Питання: Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган зробив різку заяву щодо продовження дослідження нафтогазових родовищ у східній частині Середземного моря, незважаючи на погрози конфлікту з Єгиптом, Кіпром та ЄС.
«Розвідувальні роботи ведуться з високою швидкістю, і ніхто не зможе завадити нам ані зараз, ані у майбутньому», — заявив турецький лідер.
Чи означає це, що розгорається новий конфлікт за середземноморський газ між цими чотирма сторонами?Невже припускаєма кількість покладів газу у Східному Середземномор’ї настільки велика, що між ними може розгорітись конфлікт?
Відповідь:
Так, насправді кількість покладів газу у Середземномор’ї є значною, а також важливою з причини того, що вона розташована у близькосхідному регіоні. Проте окрім цих чотирьох сторін — Туреччини, Кіпру, ЄС та Єгипту — у конфлікті беруть участь Сполучені Штати, Росія і єврейське утворення, оскільки сьогодні впливові держави використовують газ у своїх економічних і політичних інтересах. Пояснимо більш детально:
I — Виявлення газових родовищ у Східному Середземномор’ї і причина їх важливості:
1) Виявлення газових родовищ у Східному Середземномор’ї.
Відкриття газових родовищ почались у 2000 році, коли компанія «BritishGas», дочірня компанія «BritishPetroleum», виявила на дні моря у 36 км від берега сектора Газа родовище «Газа Марін», загальні запаси якого оцінюються приблизно в один трильйон кубічних футів. У січні 2009 року у 92 кілометрах від берегу окупованої Палестини на глибині 1642 метри було відкрито родовище «Тамар», яке, згідно геологічним дослідженням, має загальні запаси біля 10 трильйонів кубічних футів газу.
У тому ж році у 180 км від південно-західного узбережжя Кіпру на глибині 1700 метрів було виявлено газове родовище «Афродіта», загальні запаси якого оцінюються приблизно у 9 трильйонів кубічних футів. У 2012 році у 135 кілометрах від берегів північної Палестини, тобто до заходу від от Хайфи, на глибині 1634 метри було виявлено родовище газу «Левіафан», запаси якого складають 17 трильйонів кубічних футів.
У 2015 році італійська компанія «Eni» виявила біля єгипетського узбережжя родовище «Зохр», яке вважається найбільшим газовим родовищем у Середземному. Родовище знаходиться приблизно у 200 км до півночі від Порт-Саіда і потенційно до 30 трлн. кубічних футів газу. По оцінкам компанії, у 2019 році з цього родовища буде добуто 2,5 мільярди кубічних футів газу, що складе біля 40% добування газу в Єгипті.
Після виявлення родовища «Зохр» італійська компанія «Eni» на початку цього року об’явила про відкриття родовища «Нур» у Середземному морі приблизно у 50 кілометрах до півночі від Синаю. Окрім того, по оцінкам Геологічної служби США у 2010 році, у басейні Східного Середземномор’я біля узбережжя Сирії, Лівану, єврейського утворення, Єгипту і Кіпру може бути біля 122 трильйонів кубометрів газу на додаток до приблизно 107 мільярдам барелів нафти.
Як видно, у цьому регіоні дійсно є величезні запаси газу і нафти.
2) Важливість газового багатства Східного Середземномор’я.
Ця важливість виходить не лише із виявлення великих покладів газу, але й із геополітичного значення Близького Сходу, який містить біля 47% світових запасів нафти і 41% світових запасів газу. Додайте до цього збільшення використання самого Середземного моря, яке розташовано на перетині Азії, Європи і Африки і з’єднане з міжнародними торгівельними шляхами через Суецький, Босфорський і Гібралтарський протоки. По мірі того, як відкриття родовищ тривали, оцінки збільшували надію країн Східного. Це розіграло апетит нафтовим і газовим компаніям, розпалило регіональну конкуренцію за ресурси і привабило увагу крупних держав до додаткових багатств, створивши потенційне вогнище конфлікту.
II — Країни, які конфліктують за газ у Східному Середземномор’ї:
1) Країни Східного Середземномор’я.
a) Турецький Кіпр і Грецький Кіпр. Турецький Кіпр вважає, що багатство острову є надбанням усього населення і не може бути використано в однобічному порядку. Але Грецький Кіпр проігнорував це і завершив демаркацію своєї виключної економічної зони (ВЕЗ). Але Грецький Кіпр проігнорував це і завершив демаркацію своє виключної економічної зони (ВЕЗ), що дозволило йому в однобічному порядку використовувати газові багатства у 2010 році Це спонукало Турецький Кіпр відповісти аналогічним кроком, визначивши свої морські кордони.
Туреччина 15.09.2011 підписала угоду про демаркацію континентального шельфу зі своїм Північним Кіпром («Ahval», 08.11.2018). У результаті цих дій трапилось порушення кордонів з обох сторін. Республіка Північний Кіпр заявляє про своє право на декілька областей, які Грецький Кіпр визначив своїми у 2010 році («TurkPress», 11.07.2019).
b) Європейський Союз. Пріоритетом ЄС є зміцнення енергетичної безпеки за допомогою диверсифікації джерел імпорту, а також диверсифікації маршрутів поставок, особливо у зв’язку з погіршенням відносин між ЄС і Росією і під тиском санкцій США в останні роки. У цьому контексті газ Східного Середземномор’я допоможе у вирішенні цієї задачі і майже повністю викорінить залежність від російського газу, особливо країн Східної і Південної Європи. Таким чином, здається що ЄС намагається вирішити задачу через деякі держави-члени, такі як Грецький Кіпр і Греція, а також через компанії по розвідці нафти і газу.
c) Туреччина. Туреччина не є учасником Конвенції ООН по морському праву, яка дозволяє визначати морські кордони, частково через її суперечку з Грецією в Егейському морі. Туреччина вважає, що виключна економічна зона,визначена Грецьким Кіпром, перетинає кордони континентального шельфу Туреччини та її виключної економічної зони, хоча це не було об’явлено офіційно. Виходячи із цих вимог, Туреччина не визнає угоди по створенню своєї виняткової економічної зони, підписані Грецьким Кіпром з Єгиптом, єврейським утворенням і Ліваном.
Турецька сторона вважає, що отримання іноземними компаніями трендів на пошук і розвідку газу у цьому регіоні є незаконним, оскільки порушує права Анкари. Виступаючи в Анкарі перед прибічниками правлячої «Партії справедливості і розвитку»(ПСР) з нагоди 18-ї річниці заснування партії, Ердоган заявив: «Наші кораблі присутні у Східному Середземномор’ї, а військові сили будуть захищати їх». Турецький президент підкреслив, що його країна продовжить розвідку родовищ у регіоні «на основі ліцензії, виданої владою Турецької Республіки Північного Кіпру» («EmiratesVoice», 24.08.2019).
d) Єврейське утворення. Зростаючі газові відкриття допомагають єврейському утворенню позбутися від єгипетської залежності і заповнити величезний пробіл не лише в енергетичному секторі. Газ для окупанта став політичним важелем і щитом безпеки, а також ефективною політичною зброєю для нормалізації відносин з низкою арабських країн, особливо з Єгиптом, Ліваном, Палестинською адміністрацією та Йорданією. Наприклад, «Ізраїлем» була досягнута угода з Грецією, Кіпром та Італією про будівництво газопроводу вартістю шість мільярдів євро (6,8 млрд. дол.) на транспортування газу із «Ізраїлю» у ці три країни («EchoroukNews», 25.11.2018). Європа ж прагне диверсифікувати свої джерела енергії.
e) Єгипет. Газ становить не лише економічну цінність для єгипетського режиму. Фактично, він розглядається як один із інструментів зміцнення режиму і досягнення вимагаємої регіональної і міжнародної легітимності, що дозволило б єгипетському народу найкращим чином використати багатства країни. На початку 2019 року Єгипет, єврейська держава, Кіпр, Греція, Італія, Йорданія і Палестина об’явили про проведення «Газового форуму Східного Середземномор’я». Членство у форумі не отримали Туреччина, Ліван, Сирія і Північний Кіпр, хоча ці країни виходять на басейн східної частини Середземного моря («AlkhaleejOnline», 15.01.2019).
f) Є країни, які виходять на Середземне море, але не мають так ніякого впливу. У їх число входить: Сирія — на даний момент; Ліван, хоча він і підписав угоди з французькими, італійськими і компаніями, але ці угоди іще не почали діяти, і, можливо, їх дія відкладається через втручання єврейської держави ; і остання — Палестина.
2) Країни, які не мають виходу до Середземного моря.
a) США. Америка має на регіон більш широкі плани (через її пріоритети на Близькому Сході), часто пов’язані з забезпеченням потоку енергії і захистом єврейського утворення. Присутність Сполучених Штатів у регіоні Східного Середземномор’я забезпечується її компаніями і агентами. Експорт американського скрапленого газу в Європу також росте, і у майбутньому це може вплинути на її відношення до регіонального газу.
b) Росія. Хоча газ у Середземномор’ї не замінить російський газ, проте Москва хоче забезпечити свою монополію на європейському ринку, також будучи присутньою у будь-яких додаткових чи альтернативних газових проектах, щоб це не спричиняло на неї негативний вплив. Цим вона і зайнята. Росія бере участь у боротьбі за газ у Східному Середземномор’ї через компанії, які займаються розвідкою газу (наприклад, через Ліван), через фінансування (наприклад, Грецького Кіпру і Греції), а також через військову присутність і двобічні угоди (наприклад, з Сирією).
III — Використання газу у конфлікті між економічно і політично впливовими країнами.
1) Європейські країни. 20 грудня 2018 року Греція, Кіпр та єврейське утворення об’явили, що готові приступити до підтримуваного США проекту газопроводу для транспортування природного газу із Східного Середземномор’я в Європу. Трубопровід «EastMed» буде транспортувати газ із моря між окупованою Палестиною і Кіпром на ринки ЄС через Грецію. Очікується, що біля 10 мільярдів кубометрів природного газу буде транспортовано у ЄС через Грецію та Італію. Мета ЄС — диверсифікувати імпорт природного газу поруч з поставками російського газу. Очікується, що проект «EastMed» покриє приблизно 10-15% потреб ЄС у природному газі. Тоді ЄС зможе диверсифікувати свої джерела енергії, а Росія втратить вплив на ціноутворення на газ в ЄС. Європа, ймовірно, спробує знизити ринкові ціни на газ, які неухильно ростуть на протязі останніх декількох років.
2) Сполучені Штати, у свою чергу, почали спричиняти тиск на Росію, наклавши санкції на неї та її союзників, особливо на Німеччину, щоб зупинити будівництво трубопроводу «Північний потік-2». Вашингтон вважає, що проект, який дозволить напряму постачати російський газ вглиб Західної Європи, дозолить Росії спричиняти великий вплив на європейську зовнішню політику і використовувати енергетичний ресурс як інструмент тиску на будь-яку країну.
Тому США докладають усі зусилля до того, щоб країни ЄС купували скраплений природний газ (СПГ) у США, а не у Росії, для диверсифікації і забезпечення безперервних поставок енергоресурсів, а також щоб створити конкурентний клімат, що, безперечно, впливає на проект «Північний потік-2». Проект включає в себе будівництво двох газопроводів через Балтійське море у Німеччину з загальною пропускною здатністю 55 мільярдів кубометрів газу на рік, у той час як низка країн виступає проти цього проекту, наприклад, Україна і Сполучені Штати Америки («Sputnik», 01.04.2019).
3) Конкуренція і конфлікт між США і Росією з приводу поставок природного газу підсилились, тому що ЄС, будучи сверхсилою, яка складається із 28 країн з загальним населенням біля 512 мільйонів людей, є важливим ринком для найбільших світових експортерів енергоресурсів, особливо, коли мова іде про природний газ. Ось чому Росія заклопотана цим питанням, будучи домінуючим джерелом і постачальником природного газу на європейський ринок.
Але зараз на горизонті з’явилась Америка, і вона намагається кинути виклик Росії, збільшивши обсяг експорту СПГ, який вважається простіше та безпечніше при зберіганні і транспортуванні. З іншого боку, СПГ коштує дорожче через зусилля, необхідні для його скраплювання і транспортування, порівняно зі звичайним газом, транспортованим по трубопроводам.
Але якщо ціна буде визначатись на конкурентній основі, це може зіграти більш важливу роль у безперервних поставках газу у ЄС, створюючи потенційну загрозу для Росії. Сполучені Штати вже почали це робити. Обсяг американського СПГ, який постачається в Європейський союз, склав біля 24% від сукупного обсягу виробництва СПГ у США на жовтень 2018 року порівняно з приблизно 10% експорту в ЄС на жовтень 2017 року. Але ж 2017 — це рік, коли Америка уперше стала експортером газу. У перші місяці 2019 року імпорт американського газу у ЄС склав вже біля 13% від загальної кількості європейського імпорту, що робить Америку третім по величині постачальником в ЄС. Це також пов’язано зі збільшенням добування на сланцевих родовищах в Америці.
4) Оскільки ЄС у значній мірі залежить від поставок російського газу, а Росія домінує у цій сфері, стає усе більше необхідним диверсифікувати джерела енергії. Тому Європейський Союз зацікавлений у підтримці проекту «EastMed» та у диверсифікації імпорту природного газу в обмін російського, на який поширюються жорсткі санкції США, особливо після зниження добування газу у Північному морі. У той же час Америка хоче домінувати на європейському ринку, підштовхуючи країни ЄС купувати СПГ у США, а не у Росії. Тому проект «Північний потік 2», який поєднує Росією з Європою через Балтійське мору, усе більше зустрічає на своєму шляху ускладнення.
5) Близький Схід, який по суті є ісламським регіоном, наділений величезними запасами нафти, газу і коричних копалин. Але усі ці багатства розкрадаються невірними колонізаторами та єврейським утворенням, яке окупувало благословенні землі Палестини. Усі вони збагачують свою економіку, розвивають свої заводи і ринки. Частина цих багатств доходить до правителів-агентів, які беруть усе у приватну власність, хоча це багатство є громадською власністю. Умма повинна змістити цих правителів-тиранів, які дозволяють колонізаторам грабувати наше багатство, через що мусульмани вимушені жити у зубожінні, не маючи можливості використовувати власні багатства.
Мовчання при виді тиранії і відсутність протидії не врятує від зла, навпаки, зло спіткає як тирана, так і того, хто мовчить. Всевишній Аллах говорить:
وَاتَّقُوا فِتْنَةً لَا تُصِيبَنَّ الَّذِينَ ظَلَمُوا مِنْكُمْ خَاصَّةً وَاعْلَمُوا أَنَّ اللَّهَ شَدِيدُ الْعِقَابِ
«Бійтесь спокуси, яка уразить не лише тих із вас, хто був несправедливий. І знайте, що Аллах суворий у покаранні » (8:25).
2 Мухаррама 1441 р.х.
01.09.2019 Р.