Російські та американські дії у Сирії. Харірі слідує вказівкам КСА

Відповіді на питання
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Питання перше: Ми знаємо, що Росія увійшла у Сирію по домовленості з Америкою або за її наказом для захисту режиму Асада і для створення сприятливої атмосфери для політичного врегулювання з опозицією...

Але видно, що Америка зараз по суті обриває спроби Росії зібрати за одним столом представників режиму Асада та опозиції в Астані, Сочі та інших місцях, а сама при цьому якщо і присутня, то лише як спостерігач з боку, на кшталт Йорданії. Як це зрозуміти? Дуже дякую.

Відповідь:

Пояснення цьому можна вразити у двох фразах: зарозумілість Америки та дурість Росії. А якщо говорити детально, то справа обстоїть наступним чином:

1. Дійсно, втручання Росії було узгоджено з Америкою або ж було здійснено за її наказом та у її інтересах... Раніше ми вже прояснювали цю обставину у нашій прокламації від 11.10.2015: «Америка демонструє свою солідарність з повстанцями, бо неможливо боротись з ними відкритою Адже день за днём вони крушать режим, а американська альтернатива Асаду іще не дозріла. Це штовхнуло Америку на гру з вогнем, а саме — покласти виконання брудної задачі на Росію, роль якої полягає у громадській підтримці режиму та у відкритій боротьбі проти повстанців, яких вона вважає терористами. До того ж, сирійський режим готовий покликати Росію на допомогу за наказом Америки, що і відбулося у дійсності. Росія, у свою чергу, погодилась зіграти цю злу та огидну роль у Сирії на користь інтересів Америки».

Іще більше ми роз’яснили це у відповіді на питання, опублікованому 18.11.2015 під назвою «Останні змінення на сирійській арені і чи пов’язані теракти у Парижі з ними?». У відповіді говориться наступне: «а) Російській агресії у Сирії, що розпочалась 30.09.2015, передувала зустріч Обами з Путіним 29.09.2015, яка тривала 90 хвилин. Українська криза зайняла першу частину обговорення, а решту частини президенти двох держав присвятили ситуації у Сирії. Результати цієї зустрічі не примусили себе чекати, і 30 жовтня 2015 року депутати російської Думи одностайно ухвалили звернення Путіна з приводу використання ВПС Росії у Сирії (супутниковий телеканал на арабській мові «RT» за 30.09.2015)».

Навіть більша частина районів у Сирії, які Росія піддала бомбардуванню, були атаковані нею при узгодженні з Америкою. Так, наприклад, канал «CNN» заявив 04.10.2015: «Генерал Андрій Картаполов, командуючий російським угрупуванням військ у Сирії, заявив у суботу 03.10.2015, що райони, які піддались бомбардуванню російською авіацією, раніше були вказані Москві військовим керівництвом Америки, яка запевняла, що там знаходяться одні лише терористи».

Таким чином, Америка впустила Росію у Сирію для захисту режиму та створення сприятливої атмосфери з метою реалізації американського рішення, а не для того, щоб Росія самостійно приймала рішення у Сирії... З іншого боку, дурість Росії підштовхнула її погодитись виконувати брудну роботу, і врешті решт вона змогла захистити режим і не дати йому рухнути. По своїй дурості Росія вважає, що вона може самостійно керувати політичним рішенням і не бачить, як Америка протистоїть їй. Навпаки, Росія, як і раніше, узгоджує з нею свої справи та виконує усю брудну роботу замість неї не даючи режиму пасти...

Спираючись на провальне припущення, Росія закликала провести зустрічі в Астані, а потім — у Сочі, закликала до участі представників повстанських угрупувань та розробила відповідні проекти... Вона закликала Америку взяти у цьому участь, щоб Америка зайняла діючу роль у переговорах разом з нею (Пєсков заявив у суботу, що в останній час сталися позитивні зрушення у тому, що стосується Сирії, «але це, у свою чергу, вимагає докладання спільних зусиль, щоб вийти на якісно новий рівень. Усе це вимагає співпраці та спільних дій Росії з США так або інакше». «Оріент Ньюс», 04.11.2017). Росія сподівалась провести зустріч між її президентом Путіним та президентом США Трампом на саміті АТЕС у В’єтнамі 10.11.2017, не раз відкрито вимагаючи проведення зустрічі між двома президентами.

Вона продовжила вимагати цієї зустрічі навіть під час саміту, що явно вказує на нужду Росії у координації дій з Америкою, тому що такою є їх специфіка стосунків відносно Сирії. Тим не менш, Америка так і не відповіла їй і погодилась лише на проголошення спільної заяви двох президентів. Ззовні це виглядало так, нібито зустріч усе ж таки відбулась, хоча по суті це неможна назвати зустріччю, а лише заявами, підготовленими спеціалістами с обох сторін, і рукостисканням президентів. Це — лише приклад того, як Америка обходиться з Росією і до якої міри Америка її принижує.

2. У той ж час Росія розуміє, наскільки вона немічна у сирійському питанні без Америки, тому і відправляє до неї одне звернення за іншим, сподіваючись на позитивну відповідь. Таким чином, Росія образом, Росія показала свою приниженість, умовляючи Штати про зустріч Путіна з Трампом.

3. Оскільки Росія квапиться з рішенням по Сирії, її президент Путин запросив злочинця Башара зустрітись з ним у Сочі 20.11.2017, після чого наступного дня, 21.11.2017, Путін телефонує Трампу і оповіщає його про усе, що відбувалося на зустрічі з Башаром (президент Росії Володимир Путін оповістив у вівторок у телефонній розмові свого американського колегу Дональда Трампа про детальне вивчення сирійської кризи і про підсумки його зустрічі з Башаром Асадом. «Росія Сьогодні», 21.11.2017).

Таким чином Росія рішуче бажає прискорити вирішення сирійської кризи, як завжди вважаючи себе великою силою, яка бере співучасть поруч з Америкою у вирішені конфлікту у Сирії. Тому ми бачимо, що вона з нетерпінням чекає політичного рішення вже сьогодні, тому що це стане оптимальним виходом для неї, бо політичне рішення буде означати кінець її виснаженню у цій війні, особливо з економічної точки зору, через великі витрати на військові потреби у Сирії... Через це Росія взяла на себе ініціативу скликати зустрічі і демонструвати тим самим, що саме вона керує політичним рішенням у Сирії. Вона викликає до себе Башара, потім Ердогана та Рухані, потім планує те, що називається представниками «усіх конфесій сирійського народу», і усе це робиться з метою нарешті вийти із кризи.

Разом з тим, вона просить Америку брати участь з нею для швидшого вирішення проблеми, через що вже заявила, що готова вивести із Сирії частину своїх військ (начальник штабу озброєних сил Росії Валерій Герасимов заявив у четвер, що військова присутність Росії у Сирії, швидше за усе, буде «значно скорочена», і даний процес може розпочатись іще до кінця поточного року... «Євроньюс», 23.11.2017). Разом з тим, Америка не квапиться реагувати за прохання Росії...

4. Такою є гра Америки на адресу Росії відносно Сирії, тобто бажання залишити Росію саму у цьому болоті нехтувати усіма її проханнями про допомогу, не координувати з нею дій, за рідким винятком втручання непослідовного характеру. Із цього розуміється, що усі спроби Росії самою керувати політичним рішенням приречені на поразку, якщо Америка залишить її саму у сирійському болоті, про яке Америка умовчує і всіляко підбурює Росію борсатись у ньому, щоб Росія виконувала роль інструменту американської гегемонії у Сирії, який Америка використовує проти повстанців, бажаючи зломити атмосферу Ісламу, що утворилась там. Росія зовсім не є керівником політичного рішення сирійської кризи, незважаючи на усі показові зустрічі, конференції та візити у Москві та Сочі...

Перш ніж курс, яким піде Росія з Америкою, стане ясним, треба зрозуміти, що усі ініціативи Росії по вирішенню сирійського питання будуть залишатись слабкими доти, доки у них не візьме участь Америка. Якщо з’являться перші ознаки політичного рішення у Сирії, треба очікувати, що за ними стоїть сама Америка, яка буде їх просувати або через ООН, або через держави у регіоні, залежні від її вказівок, а вже ці держави нав’яжуть політичне рішення у Сирії.

5. Такий підсумок можна зробити, судячи по діям Росії та Америки у Сирії. Їх дії можуть виявитись провальними у випадку, якщо повстанські угрупування обірвуть зв’язки з агентами Америки у регіоні, зокрема — з Туреччиною та КСА, після чого займуть відкриту позицію проти режиму Асада з усією чесністю та щирістю, об’єднавшись з щирими синами Умми та міцно тримаючись за вервь Аллаха... У такому випадку Сирія стане провалом надій Америки та Росії, вона стане для них нездоланною важкістю так, що вони будуть вимушені покинути її приниженими, не отримавши від неї нічого ... І це нескладно для Аллаха.

Питання друге:

Харірі повернувся із відставки та очолив засідання уряду 05.12.2017, після чого заявив, що уряд вирішив дистанціюватись від зовнішньополітичних подій регіону... Простежуючи заяви Харірі, можна побачити у них протиріччя та сум’яття: після того, як невпинними роками пост президента Лівану залишався вакантним, Харірі скерувався до Мішеля Ауна 20.10.2016 і домовився з ним про президентство та уряд, знаючи, що Аун та «Хізбалла» є єдиним згуртуванням, і «Хізбалла» у ньому — основна діюча сила... А вже 04.11.2017 Харірі заявляє про свою відставку, перебуваючи у КСА і повністю вилив свій гнів на «Хізбаллу»...

Тепер же він повертається із своєї відставки і продовжує займати пост в уряді, в якому присутній «Хізбалла». Як зрозуміти це сум’яття та протиріччя? Потім хотілось би дізнатись, чи є тенденція до зниження впливу Ірану та «Хізбалли» у Лівані? Чи очікуються ворожі дії з боку єврейської країни на адресу Лівану та «Хізбалли» і коли євреї можуть скористатись обставинами, що склалися? Нехай Аллах воздасть Вам благом!

Відповідь:

Перш ніж дати відповідь, треб згадати про реальність відносин Харірі з КСА. Суть у тому, що рід Харірі слідує у своїй політиці вказівкам КСА, а отож, якщо правителем КСА є прибічник Англії, то це буде означати, що Саад Харірі у своїх політичних заявах буде говорити одне, а якщо правителем КСА є прибічник США, то — інше... Н тлі такої манери його поведінки ми можемо дати наступну відповідь:

1. Правління колишнього президента Лівану Мішеля Сулеймана завершилось у травні 2014 р., у той час як правителем КСА був король Абдуллах ібн Абдуль-Азіз, прибічник Англії. Одночасно «Хізбалла» прагнула до того,щоб Мішель Мишель Аун став президентом країни, а відомо, що «Хізбалла» та Аун користуються підтримкою Ірану, який, у свою чергу, користується підтримкою Америки... Це означає, що король Абдуллах не був згодний з президентством Ауна у Лівані і наказав Харірі протистояти Ауну на виборах у президенти республіки. Харірі у своїй політиці слідував вказівкам КСА, тобто політиці короля Абдуллаха, через що президента Лівану залишався вакантним приблизно два з половиною роки, тобто з часу завершення правління Мішеля Сулеймана у травні 2014 р. аж до понеділка 31.10.2016, коли парламент країни обрав президентом республіки Мішеля Ауна.

2. Приходу Мішеля Ауна до влади допомогли зміни у владі у КСА, тому що 23.01.2015 помер король Абдуллах,а на його місце прийшов його брат Сальман, а відомо, що Сальман — прибічник Америки... Сальман взявся урізати вплив проанглійської гілки нащадків короля Абдуллаха та його колишніх прибічників, доки не вибудував підходящу для себе політичну атмосферу у країні... Після того, як його влада зміцнилась, король Сальман наказав Харірі припинити протистояння Ауну, тому що. Америка бажає стабільності у Лівані шляхом обрання Ауна президентом. Тому Харірі скерувався до Ауні і домовився з ним про те, що Аун стає президентом республіки, тобто опозиція, яку очолював Харірі з часів короля Абдуллаха, припинила свої дії з приходом короля Сальмана (Саад Харири висунув депутата Мішеля Ауна на пост президента республіки у присутності членів його блоку, на чолі яких були Фуад Сіньора та його заступниця Баія Харірі...

Після чого він заявив: «Опираючись на пункти угоди, до якої ми прийшли, я заявляю сьогодні перед вами про своє рішення підтримати кандидатуру Мішеля Ауна на пост голови республіки». «Ан-Нахар», 20.10.2016). Після цього парламент провів вибори 31.10.2016 та обрав Ауна президентом (примітно, що допомога прем’єр-міністра Саада Харірі кандидату Мішелю Ауну дуже допомогла йому прийти до президентського крісла через два роки та п’ять місяців з дня уходу з правління колишнього президента Мішеля Сулеймана у травні 2014 р... «Аль-Арабія», 31.10.2017). Тому візит Ауна в КСА був чудовою дією у відповідь. Із вищепозначеного стає ясним, що Харірі є послідовником КСА і буде противитись або допомагати будь-кому, на кого вкажуть у КСА.

3. Після того, як Трамп прийшов до влади в Америці, він навістив КСА 20.05.2017, де висловився проти Ірану та «Хізбалли» на очах у 50 маріонеткових правителів мусульманських країн з метою увести погляди громадськості від проблеми мусульман Палестини, зосередивши їх на Ірані, що було підготовкою до його подальшого визнання Єрусалиму столицею сіоністського утворення... Бажання підсилити ескалацію чітко було видно у його словах... Звичайно ж, КСА та інші подібні йому держави будуть підігравати Америці, а оскільки центральна роль Ірану у регіоні домінує у заявах «Хізбалли» у Лівані і її вторгнення у Сирію, КСА почало вимагати від Харірі активізувати політику проти «Хізбалли» і Ірану, для чого і викликало його до себе і почало вимагати від нього заявити про відставку, а її причиною назвати Іран та «Хізбаллу»... Для цього Харірі прибув у КСА та заявив про відставку, перебуваючи там 04.11.2017.

4. Америка розуміє, що заяви, які лунають проти Ірану та «Хізбалли», не означають відокремлення від них, а робляться лише для залякування ними жителів країн Перської затоки. Америка бажала від КСА та від Харірі таких заяв які б не стали ультимативними посланіями, іншими словами, Америка не бажає покінчити з «Хізбаллой», а лише бажає цим посланням продемонструвати свою силу без ескалації напруженості у Лівані, тому вона і почала вимагати від КСА, щоб Харірі збавив свій тон у висловлюваннях. Сайт «Ан-Нашра» опублікував 04.12.2017 наступне: «Наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммад ібн Сальман не розпочинав активних дій, доки не узгодив їх з Білим Домом напряму, а також після четвертого візиту старшого радника президента США Кушнера на Близький Схід після приходу до правління Дональда Трампа. Але оскільки ці візити були далекі від висвітлення у міжнародних ЗМІ, за чотири дня коротких зустрічей Кушнер з делегацією із Саудівської Аравії, що супроводжувала його, змогли відвідати Єгипет, Йорданію та «Ізраїль».

Через два тижні після від’їзду Кушнера спалахнули дві кризи: одна — у Лівані, друга — зв’язана з арештами у Саудівській Аравії... І ось під час загострення політичної кризи, що уразила Ліван, назовні вийшли підсумки домовленостей між Білим Домом та наслідним принцом Саудівської Аравії відносно Лівану у виді спричинення тиску на «Хізбаллу» з метою внесення змінень у її вплив у регіоні, який дуже зріс... З такими гаслами наслідний принц Саудівської Аравії почав нападати на ліванський уряд, використовуючи для цього Саада Харірі, ти самим знищивши компромісну угоду, укладену раніше з генералом Мішелем Ауном у палаці Баабди... Але спосіб, обраний Саудівською Аравією, був жорстоким та виконаним без належної дипломатичної майстерності, що поставило під загрозу внутрішню стабільність у Лівані, у той час як американські інститути постійно вказували, що тиск на «Хізбаллу» не повинен перейти певних кордонів, бо він може призвести до вибуху обстановки у Лівані... Коли ж положення справ у країні підійшло до кризи, американські інститути одразу ж прийшли до руху, тому що побачили, що стабільність у Лівані виявилась уразливою».

5. Після того, як Харірі став знижувати свій тон згідно наказу із КСА... Але для того, щоб він не втратив обличчя, КСА спочатку запросило до себе президента Франції, і були проведені переговори з Харірі, потім Харірі відвідав Францію потім Єгипет, і, таким чином, він створив видимість того, нібито він радиться з різними сторонами про те, яку слушну позицію йому зайняти при тому, що готова позиція для нього була вже окреслена урядом КСА іще до початку його поїздок. Таким чином, він зміг знайти виправдання пом’якшення своєї риторики, і його відставка не була довготривалою...

Потім він вернувся у Ліван 21.11.2017 та 22.11.2017обьявив про завершення відставки. Далі він значно збавив тон у своїй мові відносно «Хізбалли» і визнав, що «Хізбалла» не використовує своє озброєння всередині країни, тим самим нібито сам себе обманув, перш ніж обманути решту інших, забувши той факт, що «Хізбалла» неодноразово застосовувала зброю всередині Лівану. Він заявив про припинення відставки та зібрав уряд під своїм головуванням 05.12.2017, після чого заявив: «Положення стабілізувалось після всезагальної згоди членів уряду триматись подалі від справ інших арабських країн». Він говорить це при тому, що «Хізбалла» день і ніч воює у Сирії!

6. Суть в том, що Харірі слідує вказівкам, які поступають із КСА, і будь які накази правителя КСА повністю відображаються у його поведінці... Це видно усім, у кого є очі, а зайняття самообманом не має сенсу!

Але що стосується скорочення впливу Ірану та «Хізбалли», то це можливо лише після вирішення питання по Сирії до такої міри, якої бажає Америка. Якщо так трапиться то це буде означати, що Іран та «Хізбалла» виконали свою роль, після чого вони покинуть Сирію і їх військова значущість зменшиться... До відома, «Хізбалла» слідує вказівкам Ірану так само, як Харірі слідує вказівкам КСА. Отож, очікується, що після завершення сирійського питання по певному сценарію з урахуванням виходу із Сирії іранських військ відбудуться і певні зміни у самій «Хізбаллі».

Що стосується актів ворожості єврейської держави проти Лівану або проти «Хізбалли», то це буде залежати від того, як вирішиться питання по Сирії, тобто буде залежати від фактичних обставин...

21 Рабі уль-авваль 1439 р.х.
09.12.2017 р.