О таріках (тих, хто залишив Хізб) та про перемогу, яка запізнюється!

Проте це питання турбує мене вже на протязі якогось часу. Якщо знайдеться на нього відповідь — чудово, якщо ж не знайдеться, то теж добре, оскільки я розумію, що тому, кому було адресовано це питання, краще видно, чи варто відповідати на нього у даному випадку. Моє питання складається із двох частин:

1) Хізб вже більше 60 років веде діяльність у найтяжчих умовах. Мало кому із груп доводилось вести діяльність у подібних умовах. Проте не усі хлопці можуть потягнути цей тягар, і тому деякі інколи покидають ряди Хізба. Так чому ж їм не шукається виправдання, взявши до уваги тяжкі умови ведення діяльності, замість того, щоб вважати та ставитись до них «з занепокоєнням»?

2) Те, що мета не досягнута по спливанню довгих років діяльності, чи не говорить це про відсутність щирості у здійсненні талаб ан-нусри (пошуку допомоги)?

Як і писалось вище, я розумію делікатність питання, особливо другої його частини. Якщо є на нього відповідь — чудово, якщо ж ні, то теж добре. Я задаю питання виключно із благих намірів, а не для того, щоб внести розкол та смуту. Аллаху відомо те, що приховано у серцях!

Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху!

Відповідь:

Ваалейкум ассалям ва рахматуллах ва баракятуху!

Ви праві, друга частина питання носить делікатний характер. Можливо, більш зручним для відповіді був би не формат «питання-відповідь», а особиста зустріч. Нехай покарає Аллах тиранів, які переслідують слово Істини та тих, хто поширює його.

В усі часи у житті кожного пророка та праведника були присутні тирани, пригноблювачі та нікчемні правителі. Проте кінець завжди був за праведниками.

Ми і раніше стикались з подібними питаннями, які задавались у виді натяку або відкритим текстом. Проте деякі ненависники Ісламу та мусульман задають питання не з метою пізнати правду, а щоб заплутати розуми, услужити безбожникам та роздобути долю мирських благ. Таким чином, ми не бачили потреби відповідати на їх питання, оскільки розуміли, що метою цих питань було не почути правду, а чіплятись до слів та роздувати вогонь на порожньому місці.

Але у Вашому питанні я помітив щирість, правильну етику задавання питання та тактовність у спілкуванні. Тому я спробую дати відповідь на Ваше питання, особливо — на другу його частину, у міру того, наскільки зрозумів саме питання, не вдаючись у подробиці, оскільки це недоречно.

1 — Відповідь на першу частину питання:

Вираз «ставитись до них з занепокоєнням», згаданий у питанні, залишається неясним. І, можливо, воно має на увазі особливі випадки у відношенні таріків, до яких ми проявляємо антипатію та ігноруємо їх через їх негідну поведінку. Якщо я правильно зрозумів питання, то проблема полягає у наступному:

Ми з розумінням ставимось до того, хто не може осилити тягар заклику, особливо у повний труднощів час. Деякі хлопці, знемагаючи під тягарем заклику, відмовились нести його. Вони дали слабину через складності заклику та через те, що любов до мирських благ отримала верх над пошуком вдоволення Аллаха та любов’ю до Ахірату. Коли у них питаєш причину, через яку вони покинули Хізб, то вони чесно зізнаються про наявність чинників, які перешкоджають їм нести тягар заклику, і вони усіляко намагаються усунути ці чинники, щоб повернутись у Хізб знов. Ми з розумінням ставимось до їх ситуації та продовжуємо підтримувати відносини з ними. Ми молимося за них, щоб Аллах довів їх справи до бажаного результату, а вони знов повернулись до заклику, розуміючи гріховність залишення заклику, оскільки, з волі Аллаха, гріхи стираються благими вчинками.

Ті, «до кого ми проявляємо антипатію та ігноруємо через їх негідну поведінку», або ті, на адресу кого, як Ви говорите у своєму питанні, ми ставимось «з занепокоєнням», є ті, які покинули Хізб через свої оманливі погляди. Замість того, щоб покаятися перед Аллахом та спокутувати свою провину гідними словами та поведінкою, вони намагаються виправдати свої оманливі погляди через наклеп та намовлення на керівництво Хізба. А згідно Шаріату це є великим гріхом. Передається від от аль-Амаша, йому — від Шакіка, йому — від Абдуллаха, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:

وَإِيَّاكُمْ وَالْكَذِبَ، فَإِنَّ الْكَذِبَ يَهْدِي إِلَى الْفُجُورِ، وَإِنَّ الْفُجُورَ يَهْدِي إِلَى النَّارِ، وَمَا يَزَالُ الرَّجُلُ يَكْذِبُ، وَيَتَحَرَّى الْكَذِبَ، حَتَّى يُكْتَبَ عِنْدَ اللَّهِ كَذَّابًا

«Стережіться брехні, адже брехня приводить до гріху, а гріх приводить у Пекло. Якщо чоловік постійно бреше та дотримується брехні, то у Аллаха буде записано, що він — брехун» (Муслім).

І тим не менш, вони продовжують наводити наклеп та брехню ! Як було сказано, залишивши Хізб, вони не шукають спокою та відпочинку. Вони вдаються до видання огидних листовок. Це — ті, до яких ми проявляємо антипатію та ігноруємо їх через їх негідну поведінку.

Але до тих, хто щиро визнається у тому, що по деяким причинам тягар заклику для них великий, ми ставимось з розумінням та говоримо про них лише хороше. До того ж, ми робимо усе можливе, щоб допомогти їм здолати усі ці причини.
Ось випадок, якому я особисто був свідком:

У часи, коли я був відповідальним (масъулем) за деякі регіони, наш другий Амір (нехай змилується над ним Аллах) доручив мені зустрітись з одним із тариків та обговорити з ним питання його повернення у Хізб, оскільки раніше ми знали його як хорошу, проникливу та тямущу людину. Прийшовши до нього, я спитав про те, чому він не повертається назад у Хізб. Він відповів: «О Абу Ясін! Я недосить сильний для цієї тяжкої ноші. Я був заарештований і протримався усього декілька днів. Тоді я відмовився від Хізба і вийшов на свободу. Я зрозумів, що слабкий для такої тяжкої ноші». Мені не вдалось переконати його повернутись, але він продовжив підтримувати Хізб, і він інколи не проявляв ворожості до нас.

На адресу таких щирих та чесних людей ми завжди проявляємо повагу та молимось за них Аллаху. Але ті, хто виправдовує свою неправоту, звинувачуючи інших; говорить, що покинули Хізб з вини того або іншого масъуля; займається наклепом та брехливими звинуваченнями; і замість того, щоб молити Аллаха о прощенні та покаятись, починає питати ворожі почуття до Хізба та його керівництва — не заслуговують того, щоб шукати їм виправдання. І до таких ми проявляємо антипатію та ігноруємо їх через їх негідну поведінку.

2 — Друга частина питання:

Перш ніж відповідати, хочу нагадати, як Пророк ﷺ здійснював талаб ан-нусру.

У десятому році пророцької місії спочатку помирає мати правовірних Хадіджа (р.а.), яка надавала підтримку Пророку ﷺ, а потім  дядя Пророка ﷺ — Абу Таліб, який захищав Посланця Аллаха ﷺ від утискань курайшитів. З цієї причини цей рік був названий «Роком скорботи». Після цього Аллах вшанував Пророка ﷺ двома великими подіями: «аль-Ісра ва аль-Мірадж» («Нічне перенесення та піднесення») та дозвіл на талаб ан-нусру. Після чого Пророк ﷺ багато разів звертався з закликом по допомогу та підтримку релігії Аллаха до племен Сакиіф, Бану Амір, Бану Шайбан, Бану Ханіфа та іншим. Але жодне із племен не відповіло на талаб ан-нусру Пророка Мухаммада ﷺ. Більше того, деякі із них відреагували грубо та пролили кров Пророка ﷺ.

Пізніше Пророк ﷺ відправив Мусаба у Медину, і Аллах обдарував мусульман перемогою — деякі володарі сили та влади відповіли на заклик Мусаба. Ці люди прибули у Мекку у період хаджу і дали присягу Пророку ﷺ, що нададуть ан-нусру. Цій події була дана назва «Друга клятва при Акабі». Потім Посланець Аллаха ﷺ здійснив хіджру у Медину і заснував державу.

Звідси виникає питання : невже причиною того, що племена не відповіли на талаб ан-нусру Посланця Аллаха ﷺ, була відсутність щирості? Або Мусаб проявляв більше щирості у зверненні за допомогою, аніж Посланець Аллаха ﷺ? Звичайно ж, ні! У кожної справи є свій предписаний час:

إِنَّ ٱللَّهَ بَٰلِغُ أَمۡرِهِۦۚ قَدۡ جَعَلَ ٱللَّهُ لِكُلِّ شَيۡءٖ قَدۡرٗا

«Аллах доводить до кінця Свою справу. Аллах встановив міру для кожної речі» (65:3).

Дорогий брате, ми слідуємо прикладу Посланця ідемо Аллаха ﷺ та робимо усе можливе у справі «талаб ан-нусра». Як і у решті інших справ, ми проявляємо таваккуль, щирість та точність у справі талаба. Заради того, щоб, з волі Аллаха, втілити цю справу найкращим чином, ми робимо усе з крайньою точністю та акуратністю.

Ми слідуємо цим шляхом, завжди пам’ятаючи про дві речі:

По-перше, скільки б не було проявлено щирості по встановленню Халіфату, лише Великому та Всемогутньому Аллах вирішувати, коли і де він буде встановлений!

По-друге, згідно встановленому закону Аллаха, Халіфат не буде встановлений руками ледарів та пасивних людей. Не варто очікувати, що з небес спустяться янголи, щоб займатись встановленням Халіфату замість нас. Навпаки, Ісламська Держава, з дозволу Аллаха, буде встановлена руками діяльних та активних людей. Якщо Аллах прискорить для них перемогу, то вони почнуть віддавати Йому хвалу за це, а якщо відстрочить, то проявлять терпіння. Вони не впадають у відчай у милості Аллаха і невпинно ведуть діяльність, скеровану на те, щоб встановити правління релігії Аллаха.

Висновок:

1 — Затримка перемоги не означає, що талаб ан-нусра робиться без щирості. Посланець Аллаха ﷺ просив по допомогу декілька десятків разів, але не знайшлось нікого, хто б йому відповів, хоча він ﷺ проводив цю діяльність з найкращою щирістю. Незважаючи на те, що щирість Мусаба (р.а.) не можна порівняти з щирістю Мухаммада ﷺ, знайшлись ті, хто відповів Мусабу. Адже у кожної справи є свій предписаний час.

2. Ми, з волі Аллаха, у курсі усього, що відбувається, і стежимо за усім найкращим чином. Ми віримо у те, що Великий та Мудрий Аллах обдарує нас перемогою як колишні покоління мусульман, і, згідно з цим, ми упевнено ведемо свою діяльність.

وَٱذۡكُرُوٓاْ إِذۡ أَنتُمۡ قَلِيلٞ مُّسۡتَضۡعَفُونَ فِي ٱلۡأَرۡضِ تَخَافُونَ أَن يَتَخَطَّفَكُمُ ٱلنَّاسُ فَ‍َٔاوَىٰكُمۡ وَأَيَّدَكُم بِنَصۡرِهِۦ وَرَزَقَكُم مِّنَ ٱلطَّيِّبَٰتِ لَعَلَّكُمۡ تَشۡكُرُونَ ٢٦

«Пам’ятайте, що ви були нечисленні і вважались слабкими на землі. Ви побоювались, що люди схоплять вас, але Він дав вам притулок, підкріпив вас Своєю допомогою та наділив вас чистими благами, щоб ви були вдячні» (8:26).

Аллах не тільки «дав нам притулок», але й «підкріплює нас Своєю допомогою». І у той же час Він «наділяє нас чистими благами». Хвала Аллаху — Господу світів!

На завершення, прошу від Аллаха благ для того, хто задав питання та бажаю йому миру — Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху!

11 Шавваля 1439 р.х.
24.06.2018 р.