Керівництво в Ісламі знаходиться в одних руках

Відповіді на питання
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

від Mohammad Hadoud

Питання: Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху. Як Ваші справи, шейх?

Моє питання стосується табанні Хізба.

Хізб прийняв, що керівництво в Ісламі знаходиться в одних руках, тобто у руках халіфа знаходяться усі повноваження у державі. Інакше кажучи, халіф = держава. Для більшої ясності додам: халіф може виступати у ролі правителя, судді і т.д.

Проте, мені здається, що це суперечить тому, що згадано у книзі «Ісламська Держава» в темі «Структура Ісламської Держави»: «Таким чином, Пророк (с.а.с.) при своєму житті власноруч встановив повноцінний апарат Ісламської Держави. На чолі Ісламської Держави був керівник, також у нього були муавіни (помічники), валії, кадії, армія, мудіри відділів і шура. Цей апарат по своїй формі і повноваженням є методом (тарікатом), якому повинні слідувати мусульмани, і це підтверджується шляхом таватура1».

Прошу Вас внести ясність у цій аспект. Нехай Аллах воздасть Вам благом і дарує перемогу Вашими руками.

Відповідь:

Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху.

1) По-видимому, у самому початку Вашого питання ви торкнулись того, що згадується у книзі «Ісламська особистість», 2 том, в темі «Імара (влада)»: «А що стосується самого аміра, то Шаріат зобов’язує до того, щоб він був один, і не дозволяється, щоб їх було більше. Іслам не визнає колективне керівництво (кіядат) і головування (ріасат). Керівництво в Ісламі є виключно індивідуальним, тому голова (раіс), керівник (каід) чи амір повинен бути один, і неприпустимо, щоб їх було декілька. Докази цьому очевидні у вищенаведених хадісах відносно дій Посланця Аллаха (с.а.с.). усі хадіси ясно говорять:

أَحَدَهُمْ

«одного із них»,

أَحَدَكُمْ

«одного із вас», —

про те, що слово «одного» вказує на одного, а не на декілька людей. Більше того, це також розуміється при використанні мафхум аль-мухаляфа (зворотного розуміння). Мафхум аль-мухаляфа застосовується у числах (аль-адад), у прикметниках (ас-сіфа), у цілях (аль-гайя) і в умовах (аш-шарт), коли відсутній текст. Мафхум аль-мухалафа не використовується тільки у тому положенні, коли наводиться анулюючий його текст …

Отож, слова Посланця (с.а.с.):

فَلْيُؤَمِّرُوا أَحَدَهُمْ

«… нехай оберуть одного із них»,

إِلَّا أَمَّرُوا أَحَدَهُمْ

«… нехай оберуть серед них одного»,

فَأَمِّرُوا أَحَدَكُمْ

«… виберіть серед вас одного», —

вказують на мафхум аль-мухаляфа (зворотне розуміння), тобто на те, що не повинно бути більше одного аміра. Таким чином, влада (імара) повинна бути в одних руках, а не в декількох, — це згідно мантуку (промовленому значенню) і мафхуму (зрозумілому значенню) самих хадісів. Також це підтверджується діями Посланця (с.а.с.), адже в усіх випадках він (с.а.с.) у якості аміра призначав лише одного чоловіка, не більше. Повторюсь, він (с.а.с.) ніколи на одне місце не призначав більше однієї людини … Тому заборонено, щоб в одній справі і на одне місце призначались два голови (два раіса).

Навпаки, голова (раіс) повинне бути один, більша кількість заборонена. Проте треба знати, що головування (ріасат), влада (імарат), керівництво (кіядат) в Ісламі не означають абсолютну, необмежну владу в усьому. Головування (ріасат) в Ісламі дає право голові (раісу) піклуватись про справи людей і мати владу лише у тій справі, для якої він був обраний. Також голова (раіс) володіє правом здійснювати те, що входить у сферу його головування (ріасат) згідно тим повноваженням, заради яких він був обраний аміром, і згідно рамкам, які встановив для нього Шаріат» (кінець цитати).

2) Слова про те, що головування (ріасат) і влада (імарат) знаходяться в одних руках, ніяк не суперечить тому, що згадано у книзі «Ісламська Держава»: «Таким чином, Пророк (с.а.с.) при своєму житті власноруч встановив повноцінний апарат Ісламської Держави. На чолі Ісламської Держави був керівник, також у нього були муавіни (помічники), валії, кадії, армія, мудіри відділів і шура. Цей апарат по своїй формі і повноваженням є методом (тарікатом), якому повинні слідувати мусульмани, і це підтверджується шляхом таватура.

З миті переселення у Медину і до самої своєї смерті Пророк (с.а.с.) виконував обов’язки голови держави. Абу Бакр (р.а.) і Умар (р.а.) були його муавінами. Після смерті Посланця (с.а.с.) сподвижники зійшлись на тому, що головою держави повинен бути халіф, який буде заміщати його (с.а.с.) у питаннях управління державою, але ніяк не у питаннях пророцтва. Причина цього полягає у тому, що пророцтво закінчилось на Посланці Аллаха (с.а.с.). Таким чином, Пророк (с.а.с.) іще при житті встановив повноцінний апарат Ісламської Держави. Він (с.а.с.) також визначив, якою повинна бути форма правління і апарат держави, що є загальновідомою річчю» (кінець цитати).

Отож, ці два тексти не суперечать один одному, навпаки, вони повністю гармонують. Перша цитата із книги «Ісламська особистість», 2 том, розглядає імарат (владу) в Ісламі, будь то імарат у дорозі, чи імарат групою, чи загальний імарат над мусульманами (Халіфат). Імарат в Ісламі зосереджений в одних руках, але ніяк не у декількох. Інакше кажучи, неприпустимо, щоб імарат належав групі людей, він повинен бути тільки у руках одного чоловіка, і тільки він приймає остаточне рішення. Хоча це положення і є шаріатським хукмом, але реальність — також тому підтвердження. Положення речей у житті само говорить про те, що повноваження повинні знаходитись в одних руках і остаточне рішення теж повинен приймати один чоловік. Отож, усі повноваження, прийняття тих чи інших законів у Халіфаті, тобто у загальному імараті (чи, по-іншому у загальному ріасаті), повинні бути у того чоловіка, якому присягнули як халіфу.

3) Проте передача усіх повноважень влади у руки халіфа не означає, що халіф повинен власноруч виконувати усі дії, пов’язані з цим. А мається на увазі, що халіф може замість себе доручити ті чи інші повноваження іншим особам, які будуть у ролі його заступника у тому чи іншому питанні. Отож, усі правителі (муавіни, валії і т.д.), судді, адміністративні апарати, армія, … можуть мати низку повноважень, але тільки як заступники халіфа. Це означає, що жоден із них не володіє самостійністю і не виходить за межі наданих йому повноважень.

4) Повноваження — це одне, а виконувати дії — це інше. Посланець (с.а.с.) володів усіма повноваженнями правління і влади, але при цьому доручав виконувати дії, пов’язані з цими повноваженнями, і іншим. Інакше кажучи, він (с.а.с.) сам виконував частину, а якусь частину доручав виконувати іншими. Саме про це і говориться у книгах Хізба, зокрема — у книзі «Ісламська Держава». Посланець (с.а.с.) іще при житті повністю сформував апарат держави, а це говорить про те,що дана структура по своїй формі і повноваженням повинна дотримуватись,оскільки це є шаріатським хукмом, а не способом (услюбом), який можна видозмінювати в залежності від положення і обставин.

Створення апарату держави ніяк не суперечить тому, що усі повноваження знаходяться у руках халіфа, оскільки Посланець (с.а.с.) володів усіма повноваженнями і при цьому сформував державний апарат і наділив його повноваженнями. Дії Посланця (с.а.с.) — найкращий доказ тому, що немає протиріччя у тому, щоб наділити халіфа усіма повноваженнями і створити державний апарат також з повноваженнями, які в основі є повноваженнями халіфа. Кожен відділ державного апарату допомагає халіфу в управлінні справами держави на основі повноважень, отриманих від халіфа. Саме так відбувалось у часи Посланця (с.а.с.). У ті часи розміри держави, заснованої Посланцем (с.а.с), були дуже малі, але при цьому для її управління вимагалось створити державний апарат, який Посланець (с.а.с.) буде використовувати для турботи і управління справами людей. Що ж говорити про те, коли розміри держави просто величезні?!

5) Незважаючи на те, що повноваження знаходяться у руках халіфа, проте халіф обмежений рамками Шаріату. Тому, якщо халіф порушує встановлений закон Шаріату, вчиняє несправедливо з громадянами чи погано запроваджує шаріатські закони, тоді суд «Махкаматуль-мазалім» (суд по фактам несправедливості з боку органів держави) розглядає це питання, оскільки він наділений повноваженням зміщати халіфа з обіймаємого ним посту згідно з вимогами Шаріату. Так у статті 87 книги «Проект конституції» говориться: «Каді аль-мазалім (суддя з питань несправедливості) призначається для усунення будь-якої несправедливості, яка відбувається з боку держави у відношенні будь-якого чоловіка, який проживає під владою цієї держави, незалежно від того, чи є він громадянином даної держави чи не є таким.

Також не має різниці, чи виходила несправедливість з боку халіфа чи інших нижчестоящих правителів і державних службовців» (кінець цитати). Також халіф не може відсторонювати від посади каді аль-мазаліма під час розгляду останнім скарги на несправедливість на адресу самого халіфа. Тому статті 88 книги «Проект конституції. Шаріатські докази», 2 том, говориться: «Стаття 88: … Проте звільнення каді аль-мазалім з обіймаємої посади неприпустимо під час розгляду ним несправедливості, якщо вона мала місце з боку халіфа».

… Це пов’язано з тим, що збереження повноважень по зняттю каді аль-мазаліма у руках халіфа у даній ситуації вплине на вирок каді аль-мазаліма, і, відповідно, це обмежило б можливість каді аль-мазаліма по зняттю халіфа чи його помічників з посади. Повноваження по зняттю каді аль-мазаліма у даному випадку будуть засобом, що веде до хараму. Іншими словами, у такій ситуації залишати це повноваження у руках халіфа — харам». У статті 90 книги «Проект конституції» підтверджуються повноваження каді аль-мазаліма по зняттю халіфа з посади, якщо того вимагає Шаріат: «Суд «Махкаматуль-мазалім» володіє правом відсторонювати будь-якого правителя чи службовця у державі, включаючи халіфа, якщо усунення несправедливості вимагає цього».

Таким чином, халіф не володіє так званим «імунітетом» перед судом, адже якщо він припустився помилки, то його піддають звіту, а якщо він заслужив зняття, тоді його знімають з посади.

Отож, хоча халіф і володіє усіма повноваженнями у державі, проте він обмежений межами Шаріату перед судом «Махкаматуль-мазалім».

Халіф формує державні відділи, щоб вони надали йому допомогу у турботі і управлінні справами людей, але у межах повноважень, якими наділив їх халіф.

Я сподіваюсь, що сказане мною допомогло Вам зрозуміти, що немає ніякого протиріччя між двома цитатами у книгах, наведених Вами. Повторюсь іще раз: повноваження — це одне, державні відділи, які допомагають халіфу управляти справами держави і проявляти турботу про справи людей — зовсім інше.

 

14 Джумада аль-ахіра 1440 р.х.
19.02.2019 р.

1. Передача інформації одній групі людей від другої, а та, у свою чергу, від третьої, при умові, що виключає можливість вступу їх у змову з метою фальсифікації даної інформації (прим. пер.).