Хадіси, в яких говориться, що Пророк (с.а.с.) здійснив джаназа-намаз над Абдуллахом ібн Убаййєм

Відповіді Аміра
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

від NizarSteitieh

Питання: Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху!

У книзі «Ісламська особистість», 3 том, у темі «До ниспослання Шаріату хукм не виноситься» говориться: «Враховуючи сказане, будь-яку дія, яку може здійснити людина, будь-яка річ, яка пов’язана з діями людини, мають свій хукм у Шаріаті. Сам хукм виникає лише при наявності доказу, який вказував би саме на це питання, що безпосередньо виходить із звернення Законодавця. Отож, до ниспослання Шаріату хукм не виноситься. Тому до приходу Посланця а (с.а.с.) не могло існувати шаріатських хукмів, а з його (с.а.с.) приходом хукми почали виноситись лише на підставі доказів, які виходять із Послання і вказують на розглядаєме питання».

Із вищенаведеного тексту виникає питання : як поєднати між правилом:

لَا حُكْمَ قَبْلَ وُرُودِ الشَّرْعِ

«до ниспослання Шаріату хукм не виноситься», — і тим, що згадано у тафсірі аль-Куртубі, зокрема, відносно 84 аята 9 сури:

وَلَا تُصَلِّ عَلَىٰٓ أَحَدٖ مِّنۡهُم مَّاتَ أَبَدٗا وَلَا تَقُمۡ عَلَىٰ قَبۡرِهِۦٓۖ إِنَّهُمۡ كَفَرُواْ بِٱللَّهِ وَرَسُولِهِۦ وَمَاتُواْ وَهُمۡ فَٰسِقُونَ

«Ніколи не роби намаз по кому-небудь із них і не стій над його могилою, адже вони не увірували в Аллаха і Його Посланця і померли нечестивцями» (9:84)?

Імам аль-Куртубі у своєму тафсірі пише: «Тут мається 11 аспектів:

1) Передається, що даний аят був ниспосланий відносно джаназа-намазу Пророка (с.а.с.), який він (с.а.с.) здійснив над Абдуллахом ібн Убаййем ібн Салюлем. Ця подія підтверджується різними збірками, зокрема — збірками Бухарі і Мусліма. Різні версії хадісі гласять, що після того, як Пророк (с.а.с.) здійснив над Абдуллахом ібн Убаййем джаназа-намаз, був ниспосланий цей аят. Передається від Анаса ібн Маліка, що коли Пророк (с.а.с.) вирушив здійснити джаназа-намаз над Абдуллахом ібн Убаййєм, зійшов Джібріль і, стримавши його (с.а.с.) за одяг, зачитав йому наступний аят:

وَلَا تُصَلِّ عَلَىٰٓ أَحَدٖ مِّنۡهُم مَّاتَ أَبَدٗا

«Ніколи не роби намаз по кому-небудь із них» (9:84).

Після цього Посланець Аллаха (с.а.с.) відмовився здійснювати над ним джаназа-намаз.

У достовірних же версіях говориться про протилежне. Так Бухарі приводить від от Ібн Аббаса:

فَصَلَّى عَلَيْهِ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ ثُمَّ انْصَرَفَ فَلَمْ يَمْكُثْ إِلَّا يَسِيرًا حَتَّى نَزَلَتِ الْآيَتَانِ مِنْ بَرَاءَةَ وَلَا تُصَلِّ عَلَى أَحَدٍ مِنْهُمْ مَاتَ أَبَدًا

«Посланець Аллаха (с.а.с.) здійснив над ним джаназа-намаз, а потім, постоявши трохи, пішов а, після чого були ниспослані два аяти сури «Тауба»:

وَلَا تُصَلِّ عَلَىٰٓ أَحَدٖ مِّنۡهُم مَّاتَ أَبَدٗا

«Ніколи не роби намаз по кому-небудь із них» (9:84)».

Приводить Муслім від Ібн Умара:

لَمَّا تُوُفِّيَ عَبْدُ اللَّهِ بْنُ أُبَيٍّ ابْنُ سَلُولَ جَاءَ ابْنُهُ عَبْدُ اللَّهِ بْنُ عَبْدِ اللَّهِ إِلَى رَسُولِ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَسَأَلَهُ أَنْ يُعْطِيَهُ قَمِيصَهُ أَنْ يُكَفِّنَ فِيهِ أَبَاهُ فَأَعْطَاهُ ثُمَّ سَأَلَهُ أَنْ يُصَلِّيَ عَلَيْهِ فَقَامَ رَسُولُ اللَّهِ ص صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ لِيُصَلِّيَ عَلَيْهِ فَقَامَ عُمَرُ فَأَخَذَ بِثَوْبِ رَسُولِ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَقَالَ يَا رَسُولَ  اللَّهِ أَتُصَلِّي عَلَيْهِ وَقَدْ نَهَاكَ اللَّهُ أَنْ تُصَلِّيَ عَلَيْهِ فَقَالَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ إِنَّمَا خَيَّرَنِي اللَّهُ فَقَاقَالَ اسْتَغْفِرْ لَهُمْ أَوْ لَا تَسْتَغْفِرْ لَهُمْ إِنْ تَسْتَغْفِرْ لَهُمْ سَبْعِينَ مَرَّةً وَسَأَزِيدُ عَلَى سَبْعِينَ قَالَ إِنَّهُ مُنَافِقٌ فَصَلَّى عَلَيْهِ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ وَأَنْزَلَ اللَّهُ عَزَّ وَجَلَّ وَلا تُصَلِّ عَللَى أَحَدٍ مِنْهُمْ مَاتَ أَبَدًا وَلا تَقُمْ عَلَى ققَبْرِهِ فَتَرَكَ الصَّلَاةَ عَلَيْهِمْ

«Коли помер Абдуллах ібн Убайй, його син Абдуллах прийшов до Пророку (с.а.с.) і попросив його (с.а.с.) дати йому сорочку, у яку він загорне батька. Пророк (с.а.с.) дав йому свою сорочку. Потім Абдуллах знов попросив Пророка (с.а.с.) здійснити над його батьком джаназа-намаз. Посланець Аллаха (с.а.с.) встав, щоб здійснити джаназа-намаз, тут же встав Умар ібн аль-Хаттаб і, стримавши його и (с.а.с.) за одяг,: «Посланець Аллаха! Хіба ти будеш зробити над ним джаназа-намаз, адже Аллах заборонив тобі робити це?». У відповідь Пророк (с.а.с.) сказав: «Я маю право вибору, адже Аллах сказав: «Чи будеш ти просити прощення для них чи не будеш робити цього, Аллах усе одно не пробачить їх, навіть якщо ти попросиш для них прощення сімдесят разів»(9:80). І я зроблю це більше сімдесяти». На що Умар сказав: «Але він же лицемір!». Усе ж таки Посланець Аллаха (с.а.с.) здійснив джаназа-намаз. Потім Аллах ниспослав аят: «Ніколи не роби намаз по кому-небудь із них»(9:84)». Після чого він (с.а.с.) залишив здійснення джаназа-намаза над лицемірами».

Деякі вчені сказали, що Пророк (с.а.с.) здійснив джаназа-намаз з причини того, що Абдуллах бін Убайй вважався мусульманином по зовнішнім ознакам. Але після заборони він (с.а.с.) більше не робив цього» (кінець цитати).

Чи була дія Посланця (с.а.с.) відмінена аятом? Чи був хукм до приходу Шаріату, хоча правило гласить: «До ниспослання Шаріату хукм не виноситься»?

Прошу Вас роз’яснити ці аспекти. Заздалегідь виражаю Вам вдячність за відповідь.

Відповідь:

Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху!

Видимо, Ви питаєте: чи був відмінений джаназа-намаз Посланця  (с.а.с.) над Абдуллахом ібн Убаййем? Чи суперечить здійснення джаназа-намазу правилу «до ниспослання Шаріату хукм не виноситься»?

Дорогий брате! Дане питання роз’яснюється у книзі «Ісламська особистість», 1 том, у темі «Посланець — не муджтахід». В ній говориться, що хадіси, в яких згадується про джаназа-намаз Посланця (с.а.с.) над Абдуллахом ібн Убаййем, відкидаються по своєму змісту (діраятан). Причина цього полягає у тому, що вони суперечать більш сильним текстам, зокрема — аятам Корану. Так у книзі говориться:

«Розглянемо також і наступні слова Всевишнього Аллаха:

وَلَا تُصَلِّ عَلَىٰٓ أَحَدٖ مِّنۡهُم مَّاتَ أَبَدٗا وَلَا تَقُمۡ عَلَىٰ قَبۡرِهِۦٓۖ إِنَّهُمۡ كَفَرُواْ بِٱللَّهِ وَرَسُولِهِۦ وَمَاتُواْ وَهُمۡ فَٰسِقُونَ

«І ніколи не роби молитву ані для кого із них, хто помер, і не стій біля їх могили. Воістину, не вірували вони в Аллаха і Посланця Його, і померли вони грішниками» (9:84).

Ці слова слідують після слів:

فَإِن رَّجَعَكَ اللَّهُ إِلَىٰ طَائِفَةٍ مِّنْهُمْ فَاسْتَأْذَنُوكَ لِلْخُرُوجِ فَقُل لَّن تَخْرُجُوا مَعِيَ أَبَدًا وَلَن تُقَاتِلُوا مَعِيَ عَدُوًّا ۖ إِنَّكُمْ رَضِيتُم بِالْقُعُودِ أَوَّلَ مَرَّةٍ فَاقْعُدُوا مَعَ الْخَالِفِينَ ٣ وَلَا تُصَلِّ عَلَىٰ أَحَدٍ مِّنْهُم

«А якщо Аллах поверне тебе до групи із них, і попросять вони дозволу твого виступати, скажи: «Ніколи не виступите ви зі мною,і ніколи не будете битися зі мною проти ворогів! Віддали ви перевагу сидіти (вдома) у перший раз; так сидіть же (тепер) разом з тими, хто залишився ». І ніколи не роби молитву ані для кого із них» (9:83,84).

Всевишній Аллах роз’яснив в аяті «А якщо Аллах поверне тебе до групи із них …» (9:83) те, щоб Посланець (с.а.с.) не брав їх з собою у походи, і це зроблено з тією метою, щоб принизити їх, щоб вони не могли досягнути честі битви на джихаді і виступити разом з Посланцем (с.а.с.). А в аяті, який слідує одразу після цього, «і ніколи не роби молитву ані для кого із них» (9:84),Аллах пояснює інший вид їх приниження. Усе це відбувалось під час кампанії проти лицемірів, щоб викоренити їх. Цей аят і той, який до нього, і той, що після нього, роз’яснюють закони про лицемірів і той образ, згідно якому треба обходитись з ними, зневажаючи і принижуючи їх, опускаючи їх зі ступеня віруючих. У цьому аяті немає нічого, що вказувало ю на те, що Посланець (с.а.с.) здійснив іджтіхад у якому-небудь законі, щоб можна було говорити про те, що потім був ниспосланий аят, вказуючий на протилежне. Аят несе в собі початковий закон у відношенні лицемірів. І цей аят узгоджується з аятами про лицемірів, які повторюються у тій же сурі.

У ньому не виявляється ані явно, ані опосередковано, ані буквально, ані по змісту, ані з найменшим сумнівом те, що він служить виправленням іджтіхаду Пророка (с.а.с.) і звертає увагу на його помилку. Говорячи ж про ті повідомлення, які маються у відношенні ниспослання цього аяту, то варто знати, що вони є «хабар ахад», які не можуть використовуватись у якості доказів в області акиди. До того ж, вони суперечать категоричним шаріатським текстам, які свідчать про те, що закони, донесені Посланцем (с.а.с.), виходять лише від Божественного Одкровення, і те, що він слідує виключно цьому Одкровенню.

Окрім, ці хадіси говорять про те, що Умар ібн аль-Хаттаб намагався перешкодити Посланцю (с.а.с.) здійснити джаназа-намаз, і це означає, що Умар хотів або перешкодити Посланцю (с.а.с.) здійснити вчинок, яким Посланець (с.а.с.) бажав встановити який-небудь закон, або хотів перешкодити Посланцю (с.а.с.) здійснити поклоніння (ібадат) згідно узаконеному шаріатському закону, і при цьому Посланець (с.а.с.) зберігав мовчанку, а потім погодився з його думкою після ниспослання аяту.

Дані дії неприпустимі у відношенні Посланця (с.а.с.). Зміст цього хадісу знаходиться у протиріччі з тим, що Посланець (с.а.с.) є Пророком, а тому даний хадіс відкидається по своєму змісту (діраятан). У цьому хадісі говориться, що Посланець (с.а.с.) дав свою сорочку Абдуллаху ібн Убаййю і хотів здійснити для нього джаназа намаз, у той час як він був головою лицемірів. Абдуллах ібн Убайй бі викритий Аллахом після битви «БануМусталак». І тоді до Посланця (с.а.с.) прийшов син Абдуллаха ібн Убаййя, бажаючи дізнатись, чи вирішив Посланець (с.а.с.) стратити його, і у випадку, якщо Посланець (с.а.с.) вирішив це, він хотів просити його про те, щоб йому було дозволено самому вбити свого батька. Тоді Всевишній Аллах ниспослав суру «Лицеміри» після битви» «Бану Мусталак», у якій повідомив Посланцю (с.а.с.):

هُمُ ٱ لۡعَدُوُّ فَ ٱ حۡذَرۡهُمۡۚ قَٰتَلَهُمُ ٱ للَّهُۖ أَنَّىٰ يُؤۡفَكُونَ

«Вони — вороги, стережись же їх. Нехай погубить Аллах їх! Як вони відходять від істини!» (63:4),

فَطُبِعَ عَلَىٰ قُلُوبِهِمۡ

«так запечатані їх серця» (63:3),

وَٱللَّهُ يَشۡهَدُ إِنَّ ٱ لۡمُنَٰفِقِينَ لَكَٰذِبُونَ

«Свідчить Аллах, що лицеміри, істино, — брехуни» (63:1).

І як після цього Посланець (с.а.с.) може давати свою сорочку голові лицемірів і намагатись здійснювати джаназа-намаз над ним, а Умар перешкоджає йому зробити це? Ні, безумовно, усе це суперечить аятам. Аят із суры «Тауба» був ниспосланий у дев’ятому році хіджри після ниспослання сури «Лицеміри», через декілька років. А хадіси про Умара і сорочку, як і інші подібні хадіси, суперечать дійсності взаємовідносин віруючих з лицемірами після битви «Бану Мусталак» і суперечать тим аятам, які були ниспослані у відношенні лицемірів до цієї битви. Тому вони відкидаються з точки зору змісту» (кінець цитати).

У силу того, що згадані хадіси відкидаються по своєму змісту (діраятан), отож, немає сенсу говорити, що вони відмінені аятом:

وَلَا تُصَلِّ عَلَىٰٓ أَحَدٖ مِّنۡهُم مَّاتَ أَبَدٗا وَلَا تَقُمۡ عَلَىٰ قَبۡرِهِۦٓۖ إِنَّهُمۡ كَفَرُواْ بِٱللَّهِ وَرَسُولِهِۦ وَمَاتُواْ وَهُمۡ فَٰسِقُونَ

«Ніколи не роби намаз по кому-небудь із них і не стій над його могилою, адже вони не увірували в Аллаха і Його Посланця і померли нечестивцями и» (9:84).

Раз хадіси відкидаються по змісту (діраятан), то не залишається інших доказів того,що Пророк (с.а.с.) здійснив джаназа-намаз над головою лицемірів Абдуллахом ібн Убаййєм, а потім був ниспосланий аят, який забороняв йому таку дію, таким чином відміняючи (насх) хукм дозволеності здійснення джаназа-намазу над лицемірами.

На тлі того, що ми згадали вище, стає зрозумілим, що над Абдуллахом ібн Убаййєм не проводився джаназа-намаз, а, отож, не було реальності, що був якийсь хукм до приходу шаріатської постанови, а також не мала місце відміна хукму.

Такою є відповідь на Ваше питання. Проте Аллах знає краще!

 

Ваш брат Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
12 Сафара 1441 р.х.
11.10.2019р.


Низка відповідей вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання, задані на його сторінці у «Фейсбуку» «Фікх»