Питання: Після триваючих періодичних зіткнень між проамериканськими силами Хафтара і проєвропейськими силами Сараджа Хафтар відновив наступ на столицю Лівії Тріполі.
Чи вважає Хафтар — і, отож, Америка — можливим захоплення Тріполі сьогодні? Що стало причиною різкого відновлення зіткнень? Що приховується за турецькою підтримкою уряду Фаіза Сараджа? Чи є реальним втручання Росії у Лівію, чи це просто залякування?
Відповідь:
Викладемо наше роз’яснення у декількох кольких пунктах, щоб Ви отримали відповіді на задані питання.
I
Після того, як Америці вдалось нав’язати свого агента Хафтара як сильну сторону військового конфлікту у Лівії, країна розділилась на дві зони впливу: зона впливу американського агента в районах, які він захопив, і зона впливу британських і європейських агентів у решті районів Лівії. Коли Америка нарощувала темпи військової підтримки Хафтара, особливо через Єгипет, її вплив у Лівії значно збільшувався, і це перетворювалось у наступ Хафтара на південні райони. Отож, вплив Європи послабшав, особливо з початком наступу Хафтара на Тріполі на початку квітня 2019 року. Хафтар по вказівці Америки хоче підсилити тиск на уряд Сараджа, європейського агента в Тріполі, щоб зайняти вигідні позиції перед політичними переговорами.
Таким чином, напад на Тріполі на початку квітня 2019 року після захоплення південних районів країни, скориставшись зайнятістю Алжира внутрішніми проблемами, створило перевагу на користь сил Хафтара. Америка навіть спробувала спричинити опір міжнародному визнанню уряду Сараджа у Тріполі, публічно зв’язавшись з Хафтаром подібно тому, як зв’язуються з офіційним представником країни [президент США Дональд Трамп провів телефонну бесіду з с Халіфой Хафтаром, — «SkyNewsArabia», 19.04.2019].
II
Європа не знайшла нічого у противагу діям США, окрім політичного рішення лівійської проблеми. Тому у канцлер ФРГ Ангела Меркель анонсувала міжнародну зустріч у Берліні з метою мирного врегулювання ситуації у Лівії, не вказавши конкретних дат [точна дата проведення конференції у столиці Німеччини Берліні не визначена, — «DW», 07.12.2019]. Проте є непідтверджені повідомлення у ЗМІ, що це може трапитись у кінці поточного місяця.
Тим не менш, конференція є виконанням того, що Європа хотіла і планувала іще на зустрічі групи «G7» [лідери «Великої сімки» закликали до проведення міжнародної конференції по Лівії.У підсумковій заяві саміту «G7», який відбувся у французькому місті Біарріц, зазначається, що ці зацікавлені сторони і регіональні сили повинні брати участь у конференції, — «Al-QudsAl-Arabi», 26.08.2019].
Європейські країни бачать у Берлінській конференції надію на збереження своїх агентів у Лівії,і, отож, збереження свого впливу [Сарадж прийняв сьогодні у Тріполі міністра закордонних справ Італії Луіджі Ді Майо, який виразив підтримку Італії його зусиллям по досягненню безпеки і стабільності у країні. Ді Майо підкреслив, що не може іти і мови про військове рішення лівійської кризи і що його країна підтримує зусилля представника ООН Саламе по поверненню на політичний шлях, виразивши надію, що Берлінська конференція знайде консенсус між усіма країнами, зацікавленими у рішенні лівійської кризи, — «IndependentArabia», 17.12.2019].
III
Америка помітно старається заблокувати шлях Європи до проведення Берлінської конференції, особливо поставивши умови перед нею, які озвучив спецпосланець ООН у Лівії [Гассан Саламе, посланець ООН у Лівії, поставив три умови для проведення Берлінської конференції, підкреслив, що кордони його руху по врегулюванню кризи стали дуже стислими через роз’єднаність Ради Безпеки, — «Alwasat», 13.11.2019]. Небажання посланця ООН проводити Берлінську конференцію показує небажання Сполучених Штатів, і, здається, що це і є причиною труднощів з визначенням дати. Але Америка не зупинилась на цьому і втягнула у Лівію Росію і Туреччину. Таким чином, вона внесла плутанину у регіональне і міжнародне розставлення сил по Лівії, що ускладнило європейські зусилля, а потім вплинуло на конференцію іще до проведення.
Європа не залишилась разом з Америкою основним гравцем на лівійські арені, швидше, на її роль стали претендувати Росія і Туреччина, що значно послаблює європейський вплив на ситуацію у Лівії. Навіть якщо конференція буде проведена, очікується, що її результати не будуть тими, на які сподівається Європа. Європа намагається усіма силами і засобами вплинути на Америку, щоб та підтримала її і взяла участь у конференції. Тому європейські політики намагаються поставити Америку у вимушений стан, заявляючи від її імені, що вона зацікавлена у цій конференції [міністр закордонних справ Німеччини Хайко Маас заявив під час прес-конференції зі своїм італійським колегою Луіджи Ді Майо, що Сполучені Штати дуже зацікавлені у Берлінській конференції і що вони зроблять свій внесок в успішне проведення конференції, — «EanLibya», 10.11.2019].
Що стосується Америки, то її погляд прикутий до того, що відбувається у самій Лівії [після підготовчої зустрічі у Берліні 17.09.2019 посол США у Лівії Річард Норланд вирушив в Алжир, хоча той не запрошений для участі у Берлінській конференції, і зустрівся з міністром закордонних справ Алжиру Сабрі Букадумом, — «Al-QudsAl-Arabi», 02.11.2019]. Це вказує на те, що погляд у Америки прикутий до Алжиру, оскільки вона боїться його втручання у Лівію проти Хафтара.
IV
Тепер розглянемо, як Америці вдалось послабити позиції Європи і Сараджа за допомогою втягування у конфлікт Росії і Туреччини:
1) Що стосується Росії,, то Америка дала їй зелене світло, щоб та втрутилась і підтримала проамериканського Хафтара. Так у Лівії з’явилась приватна військова компанія «Вагнер», яка є російським аналогом американської ЧВК «Блекуотер», що активно діяла в Іраку. Здається, що Америка надихнула Росію відправити «Групу Вагнера» у Лівію для підтримки Хафтара. Компанія оснащена сучасним військовим устаткуванням, таким як системи створення радіоперешкод, що робить її важливим елементом у перевазі військових Хафтара над його супротивниками у Лівії. ЧВК «Вагнер» дуже близька до президента Путіна, і її основний прибуток складають урядові замовлення для участі в іноземних військових конфліктах. Президент Росії Путін відповів на американські вимоги, заявивши, що «у Росії є контакти з Хафтаром та урядом Сараджа», — «RT», 19.12.2019.
Америка також підтримує Хафтара [у Білому домі додали, що американський президент визнав значну роль фельдмаршала Хафтара у боротьбі з тероризмом та забезпеченні безпеки лівійських нафтових ресурсів, — «DW», 24.11.2019]. При цьому Америка хоче представити Лівію як поле битви між нею і Росією [по заяві урядових закладів США, Вашингтон підтримує суверенітет і територіальну цілісність Лівії перед обличчям спроб Росії використати конфлікт проти волі лівійського народу, — «DW» от 24.11.2019].
2) Що стосується Туреччини, то вона відкрито вступила у лівійську кризу [27.11.2019 президент Туреччини Ердоган і голова Уряду національної згоди (УНЗ) Фаіз Сарадж підписали меморандум про взаєморозуміння в області безпеки і військової співпраці між Анкарою і Тріполі, а також меморандум про розмежування морських зон. Після підписання угод президент Туреччини заявив журналістам: «Що робить Єгипет у Лівії? Що робить уряд Абу-Дабі у Лівії?». Що стосується ролі Росії, Ердоган зазначив, що вона «буквально діє як найманець Хафтара у Лівії через військову компанію під назвою «Вагнер», спонсор якої відомий усім». Турецький президент додав, що «було б неправильно бути бездіяльними перед обличчям усього цього. Ми зробили усе можливе до сьогоднішнього дня, і ми будемо продовжувати це робити», — «AlJazeera», 20.12.2019].
Пізніше турецький парламент схвалив законопроект Ердогана про направлення військ у Лівію [турецький парламент більшістю у 325 голосів проти 184 затвердив меморандум про мандат на відправку військ для підтримки міжнародного уряду у Тріполі, очолюваного Сараджем. Мандат дозволяє Анкарі направляти небойові підрозділи — на кшталт радників та інструкторів — у Тріполі для надання підтримки визнаному Лівії у війні проти сил Халіфи Хафтара, — «BBC Arabic», 02.01.2020].
V
Америка, втягнувши Туреччину у Лівію, не переслідує мету підтримати Сараджа, як заявляє Ердоган. Глибоке вивчення того, що відбувається, показує, що в ролі місцевих, регіональних і міжнародних цілей, швидше усього, виступає наступне:
1) Місцева мета: під стягами уряду Сараджа діють багато військових угрупувань, які вважаються «помірковано-ісламістськими». Іще до прийняття рішення про відправку військ у Лівію у Туреччини були тісні зв’язки з цими угрупуваннями. Туреччина легко може повести ці групи туди, де вони пропадуть, як це було у Сирії, коли вона спонукала лояльні до неї угрупування передати утримувані території тирану БашаруАсаду. Таким чином, Туреччина вступає у Лівію, щоб боротись за лояльність деяких угрупувань і послабити уряд Сараджа перед Хафтаром.
Сарадж, мабуть, розуміє, що Ердоган обертається навколо інтересів Америки і що він втручається у лівійську кризу не для того, щоб підтримати УНЗ, а для того, щоб зберегти перевагу Хафтара, вивівши лояльні угрупування із важливих районів, як він це зробив з повстанцями Сирії. Але Сарадж, по плану Європи, хоче поставити Америку у незручний стан через її близькість з Туреччиною. Він хоче примусити Ердогана втрутитись у підтримку УНЗ, оскільки це міжнародно визнаний уряд, який має право запрошувати допомогу у будь-якої країни. І тоді Європа почне підіймати міжнародний галас навколо турецької інтервенції, а потім — єгипетської. Сарадж і Європа чекають, що цей скрутний стан примусить Америку вплинути на Хафтара і Єгипет, щоб ті зменшили тиск на Сараджа.
2) Регіональна мета: під приводом турецької військової підтримки уряду Сараджа Єгипет може значно збільшити свою підтримку Хафтару. У той же час Алжир, який міг дійсно допомогти Сараджу, на даний час нездатен на це через внутрішні проблеми. Єгипет же може відправити свої війська безпосередньо воювати у Лівії. Що стосується Туреччини, то її підтримка уряду Сараджа буде символічною і незначною, подібно підтримці лояльних до неї сирійських угрупувань. Насправді Туреччина розташована далеко від Лівії, не говорячи вже про те, що її цілі обмежуються порожніми балачками про підтримку. Вона мало що може запропонувати із реальної допомоги, заганяючи лівійські сили у пастку турецької підтримки, яка виявиться міражем, як це було у Сирії.
3) Міжнародна мета: турецька інтервенція робить лівійську арену зоною напруженості між Туреччиною і Росією. І це те, що вже відбувається. Ердоган своїми заявами критикує російську військову присутність у Лівії, а Росія виражає своє невдоволення турецькою інтервенцією. Услід за цією «напруженістю» відбулись заяви про домовленості між Туреччиною і Росією по Лівії. Це дуже схоже на спільні змови Туреччини проти сирійської революції.
4) З іншого боку, Ердоган намагається обманути власний народ тим, що, нібито угоди з Сараджем будуть використані для розвідки газу і нафти [міністр енергетики Туреччини Фатіх Донмез заявив: «Як тільки угода про демаркацію морського кордону з Лівією буде ратифікована і зареєстрована в ООН, Туреччина почне роботу по видачі ліцензій на розвідку нафти і газу у регіоні». Він додав: «Я думаю, що ми почнемо цей процес у перші місяці 2020 року», — «Reuters», 18.12.2019].
Здається, що Ердоган знайшов у цьому можливість обману, нібито його інтервенція пов’язана з пошуком газу і нафти, і підписав цю угоду. Це настільки ж несерйозно, як і його кроки з жовтня 2018 року по пошуку газу у Середземному морі у 100 кілометрах від берегів Анталії. Тоді міністр енергетики визнав, що Туреччина так і не почала розвідку нафти і газу, незважаючи на відправку судів для цієї мети. Тепер він хоче обманути людей тим, що він буде шукати нафту і газ і що він втручається у Лівію для захисту турецьких інтересів, хоча насправді він грає цю брехливу роль лише в інтересах Америки.
VI
Що стосується завершення битви за Тріполі, то в останні місяці з’явились чинники, які впливають на перевагу Хафтара:
1) Америка заплутала плани Європи шляхом втягування у лівійський конфлікт Росії і Туреччини, а потім, як ми пояснили вище, активізувалась роль єгипетського режиму у підтримці «Лівійської національної армії». Це спонукало Хафтара оживити військові дії навколо Тріполі [головнокомандуючий «Лівійської національної армії» Халіфа Хафтар у четвер ввечері 12 грудня об’явив про початок вирішальної битви і просуненні у центр Тріполі, закликавши передові частини своєї армії дотримуватись правил ведення бойових дій. У телевізійному зверненні Хафтар, надягнувши військову форму, звернувся до усіх військових частин у Тріполі: «Сьогодні ми об’являємо вирішальну битву і просунення до центру столиці, — «DW», 12.12.2019]. Ескалація військових дій продовжується.
2) Росія, отримавши зелене світло від США, відправила у підтримку Хафтара «Групу Вагнера», яка оснащена сучасним російським військовим устаткуванням, таким як системи створення радіоперешкод, що робить її важливим елементом у перевазі військових Хафтара над його супротивниками у Лівії. Президент Росії Путін відповів на американські вимоги, заявивши, що «у Росії є контакти з Хафтаром та урядом Сараджа», — «RT», 19.12.2019.
3) У лівійську кризу втрутилась Туреччина. Під стягами уряду Сараджа діє багато військових угрупувань, які вважаються «помірковано-ісламістськими». Іще до прийняття рішення про відправлення військ у Лівію у Туреччини були тісні зв’язки з цими угрупуваннями. Туреччина легко може повести ці групи туди, де вони пропадуть, як це було у Сирії, коли вона спонукала лояльні до неї угрупування передавати утримувані території тирану БашаруАсаду. Таким чином, Туреччина вступає у Лівію, щоб боротися за лояльність деяких угрупувань і послабити уряд Сараджа перед Хафтаром. З іншого боку, заява Туреччини про те, що вона втручається у Лівію для підтримки Сараджа, дозволило Єгипту відкрито об’явити про вторгнення у Лівію замість прихованої підтримки Хафтара.
4) Туреччина і Росія ведуть приховану гру. Туреччина демонструє своє втручання у підтримку Сараджа, і Ердоган критикує Росію за підтримку Хафтара [Ердоган заявив, що Росія «буквально діє як найманець Хафтара у Лівії через військову компанію під назвою «Вагнер», спонсор якої відомий усім». Турецький президент додав, що «було б неправильно бути бездіяльними перед обличчям усього цього. Ми зробили усе можливе до сьогоднішнього дня, і ми будемо продовжувати це робити», — «AlJazeera», 20.12.2019]. Після цих нападок на дії російського керівництва Ердоган анонсує зустріч з Путіним [Ердоган і президент Путін сформували делегації для обговорення подій у Лівії, і скоро відбудеться зустріч двох сторін, — «NTV», 18.12.2019].
Саме Ердоган зустрічався і співпрацював з Росією, коли та бомбардувала народ Сирії. При цьому турецький президент лицемірно заявляв, що він увійшов у Сирію, щоб підтримати повстанців і сирійський народ. Звідси видно, що дві сторони ведуть приховану гру, думаючи, що ніхто їх не викриє [італійський сайт «Il Ussidiario» опублікував статтю, у якій говориться, що на лівійській сцені відбувається турецько-російська гра, і між двома сторонами почало формування угоди у Чорному морі, оскільки вони готові повторити досвід «сирійського світу» у Лівії, — «AlJazeera», 20.12.2019]. Викриття гри Туреччини і Росії полегшує і активізує роботу Хафтара.
Ці чотири чинники зміцнюють позиції Хафтара і спонукають до ескалації бойових дій у Тріполі. Зрозуміло, в усіх чотирьох випадках усе відбувається по плану Америки. Це стосувалось Хафтара. Що стосується Сараджа, то немає сумнівів, що його підтримує Європа, особливо Британія, Франція та Італія. Це у додаток до стійкості бойових угрупувань, особливо бійців бригади Місурати. Але продовження осади і підсилення військового тиску на Тріполі, а також завоювання Туреччиною лояльності деяких угрупувань із табору Сараджа означає, що європейський вплив у Лівії став хитким.
Пробританським і проєвропейським політичним силам Лівії важко зберегти свій вплив, особливо після того, як Америка змішала карти, втягнувши у конфлікт Росію і Туреччину. Виходячи із подій, європейський вплив у Лівії згасає. Проте в осяжному майбутньому буде непросто вирішити кризу військовим шляхом. Відповідно, очікується, що сторони вдадуться до політичних рішень для прийняття компромісу, як зазвичай роблять капіталісти, коли будь-яка із сторін не може добитися перемоги військовим шляхом. Але у компромісному рішенні обов’язково буде врахована військова перевага однієї із сторін, щоб та отримала більше політичних дивідендів. У теперішній час перевага на боці Хафтара, тобто на американському боці.
VII
Сумно, що мусульманські країни стали полем битви, де колоніальні сили з’ясовують свої відносини, використовуючи деяких представників народів у своїх інтересах. Правителі мусульманських країн вірно служать колонізаторам у надії зберегти свої крісла. Але вони не розуміють, що завершення — за богобоязливими, за мусульманами та Ісламом.
فَتَرَى الَّذِينَ فِي قُلُوبِهِمْ مَرَضٌ يُسَارِعُونَ فِيهِمْ يَقُولُونَ نَخْشَى أَنْ تُصِيبَنَا دَائِرَةٌ فَعَسَى اللَّهُ أَنْ يَأْتِيَ بِالْفَتْحِ أَوْ أَمْرٍ مِنْ عِنْدِهِ فَيُصْبِحُوا عَلَى مَا أَسَرُّوا فِي أَنْفُسِهِمْ نَادِمِينَ
«Ти бачиш, що ті, чиї серця уражені недугою, поспішають серед них і говорять: «Ми боїмось, що нас спіткає лихо». Але, можливо, Аллах явиться з перемогою чи своїм повелінням, і тоді вони почнуть жалкувати про те, що приховували в собі» (5:52).
11 Джумада аль-уля 1441 р.х.
06.01.2020 р.