Питання: Чому ми не беремо хадіси від тих, хто закликає до нових вигадок (бідаатам)? Але ж критерієм прийняття чи неприйняття хадісів є: адаля (добросовісність) і дабт (точність).
Звідси питання: яке відношення до передавання хадіса має місце заклик до течії (аль-фірка) чи етноконфесійної приналежності (ат-таіфія)?
Потім, у книзі «Ісламська особистість», 1 том, у темі «Ріваят ісламських течій» говориться: «… за винятком випадків, якщо він закликає до своєї течії чи своєму мазхабу, оскільки такий заклик неприпустимий. Якщо ж мусульманин закликає до Ісламу, роз’яснює думки, які приймає, відповідними доказами, то його версії хадісі (ріваяти) приймаються, адже у цьому випадку він закликає до Ісламу, і його версії хадісів (ріваяти) неможна буде дискредитувати» (кінець цитати).
Звідси виникають наступні питання:
— у чому різниця між закликом до Ісламу і закликом до течії (аль-фірка) та етноконфесійної приналежності (ат-таіфія)?
— хіба той, хто закликає до своїх поглядів (неважливо, шиїт він, чи харіджит, чи мутазіліт), не переконаний у тому, що закликає до правильного розуміння Ісламу?
— що мається на увазі під словом «мазхаб» у темі «Ріваят ісламських течій»?
Відповідь:
Мабуть, у Вас виникла плутанина у ряді речей:
1) Історія Ісламу була свідком виникнення ісламських течій,які з’являлись на основі однієї чи більше другорядних ідей, яких не було у часи Посланця Аллаха ﷺ. Ці течії вірили у свої ідеї і закликали до них, вони докладали зусиль для збирання різного роду так званих «доказів», щоб підкріпити свої погляди.
Прикладом тому служить подія третейського суду між Алі ібн Абу Талібом та Муавією; тоді харіджити повстали проти цього і розцінили це невір’ям. Також вони порахували невірним кожного, хто скоїв великий гріх … І це стало у них головним ствердженням, більше того, вони почали закликати до цього інших.
Інший приклад: мутазиліти перевели філософські праці і прийшли до того, що людина сама створює свої вчинки. Потім вони додали до цього ідею про створеність Корану … І це стало у них основним ствердженням, і вони почали закликати до цього інших.
І так далі.
Події, які трапились у їх часи, говорять про те, що вони закликали до своїх поглядів і не соромились приводить на них доводи, навіть якщо їх неспроможність була очевидною.
Саме тому є сумнів у правильності хадісів, переданих ними. І це не теоретична проблема, навпаки, факти підтверджують зворотне. Такий стан речей також підтвердили ті, хто покинув ряди цих течій. Так Ібн Хаджар аль-Аскаляні у книзі «Лісан аль-Мізан» пише: «Прихильник нововведень, який закликає до свого нововведення, має стимул розповідати хадіси, які підсилюють його нововведення». Передається від одного із шейхів харіджітів після того, як він розкаявся і відмовився від своїх поглядів: «Хадіси — це релігія, так дивіться ж, від кого ви берете свою релігію. Якщо ми бажали щось, то перетворювали це у хадіс».
Саме тому у книзі «Ісламська особистість», 1 том, у темі «Ріваят ісламських течій» говориться: «Після фітни з’явились ісламські течії, які прийняли нові думки …Заклик та агітація до своєї течії або до своїх думок спонукали деяких із таких людей до вигадування хадісів, які підходили для них».
Тим не менш, ідеї цих течій відносяться до ісламського сакофату, навіть якщо їх версії хадісі не приймаються. Причина у тому, що сакофат — це одне, а версії хадісів — це інше.
2) Що стосується заклику до Ісламу.
Під цим мається на увазі заклик до його запровадженню у державі, житті і суспільстві. До такого Ісламу ведеться заклик, роз’яснюючи його ідею (фікрат) і метод (тарікат) на основі шаріатських доказів. Іслам — це головне питання у справі заклику, а не другорядна ідея, якої не було у часи Посланця ﷺ, вона з’явилась з поширенням різноманітних течій і закликом до них.
Організація згуртованого руху для ведення заклику до Ісламу повинна відбуватись навколо самого Ісламу, а не навколо якої-небудь другорядної ідеї, яка робить відмітним це згуртування.
Несення заклику до Ісламу повинно бути у цьому змісті, навіть якщо їх іджтіхади будуть відрізнятись один від одного. Відмінності іджтіхадів не перешкоджають прийняттю у ісламських течій і послідовників мазхабів версій хадісів, якщо в них втілилась сумлінність належним чином.
3) Що стосується слова «мазхаб», то усім відомо, що муджтахіди здійснюють іджтіхад для виведення шаріатських хукмів. І неважливо, чи розробив муджтахід для цього певний метод у виведенні шаріатських хукмів, як це було у випадку з засновниками мазхабів, чи не робив цього. Проте при цьому у муджтахіда присутнє розуміння певного методу при виведенні шаріатських законів, як це було у часи сподвижників. І неважливо, чи розробив він свій метод для здійснення іджтіхада чи послідував за кимось у його методі. Проте він робить іджтіхад, а не робить таклід.
Муджтахіди, які роблять іджтіхад згідно з методом, відомі Уммі. Більше того, за ними слідують ті, кому їх іджтіхад внушає довіру. Саме так формується мазхаб.
Як мені здається, цього предосить, щоб зрозуміти зміст слова «мазхаб».
12 Джумада аль-уля 1431 р.х.
26.04.2010 р.