Полонені, згідно категоричним текстам Корану, підлягають помилуванню або викупу

Відповіді Аміра
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Питання: Ассаляму алейкум ва рахматуллахі!

У деяких книгах описується, що Саад ібн Муаз, розглядаючи питання іудеїв племені Курайза, прийняв рішення вбити чоловіків, розділити їх майно і дружин. У той же час усім відомий закон про полонених,який повідомляється у категоричному аяті Корану — помилування чи викуп. Чи суперечить рішення Саада ібн Муаза закону Корану, і, як наслідок, необхідно анулювати цей переказ, чи тут напрошується інший висновок?

Ответ:

Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху.

Відповідь на Ваше питання міститься у книзі «Ісламська особистість»,том 2, у темі «Полонені», де пишеться:

«Якщо мусульмани візьмуть у полон когось із ворогів, то ці люди безпосередньо стають турботою халіфа, а не тих, хто полонив їх. Або ж це покладається на командуючого битвою чи на аміра армії, і вони можуть вчиняти з ними на свій розсуд. Якщо ворожий воїн потрапляє у полон, то його подальша доля залежить від халіфа. Халіф же у цьому питання керується законом Шаріату відносно полонених. А закон Шаріату, утверджений категоричним текстом Корану, гласить про те, що халіф може помилувати їх чи вимагати викуп на підґрунті слів Всевишнього Аллаха:

فَإِذا لَقِيتُمُ الَّذِينَ كَفَرُوا فَضَرْبَ الرِّقَابِ حَتَّى إِذَا أَثْخَنْتُمُوهُمْ فَشُدُّوا الْوَثَاقَ فَإِمَّا مَنًّا بَعْدُ وَإِمَّا فِدَاءً حَتَّى تَضَعَ الْحَرْبُ أَوْزَارَهَا

«Коли ви зустрічаєтесь з невіруючими на полі бою, то рубіть голови. Коли ж ви ослабите їх, то кріпіть окови. А потім або милуйте, або ж беріть викуп до тих пір, поки війна не складе свій тягар» (47:4).

Це ясний текст, який гласить про закон відносно полонених. […] Усе це ясно вказує на те, що халіф вправі або помилувати полонених, або взяти викуп. А те, що передається про Посланця Аллаха (с.а.с.), що він вбив людей із племені Курайза, то це було не через те, що вони були військовополоненими, а з тієї причини, що він вчинив згідно рішенню, винесеному суддею.

[…]

Залишається тільки закон про полонених, де Халіф має вибір, помилувати їх чи вимагати викуп. Цей закон залишиться незмінним до Судного дня, і якщо Ісламська держава буде воювати з ворогом, то з полоненими будуть вчиняти згідно вищезгаданим положенням».

Отож, полонені, згідно категоричним текстам Корану, підлягають помилуванню або викупу. Всевишній Аллах говорить:

فَإِذَا لَقِيتُمُ الَّذِينَ كَفَرُوا فَضَرْبَ الرِّقَابِ حَتَّى إِذَا أَثْخَنْتُمُوهُمْ فَشُدُّوا الْوَثَاقَ فَإِمَّا مَنّاً بَعْدُ وَإِمَّا فِدَاءً حَتَّى تَضَعَ الْحَرْبُ أَوْزَارَهَا

«Коли ви зустрічаєтесь з невіруючими на полі бою, то рубіть голови. Коли ж ви ослабите їх, то кріпіть окови. А потім або милуйте, або ж беріть викуп до тих пір, поки війна не складе свій тягар» (47:4).

Рішення Корану — очевидне і ясне. Проте цей закон стосується ворогів, взятих у полон під час битви, тобто військовополонених.

Що стосується племені Курайза, то їх положення відрізнялось, і вони не вважались військовополоненими. Коли Посланець Аллаха (с.а.с.) оточив плем’я Курайза, щоб битися з ними, вони погодились на будь-яке рішення замість битви, тобто вони погодились скласти зброю в обмін на те, що відносно них рішення прийме Саад ібн Муаз (р.а.). Приводить Бухарі від Абу Саіда аль-Худрі (р.а.), який сказав:

لَمَّا نَزَلَتْ بَنُو قُرَيْظَةَ عَلَى حُكْمِ سَعْدٍ هُوَ ابْنُ مُعَاذٍ بَعَثَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ وَكَانَ قَرِيبًا مِنْهُ فَجَاءَ عَلَى حِمَارٍ فَلَمَّا دَنَا قَالَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ قُومُوا إِلَى سَيِّدِكُمْ فَجَاءَ فَجَلَسَ إِلَى رَسُولِ اللَّهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَقَالَ لَهُ إِنَّ هَؤُلاَءِ نَزَلُوا عَلَى حُكْمِكَ قَالَ فَإِنِّي أَحْكُمُ أَنْ تُقْتَلَ المُقَاتِلَةُ وَأَنْ تُسْبَى الذُّرِّيَّةُ قَالَلَقَدْ حَكَمْتَ فِيهِمْ بِحُكْمِ المَلِكِ

«Люди із племені Курайза погодились, щоб долю їх рішив Саад ібн Муаз, після чого Пророк (с.а.с.) послав за Саадом, який приїхав верхи на віслюку. Коли він під’їхав до мечеті, Пророк (с.а.с.) велів ансарам: «Встаньте і підійдіть до вашого господина». Саад прийшов і сів поруч з Пророком (с.а.с.), який сказав йому: «Вони погодились з твоїм рішенням». Тоді Саад сказав: «Моє рішення наступне — вбити тих, хто брав участь у битві, їх жінок взяти у полон», — на що Пророк (с.а.с.) сказав: «Ти виніс таке ж рішення відносно них, як і рішення аль-Маліка (Аллаха)».

Приводить Бухарі у книзі «Сахіх», що Аіша (р.а.) сказала:

أُصِيبَ سَعْدٌ يَوْمَ الْخَنْدَقِ رَمَاهُ رَجُلٌ مِنْ قُرَيْشٍ يُقَالُ لَهُ حِبَّانُ بْنُ الْعَرِقَةِ وَهُوَ حِبَّانُ بْنُ قَيْسٍ مِنْ بَنِي مَعِيصِ بْنِ عَامِرِ بْنِ لُؤَيٍّ رَمَاهُ فِي الْأَكْحَلِ فَضَرَبَ النَّبِيُّ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ خَيْمَةً فِي الْمَسْجِدِ لِيَعُودَهُ مِنْ قَرِيبٍ فَلَمَّا رَجَعَ رَسُولُ اللَّهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ مِنَ الْخَنْدَقِ وَضَعَ السِّلَاحَ وَاغْتَسَلَ فَأَتَاهُ جِبْرِيلُ عَلَيْهِ السَّلَامُ وَهُوَ يَنْفُضُ رَأْسَهُ مِنْ الْغُبَارِ فَقَالَ قَدْ وَضَعْتَ السِّلَاحَ وَاللَّهِ مَا وَضَعْتُهُ اُخْرُجْ إِلَيْهِمْ قَالَ النَّبِيُّ فَأَيْنَ؟ فَأَشَارَ إِلَى بَنِي قُرَيْظَةَ فَأَتَاهُمْ رَسُولُ اللَّهِ فَنَزَلُوا عَلَى حُكْمِهِ فَرَدَّ الْحُكْمَ إِلَى سَعْدٍ قَالَ فَإِنِّي أَحْكُمُ فِيهِمْ أَنْ تُقْتَلَ الْمُقَاتِلَةُ وَأَنْ تُسْبَى النِّسَاءُ وَالذُّرِّيَّةُ وَأَنْ تُقْسَمَ أَمْوَالُهُمْ

«У день Битви біля рву Саад був тяжко поранений одним курайшитом, якого звали Хіббан ібн аль-Аріка, хоча його звали Хіббан ібн Кайс, із племені Маіс ібн Амір ібн Люай. Він випустив стрілу із лука і попав Сааду в артерію на передпліччі. Посланець Аллаха (с.а.с.) поставив для Саада намет у мечеті, щоб відвідувати його. Коли Посланець Аллаха (с.а.с.) повернувся додому після Битви біля рву, зняв з себе зброю і здійснив велике омовіння, до нього явився Джібріль (а.с.), який стряхнув пил з голови і сказав: «Ти вже зняв свою зброю, я ж, клянусь Аллахом, не знімав її! Повернись до них!». Тоді Посланець Аллаха (с.а.с.) спитав: «Куди?». Джібріль (а.с.) указав у бік поселень племені Курайза, після чого Посланець Аллаха (с.а.с.) направився до них. Вони ж погодились з будь-яким рішенням Пророка (с.а.с.), а він довірив це рішення Сааду, який сказав : «Моє рішення наступне — вбити тих, хто брав участь у битві, їх жінок і дітей взяти у полон, а їх майно розділити».

Ці хадіси показують, що плем’я Курайза не було захоплено у полон мусульманами, тому до них неможна застувати закон про військовополонених. Також видно, що вони погодились з будь-яким рішенням Посланця Аллаха (с.а.с.), який доручив цю справу Сааду ібн Муазу (р.а.), тобто плем’я погодилось з будь-яким рішенням судді. він же виніс рішення стратити тих, хто бився, узяти у полон жінок і дітей і розділити їх майно. Таке рішення Саада співпало з рішенням Аллаха у їх відношенні.

Таким чином, немає ніяких протиріч між цим хадісом і між законом про військовополонених. Немає ніяких підстав заперечувати хадіс Посланця Аллаха (с.а.с.) по тексту (діраятан), оскільки він не суперечить Корану.

 

Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
3 Рабі аль-авваль 1441 р.х.
31.10.2019 р.