنَّةٌ، يُقَاتَلُ مِنْ وَرَائِهِ، وَيُتَّقَى بِهِ

«Імам — це щит, за яким б’ються і яким захищаються».

Воістину, Аллах над кожною річчю владний, і одні часи змінюються іншими. Всевишній Аллах говорить:

وَتِلۡكَ ٱلۡأَيَّامُ نُدَاوِلُهَا بَيۡنَ ٱلنَّاسِ

«Ми чергуємо дні серед людей» (3:140).

Як би та не було, у Ісламу є мужі, які вірні даному заради заповіту, і ніколи не послабшають їх рішучість та сили, доки не звершиться, за допомогою їх зусиль, обіцянка Аллаха і не буде встановлений Праведний Халіфат слідом за епохою правління деспотії, як про це говориться у достовірному хадісі , виведеному імамом Ахмадом від Хузайфи: Посланець Аллаха ﷺ говорив: «Потім буде тиранія, яка буде з волі Аллаха. Потім Аллах побажає усунути її, і усуне. Потім буде Халіфат за методом пророцтва». Воістину, Аллах над кожною річчю владний!

8 Джумада аль-уля 1438р.х.
05.02.2017 р.