Різниця між усною і письмовою передачею аятів Корану

Відповіді Аміра
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

بسم الله الرحمن الرحيم

Від Абу Бакра Шамі

Питання: Мир Вам, милість Аллаха і Його благословення!

Чи можете Ви пояснити мені даний хадіс, у якому я заплутався? Я вивчав висловлювання вчених з цього приводу, але усе одно неясність залишилась:

قَالَ ابْنُ شِهَابٍ: وَأَخْبَرَنِي خَارِجَةُ بْنُ زَيْدِ بْنِ ثَابِتٍ، سَمِعَ زَيْدَ بْنَ ثَابِتٍ قَالَ: فَقَدْتُ آيَةً مِنْ الْأَحْزَابِ حِينَ نَسَخْنَا الْمُصْحَفَ، قَدْ كُنْتُ أَسْمَعُ رَسُولَ اللَّهِ صلى الله عليه وسلم يَقْرَأُ بِهَا، فَالْتَمَسْنَاهَا فَوَجَدْنَاهَا مَعَ خُزَيْمَةَ بْنِ ثَابِتٍ الْأَنْصَارِيِّ: ﴿مِنْالْمُؤْمِنِينَ رِجَالٌ صَدَقُوا مَا عَاهَدُوا اللَّهَ عَلَيْهِ﴾

Сказав Ібн Шіхаб: «Вивів Харіджа ібн Зайд ібн Сабіт, як Зайд ібн Сабіт сказав: «Я втратив аят із сури «Аль-Ахзаб», коли ми писали копію мусхафа (Коран у книжному переплеті), хоча я чув, як Посланець Аллаха зачитував його. Ми почали шукати його і знайшли у Хузайми ібн Сабіта аль-Ансарі: «Серед віруючих є чоловіки, які вірні заповіту,який вони уклали з Аллахом» (33:23).

Я досі не розумію, як сподвижники могли прийняти від нього цей аят при тому, що він був переданий одним чоловіком і не досяг ступеня таватур. Навіть, якщо ми скажемо, що свідоцтво Зайда прирівнюється свідоцтву двох сподвижників, то це нічого не міняє, бо усе одно передача не досягає ступеня таватур!

Нехай Аллах благословить Вас, шейх!

Відповідь:

І Вам мир, милість Аллаха і Його благословення!

Здається, проблема у тому, що у Вас трапилась плутанина між питанням усної і письмової передач аятів Корану від Посланця Аллаха (с.а.с.) у його присутності. Усна передача Корану проводилась величезною кількістю сподвижників від Посланця Аллаха (с.а.с.), і з цієї причини вона досягає ступеня таватур. Таким шляхом дійшов до нас Коран, і таким шляхом він проіснує до Судного дня захищеним, збереженим Всевишнім Аллахом, Який сказав:

إِنَّا نَحْنُ نَزَّلْنَا الذِّكْرَ وَإِنَّا لَهُ لَحَافِظُونَ

«Воістину, Ми ниспослали Нагадування, і Ми оберігаємо його» (15:9).

Що стосується письмової передачі, то сподвижники не погоджувались записувати аяти від будь-якої людини, яка їх запам’ятала, а захотіли зібрати Коран лише з тих записів, що були зроблені у присутності Посланця Аллаха (с.а.с.). Їм було досить зібрати усі наявні записи з аятами Корану, але вони зобов’язали самих себе приймати лише ті аяти, які були записані у присутності двох свідків помимо Посланця Аллаха (с.а.с.). Ця умова була закликана забезпечити достовірність будь-якого аяту у майбутньому зібранні усіх частин Корану. Тим самим вони реалізували збереженість Корану, про що Аллах сказав:

لَّا يَأْتِيهِ الْبَاطِلُ مِن بَيْنِ يَدَيْهِ وَلَا مِنْ خَلْفِهِ ۖتَنزِيلٌ مِّنْ حَكِيمٍ حَمِيدٍ

«Брехня не підбереться до нього ані спереду, ані позаду. Воно ниспослано від Мудрого, Достохвального» (41:42).

Це обговорювана тема. Тепер детальніше:

Перше. Питання збирання Корану:

Ми пояснювали тему збирання Благородного Корану у книзі «Ісламська Особистість»,т. 1, у розділі «Збирання Корану», а також у книзі «Полегшення у досягненні усуль» у розділах «Ниспослання Корану і його запис», «Збирання Корану». Хто бажає, може звернутись до цих двох книг для більш детального поглиблення у дану тему з приведеними в них детальними доказами... Я ж процитую Вам деякі уривки із цих книг, які допоможуть вам розібратись у питанні, з дозволу Аллаха:

1. Почну з того, що процитую Вам уривок із своєї книги «Полегшення у досягненні усуль» із розділу «Збирання Корану»:

«З причини війн проти віровідступників Абу Бакр ас-Сиддік (р.а.) побоявся, що загине багато хафізів Корану (мусульмани, які знали Коран напам’ять), які заучували повністю аят за аятом згідно їх розташуванню у сурах Корану. Тому він наказав зібрати усі записані аяти воєдино, у тому розташуванні, у якому наказав Посланець Аллаха (с.а.с.). Він наказав зібрати усі окремі записи аятів кожної сури у правильній послідовності після того, як було доведено, що кожен окремий аят був записаний у присутності Посланця Аллаха і двох свідків із числа сподвижників, які підвереджували, що конкретний рукописний уривок (на шматку шкіри, кістці тварини і т.д.) був записаний у присутності Пророка (с.а.с.).

Сподвижники не погодились приймати в єдине письмове зібрання аяти, опираючись лише на свою пам’ять, хоча самі знали їх напам’ять. Тому, коли вони виявили, що в останній із збираємих сур «Тауба» один аят підтверджується лише одним свідком на ім’я Хузайма, у якого знаходився цей рукописний уривок, то призупинили його внесення у єдине зібрання, поки не дізнались, що Посланець Аллаха (с.а.с.) прирівняв свідоцтво одного Хузайми до свідоцтву двох справедливих мусульман, після чого внесли цей бракуючий аят, свідком якого виступив лише один Хузайма, при тому,що і решта сподвижників чудово знали його напам’ять. Вони висунули ці умови і безкомпромісно дотримувались їх для забезпечення максимальної достовірності єдиного збирання аятів Корану, бажаючи, щоб вони були зібрані лише з уривків, записаних у присутності Пророка (с.а.с.), а не зі своєї власної пам’яті.

Таким чином, при Абу Бакрі ас-Сиддіку Коран був зібраний. Кожен аят і сура були записані у тому порядку, у якому наказав сам Посланець Аллаха (с.а.с.)».

2. Далі я наведу уривок із книги «Ісламська Особистість»,т. 1, який розповідає про те, як Абу Бакр ас-Сиддік зібрав усі сури Корану в один книжний екземпляр у тому порядку, у якому наказав Посланець Аллаха (с.а.с.):

«Отож, Абу Бакр не записав Коран в одній книзі, а зібрав в одному місці ті його частини, які вже були записані у присутності Аллаха (с.а.с.), і упевнився у тому, що це саме ті частини, засвідчуючи це свідоцтвом двох людей, які свідчать про те, що вони були записані у присутності Пророка (с.а.с.), а також тим, що вони записані сподвижниками і вивчені ними напам’ять. При житті Абу Бакра ці частини зберігались у нього. Потім вони зберігались у Умара. А після смерті Умара вони, згідно його заповіту, зберігались у матері правовірних Хафси, доньки Умара...

Це стосувалось збирання Корану Абу Бакром. Тепер розглянемо історію про те, як відбувалось збирання Корану Усманом. У другому чи третьому році правління Усмана (тобто у 25 році хіджри) у Медину до Усману приїхав Хузайфа ібн аль-Яман,який у той час разом з жителями Шаму та Іраку вів війни для завоювання Вірменії та Азербайджану. Хузайфу дуже збентежило їх розходження у читані Корану... Хузайфа вирушив до Усману. Ібн Шіхаб передає, що Анас ібн Малик передав йому наступне: «До Усману прибув Хузайфа ібн аль-Яман, який у той час разом з жителями Шаму та Іраку вів війни для завоювання Вірменії та Азербайджану. Хузайфу дуже збентежило їх розходження у читанні Корану, і він сказав Усману: «О, амір аль-мумінін, цю Умму, до того, як вона розійшлась у Книзі, спіткало розходження, подіне розходженню євреїв і християн».

Усман послав людей до Хафси з проханням, щоб вона передала листи, з яких буде переписаний Коран у вигляді книг, після чого листи будуть повернуті їй. Хафса передала їх Усману, який наказав Зайду ібн ас-Сабіту, Абдуллаху ібн аз-Зубайру, Саіду ібн аль-Асу і Абдуррахману ібн аль-Харісу ібн Хішаму, щоб вони переписали з них Коран у вигляді книг. Усман сказав трьом курайшитам із них: «Якщо ви будете суперечити з Зайдом ибн ас-Сабитом у чомусь із Корану, то пишіть згідно мови Курайша. Адже він був ниспосланий на їх мові». І вони вчинили так, як велів їм Усман. Коли вони переписали із листів Коран у вигляді книг, Усман повернув листи Хафсі, і у кожну сторону держави відправив по одному переписаному Корану, наказавши спалити решту усіх інших листів Корану». Число переписаних копій Корану було сім. Вони були написані для Мекки, Шаму, Ємену, Бахрейну, Басри, Куфи, і одну копію залишили у Медині.

Таким чином, те, що зробив Усман, не було збиранням Корану, а було точним переписуванням Корану таким, яким він передавався від Посланця Аллаха (с.а.с.). Він усього лише зробив сім копій з оригіналу, який зберігався у Хафси, матери віруючих, і об’єднав усіх людей на цій одній Книзі. Так Коран залишився у цій формі, у якій він був написаний на листах у присутності Пророка (с.а.с.). І ця копія повністю відповідає саме тому оригіналу, який був зібраний Абу Бакром. Потім мусульмани почали переписувати Коран виключно з цих копій, і годі. А згодом, коли з’явились типографії, Коран почав друкуватись з цієї копії по тій же формі».

3. Як Ви бачите, проблема — не в усні передачі Корану, тому що усно він передавався від величезної кількості сподвижників Посланця Аллаха (с.а.с.), через що усна передача Корану по своєму рівню достовірності досягає ступеня таватура. Так що Ваша проблема полягає у письмовій передачі аятів Корану, які записувались у присутності Посланця Аллаха (с.а.с.)... Вид аятів, який був використаний при складанні першого мусхафа, є останнім і єдиним, а отож, абсолютно забороняється використовувати інший вид чи змінювати його...

І хоча вид письма Усмана для Корану є спеціалізованим для складання його цілісної копії, проте при використанні цитати із Корану, при написанні окремих аятів та сур на учбовій дошці та інших місцях, які неможна назвати екземпляром Корану, дозволяється користуватись іншим способом. Наприклад, слово «лихварство» у Корані пишеться як «الرِّبَوا», але на учбовій дошці може бути написано як «الربا», тому що наказ Посланця Аллаха (с.а.с.) і одностайність сподвижників стосувалась цілісного мусхафа одного виду і ніякого іншого, і у цьому питанні неможна проводити кияс, тому що наказ зупинитись на цьому виді письма не має ілляту.

Друге. хадіс, про який Ви питаєте, приводиться Імамом Бухарі у наступному вигляді:

حَدَّثَنَا مُوسَى حَدَّثَنَا إِبْرَاهِيمُ حَدَّثَنَا ابْنُ شِهَابٍ أَنَّ أَنَسَ بْنَ مَالِكٍ حَدَّثَهُ أَنَّ حُذَيْفَةَ بْنَ الْيَمَانِ قَدِمَ عَلَى عُثْمَانَ وَكَانَ يُغَازِي أَهْلَ الشَّأْمِ فِي فَتْحِ إِرْمِينِيَةَ وَأَذْرَبِيجَانَ مَعَ أَهْلِ الْعِرَاقِ فَأَفْزَعَ حُذَيْفَةَ اخْتِلَافُهُمْ فِي الْقِرَاءَةِ فَقَالَ حُذَيْفَةُ لِعُثْمَانَ يَا أَمِيرَ الْمُؤْمِنِينَ أَدْرِكْ هَذِهِ الْأُمَّةَ قَبْلَ أَنْ يَخْتَلِفُوا فِي الْكِتَابِ اخْتِلَافَ الْيَهُودِ وَالنَّصَارَى فَأَرْسَلَ عُثْمَانُ إِلَى حَفْصَةَ أَنْ أَرْسِلِي إِلَيْنَا بِالصُّحُفِ نَنْسَخُهَا فِي الْمَصَاحِفِ ثُمَّ نَرُدُّهَا إِلَيْكِ فَأَرْسَلَتْ بِهَا حَفْصَةُ إِلَى عُثْمَانَ فَأَمَرَ زَيْدَ بْنَ ثَابِتٍ وَعَبْدَ اللَّهِ بْنَ الزُّبَيْرِ وَسَعِيدَ بْنَ الْعَاصِ وَعَبْدَ الرَّحْمَنِ بْنَ الْحَارِثِ بْنِ هِشَامٍ فَنَسَخُوهَا فِي الْمَصَاحِفِ وَقَالَ عُثْمَانُ لِلرَّهْطِ الْقُرَشِيِّينَ الثَّلَاثَةِ إِذَا اخْتَلَفْتُمْ أَنْتُمْ وَزَيْدُ بْنُ ثَابِتٍ فِي شَيْءٍ مِنْ الْقُرْآنِ فَاكْتُبُوهُ بِلِسَانِ قُرَيْشٍ فَإِنَّمَا نَزَلَ بِلِسَانِهِمْ فَفَعَلُوا حَتَّى إِذَا نَسَخُوا الصُّحُفَ فِي الْمَصَاحِفِ رَدَّ عُثْمَانُ الصُّحُفَ إِلَى حَفْصَةَ وَأَرْسَلَ إِلَى كُلِّ أُفُقٍ بِمُصْحَفٍ مِمَّا نَسَخُوا وَأَمَرَ بِمَا سِوَاهُ مِنْ الْقُرْآنِ فِي كُلِّ صَحِيفَةٍ أَوْ مُصْحَفٍ أَنْ يُحْرَقَ.

قَالَ ابْنُ شِهَابٍ وَأَخْبَرَنِي خَارِجَةُ بْنُ زَيْدِ بْنِ ثَابِتٍ سَمِعَ زَيْدَ بْنَ ثَابِتٍ قَالَ فَقَدْتُ آيَةً مِنْ الْأَحْزَابِ حِينَ نَسَخْنَا الْمُصْحَفَ قَدْ كُنْتُ أَسْمَعُ رَسُولَ اللَّهِ صلى الله عليه وسلم يَقْرَأُ بِهَا فَالْتَمَسْنَاهَا فَوَجَدْنَاهَا مَعَ خُزَيْمَةَ بْنِ ثَابِتٍ الْأَنْصَارِيِّ﴿مِنْ الْمُؤْمِنِينَ رِجَالٌ صَدَقُوا مَا عَاهَدُوا اللَّهَ عَلَيْهِ﴾، فَأَلْحَقْنَاهَا فِي سُورَتِهَا فِي الْمُصْحَفِ

Нам передав Муса від Ібрахіма, від ібн ШІхаба, що Анас ібн Малик повідав йому наступне: «До Усмана прибув Хузайфа ібн аль-Яман, який у той час разом з жителями Шаму і Іраку вів війни для завоювання Вірменії та Азербайджану. Хузайфу дуже збентежило їх розходження у читанні Корану,і він сказав Усману: «О, амір аль-мумінін, цю Умму, до того, як вона розійшлась у Книзі, спіткало розходження, подібне розходженню євреїв і християн». Усман послав людей до Хафси з проханням, щоб вона передала листи, з яких буде переписаний Коран у вигляді книг, після чого листи будуть повернуті їй. Хафса передала їх Усману, який наказав Зайду ібн ас-Сабіту, Абдуллаху ібн аз-Зубайру, Саіду ібн аль-Асу та Абдуррахману ібн аль-Харісу ібн Хішаму, щоб вони переписали з них Коран у вигляді книг. Усман сказав трьом курайшитам із них: «Якщо ви почнете суперечити з  Зайдом ібн ас-Сабітом у чомусь із Корану, то пишіть згідно мови Курайша. Адже він був ниспосланий на їх мові». І вони вчинили так, як велів їм Усман. Коли вони переписали із листів Коран у вигляді книг, Усман повернув листі Хафсі, і у кожну сторону держави відправив по одному переписаному Корану, наказавши спалити решту усіх інших листів Корану».

«Сказав Ібн Шіхаб: вивів Харіджа ібн Зайд ібн Сабіт, як Зайд ібн Сабіт сказав: «Я втратив аят із сури «Аль-Ахзаб», коли ми писали копію мусхафа (Коран у книжному переплеті), хоча я чув, як Посланець Аллаха зачитував його. Ми почали шукати його і знайшли у Хузаймы ібн Сабіта аль-Ансарі: «Серед віруючих є чоловіки, які вірні заповіту, який вони уклали з Аллахом» (33:23). Після чого ми вписали цей аят у свою суру мусхафа».

У хадісі говориться про події, які пов’язані з мусхафами (копіями екземплярів Корану) у часи Халіфа Усмана (р.а.), коли Зайд ібн Сабіт і ще троє чоловіків взялись знімати письмові копії з письмових уривків усього Корану, які були зібрані іще у часи Абу Бакра (р.а.), і які лежали на збереженні у домі Хафси (р.а.). Тобто у хадісі говориться не про усну передачу Корану, а про письмове копіювання тексту з оригіналу, записуваного по частинам у присутності Посланця Аллаха (с.а.с.), говориться про складання мусхафів (копій) у тому ж стилі (вигляді), у якому він записувався у присутності Пророка (с.а.с.). Не обов’язково, щоб процес зняття копій відповідав рівню таватур, досить, щоб він був сахіх. Проте сподвижники зобов’язали себе знайти до кожного аяту двох свідків, які б ручались, що цей аят був записаний при Посланці Аллаха (с.а.с.) у їх присутності, щоб тим самим максимально збільшити достовірність відповідності усної і письмової передачі Корану...

Таким чином, відповідь на питання ясний з дозволу Аллаха, Який береже Свою Книгу:

إِنَّا نَحْنُ نَزَّلْنَا الذِّكْرَ وَإِنَّا لَهُ لَحَافِظُونَ

«Воістину, Ми ниспослали Нагадування, і Ми оберігаємо його» (15:9).

Третє. Залишилось лише роз’яснити два питання:

Перше — які аяти не були записані без Хузайми?

Друге — вони знаходились у Хузайми чи у його батька?

Уповаючи на Аллаха, даємо таку відповідь:

1) на перше питання: вивів Бухарі наступні дві версії (ріваятів) хадісу під номерами 4311 і 4604:

    1. (4311) حدثنا أَبُو الْيَمَانِ أَخْبَرَنَا شُعَيْبٌ عَنْ الزُّهْرِيِّ قَالَ أَخْبَرَنِي ابْنُ السَّبَّاقِ أَنَّ زَيْدَ بْنَ ثَابِتٍ الْأَنْصَارِيَّ رَضِيَ اللَّهُ عَنْهُ وَكَانَ مِمَّنْ يَكْتُبُ الْوَحْيَ قَالَ أَرْسَلَ إِلَيَّ أَبُو بَكْرٍ مَقْتَلَ أَهْلِ الْيَمَامَةِ وَعِنْدَهُ عُمَرُ فَقَالَ أَبُو بَكْرٍ إِنَّ عُمَرَ أَتَانِي فَقَالَ إِنَّ الْقَتْلَ قَدْ اسْتَحَرَّ يَوْمَ الْيَمَامَةِ بِالنَّاسِ وَإِنِّي أَخْشَى أَنْ يَسْتَحِرَّ الْقَتْلُ بِالْقُرَّاءِ فِي الْمَوَاطِنِ فَيَذْهَبَ كَثِيرٌ مِنْ الْقُرْآنِ إِلَّا أَنْ تَجْمَعُوهُ وَإِنِّي لَأَرَى أَنْ تَجْمَعَ الْقُرْآنَ قَالَ أَبُو بَكْرٍ قُلْتُ لِعُمَرَ كَيْفَ أَفْعَلُ شَيْئاً لَمْ يَفْعَلْهُ رَسُولُ اللَّهِ صلى الله عليه وسلم فَقَالَ عُمَرُ هُوَ وَاللَّهِ خَيْرٌ فَلَمْ يَزَلْ عُمَرُ يُرَاجِعُنِي فِيهِ حَتَّى شَرَحَ اللَّهُ لِذَلِكَ صَدْرِي وَرَأَيْتُ الَّذِي رَأَى عُمَرُ قَالَ زَيْدُ بْنُ ثَابِتٍ وَعُمَرُ عِنْدَهُ جَالِسٌ لَا يَتَكَلَّمُ فَقَالَ أَبُو بَكْرٍ إِنَّكَ رَجُلٌ شَابٌّ عَاقِلٌ وَلَا نَتَّهِمُكَ كُنْتَ تَكْتُبُ الْوَحْيَ لِرَسُولِ اللَّهِ صلى الله عليه وسلم فَتَتَبَّعْ الْقُرْآنَ فَاجْمَعْهُ فَوَاللَّهِ لَوْ كَلَّفَنِي نَقْلَ جَبَلٍ مِنْ الْجِبَالِ مَا كَانَ أَثْقَلَ عَلَيَّ مِمَّا أَمَرَنِي بِهِ مِنْ جَمْعِ الْقُرْآنِ قُلْتُ كَيْفَ تَفْعَلَانِ شَيْئاً لَمْ يَفْعَلْهُ النَّبِيُّ صلى الله عليه وسلم فَقَالَ أَبُو بَكْرٍ هُوَ وَاللَّهِ خَيْرٌ فَلَمْ أَزَلْ أُرَاجِعُهُ حَتَّى شَرَحَ اللَّهُ صَدْرِي لِلَّذِي شَرَحَ اللَّهُ لَهُ صَدْرَ أَبِي بَكْرٍ وَعُمَرَ فَقُمْتُ فَتَتَبَّعْتُ الْقُرْآنَ أَجْمَعُهُ مِنْ الرِّقَاعِ وَالْأَكْتَافِ وَالْعُسُبِ وَصُدُورِ الرِّجَالِ حَتَّى وَجَدْتُ مِنْ سُورَةِ التَّوْبَةِ آيَتَيْنِ مَعَ خُزَيْمَةَ الْأَنْصَارِيِّ لَمْ أَجِدْهُمَا مَعَ أَحَدٍ غَيْرِهِ: ﴿لَقَدْجَاءَكُمْرَسُولٌمِنْ أَنْفُسِكُمْ عَزِيزٌ عَلَيْهِ مَا عَنِتُّمْ حَرِيصٌ عَلَيْكُم﴾ إِلَى آخِرِهِمَا وَكَانَتْ الصُّحُفُ الَّتِي جُمِعَ فِيهَا الْقُرْآنُ عِنْدَ أَبِي بَكْرٍ حَتَّى تَوَفَّاهُ اللَّهُ ثُمَّ عِنْدَ عُمَرَ حَتَّى تَوَفَّاهُ اللَّهُ ثُمَّ عِنْدَ حَفْصَةَ بِنْتِ عُمَرَ...

(4311) Нам передав Абу Яман від Шуайба, від Захрі, який сказав : «Мені розповів Ібн Саббак, що Зайд ібн Сабіт аль-Ансарі (р.а.), який був серед тих, хто записував одкровення, сказав: «Абу Бакр відправив за мною (людей) з приводу вбитих у битвах в Ямамі. З ним (з Абу Бакром) знаходився Умар. Абу Бакр сказав: «Умар прийшов до мене і сказав: «У день Ямами загинуло немало людей. Я боюсь, що тенденція втрат вбитими збережеться, і загине багато читців Корану і різних місцевостях. Ми можемо втратити багато частин Корану, якщо не зберемо його. Я вважаю, що ти повинен зібрати його». Далі Абу Бакр сказав: «Я відповів Умару: «Як я можу зробити щось, чого не зробив Посланець Аллаха (с.а.с.)?», — але Умар відповів: «Клянусь Аллахом, це буде у благо!». Умар продовжував мене умовляти, поки Аллах не відкрив мені серце і я не побачив те, що бачив Умар». Зайд сказав: «(Поки Абу Бакр говорив), Умар сидів у нього мовчки». Абу Бакр сказав: «Ти молодий, розумний чоловік. Нам нема у чому тебе звинуватити. Ти записував одкровення від Посланця Посланника Аллаха (с.а.с.). Простеж (вивчи) Коран і збери його!». Клянусь Аллахом, якщо б мені довірили перенести яку-небудь гору, то це було б легше мені, аніж виконати його наказ зібрати Коран. Тоді я сказав: «Як ви можете зробити дещо, чого не робив Посланець Аллаха (с.а.с.)?». На це Абу Бакр мені сказав: «Клянусь Аллахом, це буде у благо!». Він продовжував вмовляти мене, поки Аллах не розкрив мені серце до того, до чого розкрив серця Абу Бакра і Умара. Я встав і взявся досліджувати Коран і збирати його (записаним) на шматках шкіри, кістках лопаток, на пальмових гілках та у серцях чоловіків, поки не виявив, що два аяти із сури «Тауба» знаходяться лише у Хазайми аль-Ансарі і ні у кого іншого: «До вас явився Посланець із вашого оточення. Тяжко для нього те, що ви страждаєте. Він старається для вас» (9:128), —і до кінця другого після нього. Зібрані частини Корану залишались у Абу Бакра, поки він не помер, потім у Умара, поки він не помер, потім у Хафси, доньки Умара...».

Із хадісу ясно розуміється, що ці події відбувались у часи Абу Бакра (р.а.). Ясно видно, що останні два аяти із сури «Тауба», записані у присутності Посланця Аллаха (с.а.с.), зберігались лише у Хазайми.

    2. (4604) حَدَّثَنَا مُوسَى حَدَّثَنَا إِبْرَاهِيمُ حَدَّثَنَا ابْنُ شِهَابٍ أَنَّ أَنَسَ بْنَ مَالِكٍ حَدَّثَهُ أَنَّ حُذَيْفَةَ بْنَ الْيَمَانِ قَدِمَ عَلَى عُثْمَانَ وَكَانَ يُغَازِي أَهْلَ الشَّأْمِ فِي فَتْحِ إِرْمِينِيَةَ وَأَذْرَبِيجَانَ مَعَ أَهْلِ الْعِرَاقِ فَأَفْزَعَ حُذَيْفَةَ اخْتِلَافُهُمْ فِي الْقِرَاءَةِ فَقَالَ حُذَيْفَةُ لِعُثْمَانَ يَا أَمِيرَ الْمُؤْمِنِينَ أَدْرِكْ هَذِهِ الْأُمَّةَ قَبْلَ أَنْ يَخْتَلِفُوا فِي الْكِتَابِ اخْتِلَافَ الْيَهُودِ وَالنَّصَارَى فَأَرْسَلَ عُثْمَانُ إِلَى حَفْصَةَ أَنْ أَرْسِلِي إِلَيْنَا بِالصُّحُفِ نَنْسَخُهَا فِي الْمَصَاحِفِ ثُمَّ نَرُدُّهَا إِلَيْكِ فَأَرْسَلَتْ بِهَا حَفْصَةُ إِلَى عُثْمَانَ فَأَمَرَ زَيْدَ بْنَ ثَابِتٍ وَعَبْدَ اللَّهِ بْنَ الزُّبَيْرِ وَسَعِيدَ بْنَ الْعَاصِ وَعَبْدَ الرَّحْمَنِ بْنَ الْحَارِثِ بْنِ هِشَامٍ فَنَسَخُوهَا فِي الْمَصَاحِفِ وَقَالَ عُثْمَانُ لِلرَّهْطِ الْقُرَشِيِّينَ الثَّلَاثَةِ إِذَا اخْتَلَفْتُمْ أَنْتُمْ وَزَيْدُ بْنُ ثَابِتٍ فِي شَيْءٍ مِنْ الْقُرْآنِ فَاكْتُبُوهُ بِلِسَانِ قُرَيْشٍ فَإِنَّمَا نَزَلَ بِلِسَانِهِمْ فَفَعَلُوا حَتَّى إِذَا نَسَخُوا الصُّحُفَ فِي الْمَصَاحِفِ رَدَّ عُثْمَانُ الصُّحُفَ إِلَى حَفْصَةَ وَأَرْسَلَ إِلَى كُلِّ أُفُقٍ بِمُصْحَفٍ مِمَّا نَسَخُوا وَأَمَرَ بِمَا سِوَاهُ مِنْ الْقُرْآنِ فِي كُلِّ صَحِيفَةٍ أَوْ مُصْحَفٍ أَنْ يُحْرَقَ.

قَالَ ابْنُ شِهَابٍ وَأَخْبَرَنِي خَارِجَةُ بْنُ زَيْدِ بْنِ ثَابِتٍ سَمِعَ زَيْدَ بْنَ ثَابِتٍ قَالَ فَقَدْتُ آيَةً مِنْ الْأَحْزَابِ حِينَ نَسَخْنَا الْمُصْحَفَ قَدْ كُنْتُ أَسْمَعُ رَسُولَ اللَّهِ صلى الله عليه وسلم يَقْرَأُ بِهَا فَالْتَمَسْنَاهَا فَوَجَدْنَاهَا مَعَ خُزَيْمَةَ بْنِ ثَابِتٍ الْأَنْصَارِيِّ ﴿مِنْالْمُؤْمِنِينَرِجَالٌصَدَقُوامَاعَاهَدُوا اللَّهَ عَلَيْهِ﴾، فَأَلْحَقْنَاهَا فِي سُورَتِهَا فِي الْمُصْحَفِ

(4604) Нам передав Муса від Ібрахіма, від Ібн Шіхаба, що Анас ібн Малік повідав йому наступне: «До Усмана прибув Хузайфа ібн аль-Яман, який у той час разом з жителями Шаму і Іраку вів війни для завоювання Вірменії та Азербайджану. Хузайфу дуже збентежило їх розходження у читанні Корану, і він сказав Усману: «О, амір аль-мумінін, цю Умму, до того, як вона розійшлась у Книзі, спіткало розходження, подібне розходженню євреїв і християн». Усман послав людей до Хафси з проханням, щоб вона передала листи, з яких буде переписаний Коран у вигляді книг, після чого листи будуть повернені їй. Хафса передала їх Усману, який наказав Зайду ібн ас-Сабіту, Абдуллаху ібн аз-Зубайру, Саіду ібн аль-Асу і Абдуррахману ібн аль-Харісу ібн Хішаму, щоб вони переписали з них Коран у вигляді книг. Усман сказав трьом курайшитам із них: «Якщо ви почнете суперечити з Зайдом ібн ас-Сабітом у чомусь із Корану, то пишіть згідно мові Курайша. Адже він був ниспосланий на їх мові». І вони вчинили так, як велів їм Усман. Коли вони переписали із листів Коран у вигляді книг, Усман повернув листи Хафсі, і у кожну сторону держави відправив по одному переписаному Корану, наказавши спалити решту усіх інших листів Корану».

«Сказав Ібн Шихаб: вивів Харіджа ібн Зайд ібн Сабіт, як Зайд ібн Сабіт сказав: «Я втратив аят із сури «Аль-Ахзаб», коли ми писали копію мусхафа (Коран у книжному переплеті), хоча я чув, як Посланець Аллаха зачитував його. Ми почали шукати його і знайшли у Хазайми ібн Сабіта аль-Ансарі: «Серед віруючих є чоловіки, які вірні заповіту, який вони уклали з Аллахом» (33:23). Після цього ми вписали цей аят у свою суру мусхафа».

Якщо зосередити увагу на хадісах 4311 і 4604, виведених Бухарі, при тому, що обидва вони достовірні (сахіх), то стає зрозумілим наступне:

На початку ми дізнаємось, що в обох хадісах не ставиться питання того, що ці аяти досягають ступеня таватур. В обох хадісах йде мова про писемну форму Корану, а не про ступінь таватур у збереженості Корану, тому що кожен аят був оберігаємий групою сподвижників, які заучили його від Посланця Аллаха (с.а.с.). Сподвижники побажали зібрати, а потім поширити у письмовому вигляді Коран з оригінальних частин, записаних у присутності Посланця Аллаха (с.а.с.), тому що не хотіли, щоб люди почали писати Коран по пам’яті, бо через це вони можуть сплутати букви і слова Корану. Вони захотіли переписати аяти з оригінальних частин саме у тому вигляді, у якому вони були спочатку записані при Пророку (с.а.с.), бажаючи докласти максимум зусиль для збереження Корану згідно зі словами Всевишнього:

إِنَّا نَحْنُ نَزَّلْنَا الذِّكْرَ وَإِنَّا لَهُ لَحَافِظُونَ

«Воістину, Ми ниспослали Нагадування, і Ми оберігаємо його» (15:9).

Звідси був виведений закон, який гласить, що неможна видавати який би то не було мусхаф Корану, окрім мусхафа Усмана (р.а.).

Зібрання уривків Корану було здійснено у часи Абу Бакра, чому є достовірні докази, як і умова про двох свідків при складанні запису конкретного аяту присутності Пророка (с.а.с.). У часи ж Усмана (р.а.) були складені книжкові копії з оригінальних частин усього Корану, зібраних іще при Абу Бакрі і зберігаємих у Хафси (р.а.). Усман попросив їх у Хафси і уповноважив Зайда і трьох інших мусульман зняти копії з оригінальних частин.

Згідно вищесказаному, недоречно говорити, що у часи Усмана здійснювався пошук частини, якої бракувало, у письмовому вигляді. Це відбулось при Абу Бакрі. Мається на увазі уривок, на якому були написані два аяти із сури «Тауба»:

لَقَدْ جَاءَكُمْ رَسُولٌ مِّنْ أَنفُسِكُمْ عَزِيزٌ عَلَيْهِ مَا عَنِتُّمْ حَرِيصٌ عَلَيْكُم بِالْمُؤْمِنِينَ رَءُوفٌ رَّحِيمٌ ﴿١٢٨﴾فَإِن تَوَلَّوْا فَقُلْ حَسْبِيَ اللَّهُ لَا إِلَـٰهَ إِلَّا هُوَ ۖعَلَيْهِ تَوَكَّلْتُ ۖوَهُوَ رَبُّ الْعَرْشِ الْعَظِيمِ

«До вас явився Посланець із вашого оточення. Тяжко для нього те, що ви страждаєте. Він співчутливий і милосердний до віруючих. А якщо вони відвернуться, то скажи: «Мені досить Аллаха! Немає божества, окрім Нього. Я уповаю лише на Нього, адже Він — Господь великого Трону» (9:128,129).

Не може бути, щоб йшла мова про цей уривок у часи Усмана, коли знімались копії з усіх частин, зібраних при Абу Бакрі. При Усмані йшло копіювання, а не збір. Тому останній хадіс під номером 4604 відкидаємо по змісту (діраятан), а саме — слова:

قَالَ ابْنُ شِهَابٍ وَأَخْبَرَنِي خَارِجَةُ بْنُ زَيْدِ بْنِ ثَابِتٍ سَمِعَ زَيْدَ بْنَ ثَابِتٍ قَالَ فَقَدْتُ آيَةً مِنْ الْأَحْزَابِ حِينَ نَسَخْنَا الْمُصْحَفَ قَدْ كُنْتُ أَسْمَعُ رَسُولَ اللَّهِ صلى الله عليه وسلم يَقْرَأُ بِهَا فَالْتَمَسْنَاهَا فَوَجَدْنَاهَا مَعَ خُزَيْمَةَ بْنِ ثَابِتٍ الْأَنْصَارِيِّ ﴿مِنْالْمُؤْمِنِينَرِجَالٌصَدَقُوامَاعَاهَدُوااللَّهَعَلَيْهِ﴾، فَأَلْحَقْنَاهَا فِي سُورَتِهَا فِي الْمُصْحَفِ

«Сказав Ібн Шіхаб: вивів Харіджа ібн Зайд ібн Сабіт, як Зайд ібн Сабіт сказав: «Я втратив аят із сури «Аль-Ахзаб», коли ми писали копію мусхафа (Коран у книжному переплеті), хоча я чув, як Посланець Аллаха зачитував його. Ми почали шукати його і знайшли у Хузайми ібн Сабіта аль-Ансарі: «Серед віруючих є чоловіки, які вірні заповіту, який вони уклали з Аллахом» (33:23). Після цього ми вписали цей аят у свою суру мусхафа».

2) на друге питання: у кого Зайд знайшов два записаних аяти із сури «Тауба», не знайшовши їх у інших? У Хузайми чи у його батька?

Бухари вивів два ріваяти під номерами 4311 и 4603.

У ріваяті номер 4311, згаданому вище, було сказано:

فَقُمْتُ فَتَتَبَّعْتُ الْقُرْآنَ أَجْمَعُهُ مِنْ الرِّقَاعِ وَالْأَكْتَافِ وَالْعُسُبِ وَصُدُورِ الرِّجَالِ حَتَّى وَجَدْتُ مِنْ سُورَةِ التَّوْبَةِ آيَتَيْنِ مَعَ خُزَيْمَةَ الْأَنْصَارِيِّ لَمْ أَجِدْهُمَا مَعَ أَحَدٍ غَيْرِهِ: ﴿لَقَدْجَاءَكُمْرَسُولٌمِنْأَنْفُسِكُمْعَزِيزٌعَلَيْهِمَاعَنِتُّمْحَرِيصٌعَلَيْكُمْبِالْمُؤْمِنِينَرَءُوفٌرَحِيمٌ* فَإِنْ تَوَلَّوْا فَقُلْ حَسْبِيَ اللَّهُ لَا إِلَهَ إِلَّا هُوَ عَلَيْهِ تَوَكَّلْتُ وَهُوَ رَبُّ الْعَرْشِ الْعَظِيمِ﴾

«Я встав і взявся досліджувати Коран і збирати його (записаним) на шматках шкіри, кістках лопаток, на пальмових гілках та у серцях чоловіків, поки не виявив, що два аяти із сури «Тауба» знаходяться лише у Хузайми аль-Ансарі і ні у кого іншого: «До вас явився Посланець із вашого оточення. Тяжко для нього те, що ви страждаєте. Він старається для вас» (9:128)».

У хадісі під номером 4603 говориться наступне:

حَدَّثَنَا مُوسَى بْنُ إِسْمَاعِيلَ عَنْ إِبْرَاهِيمَ بْنِ سَعْدٍ حَدَّثَنَا ابْنُ شِهَابٍ عَنْ عُبَيْدِ بْنِ السَّبَّاقِ أَنَّ زَيْدَ بْنَ ثَابِتٍ رَضِيَ اللَّهُ عَنْهُ قَالَ أَرْسَلَ إِلَيَّ أَبُو بَكْرٍ مَقْتَلَ أَهْلِ الْيَمَامَةِ فَإِذَا عُمَرُ بْنُ الْخَطَّابِ عِنْدَهُ قَالَ أَبُو بَكْرٍ رَضِيَ اللَّهُ عَنْهُ إِنَّ عُمَرَ أَتَانِي فَقَالَ إِنَّ الْقَتْلَ قَدْ اسْتَحَرَّ يَوْمَ الْيَمَامَةِ بِقُرَّاءِ الْقُرْآنِ وَإِنِّي أَخْشَى أَنْ يَسْتَحِرَّ الْقَتْلُ بِالْقُرَّاءِ بِالْمَوَاطِنِ فَيَذْهَبَ كَثِيرٌ مِنْ الْقُرْآنِ وَإِنِّي أَرَى أَنْ تَأْمُرَ بِجَمْعِ الْقُرْآنِ قُلْتُ لِعُمَرَ كَيْفَ تَفْعَلُ شَيْئاً لَمْ يَفْعَلْهُ رَسُولُ اللَّهِ صلى الله عليه وسلم قَالَ عُمَرُ هَذَا وَاللَّهِ خَيْرٌ فَلَمْ يَزَلْ عُمَرُ يُرَاجِعُنِي حَتَّى شَرَحَ اللَّهُ صَدْرِي لِذَلِكَ وَرَأَيْتُ فِي ذَلِكَ الَّذِي رَأَى عُمَرُ قَالَ زَيْدٌ قَالَ أَبُو بَكْرٍ إِنَّكَ رَجُلٌ شَابٌّ عَاقِلٌ لَا نَتَّهِمُكَ وَقَدْ كُنْتَ تَكْتُبُ الْوَحْيَ لِرَسُولِ اللَّهِ صلى الله عليه وسلم فَتَتَبَّعْ الْقُرْآنَ فَاجْمَعْهُ فَوَاللَّهِ لَوْ كَلَّفُونِي نَقْلَ جَبَلٍ مِنْ الْجِبَالِ مَا كَانَ أَثْقَلَ عَلَيَّ مِمَّا أَمَرَنِي بِهِ مِنْ جَمْعِ الْقُرْآنِ قُلْتُ كَيْفَ تَفْعَلُونَ شَيْئاً لَمْ يَفْعَلْهُ رَسُولُ اللَّهِ صلى الله عليه وسلم قَالَ هُوَ وَاللَّهِ خَيْرٌ فَلَمْ يَزَلْ أَبُو بَكْرٍ يُرَاجِعُنِي حَتَّى شَرَحَ اللَّهُ صَدْرِي لِلَّذِي شَرَحَ لَهُ صَدْرَ أَبِي بَكْرٍ وَعُمَرَ رَضِيَ اللَّهُ عَنْهُمَا فَتَتَبَّعْتُ الْقُرْآنَ أَجْمَعُهُ مِنْ الْعُسُبِ وَاللِّخَافِ وَصُدُورِ الرِّجَالِ حَتَّى وَجَدْتُ آخِرَ سُورَةِ التَّوْبَةِ مَعَ أَبِي خُزَيْمَةَ الْأَنْصَارِيِّ لَمْ أَجِدْهَا مَعَ أَحَدٍ غَيْرِهِ ﴿لَقَدْجَاءَكُمْرَسُولٌمِنْأَنْفُسِكُمْعَزِيزٌعَلَيْهِمَاعَنِتُّمْ﴾ حَتَّى خَاتِمَةِ بَرَاءَةَ فَكَانَتْ الصُّحُفُ عِنْدَ أَبِي بَكْرٍ حَتَّى تَوَفَّاهُ اللَّهُ ثُمَّ عِنْدَ عُمَرَ حَيَاتَهُ ثُمَّ عِنْدَ حَفْصَةَ بِنْتِ عُمَرَ رَضِيَ اللَّهُ عَنْهُ

Нам передав Муса від Ісмаіла, від Ібрахіма ібн Саіда, від Шіхаба, від Убейда ібн Саббака, що Зайд ібн Сабіт (р.а.) сказав: «Абу Бакр відправив за мною (людей) з приводу вбитих у битвах у Ямамі. З ним (з Абу Бакром) знаходився Умар. Абу Бакр сказав: «Умар прийшов до мене і сказав: «В день Ямами загинуло немало читців Корану. Я боюсь, що тенденція втрат вбитих читців Корану у різних місцях збережеться, і ми можемо втратити багато частин Корану. Я вважаю, що ти повинен наказувати зібрати Коран». Далі Абу Бакр сказав: «Я відповів Умару: «Як я можу зробити щось, чого не зробив Посланець Аллаха (с.а.с.)?», — але Умар відповів: «Клянусь Аллахом, це буде у благо!». Умар продовжував мене умовляти, поки Аллах не відкрив мені серце і я не побачив те, що побачив Умар». Зайд сказав: «(Поки Абу Бакр говорив) Умар сидів у нього мовчки». Абу Бакр сказав: «Ти молодий, розумний чоловік. Нам нема у чому тебе звинуватити. Ти записував одкровення від Посланця Аллаха (с.а.с.). Простеж (вивчи) Коран і збери його!». Клянусь Аллахом, якщо б мені довірили перенести яку-небудь гору, то це було б легше мені, аніж виконати його наказ збирати Коран. Тоді я сказав: «Як ви можете зробити дещо, чого не робив Посланець Аллаха (с.а.с.)?». Абу Бакр мені сказав: «Клянусь Аллахом, це буде у благо!». Він продовжував пояснювати (мені це), поки Аллах не розкрив мені серце до того, до чого розкрив серця Абу Бакра і Умара. Я встав і взявся досліджувати Коран і збирати його (записаним) на пальмових гілках, на плоскому білому камінні та у серцях чоловіків, поки не виявив, що два аяти із сури «Тауба» знаходяться лише у Хузайми аль-Ансарі ані у кого іншого: «До вас явився Посланець із вашого оточення. Тяжко для нього те, що ви страждаєте» (9:128), — і до кінця другого після нього. Зібрані частини Корану залишались у Абу Бакра, поки він не помер, потім у Умара, поки він не помер, потім у Хафси, доньки Умара».

Ясно видно, що він говорить: «Я встав і взявся досліджувати Коран і збирати його (записаним) на пальмових гілках, на плоскому білому камінні та у серцях чоловіків, поки не виявив, що два аяти із сури «Тауба» знаходяться лише у Хузайми аль-Ансарі та ані у кого іншого: «До вас явився Посланець із вашого оточення. Тяжко для нього те, що ви страждаєте» (9:128), —і до кінця другого після нього».

Детально вивчаючи обидва ріваята хадіса, можна побачити, що вказаний сподвижник по імені Хузайма ібн Сабіт аль-Ансари, а не його батько. Доказом служить те, що Абу Бакр (р.а.) висунув умову притягли двох свідків для кожного писемного уривка Корану у тому, що вони записувались у присутності Посланця Аллаха (с.а.с.). Зайд зміг знайти по два свідка для кожного записаного аята, окрім останніх двох аятів сури «Тауба». Їх, записаними на уривку, він знайшов лише у Хузайми згідно одному ріваяту, та у батька Хузайми — згідно іншому ріваяту. У результаті уривок був включений у зібрання аятів, а це означає, що свідоцтво чоловіка, у якого лежав цей уривок, повинно було прирівнюватись до свідоцтва двох.

У протилежному випадку цей уривок не був би включений у зібрання згідно умові Абу Бакра (р.а.). Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав, що свідоцтво Хузайми дорівнює свідоцтву двох справедливих чоловіків, нібито саме для цього випадку, який повинен був трапитись після смерті Пророка (с.а.с.). Слава Всевишньому, Мудрому Аллаху, Який захистив Коран як у його усній, так і у письмовій передачі! Далі наведемо хадіс про самого Хузайму:
Вивів Ахмад у своєму «Муснаді» і Абу Дауд у «Сунані». Взято з Ахмада:

حَدَّثَنَا أَبُو الْيَمَانِ حَدَّثَنَا شُعَيْبٌ عَنِ الزُّهْرِيِّ حَدَّثَنِي عُمَارَةُ بْنُ خُزَيْمَةَ الْأَنْصَارِيُّ أَنَّ عَمَّهُ حَدَّثَهُ وَهُوَ مِنْ أَصْحَابِ النَّبِيِّ صلى الله عليه وسلم أَنَّ النَّبِيَّ صلى الله عليه وسلم ابْتَاعَ فَرَساً مِنْ أَعْرَابِيٍّ فَاسْتَتْبَعَهُ النَّبِيُّ صلى الله عليه وسلم لِيَقْضِيَهُ ثَمَنَ فَرَسِهِ فَأَسْرَعَ النَّبِيُّ صلى الله عليه وسلم الْمَشْيَ وَأَبْطَأَ الْأَعْرَابِيُّ فَطَفِقَ رِجَالٌ يَعْتَرِضُونَ الْأَعْرَابِيَّ فَيُسَاوِمُونَ بِالْفَرَسِ لَا يَشْعُرُونَ أَنَّ النَّبِيَّ صلى الله عليه وسلم ابْتَاعَهُ حَتَّى زَادَ بَعْضُهُمْ الْأَعْرَابِيَّ فِي السَّوْمِ عَلَى ثَمَنِ الْفَرَسِ الَّذِي ابْتَاعَهُ بِهِ النَّبِيُّ صلى الله عليه وسلم فَنَادَى الْأَعْرَابِيُّ النَّبِيَّ صلى الله عليه وسلم فَقَالَ إِنْ كُنْتَ مُبْتَاعَا هَذَا الْفَرَسَ فَابْتَعْهُ وَإِلَّا بِعْتُهُ فَقَامَ النَّبِيُّ صلى الله عليه وسلم حِينَ سَمِعَ نِدَاءَ الْأَعْرَابِيِّ فَقَالَ أَوَلَيْسَ قَدْ ابْتَعْتُهُ مِنْكَ قَالَ الْأَعْرَابِيُّ لَا وَاللَّهِ مَا بِعْتُكَ فَقَالَ النَّبِيُّ صلى الله عليه وسلم بَلَى قَدْ ابْتَعْتُهُ مِنْكَ فَطَفِقَ النَّاسُ يَلُوذُونَ بِالنَّبِيِّ صلى الله عليه وسلم وَالْأَعْرَابِيِّ وَهُمَا يَتَرَاجَعَانِ فَطَفِقَ الْأَعْرَابِيُّ يَقُولُ هَلُمَّ شَهِيداً يَشْهَدُ أَنِّي بَايَعْتُكَ فَمَنْ جَاءَ مِنْ الْمُسْلِمِينَ قَالَ لِلْأَعْرَابِيِّ وَيْلَكَ النَّبِيُّ صلى الله عليه وسلم لَمْ يَكُنْ لِيَقُولَ إِلَّا حَقّاً حَتَّى جَاءَ خُزَيْمَةُ فَاسْتَمَعَ لِمُرَاجَعَةِ النَّبِيِّ صلى الله عليه وسلم وَمُرَاجَعَةِ الْأَعْرَابِيِّ فَطَفِقَ الْأَعْرَابِيُّ يَقُولُ هَلُمَّ شَهِيداً يَشْهَدُ أَنِّي بَايَعْتُكَ قَالَ خُزَيْمَةُ أَنَا أَشْهَدُ أَنَّكَ قَدْ بَايَعْتَهُ فَأَقْبَلَ النَّبِيُّ صلى الله عليه وسلم عَلَى خُزَيْمَةَ فَقَالَ بِمَ تَشْهَدُ فَقَالَ بِتَصْدِيقِكَ يَا رَسُولَ اللَّهِ فَجَعَلَ النَّبِيُّ صلى الله عليه وسلم شَهَادَةَ خُزَيْمَةَ شَهَادَةَ رَجُلَيْنِ

«Нам передав Абу Яман від Шуайба, від Захрі, від Умари ібн Хузаймы аль-Ансарі, який сказав, що його дядько — будучи сподвижником Посланця а Аллаха (с.а.с.) — сказав йому, що Посланець Аллаха (с.а.с.) купил коня у бедуїна. Пророк (с.а.с.) повів його за собою, щоб закінчити угоду оплатою. Пророк (с.а.с.) пішов швидким кроком, а бедуїн — повільним. Чоловіки обступили бедуїна і почали пропонувати йому продати коня, не знаючи, що Пророк (с.а.с.) вже купив коня, так, що деякі із них запропонували бедуїну більшу суму, аніж Пророк (с.а.с.), який вже купив його. Тоді бедуїн звернувся до Пророка (с.а.с.) і сказав йому: «Якщо хочеш купити цього коня, то купуй, ані, тоді я його вже продав (іншим))!». Як тільки Пророк (с.а.с.) почув звернення бедуїна, то зупинився і сказав: «Хіба я вже не купив його у тебе?». Бедуїн сказав: «Ні, клянусь Аллахом, не продав я його тобі!». Пророк (с.а.с.) сказав: «Навпаки, я купив його у тебе». Люди почали стікатись до Пророку (с.а.с.) і бедуїну, коли ті повторювали свої заяви. Тоді бедуїн почав говорити: «Чи є свідок того, що я продав його тобі?». Мусульмани, які підійшли, сказали йому : «Горе тобі! Пророк (с.а.с.) ніколи не говорив нічого, окрім правди!». Потім прийшов Хузайма і вислухав слова Пророка (с.а.с.) і заяви бедуїна. Бедуїн продовжив: «Чи є свідок того, що я продав його тобі?». Тоді Хузайма сказав: «Я свідчу, що ти продав його!». Пророк (с.а.с.) підійшов до Хузайми і сказав: «Чим ти свідчиш?». Він сказав: «Підтвердженням твоєї правдивості, о, Посланець Аллаха!». Після цього Пророк (с.а.с.) прирівняв свідоцтво Хузайми до свідоцтва двох чоловіків».

Також цей хадіс вивів Хакім у книзі «Мустадрак», сказавши: «Цей хадіс сахіх (достовірний) у своєму існаді (ланцюжку передавачів), на спільну думку двох шейхів (Бухарі і Муслім) його передавачі гідні довіри».

Усе це говорить про те, що сподвижником, у якого був той уривок з записаними двома останніми аятами із сури «Тауба», якого не було в інших, був Хузайма, а не батько Хузайми, тому що аяти були включені у зібрання записаних частин Корану по свідоцтву одного чоловіка, чиє свідчення прирівняне до свідоцтва двох. Це право мав Хузайма, а не батько Хузайми... Можливо, у Вас трапилась плутанина між іменами «Хузайма» і «батько Хузайми», що трапляється інколи... У будь-якому випадку, мова йде про Хузайму ібн Сабіта аль-Ансарі, як ми сказали вище.

Цим самим відповідь на Ваше питання була дана... Так само відповідь дана по обом питанням вище... Аллах більш Знаючий і Мудрий.


Ваш брат Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
12 Рабі уль-авваль 1441 р.х.
09.11.2019 р.


Низка відповідей вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, аміра Хізб ут-Тахрір, на питання, задані на його сторінці у «Фейсбуку» «Фікх»