Питання: Чи припустимо зачиняти на замок місця для здійснення малого омовіння (вуду), які закріплені за мечеттю? Чи припустимо брати якусь суму з людей за їх використання?
Чи припустимо продати частину двору, який належить мечеті, а отриманий прибуток направити на потреби мечеті? Чи припустимо на території мечеті будувати дома і магазини з метою здати їх в оренду для потреб мечеті?
Відповідь:
1) Мечеть — це місце поклоніння, тобто місце, де робиться п’ятикратний намаз. У мечеть входять як крита зона, так і двір. Мечеть — це вакф, і таким є закон Шаріату! Тому вона не продається, і мусульмани не повинні відчувати яких-небудь перешкод у здійсненні там намазу.
2) Не дозволяється виділяти яку-небудь частину мечеті для використання в інших цілях окрім як здійснення намазу, іншими словами — окрім того, заради чого вона і була передана у вакф. Не дозволяється виділяти яку-небудь частину мечеті під будівництво магазинів, або виділити місце під будівництво домів і т.д.
3) Якщо разом з мечеттю у якості вакфа були передані і інші площі, наприклад, дома для імама і муедзіна, будівля для здійснення малого омовіння (вуду), у такому випадку їх використання буде дозволеним. Адже усе це було передбачено у планах будівництва мечеті. Наприклад, були передбачені:
а) площі для здійснення намазів;
б) площі для проживання;
в) площі під громадські блага, туалети;
г) площі під магазини і т.п.
Отож, використовувати такі об’єкти дозволено, адже мечеть і додаткові будівлі на її території є вакфом для потреб мечеті
4) Як ми вже сказали, усі додаткові будівлі мечеті відносяться до вакфу. Тому в основі туалети призначені для тих, хто прийшов на намаз, вони не повинні бути платними,а з людей не повинна братись плата. Отож, коли туалети, у більшості випадків, використовуються тими, хто прийшов для здійснення намазу, то плата за їх використання не береться. Причина цього полягає у тому, що це створює труднощі і обмежує тих, хто молиться, що, у свою чергу, є харамом.
Якщо ж між здійсненням намазів є велика ймовірність, що туалетом будуть користуватись не ті, хто прийшов на намаз, то такому випадку дозволяється брати плату за відвідування туалету, але прибуток повинен використовуватись у межах вакфа.
Іншими словами, в основі плата за користування туалетом не береться, якщо ним користуються ті, хто прийшов для здійснення намазу. Винятком є той аспект, коли плата береться не у період здійснення намазу, а після нього, і при цьому прибуток повинен іти на потреби мечеті. Даний виняток говорить про те, що є своя причина для цього, як, наприклад, підтримання туалетів у чистоті і т.п. речі. Саме для цього вводиться порядок, який регулює громадське користування туалетами між намазами. Це дозволяє туалетам залишатись чистими для тих, хто потім прийде для здійснення намазу у мечеті.
Проте треба звернути увагу на те, що мова йде про мечетях, у яких намаз робиться в один час, що ж стосується мечетей у великих містах, то там намаз робиться постійно, тому у більшості випадків туалетами користуються ті, хто прийшов зробити намаз. Отож, брати плату у таких випадках не дозволяється.
Підбиваючи підсумки: користування туалетами у ті періоди, коли частіше усього вони використовуються для підготовки до здійснення намазу, повинно бути безкоштовним. Причина цього полягає у тому, що створювати обмеження для тих, хто молиться, у використанні будівель мечеті, які є вакфом, неприпустимо і є харамом.
Але якщо використання туалетів частіше відбувається не для підготовки до здійснення намазу, то у такому випадку дозволяється встановлювати плату за користування туалетом, або ж можна залишити його відвідування безкоштовним.
Але варто нагадати, що туалети у великих містах частіше використовуються для підготовки до намазу. Адже у великих містах намаз робиться як під час азану, тобто колективний намаз, так і після цього. Отож, користування туалетом частіше відбувається для підготовки до намазів, тому їх користування повинно бути безкоштовним.
27 Рабиі уль-ахіра 1428 р.х.
14.05.2007 р.