Поступові запровадження (ат-тадаррудж) законів Шаріату

Відповіді Аміра
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Питання: Нам відомо про недопустимість ат-тадарруджа, а також про недопустимість дотримання лише однієї частини законів, залишаючи інші. Ми знаємо, що необхідно дотримуватись усіх законів Ісламу без винятку!

Проте є низка питань: як правильними чином зрозуміти нижчеподані два хадіси, які приводяться прибічниками ат-тадарруджа? Прибічники ат-тадарруджа стверджують про допустимість запровадження одних законів і невиконання інших. Іншими словами, відкидаються два нижчеподані хадіси, чи їх можна узгодити один з одним, а також узгодити їх як з доказами про недопустимість ат-тадарруджа, так із обов’язком виконання усіх законів Ісламу?

Я маю на увазі наступні два хадіси:

1) Передає Ібн Аббас, що, відправляючи Муаза ібн Джабаля в Ємен, Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав йому:

إِنَّكَ سَتَأْتِي قَوْمًا أَهْلَ كِتَابٍ فَإِذَا جِئْتَهُمْ فَادْعُهُمْ إِلَى أَنْ يَشْهَدُوا أَنْ لَا إِلَهَ إِلَّا اللَّهُ وَأَنَّ مُحَمَّدًا رَسُولُ اللَّهِ فَإِنْ هُمْ أَطَاعُوا لَكَ بِذَلِكَ فَأَخْبِرْهُمْ أَنَّ اللَّهَ قَدْ فَرَضَ عَلَيْهِمْ خَمْسَ صَلَوَاتٍ فِي كُلِّ يَوْمٍ وَلَيْلَةٍ فَإِنْ هُمْ أَطَاعُوا لَكَ بِذَلِكَ فَأَخْبِرْهُمْ أَنَّ اللَّهَ قَدْ فَرَضَ عَلَيْهِمْ صَدَقَةً تُؤْخَذُ مِنْ أَغْنِيَائِهِمْ فَتُرَدُّ عَلَى فُقَرَائِهِمْ فَإِنْ هُمْ أَطَاعُوا لَكَ بِذَلِكَ فَإِيَّاكَ وَكَرَائِمَ أَمْوَالِهِمْ وَاتَّقِ دَعْوَةَ الْمَظْلُومِ فَإِنَّهُ لَيْسَ بَيْنَهُ وَبَيْنَ اللَّهِ حِجَابٌ

«Ти вирушиш до людей, які володіють Писанням (ахлюль-кітаб). Коли прибудеш до них, заклич їх до того, щоб вони засвідчили, що немає бога, більш гідного поклоніння, окрім Аллаха, і що Мухаммад — Посланець Аллаха. Якщо вони підкоряться тобі у цьому, тоді повідом їм про те, що Аллах приписав їм давати милостиню (тобто. закят), яка береться у багатих із них і віддається бідним із них. Якщо вони підкоряться тобі у цьому, тоді стережись їх багатства і бійся мольби пригнобленого, адже, воістину, між нею і Аллахом немає перешкоди».

2) Хасан передає від Усмана ібн Абу аль-Аса:

أَنَّ وَفْدَ ثَقِيفٍ قَدِمُوا عَلَى رَسُولِ اللَّهِ، صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ، فَأَنْزَلَهُمُ الْمَسْجِدَ لِيَكُونَ أَرَقَّ لِقُلُوبِهِمْ، فَاشْتَرَطُوا عَلَى النَّبِيِّ، صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ، أَنْ لَا يُحْشَرُوا، وَلَا يُعْشَرُوا، وَلَا يُجَبُّوا، وَلَا يُسْتَعْمَلَ عَلَيْهِمْ غَيْرُهُمْ، قَالَ: فَقَالَ: إِنَّ لَكُمْ أَنْ لَا تُحْشَرُوا، وَلَا تُعْشَرُوا، وَلَا يُسْتَعْمَلَ عَلَيْكُمْ غَيْرُكُمْ

«Одного разу до Посланця Аллаха (с.а.с.) прийшла делегація Сакіфа, він (с.а.с.) розташував їх у мечеті, щоб добитися з їх сторони прихильності. Делегація висунула Пророку (с.а.с.) умову по те, що їх не повинні мобілізувати (для битв ), не повинні брати з них ушр (1/10), а також вони не бажають робити намаз і над ними не повинні призначатись люди не із їх числа. Пророк (с.а.с.) сказав: «Ви не будете мобілізуватись (для битв), не будете давати ушр (1/10) і над вами не будуть призначатись інші, і це усе. Адже немає добра у релігії, у якій немає намазу».

Потім Усман ібн Абу аль-Ас звернуся до нього (с.а.с.):

يَا رَسُولَ اللَّهِ عَلِّمْنِي الْقُرْآنَ وَاجْعَلْنِي إِمَامَ قَوْمِي

«Посланець Аллаха, навчи мене Корану і зроби мене імамом мого народу».

Відповідь:

Перш ніж перейти до розгляду хадісів, хочу роз’яснити наступне:

1. При виведенні шаріатського закону відносно того чи іншого питання необхідно досконало дослідити реальність самого питання. Потім необхідно зібрати усі докази, пов’язані з цією реальністю, і дослідити їх на основі правил усуль аль-фікха. Лише потім розпочинають виведення шаріатського закону.

2. Необхідно докласти зусиль, щоб спробувати узгодити докази один з одним. Адже використання обох доказів краще, аніж залишення одного із них.

3. Якщо узгодження неможливе, то треба робити тарджіх (віддати перевагу) згідно загальноприйнятому у науці усуль аль-фікх: ясний текст (мухкам) превалює над неясним (муташабіх), а категоричний (катий) — над припускаємим (занній). Якщо зустрілись два занній тексти, то необхідно вивчити силу доказу кожного із них: з точки зору ланцюжка передавачів і, у цілому, вказівки.

Отож, хадіс, який має сильний ланцюжок передавачів, має перевагу над хадісом,, у якого ланцюжок не такий сильний. А текст з приватним значенням (хасс) має перевагу над загальним (амм), обмежений текст (мукайяд) має перевагу над абсолютним (мутлак), промовлене значення (мантук) має перевагу над зрозумілим значенням (мафхум) і т.д. Про це детальніше можна подивитись у відповідних розділах науки усуль аль-фікх.

Зараз давайте перейдемо до питання «поступового запровадження законів Шаріату, виконання однієї частини і невиконання другої». Потім повернемось до того, як треба розуміти два вищеприведених хадіси. Отже:

1 — Поступові запровадження законів, тобто виконання одних і відмова від виконання інших — абсолютно неприпустимо. На це вказують шаріатські тексти, які категоричні по своєму походженню і вказівці (катият ус-субут і катият уд-діляля). Згадаємо деякі із них:

Всевишній Аллах сказав:

وَأَنِ ٱحۡكُم بَيۡنَهُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ وَلَا تَتَّبِعۡ أَهۡوَآءَهُمۡ وَٱحۡذَرۡهُمۡ أَن يَفۡتِنُوكَ عَنۢ بَعۡضِ مَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ إِلَيۡكَ

«Суди між ними згідно тому у, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням і стережись їх, щоб вони не відвернули тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах» (5:49).

Цей наказ Аллаха категоричний і адресований Посланцю Аллаха (с.а.с.) і правителям мусульман. У ньому говориться про обов’язковість правління згідно з усіма законами Всевишнього, незалежно від того, чи прийшли вони у формі наказу чи заборони. Причина цього полягає у тому, що частка «مَا», яка використовується в аяті, виступає формою загального значення і охоплює усі закони Шаріату.

Аллах заборонив Своєму Посланцю (с.а.с.) і правителям мусульман потурати бажанням людей, підлаштовуватись під їх настрої: «… не потурай їх бажанням».

Також Аллах застеріг Свого Посланця (с.а.с.) і правителів, які прийшли після нього, від того, щоб люди не відвернули їх від запровадження деяких законів Шаріату. Навпаки, необхідно запровадити усі закони, які ниспослав Всевишній, і неважливо, накази це чи заборони, при цьому не треба звертати увагу на бажання людей. Всевишній Аллах говорить:

وَٱحۡذَرۡهُمۡ أَن يَفۡتِنُوكَ عَنۢ بَعۡضِ مَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ إِلَيۡكَ

«стережись їх, щоб вони не відвернули тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах» (5:49),

وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللّهُ فَأُوْلَـئِكَ هُمُ الْكَافِرُونَ

«Ті ж, які не судять згідно з тим, що ниспослав Аллах, є невірними» (5:44),

وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أنزَلَ اللّهُ فَأُوْلَـئِكَ هُمُ الظَّالِمُونَ

«Ті ж, які не судять згідно з тим, що ниспослав Аллах, є беззаконниками» (5:45),

وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللّهُ فَأُوْلَـئِكَ هُمُ الْفَاسِقُونَ

«Ті ж, які не судять згідно з тим, що ниспослав Аллах, є нечестивцями» (5:47).

У цих трьох аятах Аллах назвав невірними, беззаконниками і нечестивцями тих, хто не править усіма законами Шаріату, будь то накази чи заборони. Причина цього полягає у тому, що частка «مَا», яка використовується у цих аятах, виступає формою загального значення і охоплює як накази, так і заборони.

Але ж праведні халіфи, коли запроваджували закони Ісламу на завойованих землях, запроваджували усе без винятку. Кому як не їм було краще усіх знати про Книгу Аллаха і про те, як Посланець Аллаха (с.а.с.) проводив процес запровадження законів?! Праведні халіфи запроваджували закони одразу без затримок і відкладань, без поступовості у запровадженні.

Вони одразу забороняли новоприйнявшому мусульманину вживати алкоголь, коїти перелюбство... і не було такого, щоб комусь спочатку дозволялось заборонене, а з часом заборонялось. Навпаки, халіфи запроваджували усі закони Ісламу одразу і без винятку. Про це свідчать вичерпні і категоричні по своїй передачі повідомлення (мутаватір). У цих повідомленнях описується, як халіфи невідкладно запроваджували усі закони Ісламу у завойованих країнах.

Таким чином, жодне із занній доказів не у силах протиставлятись цьому катий положенню. Заборона на ат-тадаррудж та обов’язковість повного запровадження законів Ісламу підтверджується катий текстами.

2 — Це означає, що якщо занній доказ має якесь протиріччя з катий, то перевага віддається катий доказу. Отож, занній доказ варто розуміти у тому значенні, яке не буде суперечити катий доказу. Іншими словами, для того, щоб була можливість використовувати обидва докази, необхідно розуміти занній доказ під таким кутом, який дозволить не суперечити катий доказу, якщо, звичайно, це можливо. У випадку неможливості цього необхідно зробити тарджіх (віддати перевагу), тобто віддати перевагу катий доказу, залишивши занній.

3 — Відносно питання: чи можна у даному випадку використовувати обидва докази, тобто чи можна розуміти занній докази так, щоб воно не суперечило катий?

Для початку почнемо з розгляду першого хадісу про Муаза ібн Джабаля:

فَادْعُهُمْ إِلَى أَنْ يَشْهَدُوا أَنْ لَا إِلَهَ إِلَّا اللَّهُ وَأَنَّ مُحَمَّدًا رَسُولُ اللَّهِ فَإِنْ هُمْ أَطَاعُوا لَكَ بِذَلِكَ فَأَخْبِرْهُمْ أَنَّ اللَّهَ قَدْ فَرَضَ عَلَيْهِمْ خَمْسَ صَلَوَاتٍ فِي كُلِّ يَوْمٍ وَلَيْلَةٍ فَإِنْ هُمْ أَطَاعُوا لَكَ بِذَلِكَ فَأَخْبِرْهُمْ أَنَّ اللَّهَ قَدْ فَرَضَ عَلَيْهِمْ صَدَقَةً تُؤْخَذُ مِنْ أَغْنِيَائِهِمْ فَتُرَدُّ عَلَى فُقَرَائِهِمْ فَإِنْ هُمْ أَطَاعُوا لَكَ بِذَلِكَ فَإِيَّاكَ وَكَرَائِمَ أَمْوَالِهِمْ وَاتَّقِ دَعْوَةَ الْمَظْلُومِ

«... заклич їх до того, щоб вони засвідчили, що немає бога, більш гідного поклоніння, окрім Аллаха, і що Мухаммад — Посланець Аллаха. Якщо вони підкоряться тобі у цьому, тоді повідом їм про те, що Аллах приписав їм здійснення щоденного п’ятикратного намазу. Якщо вони підкоряться тобі у цьому, тоді повідом їм про те, що Аллах приписав їм давати милостиню (тобто закят), яка береться у багатих із них і віддається  бідним із них. Якщо вони підкоряться тобі у цьому, тоді стережись їх багатства і бійся мольби пригнобленого…» (Бухарі).

Тут варто зазначити наступне:

а) Даний хадіс є сахіх (достовірним) як з точки зору ланцюжка передавачів, так і по тексту.

б) Із цього хадісу неможна розуміти дозволеність ат-тадарруджа, оскільки це буде суперечити катий текстам, що у жодному разі неприпустимо. На заборону ат-тадарруджа вказують катий докази. Наприклад, коли сподвижники завоювали землі, то на цих землях вони запроваджували весь Іслам. І це загальновідомий факт.

в) Хадіс гласить по намаз і закят. Ніхто із факіхів не скористався ним у якості доказу на дозволеність вимагати здійснення намазу без виплати закяту. Тому навіть ті, хто говорять про ат-тадаррудж, не говорять про розділення між намазом і закятом, а, отож, не дозволяють мусульманину робити намаз, при цьому залишаючи закят. Але чомусь зрозуміле (мафхум) із хадісу штовхає їх провести аналогію з поступовістю запровадження інших законів, а це у корні неправильно. Справа у тому, що основа, з якою вони порівняли, у них самих не працює, бо вони самі не говорять про поступовість у намазі і закяті, а говорять про поступовість у виконанні інших законів, знаючи, що хадіс гласить лише про намаз і закят.

г) Тому даний хадіс не придатний для того, щоб приводити його у якості доказу ат-тадарруджа, бо згадана у ньому основа (поступовість у намазі і закяті) ні у кого не вважається робочою, і навіть у тих, хто використовує цей хадіс як доказ ат-тадарруджа.

д) Отож, із даного хадісу неможна розуміти допустимість поступового запровадження одних законів і невиконання інших, оскільки це суперечить катий доказам, які забороняють ат-тадаррудж. Це з одного боку. З іншого боку, неможна проводити аналогію з цим хадісом, тому що основа (поступовість у намазі і закяті) не практикується взагалі.

е) Чи відкидається цей хадіс, чи його можна використовувати так, щоб він не суперечив катий текстам?

Цей хадіс можна зрозуміти наступним чином:

Мантук (промовлене значення) цього хадісу не вказує на поступовість у запровадженні одних законів і залишенні інших. На це вказує мафхум хадісу (зрозуміле значення).

Адже текст хадісу гласить:

«заклич їх до того, щоб вони засвідчили... Якщо вони підкоряться тобі у цьому, тоді повідом їм про те, що Аллах приписав їм здійснення щоденного п’ятикратного намазу … Якщо вони підкоряться тобі у цьому, тоді повідом їм про те, що Аллах приписав їм давати милостиню (тобто закят) …».

Сам мантук хадісу гласить про необхідність закликати їх до іману, і якщо вони увірують, то закликати їх до намазу, а коли почнуть робити намаз, то закликати їх до виплати закяту. Проте у мантуку хадісу не говориться: якщо вони не увірують, то не закликай їх до намазу, і якщо не будуть робити намаз, то не закликай їх до виплати закяту. Такий зміст можна зрозуміти лише при використанні мафхума аль-мухаляфа (зворотного розуміння) у межах умови, згаданої у хадісі. Мафхум аль-мухаляфа гласить: якщо вони не увірують, то не закликай їх до намазу, а якщо не будуть робити намаз, то не закликай до виплати закяту.

Що стосується мафхумаш-шарт (розуміння, обмеженого умовою), то, якщо він суперечить мантуку іншого тексту, його не використовують. І неважливо, цей текст катий чи занній, причина цього полягає у тому, що мантук завжди переважає над мафхумом. Іншими словами, мафхум втрачає свою силу і не застосовується не лише тоді, коли суперечить катий тексту, але й навіть коли суперечить занній.

Тому хадіс розуміється лише згідно з мантуком, а мафхум аль-мухаляфа не використовується, бо суперечить мантуку доказів, які ясно гласять про обов’язковість запровадження усіх законів Ісламу без винятку.

Те, що мантук тексту не дозволяє використовувати мафхум аль-мухаляфа, є загальновідомою річчю у науці усуль аль-фікх. Більше того,у цьому одностайні як ті, хто використовує мафхум тексту, так і ті, хто його не використовує.

Наприклад, слова Всевишнього:

وَلاَ تُكْرِهُوا فَتَيَاتِكُمْ عَلَى الْبِغَاءِ إِنْ أَرَدْنَ تَحَصُّنًا

«Не примушуйте своїх невільниць до блуду заради набуття мінливих благ мирського життя, якщо вони бажають тримати цноту» (24:33).

Тут мантук аяту забороняє примушувати їх до перелюбства, якщо вони бажають цноти. У випадку використання мафхум аль-мухаляфа, у межах умови, оговореної у хадісі, виходить, що невільниць треба примушувати, якщо вони не хочуть цноти. Проте використанню мафхум аль-мухаляфа перешкоджає мантук іншого аяту:

وَلاَ تَقْرَبُوا الزِّنَا إِنَّهُ كَانَ فَاحِشَةً وَسَاءَ سَبِيلاً

«Не наближайтесь до перелюбства, адже воно є гидотною і поганим шляхом» (17:32).

Тому мафхум аль-мухаляфа у словах «якщо вони хочуть цноти» не застосовується. У цьому аяті необхідно зупинятись біля риси вказівки самого мантука, тобто невільниці не примушуються до блуду, якщо бажають цноти. А що стосується закону про заборону перелюбства, навіть, якщо невільниці не хочуть цноти, то даний закон береться із інших доказів, які забороняють перелюбство.

Наступний приклад:

وَإِذَا ضَرَبْتُمْ فِي الأَرْضِ فَلَيْسَ عَلَيْكُمْ جُنَاحٌ أَنْ تَقْصُرُوا مِنَ الصَّلاَةِ إِنْ خِفْتُمْ

«коли ви пересуваєтесь по землі, то немає на вас гріху, щоб ви скорочували молитву, якщо боїтесь» (4:101).

Мантук даного аяту гласить про скорочення намазу під час побоювання. Мафхумаш-шарт гласить: немає скорочення, коли відсутнє побоювання. Проте таке розуміння не використовується, бо є мантук хадісу, у якому Посланець (с.а.с.) дозволив скорочувати намаз навіть під час безпеки, і при тому, що аят згадує умову «якщо боїтесь». Хадіс звучить так:

صَدَقَةٌ تَصَدَّقَ اللَّهُ بِهَا عَلَيْكُمْ فاقْبَلُوا صَدَقَتَهُ‏

«Це є милостинею, яку дав вам Аллах. Так прийміть же її».

Тому треба керуватись мантуком аяту, тобто скорочувати намаз при побоюванні. Що стосується скорочення намазу під час безпечного положення, то дозволеність цього береться вже із інших доказів. У даному випадку це буде хадіс, який називає скорочення під час безпеки милостинею, яку дарував Аллах Своїм рабам.

Таким чином, у хадісі Муаза керівництво відбувається мантуком хадісу, а не наявним у хадісі мафхумомаш-шарта. Що стосується закону про виплату закяту, то у нього існують докази, які визначають закят обов’язковим, не залежно від того, робить намаз той, хто виплачує закят чи ні.

Іншими словами, докази, які вказують на заборону ат-тадарруджа, використовуються у якості доводу як мантуком, так і мафхумом. Що стосується хадісу Муаза, то керуються лише його мантуком, але не мафхумом.

Саме так узгоджуються докази згідно визнаним правилам усуль аль-фікха.

Другий хадіс:

Приводиться від Хасана, а він передає від Усмана ібн Абу аль-Аса:

أَنَّ وَفْدَ ثَقِيفٍ قَدِمُوا عَلَى رَسُولِ اللَّهِ، صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ، فَأَنْزَلَهُمُ الْمَسْجِدَ لِيَكُونَ أَرَقَّ لِقُلُوبِهِمْ، فَاشْتَرَطُوا عَلَى النَّبِيِّ، صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ، أَنْ لَا يُحْشَرُوا، وَلَا يُعْشَرُوا، وَلَا يُجَبُّوا، وَلَا يُسْتَعْمَلَ عَلَيْهِمْ غَيْرُهُمْ، قَالَ: فَقَالَ: إِنَّ لَكُمْ أَنْ لَا تُحْشَرُوا، وَلَا تُعْشَرُوا، وَلَا يُسْتَعْمَلَ عَلَيْكُمْ غَيْرُكُمْ

«Одного разу до Посланця Аллаха (с.а.с.) прийшла делегація Сакіфа, і він розташував їх у мечеті, щоб добитися їх прихильності. Вони поставили Пророку (с.а.с.) умову, що їх не будуть мобілізувати (для битв), не будуть брати з них ушр (1/10), вони не будуть опиратися на коліна (тобто робити намаз) і що над ними не будуть призначатись люди не із їх числа. Пророк (с.а.с.) сказав: «Ви не будете мобілізуватись (для битв ), не будете давати ушр (1/10), над вами не будуть призначатись інші, і годі. Адже немає добра у релігії, у якій немає намазу».

Потім Усман ібн Абу аль-Ас звернувся до нього (с.а.с.):

يَا رَسُولَ اللَّهِ عَلِّمْنِي الْقُرْآنَ وَاجْعَلْنِي إِمَامَ قَوْمِي

«Посланець Аллаха, навчи мене Корану і зроби мене імамом мого народу» (Абу Дауд).

Фраза «опиратися на коліна» означає робити поясний поклон (руку). Тут є вказівка на намаз, тобто тут був застосований один із видів маджаза.

Про цей хадіс ми скажемо наступне:

а) Цим хадісом керуються, хоча аль-Мунзірі сказав: «Деякі сказали, щоХасан аль-Басрі не чув цей хадіс від Усмана ібн аль-Аса». Проте хто автор даних слів — невідомо, і тому цей хадіс можна використовувати у якості доказу.

У відношенні цього хадісу ми застосуємо той же метод, що застосували до першого хадісу (хадіс Муаза):

1) Буде неправильним розуміти із другого хадісу про дозволеність ат-тадарруджа, тому що катий докази ясно гласять про заборону ат-тадарруджа.

2) Отож, або хадіс треба розуміти так, щоб він не суперечив катий доказам, що дозволить використовувати обидва докази, як катий, так і занній, або використовувати катий і залишити занній, якщо неможливо об’єднати обидва докази. Іншими словами, якщо є можливість, треба узгоджувати обидва докази, а якщо це неможливо, то між ними робиться тарджіх. При цьому треба пам’ятати, що катий текст превалює над занній.

3) У цьому хадісі Посланець Аллаха (с.а.с.) погодився з делегацією Сакіфа про те, що «ви не будете мобілізуватись (для битв), не будете давати ушр (1/10), над вами не будуть призначатись інші, і годі». Але він (с.а.с.) не погодився з тим, що вони відмовляться від намазу. Що стосується їх прохання не призначати над ними якогось іншого не із їх числа, тобто не призначати у якості валія людей із других регіонів, то у цьому немає нічого поганого. Це припустимо спочатку, якщо серед них є здатний для цього чоловік. Проте, що означає вираз: «…ви не будете мобілізуватись, не будете давати ушр (1/10)»?

У словнику «Лісан аль-араб» про фразу «не мобілізуватись» говориться: «тобто вони не будуть вирушати у військові походи і із них не будуть формуватись експедиційні військові загони». Також у словнику про фразу «не будете давати ушр (1/10)» говориться: «Вони не будуть збиратись до збирача закяту, щоб він брав милостиню із їх майна … Не буде братись із їх майна 1/10 частина. Деякі сказали, що мається на увазі обов’язкова милостиня (садака)».

Таким чином, другий хадіс можна зрозуміти так: вони не будуть приїжджати до збирача закяту і віддавати йому свій закят, а він буде їздити до них сам і збирати його у них. Таким є одне із значень фрази «не будете давати ушр (1/10)». Вираз «не будуть давати ушр» можна розуміти так: не буде братися десята доля з їх майна. Але це один із значень даного виразу.

Отож, Посланець (с.а.с.) погодився лише з умовою, що вони будуть віддавати закят із свого майна, знаходячись на своїх місцях, і що з них не буде збиратись ушр, а буде братись лише закят. Варто відзначити, що для тих, хто бажає прийняти Іслам, дозволяється обумовлювати виплату закяту на своїх місцях і обумовлювати, що з них не буде збиратись ушр, а лише закят. Це дозволяється, і у цьому немає нічого поганого. Саме так узгоджується даний хадіс з іншими катий доказами.

Проте і інша версія цього хадісу, де Абу Дауд передає від Вахба:

سَأَلْتُ جَابِرًا عَنْ شَأْنِ ثَقِيفٍ إِذْ بَايَعَتْ قَالَ اشْتَرَطَتْ عَلَى النَّبِيِّ  صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ  أَنْ لَا صَدَقَةَ عَلَيْهَا وَلَا جِهَادَ وَأَنَّهُ سَمِعَ النَّبِيَّ  صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ بَعْدَ ذَلِكَ يَقُولُ سَيَتَصَدَّقُونَ وَيُجَاهِدُونَ إِذَا أَسْلَمُوا

«Я спитав у Джабіра про справу людей Сакіфа, коли вони дали присягу, і Джабір сказав: «Вони поставили Пророку (с.а.с.) умову, що не будуть платити милостиню і не будуть вести джихад. Але потім і я чув, як Пророк (с.а.с.) сказав: «Прийнявши Іслам, вони будуть давати садака і вести джихад».

Цей хадіс робить більш переважним те, що значення фрази «не будете мобілізуватись» полягає у наступному: вони не будуть вирушати у військові походи для участі у джихаді. А значення фрази «не будете давати ушр» означає: не будете платити закят.

Проте у даному випадку хадіс стосувався лише делегації Сакіф. Причина цього полягає у тому, що згода з неучастю у джихаді і невиплатою закяту є приватним текстом, тому не поширюється на інших, адже приватний закон не застосовується до інших речей. Варто відзначити, що приватний закон потребує наявності каріни, щоб говорити про його приватність і непоширенні на інших. У даному випадку цією каріною служить повідомлення Посланця (с.а.с.) проте, що якщо вони приймуть Іслам, то будуть давати закят і вести джихад. Таким чином, їх умова не буде реалізована у життя, проте знання про сокровенне можливе лише для Посланця (с.а.с.). Це і є та каріна, яка гласить про приватність даного закону.

Існують і інші приватні (хасс) закони, як, наприклад, свідчення Хазіми, яке Посланець (с.а.с.) прирівняв до свідчення двох справедливих чоловіків, і це стосувалось лише його; жертвоприношення Абу Барди, який зарізав шестимісячного козла, і це стосується лише його і нікого більше. Для інших людей жертовна тварина із числа кіз повинна досягти одного року.

Обидва хадіси треба розуміти у наступних межах: згідно катий доказам забороняється поступовість у втіленні законів, а поступовість у джихаді і закяті стосується лише делегації Сакіфа у силу знання Посланця (с.а.с.) про те, що якщо вони приймуть Іслам, то будуть вести джихад і виплачувати закят.

Підбиваючи підсумки:

— У силу наявності катий доказів забороняється ат-тадаррудж.

— Хадісом Муаза ібн Джабаля треба керуватись на основі його мантука, але не на основі мафхум аль-мухалафа у межах умови, оговореної у хадісі.

— У хадісі Абу Дауда про делегацію Сакіфа говориться, що Посланець (с.а.с.) не погодився з їх умовою про те, що вони не будуть робити намаз, але погодився з їх умовою про те, що вони не будуть вести джихад і давати закят. Цей закон стосується лише даної делегації, тому що Посланець (с.а.с.) через божественне Одкровення знав, що їх умова не буде втілена у життя після того, як вони стануть мусульманами, навпаки, вони будуть вести джихад і виплачувати закят.

Таким чином, згадані два хадіси не відкидаються, вони узгоджуються як один з одним, так і з катий доказами, які гласять про заборону ат-тадарруджа.

Питання:

Один із шабабів прислав коментар на нашу відповідь про ат-тадаррудж (поступове запровадження законів), опублікованому 11.02.2006, і попросив роз’яснити його коментар. У зв’язку з тим, що дане питання дуже довге, ми обмежимось лише згадуванням важливих аспектів із відповіді.

Відповідь:

Складається враження, що Ви трохи у замішанні, бо пишете наступне: «Якщо мафхумаш-шарт (розуміння, обмежене умовою) у хадісі Муаза не застосовується  … то також і мантук цього хадісу ніхто із вчених не використовував у якості доказу …». Звідси до Вас питання: чому Ви вирішили, що ніхто не використовував мантук цього хадісу? Адже у самій відповіді говорилось: «Ніхто із факіхів не скористався ним у якості доказу дозволеності вимагати здійснення намазу без виплати закяту  …». Кожен із факіхів керується мантуком цього хадісу, тобто якщо людина увірує, то закликається до намазу, якщо починає робити намаз, то закликається до виплати закяту.

Проте у даному хадісі не використовується мафхум аль-мухаляфа у межах умови, оговореної у хадісі. Іншими словами, неможна говорити, що якщо не робиться намаз, то не закликається до виплати закяту. Більше того, ніхто не використовував цей хадіс у якості доказу на ат-тадаррудж у здійсненні намазу і виплаті закяту. Тому розумінням «не наказувати людині виплачувати закят, поки вона не почне робити намаз», ніхто не керувався.

Що стосується тих, хто заявляє про законність ат-тадарруджа, то вони проводять аналогію саме з цим хадісом, який по суті самі не використовують, коли мова заходить про здійснення намазу і виплаті закяту. Вони цитують лише мантук хадісу, який гласить про необхідність закликати до намазу, а потім — до виплати закяту. Але далі вони додають, що тут також мається на увазі поступовість у втіленні Шаріату.

І якщо спитати у них:«Як ви зрозуміли це?», — вони дадуть відповідь: «Через аналогію, адже у хадісі вимагається здійснення намазу, і якщо вони починають його робити, то від них вимагається виплата закяту». І якщо ти його спитаєш: «Отож, ти стверджуєш, що не варто закликати до виплати закяту, поки він не почне робити намаз?», — на це він відповість тобі мовчанням! Причина цього полягає у тому, що йому важко розділяти між намазом і закятом, але при цьому він умудрився застосувати це по поступовому втіленню законів Шаріату. І це при тому, що хадіс говорить про намаз і закят і не розділяє між ними. Ось у чому суть теми.

Що стосується мантук хадісу, то ним керуються. Тому буде правильним закликати до виплати закяту, якщо вони роблять намаз. Що стосується заклику до намазу і закяту взагалі, то про це згадано в інших текстах.

Отож, допустимо закликати людину до виплати закяту після того, як вона почала робити намаз. Щоб відчути цей момент, задайте собі питання: якщо я закличу людину до намазу без згадування про закят, чи буде це правильно з мого боку? Відповідь буде, що дозволено закликати лише до здійснення намазу, як і дозволено закликати одразу до намазу і закяту.

Тому, якщо ти побачиш людину, яка робить намаз, то закличеш її до виплати закяту. Звідси питання: чи можна закликати людину лише до закяту чи ні?Відповідь буде, що дозволено закликати до закяту після того, як вона почала робити намаз! Єдине, що заборонено: ти не повинен вважати дозволеним закликати до закяту лише тоді, коли людина робить намаз,якщо ж вона не робить, то ти вважаєш заклик її до закяту недозволеною справою.

Іншими словами, буде неправильно застосовувати мафхум аль-мухаляфа, посилаючись на умову, оговорену у хадісі.

Мантуком хадісу можна керуватись, і у цьому немає нічого поганого, проте мафхумаш-шарт тут не використовується. Що стосується слів, що ніхто не використовував подібне, то під цим мається на увазі, що ніхто не використовував мафхумаш-шарт для відмінності між намазом і закятом. Також є ваджибом не проводити аналогію між хадісом Муаза і ат-тадарруджем, раз це не застосовується до намазу і закяту. Відносно того, що не проводиться відмінність між намазом і закятом (хоча текст хадісу говорить про дозволеність, не дозволяючи робити кияс ат-тадарруджа із мафхума хадісу), то про помилковість цього ми вже роз’яснили вище. Заборонено проводити аналогію, бо у відношенні самої основи (відокремити намаз від закяту) не застосовується ат-тадаррудж.

2) Як Ви можете говорити: «По-видимому, ті, хто використовують у якості доказу його мафхум, але не використовують його мантук і мафхум аль-мухаляфа через оговорені умови»? Як можна таке говорити? Як можна говорити про використання ними у якості доказу мафхум хадісу і при цьому говорити, що вони не використовують мафхум аль-мухаляфа у межах умови, оговореної у хадісі? Хіба хадіс має мафхум не у межах згаданої умови? Треба розуміти, що у хадісі немає роз’яснювального опису (васфмуфхим), який використовується для причинності (іллійя). Як, наприклад, це має місце у хадісі:

لَا يَقْضِي الْقَاضِي وَهُوَ غَضْبَانُ

«Суддя не повинен виносити рішення у мить гніву».

У даному хадісі гнів — це роз’яснювальний опис (васфмуфхім) для причинності (іллійя), що забороняє судді виносити рішення під час гніву.

Що стосується вимоги про намаз, а потім вимоги про закят, то вони не містять ілляту а, тобто слова «намаз» і «закят» не є роз’яснювальним описом (васфмуфхім), щоб розділяти між ними. І у хадісі немає мети (гая),як це приходить у словах Всевишнього:

أَتِمُّوا الصِّيَامَ إِلَى اللَّيْلِ

«а потім постіться до наступу ночі» (2:187).

У цьому аяті доречно застосувати мафхум аль-мухаляфа (зворотне розуміння): у нічний період пост не тримається.

Також у хадісі відсутнє число (аль-адад),як це має місце у словах Всевишнього:

ٱلزَّانِيَةُ وَٱلزَّانِي فَٱجۡلِدُواْ كُلَّ وَٰحِدٖ مِّنۡهُمَا مِاْئَةَ جَلۡدَةٖۖ

«Перелюбця і перелюбку — кожного із них висічіть сто разів» (24:2).

Тому тут доречно застосувати мафхум аль-мухаляфа: неможна більше чи менше.

Також у хадісі Муаза відсутній мафхум аль-мувафака (відповідне тексту розуміння), як, наприклад, це приходить у словах Аллаха:

فَلَا تَقُل لَّهُمَآ أُفّٖ

«то не говори їм: «Уф!» (17:23).

У цьому аяті використовується спосіб для розуміння від мінімуму до максимуму (аль-аднаіля аль-аля), тобто тим більше не говори їм те, що більше по значенню, аніж слова «уф».

Далі у словах Всевишнього:

وَمِنۡ أَهۡلِ ٱلۡكِتَٰبِ مَنۡ إِن تَأۡمَنۡهُ بِقِنطَارٖ يُؤَدِّهِۦٓ إِلَيۡكَ

«Серед людей Писання є такий, який поверне тобі цілий кантар» (3:75), —

Також використовується спосіб для розуміння від максимуму до мінімуму (аль-аляіля аль-адна), тобто така людина поверне тобі навіть те, що у рази менше тебе кантара.

Повертаючись до хадісу, нагадаємо, що в ньому відсутній мафхум аль-мувафака (від мінімуму до максимуму і від максимуму до мінімуму), а також мафхум аль-мувафака, у якого присутній невід’ємний зв’язок, як це має місце у словах Посланця (с.а.с.) який сказав:

اِحْفَظْ عِفَاصَهَا وَوِكَاءَهَا

«збережи зав’язку від гаманця і сам гаманець» (Бухарі).

І як Ви можете говорити, що факіхи керувались лише мафхумом хадіса, а не мафхумаш-шарт?!

Не було іще прецеденту тому, про що Ви говорите, але якщо навіть гіпотетично припустити наявність цього, то усе одно їх розуміння буде помилковим, бо про дозволеність подобного підходу немає ані у мантуку хадісу, ані у його мафхумі.

3) Що стосується Вашого гіпотетичного питання: якщо хтось із факіхів буде керуватись ат-тадарруджем у питанні намазу і закяту, чи буде це означати, що дозволено використовувати хадіс Муаза у якості доказу на ат-тадаррудж?

Якщо застосувати ат-тадаррудж у самій основі (поступовість у намазі і закяті у межах умови, оговореної у хадісі), то так, провести аналогію з основою буде правильною дією, але при цьому згідно з наукою усуль аль-фікх.

Тому дійти висновку про дозволеність людині почати робити намаз, потім почати виплачувати закят, і за це на ній не буде гріха, можна буде лише у гіпотезі, і це буде правильним. Проте Ви самі бачите, що таке розуміння анулюється багатьма текстами Шаріату, які однозначно говорять, що людина несе відповідальність за виплату закяту у будь-якому випадку, робить вона намаз чи ні. Причина цього полягає у тому, що намаз не є умовою для правильності закяту.

Питання є гіпотетичним, то що відсутність гріху за невиплату закяту (у випадку, якщо людина не робить намаз), спростовується багатьма доказами, а отож, мафхумаш-шарт тут не застосовується.

Але якщо гіпотетично припустити, що людина несе відповідальність лише після початку здійснення намазу, тоді дозволяється провести аналогію з іншими законами, тобто застосувати у відношенні них ат-тадаррудж. Таким чином, людина, здійснивши один закон, після переходить до здійсненню іншого, і т.д. Іншими словами, у здійсненні хукмів буде присутній проміжок, під час якого той або інший хукм не запроваджується у життя. Але це явно заборонено у Шаріаті!

4) Що стосується загаданого нами розуміння хадісу Муаза під буквами а, б, в, то це розуміння мантука хадісу, і воно правильне, адже у хадісі говориться : закликай їх до Ісламу … закликай їх до намазу … закликай їх до закяту … Більш детально нами про це було роз’яснено під цифрою 1.

Треба розуміти, що проблема полягає не у спробі зрозуміти мантук, проблема — у мафхумі. Адже Ви пишете під буквою (а):

فَأَخْبِرْهُمْ أَنَّ اللَّهَ قَدْ فَرَضَ عَلَيْهِمْ خَمْسَ صَلَوَاتٍ فِي كُلِّ يَوْمٍ وَلَيْلَةٍ فَإِنْ هُمْ أَطَاعُوا لَكَ بِذَلِكَ فَأَخْبِرْهُمْ أَنَّ اللَّهَ قَدْ فَرَضَ عَلَيْهِمْ صَدَقَةً

«тоді повідом їм про те, що Аллах приписав їм здійснення щоденного п’ятикратного намазу. Якщо вони підкоряться тобі у цьому, тоді повідом їм про те, що Аллах приписав їм давати милостиню (тобто закят)».

Але Ви повинні зрозуміти, що тут неважливо, як Ви роз’яснюєте слова «повідом їм», чи роз’яснюєте Ви, що вони підкорились усім законам. Проте Ви усе одно продовжуєте вивчати мантук хадісу, а там нічого немає, бо уся проблема — у мафхумі. Адже мантук хадісу говорить: «Після того, як ахлюль-кітаб приймуть Іслам, повідом їм про обов’язковість п’ятикратної молитви, якщо вони підкоряться у цьому, то повідом їм про обов’язковість закяту». А мафхум же говорить: «Не повідомляй їм про обов’язковість закяту, якщо вони не підкоряться тобі у здійсненні намазу». Тому я хочу Вас спитати: хіба виконання мафхум хадісу буде правильним? Зміст слова «підкорятись» зрозумілий, бо мова йде про запровадження закону, а не про його заперечення, адже підкорення відбувається після прийняття Ісламу. А мафхум говорить не вимагати виплату закяту з мусульманина, поки він не почне робити намаз. А це неправильно, і тут неважливо, як буде роз’яснюватись мантук хадісу!

Що стосується теми відкидати чи приймати хадіс, то це найлегше, до чого Ви прийшли. Ми ж не відкидаємо хадіс, навпаки,ми діємо на основі його мантука, але без використання мафхума, бо мафхум блокується іншими шаріатськими текстами.

Невикористання мафхума не означає його неприйняття взагалі, адже поки мантук хадісу не суперечить категоричним текстам, то він приймається. Більше того, необхідно спробувати їх об’єднати, про це ми згадували вище.

Що стосується хадісу, який привів Бухарі:

فَإِذَا نَهَيْتُكُمْ عَنْ شَيْءٍ فَاجْتَنِبُوهُ وَإِذَا أَمَرْتُكُمْ بِأَمْرٍ فَأْتُوا مِنْهُ مَا اسْتَطَعْتُمْ

«Коли я забороняю вам що-небудь, то уникайте цього, а коли велю вам робити справу, робіть із цього те, що зможете», —

то ту мова йде про виконання одного із хукмів Ісламу, наприклад, намаз, пост і т.д. Є і інші версії хадісів, де підтверджується це:

وَإِذَا أَمَرْتُكُمْ بِشَيْءٍ

«а якщо я повелю вам яку-небудь річ» (Муслім),

وَمَا أَمَرْتُكُمْ بِهِ

«а із того, що я вам велів»(Муслім).

Із цих хадісів розуміється, що мова йде про виконання одного хукму, а не про усі хукми одразу.

Як я знаю, ніхто із муджтахідів не говорив, що хадіс вказує на необхідність посту, якщо людина не може робити намаз, або на необхідність виплачувати закят, якщо людина не може поститись, і т.д. Такий підхід взагалі відсутній. Більше того, можливість тримати пост не є умовою для здійснення намазу, можливість робити намаз не є умовою для тримання посту, можливість виплачувати закят не є умовою для дотримання посту, можливість тримати пост не є умовою для виплати закяту. Наявність можливості є умовою для виконання одного хукму, тобто якщо людина не може поститись, то повинна відшкодувати свій пост, якщо не може робити намаз стоячи, то робить його сидячи, якщо не може взяти вуду (мале омовіння), то робить таяммум (мале омовіння землею, піском і и т.п.) і т.д.

Як Ви самі можете бачити, необхідно виконувати той чи інший хукм у міру своєї можливості, при цьому кордони такої можливості визначаються Шаріатом, а не нашим бажанням. І якщо Посланець Аллаха (с.а.с.) наказав виконати хукм, то ми виконуємо його у межах можливостей, обумовлених шаріатськими доказами.

Виконання хукму повинно бути, можливість виконання також повинна бути, і усе це у межах, встановлених Шаріатом, а не нашими бажаннями.

Таким чином, хадіс не говорить про ат-тадаррудж у намазі у цей рік, і не говорить про ат-тадаррудж у закяті на наступний рік, і не говорить про ат-тадаррудж у ріба (лихварство ) на третій рік і т.п.

 

11.02.2006
14.04.2006