Реальність міжнародних та регіональних позицій у відношенні військової кампанії проти Ідлібу

Відповіді на питання
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Питання: Сирійський режим мобілізував свої сили до півдня від провінції Ідліб. Росія заявила про готовність розпочати останню повномасштабну військову кампанію у Сирії проти Ідлібу.

Пройшли найбільші за усю сучасну історію Сирії військові навчання до сходу від Середземного моря. Багато хто чекав початку військової кампанії після російсько-турецько-іранського саміту, що відбувся у Тегерані 9 вересня 2018 року. Проте президент Туреччини Ердоган виразив свою незгоду з військовою кампанією проти Ідлібу і запропонував замість цього угоду про демілітаризовану зону, яка була укладена Ердоганом та Путіним 17 вересня 2018 року. У чому причина цього змінення? Незадовго до цього Америка пригрозила жорсткою відповідною реакцією у випадку застосування хімічної зброї, і деякі європейські країни підтримали Америку у цьому. Якою є реальність міжнародних та регіональних позицій у відношенні військової кампанії проти Ідлібу?

Відповідь: Для повного розуміння міжнародних позицій у відношенні військової кампанії проти Ідлібу необхідно розглянути наступні факти:

1 — Перш за усе, необхідно сказати про лицемірство Америки у її громадських висловлюваннях про те, що вона підтримує сирійську опозицію і виступає проти режиму Асада. Насправді, вона прагне за допомогою турецького режиму та Саудівської Аравії обдурити сирійські угрупування, використовуючи політику батога та пряника, і підвести останніх до перемир’я з сирійським режимом, а також до здачі підконтрольних їм районів. Більше того, Америка дала сирійській опозиції на півдні Сирії ясний та конкретний натяк, що останній не варто розраховувати на американську допомогу проти наступу сирійської армії.

Відносно військової кампанії проти Ідлібу посол США в ООН Ніккі Хейлі заявила на своєму брифінгу: «Це трагічна ситуація, і якщо вони хочуть продовжувати іти по шляху захвату Сирії, вони можуть це зробити», — маючи на увазі уряд Асада та його союзників Росію та Іран. Вона підкреслила: «Ми не збираємось дозоляти себе дурити. Якщо буде використана хімічна зброя, ми точно знаємо, хто її буде використовувати» (див. «Reuters» за 04.09.2018).

Як видно, Америка виступає лише проти використання хімічної зброї, а не проти зусиль правлячого режиму по ствердженню свого контролю над усією Сирією. Про це також заявив голова Комітету начальників штабів Озброєних сил США генерал Джозеф Данфорд: «Подальші переговори між турками та сирійцями відносно точкових операцій проти терористів є правильним підходом, аніж класичні повномасштабні операції. Я пропоную здійснити такі операції проти тероризму, які знизять ризики загибелі невинних людей» (див. «Reuters» за 04.09.2018). Америка піднімає питання хімічної зброї, коли їй хочеться, і вимагає від сирійського режиму застосувати її, щоб дати першій привід для втручання та реалізації своєї політики.

Сирійський режим упевнений у тому, що Америка надасть йому допомогу. І якщо б не американська підтримка, то навряд чи Іран та Росія прибули б у Сирію, і навряд чи Туреччина та Саудівська Аравія спричиняли б тиск на озброєні повстанські угрупування з тим, щоб останні підписали перемир’я та виведення військ із підконтрольних їм територій, щоб передати їх у руки сирійського режиму і навряд чи деспотичний режим повернувся б у міжнародну спільноту та брав участь у Женевських переговорах, щоб реабілітувати свою легітимність, яку він втратив у перші роки революції.

2 — Сполучені Штати дозволили відбутись російському військовому втручанню для надання допомоги сирійському режиму. Росія, Іран та воєнізовані шиїтські міліцейські загони виконали свою місію та допомогли сирійському режиму взяти під свій контроль більшу частину сирійських територій. Найбільш помітною та стратегічною областю, яка іще не знаходиться під контролем режиму, залишається провінція Ідліб.

Що стосується Росії, то вона погрузла у сирійській трясовині і хоче якомога швидше покінчити з Ідлібом, щоб вийти із глухого військового кута, що склався, та стати до політичних справ. Що стосується Америки, то вона бажає утворити політичне рішення до повного врегулювання питання Ідліба. Окрім цього, Америка використовує питання Ідлібу та шантажує Росію, щоб і далі стримувати останню у військовому болоті Сирії і примусити Кремль погодитись з американським планом врегулювання сирійської проблеми, який передбачає виведення російських військових баз у якості умови для політичного рішення, підготовленого Америкою, яка вимагає від сирійської опозиції продовжувати наполягати на виведенні усіх російських баз із Сирії як на основній умові для початку процесу політичного врегулювання. Іншими словами, росіяни повинні вдовольнитись та бути вдячними за те, що їм дозволили повернутись назад на батьківщину. І за вказівкою американців Туреччина виступила проти російської військової кампанії, підготовленої для нанесення удару по Ідлібу.

3 — Росія виконувала свою військову місію у Сирії без усілякої перспективи нести яку-небудь політичну місію після приходу адміністрації Трампа. Потім відбувся захват Гути при більшому співробітництві з Туреччиною, тобто зі згоди Америки. В аналогічному контексті відбувся захват півдня країни. Проте у той же час Америка відмовляється вести переговори з Росією по Сирії, вказуючи на те, що адміністрація Трампа не бачить політичної ролі у Сирії для Росії, принаймні, до завершення військової місії останньої! І коли озброєна сирійська революція буда загнана в Ідліб, Росія захотіла вдатися до завершальних, на її думку, військових операцій. Вона мобілізувала війська, пригрозила повстанцям, провела навчання кораблів військово-морського флоту (ВМФ) Росії, а також «випробувальні ракетні пуски», і зачинила у східному Середземномор’ї повітряний рух уперше за усю історію. І коли усе було проведено, Росія помітила, що опинилась у більшому безвихідному стані, стикнувшись з такими обставинами, які вона не брала у розрахунок:

а) Незгода Туреччини з повномасштабною військовою операцією в Іділібі

Туреччина виступила проти повномасштабної війни в Ідлібі. Турецький міністр заявив про необхідність ідентифікації терористів та нанесення точкових ударів по ним. За його словами, неприпустимо проведення повномасштабної війни проти Ідлібу та хаотичне бомбардування населення (див. «EnabBaladi» за 14.08.2018). Заперечення Туреччини з приводу військової кампанії проти Ідлібу ясно виразилось на Тегеранській конференції, проводимої між президентами Росії, Туреччини та Ірану.

Росія з подивом прийняла побоювання Туреччини з приводу повномасштабної військової кампанії проти Ідліба та притоку біженців. Туреччина звинуватила Росію у зриві політичного врегулювання сирійської кризи через розгортання повномасштабної війни проти Ідліба. У п’ятницю 7 вересня 2018 року Реджеп Тайіп Ердоган заявив, що триваючі удари по провінції Ідліб, яку контролює сирійська опозиція, можуть призвести до краху політичного процесу у Сирії (див. «Youm7» за 07.09.2018). З підсиленням американської риторики проти російських прагнень розгорнути повномасштабну війну проти Ідлібу Туреччина почала наповнювати зброєю пункти її контролю, які були встановлені у межах угоди по деескалації конфлікту, підписаної з Росією та Іраном.

З посиланням на бойові джерела та свідків агентство «SkyNewsArab» повідомило про те, що турецький військовий конвой направився у місто Ідліб, який прилягає до кордону з Туреччиною та контролюється сирійськими опозиційними угрупуваннями та іншими бойовими загонами. Згідно повідомленням джерела, турецький військовий конвой, що увійшов на сирійську територію від переправи Кафрулусіну напрямку провінції Ідліба та приміських йому селищ на півночі Сирії, складається із танків та іншої військової техніки з великим запасом боєприпасів (див. «SkyNewsArabic» за 09.09.2018). Таким чином, Туреччина стала перешкодою для російських амбіцій по ліквідації військових угрупувань в Ідлібі. Саме це примусило провести другу зустріч між Ердоганом та Путіним 16 вересня 2018 року у Сочі, усього через дев’ять днів після їх зустрічі у Тегерані.

б) Змінення у позиції Ірану

Що стосується Ірану, то він продемонстрував на Тегеранському саміті 7 вересня 2018 року незвичайне бажання прокреслити грань між поміркованими озброєними ополченцями та «терористичними» угрупуваннями в Ідлібі, нібито він підтримує позицію президента Ердогана, який відкидає повномасштабну війну, яку пропонує Росія. Далі позиції Ірану почали ставати більш ясними: так, міністр закордонних справ Ірану Мухаммад Джавад Заріф у суботу виразив переконаність своєї країни у тому, що рішення сирійської кризи є політичним, а не військовим.

В інтерв’ю німецькій газеті «DerSpiegel» Заріф заявив, що Іран намагається врятувати Ідліб від так званої «кривавої бойні», посилаючись на те, що його країна виступає проти будь-якого військового нападу на цей регіон (див. турецьку газету «Zaman» за 15.09.2018). Враховуючи таку іранську позицію, Росія може залишитись один на один у війні проти Ідлібу, якщо продовжить наполягати на проведенні повномасштабної військової кампанії. А в одиночку вона не зможе і не буде битись.

в) Американська позиція

Можливо, найбільшою небезпекою є американська позиція : Америка не примусила чекати з відповіддю і одразу ж заявила про удар у випадку застосування режимом хімічної зброї в Ідлібі. Росія розуміє, що Америка за допомогою сирійського режиму контролює та управляє хімічними ударами. Тому росіяни швидко взялись звинувачувати озброєну опозицію у підготовці хімічної атаки проти себе, організованої опозиціонерами, для того, щоб виправдати удари США по режиму. Росіяни навіть звинуватили Британію у причетності до так званої «хімічної змови». У цілому, удари США по Сирії сильно бентежать Росія, і, швидше за усе, цього разу американський удар може бути більш потужним, аніж попередні.

10 вересня радник Білого дому по національній безпеці Джон Болтон заявив, що у випадку чергового застосування у Сирії хімічної зброї буде нанесений потужний «удар з повітря», аніж той, що мав місце раніше. Про це повідомляє «Reuters». «В останні дні ми намагались донести думку про те, що якщо у третій раз буде застосована хімічна зброя, то реакція буде значно більш жорсткою», — сказав Болтон, відповідаючи на питання журналістів. «Можу сказати, що ми проводимо консультації з Великобританією та Францією, які підтримали наш другий удар, і вони також вважають, що чергове застосування хімзброї потягне за собою значно більш жорстку відповідь», — додав він (див. arabi21.com за 10.09.2018). Росія побоюється того, що американсько-західні удари по Сирії не лише застануть її зненацька, але й можуть зачепити її військовий контингент у Сирії.

г) Ракетні удари сіоністського утворення

У вівторок, 4 вересня, «Ізраїль» наніс ракетний удар по цілям у контрольованих урядом Сирії провінціям Хама та Тартус, пишуть сирійські ЗМІ. Агентство «Аль-Масдар» повідомило, що ВПС «Ізраїлю» випустили мінімум п’ять ракет по цілям у районі міста Масіяф на півшляху між столицями провінцій — містами Тартус та Хама. Окрім того, потужний вибух було чути у районі портового міста Баніяс у 35 км до півночі від Тартуса, де знаходиться база російського флоту у Сирії (у 50 км від російської бази Хамеім). Причому це мало місце під час масштабних військових вчень, що проводились Росією у Середземномор’ї у період з 1 по 8 вересня 2018 року за участю великих угрупувань сил військово-морського флоту та повітряно-космічних сил Росії.

Як передавали російські мас-медіа, це були найбільш масштабні за усю сучасну історію Росії військові вчення у Середземному морі. Цей удар з боку сіоністського утворення став безпрецедентним викликом для Росії. Військове джерело повідомило кореспонденту проасадівського агентства «САНА», що літаки «Ізраїлю» на низькій висоті увійшли у повітряний простір Сирії з західної частини Бейруту та скерувались до провінцій Тартус та Хама. ППО САР відбили атаку, збивши декілька ракет та примусивши літаки покинути сирійську територію.

Раніше кореспондент, посилаючись на місцеві джерела, повідомив, що протиповітряна оборона Сирії збила 5 «ізраїльських» ракет, їх рештки впали поблизу селищ Ан-Насера та Дахраль-Ксейр на заході провінції Хомс (см. alarabiya.netза 04.09.2018). На такий ракетний удар поблизу російських баз «ізраїльтяни» не насмілились би без координації дій з Америкою. І, швидше усього, це служить деяким посилом, що російська ППО (С-400) не є перепоною американським технологіям у регіоні. І це насторожило Росію тим, що західне бомбардування може заціпити російські військові бази та літаки у Сирії.

д) Падіння російського літака Іл-20

Даний інцидент привів Росію у фактичний глухий кут. Російський військовий літак Іл-20 був збитий сирійськими ППО через дії «ізраїльських» льотчиків. Про це повідомляє «Інтерфакс» з посиланням на офіційного представника міноборони РФ Ігоря Конашенкова. За його словами, чотири літаки F-16 ВВС «Ізраїлю», які ввечері 17 вересня бомбардували сирійське місто Латакія, «створили небезпечну ситуацію для наводних кораблів та повітряних судів, що знаходяться у цьому районі». «Прикриваючись російським літаком, «ізраїльські» льотчики підставили його під вогонь засобів ППО Сирії. У результаті Іл-20, у якого ефективна відбиваюча поверхня на порядок більша, аніж у F-16, був збитий ракетою комплексу С-200», — сказав Конашенков.

Також представник російського військового командування заявив, що пілоти «ізраїльських» F-16 «не могли не бачити російський літак «, тому що він заходив на посадку з висоти п’ять кілометрів, але «навмисно пішли на цю провокацію». У російському військовому відомстві також наполягають, що «Ізраїль» не попереджав Росію про удари, які готувались по Латакії: «По «гарячій лінії» повідомлення поступило менш анід за одну хвилину до удару, що не дозволило вивести російський літак у безпечну зону», — сказав Конашенков.

«Розцінюємо дані провокаційні дії «Ізраїлю» як ворожі, — поклав Конашенков відповідальність за загибель військових на «Ізраїль». — Внаслідок безвідповідальних дій «ізраїльських» військових загинуло 15 російських військовослужбовців. Це абсолютно не відповідає духу російсько- «ізраїльських» відносин», — заявив представник міноборони (див. «ArabSkyNews» за 18.09.2018).

Усі ці факти зробили Росію нездатною в однобічному порядку розгорнути військову кампанію проти Ідлібу, щоб вийти із глухого кута, який для неї склався, а також нездатною протистояти провокаційним атакам сіоністського утворення, за якими стоять США.

4 — Таким чином, Америка бажає тримати Росію у підвішеному стані у Сирії, щоб вона була нездатною вийти звідти, доки Америка не завершить політичне врегулювання згідно зі своїм планом. У середу в інтерв’ю агентству «Reuters» радник по національній безпеці США Джон Болтон заявив, що Росія «застрягла» у Сирії і чекає, що хтось інший буде фінансувати роботи по її післявоєнному відновленню, зазначивши, що це дає Вашингтону важелі тиску на переговорах з Москвою. «У Вашингтона є важелі впливу на переговорах з Москвою, тому що «руські застрягли там у дану мить», вважає Болтон. «Не думаю, що вони хочуть там залишитись, — зазначив Болтон, — вважаю, що їх дипломатична активність в Європі показує, що вони хочуть знайти когось іще, хто, наприклад, понесе витрати по відновленню Сирії. Можливо, їх зусилля будуть успішними, але, можливо, і ні». (див. «ArabSkyNews» за 22.08.2018).

По усій видимості, Росія розкусила американську політику і, можливо, усвідомила те, що Америка вплутала її у Сирію. По факту, сьогодні Росія застрягла у Сирії і не може покинути цю країну без дозволу Америки, яка володіє усіма важелями впливу у Сирії. Тому Росія не змогла завершити військову кампанію, яку вона підготувала для того, щоб по своєму методу поставити крапку у кризі в Ідлібі, тому що Туреччина під диктовку Америки виступила проти цієї військової кампанії, а Іран зайняв мовчазну позицію. Таким чином, Іранський саміт 7 вересня 2018 року, на якому повинен був бути схвалений російський план атаки по Ідлібу і по врегулюванню сирійської кризи, не дав позитивних результатів. І по спливанню декількох днів відбулась зустріч Ердогана та Путіна, на якій замість російського плану атаки був прийнятий план демілітаризованої зони. Природно, усе це відбувалось з благословення Америки. «Ми вітаємо та заохочуємо Росію та Туреччину до прийняття практичних заходів по запобіганню військового нападу з боку уряду та його союзників на провінцію Ідліб», — заявив представник зовнішньополітичного відомства США.

17 вересня «ТАСС» повідомляє, що Росія та Туреччина домовились про створення до 15 жовтня уздовж лінії зіткнення військ Сирії та озброєної опозиції демілітаризованої зони. Про це заявив президент Росії Володимир Путін за підсумками переговорів зі своїм турецьким колегою Реджепом Тайіпом Ердоганом. «На зустрічі, яка відбулась, ми розглянули детально цю ситуацію (ред. — у провінції Ідліб) та вирішили створити уздовж лінії зіткнення озброєної опозиції з урядовими військами до 15 жовтня 2018 року демілітаризовану зону глибиною 15-20 км.», — заявив російський президент.

Припускається, що контроль у демілітаризованій зоні будуть здійснювати турецькі патрулі та російська військова поліція. «У ході сьогоднішніх переговорів, сьогоднішніх консультацій нам вдалось вийти на серйозні рішення, просунутись у вирішенні гострої проблеми, вийти на узгоджені рішення», — сказав Путін. Зі свого боку, міністр оборони Росії Сергій Шойгу заявив, що підписана угода відкладає заплановану декількома днями раніше військову операцію на останні місця дислокування опозиційних бойових загонів у Сирії. Як передає РІА «Новини», на питання, чи варто правильно розуміти, що операції проти Ідлібу не буде, Шойгу відповів ствердно.

Між тим, Ердоган на прес-конференції після зустрічі двох президентів заявив: «Росія вживе необхідних заходів по забезпеченню запобігання атак на зону деескалації в Ідлібі» (див. «France» 24 за 17.09.2018). Таким чином, Росія припинила обстріл Ідліба та повернула свої кораблі, які проводили навчання у Середземному морі. Усе ж таки, Росія продовжує просити Америку напряму або через Туреччину поставити крапку у питанні Ідлібу шляхом військової операції до прийняття політичного рішення.

Проте Америка хоче спочатку добитися політичного рішення перед будь-яким військовим рішенням і Ідлібі, щоб використати це у якості важеля тиску та шантажувати Кремль відносно російських військових баз у Сирії, а потім примусити опозицію винести питання військових баз на переговорах по прийняттю політичного рішення. Одним словом, інтерес Туреччини, а за нею — Америки, щодо запобігання військової атаки Росії по Ідлібу був у першу чергу скерований на благо США, а не для того, щоб не дати сирійському режиму увійти в Ідліб або захистити громадянське населення. Навпаки, Америка зможе роздобути рішення, якого вона бажає,і Росія підкориться цьому рішенню, тоді для американців нічого не буде означати ані Ідліб, ані життя громадянських та не громадянських осіб, ані демілітаризовані та мілітаризовані зони. Їх дії говорять про це у різноманітних областях Сирії, де вони коять численну кількість злочинів.

5 — Такою є реальність позицій, які спричиняють вплив на війни в Ідлібі на міжнародному та регіональному рівнях. Проте є те, що може, з дозволу Всевишнього Аллаха, змінити розклад міжнародної та регіональної ситуації. І це — щире та бездоганне виконання своєї задачі повстанськими загонами в Ідлібі, залишаючись чесними та відданими у відношенні Всевишнього Аллаха. Як відомо, у Сирії діють два види повстанських загонів :

Перший: Ці військові угрупування, пов’язані з Туреччиною, які здійснювали виведення військ та коїли зрадництва у різних регіонах,а також пропагували ідеї примирення та перемир’я під інтенсивним тиском з боку Туреччини поруч з підкупом командирів цих угрупувань за допомогою саудівських грошей. Це ті угрупування, які Туреччина втягнула в Астанинські переговори, що породили зони деескалації, тобто передачу підконтрольних революціонерам територій у руки правлячого режиму.

Сьогодні ці угрупування опинились перед істиною, а саме — виявленням того, що вони служили інструментом послаблення сирійської революції та втрати багатьох областей внаслідок обіцянок Туреччини, які згодом показали свою брехливість. І оскільки лави цих угрупувань не позбавлені вірних та щирих мусульман, то помітний шепіт переріс у гучний голос всередині цих угрупувань, де повстанці почали розуміти, що Туреччина обманює їх. Про це Ердоган відкрито заявив у Тегерані на зустрічі з президентами Росії та Іраном. Він зазначив: «Опозиція, яка знаходиться тут (ред.— Ідліб) відчуває себе обманутою через події, які відбувались услід за створенням зон». Ердоган зізнався, що його плани по обману сирійських повстанських загонів викрились і стали явними для повстанців, що насторожує Ердогана. Ці загони досі не почали воювати з тими загонами, які відкидають мирне рішення, продиктоване турецьким планом. Викриття обману Туреччини може бути використано у підбурюванні цих загонів на люту війну, у випадку, якщо проти них будуть розгорнуті військові дії.

Другий: інші військові угрупування, яких мас-медіа часто-густо називають «терористичними». Ця сила збільшилась з уходом багатьох революціонерів із різних районів Сирії, таких як Гута, Хомс, Алеппо та інші. Ця сил контролює значну частину регіону. Незважаючи на відмінність у кількості та ступені озброєння, усе ж таки основну небезпеку, яка виходить від них, можна стисло викласти тими тезами, які приводяться у раніше озвучених доповідях США по Сирії. В них говорилось, що ці «радикальні та екстремістські» сили у сирійській опозиції, незважаючи на свою незначну кількість, проводять найбільші та найголовніші бої на сирійській арені. Це стійка сила, яку нелегко перемогти. Особливо, якщо враховувати те, що Ідліб вважається останнім притулком революціонерів. І тому війна буде іти не на життя, а на смерть, оскільки революціонери оточені і немає іншого виходу для них. У зв’язку з цим немає потреби з військової точки зору у тому, щоб битва вирішилась на користь режиму, незважаючи на масштабну мобілізацію військових сил САА та Росії для цієї мети. Навпаки, затяжна війна в Ідлібі та зосередження урядових сил у боротьбі проти Ідлібу можуть спровокувати конфлікти в інших раніше завойованих режимом територіях.

Якщо ці повстанські загони проявлять щирість у відношенні релігії Аллаха та скористаються безвихідним положенням Росії внаслідок американського тиску та провокацій; якщо вони зречуться від обману Туреччини та брудних грошей Саудівської Аравії, завжди та скрізь згадуючи наступні слова Всевишнього Аллаха:

كَمْ مِنْ فِئَةٍ قَلِيلَةٍ غَلَبَتْ فِئَةً كَثِيرَةً بِإِذْنِ اللَّهِ

«Скільки незначних загонів перемогло численні загони з волі Аллаха!» (2:249);

Якщо вони не будуть підкорятись та здаватись, а навпаки, нададуть допомогу релігії Аллаха з усією щирістю та чесністю — тоді, з дозволу Аллаха, зірвуться плани ворогів Ісламу та мусульман, і відступлять ці вороги від Ідліба, будучи переможеними.

وَلَيَنْصُرَنَّ اللَّهُ مَنْ يَنْصُرُهُ إِنَّ اللَّهَ لَقَوِيٌّ عَزِيزٌ

«Аллах неодмінно допомагає тому, хто допомагає Йому. Воістину, Аллах — Всесильний, Могутній» (22:40).


12 Мухаррама 1440р.х.
22.09.2018 р.