Передача у вакф землі хараджу

Відповіді Аміра
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Питання: Ассаляму алейкум, дорогий шейх!

Буду дуже вдячний, якщо дасте відповідь на мої два питання: 1) Якими є шаріатські докази того, що передати землю у вакф можна лише у тому випадку, якщо маєш повне право власності на землю? 2) Чи є інші відмінності між землею ушру і землею хараджу?

Відповідь:

Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху.

По-перше, у питанні передачі у вакф землі хараджу думки вчених розходяться.

• Деякі вчені Ісламу вважають, що дозволено передавати у вакф те, що зведено чи вирощено на землі хараджу, як то будівлі чи сади. Наприклад, якщо хтось побудував на власній землі хараджу школу, то може передати її у вакф для учнів; якщо хтось виростив на власній землі хараджу оливковий сад, то може передати плоди у вакф для бідних і потребуючих. Проте, на думку цієї групи вчених, передача повинна відбутись на постійній основі.

У «Кувейтській енциклопедії ісламської юриспруденції» пишеться:

 «Ібн Абідін повідомив, що аль-Хассаф сказав: «Дозволено передавати у вакф ринкові лавки, якщо земля знаходиться в оренді у тих, хто побудував ці лавки, і якщо правитель не забрав у них цю землю. Іншими словами, якщо ми бачимо, що земля належить тим, хто звів на ній будівлі, тобто вони отримали землю у спадок і розділили її між собою, а правитель не втручався у долю цієї землі і не турбував володарів щодо цього питання, а лише брав врожай, у той час як земля переходила із рук у руки. Так тривало довгий час, на протязі якого володарі укладали угоди по цій землі чи здавали в оренду. Также цю землю вони могли залишати у заповіт, руйнувати на ній будівлі, відновлювати їх чи зводити нові. У такому випадку передача в вакф дозволена». Ібн Абідін сказав: «Якщо це рішення прийнято під час відкриття і на постійній основі».

Якщо він вирощує на цій землі сад, то може передавати його у вакуф також, як і будівлю. Але якщо він лише огородив цю землю чи просто здобрює, тоді її неможна передавати у вакф».

• Інші дозволили передавати у вакф користь, навіть якщо тимчасово. Якщо хтось узяв в оренду дім, наприклад, на один рік, то може передати цей дім у вакф для потребуючих до завершення строку оренди. Або, якщо він узяв в оренду сад до збору врожаю, то може передати його у вакф для потребуючих до завершення строку оренди. Іншими словами, вони дозволили передавати користь у вакф, не ставлячи умовою передачу на постійній основі, а дозволяючи передачу навіть тимчасово.
У «Кувейтській енциклопедії ісламської юриспруденції» пишеться:

«Ханафіти, шафіїти і ханбаліти не дозволили передавати у вакф користь, поставивши умову, що для передачі користі у вакф необхідно володіти самою землею, від якої отримується користь разом зі збереженням права власності на неї. Також вони поставили умовою, що передача у вакф повинна бути на постійній основі (1). Малікіти ж дозволили передавати у вакф користь. Наприклад, хтось взяв в оренду на певний строк приміщення, і йому дозволено передавати у вакф користь на цей період. У такому випадку строк вакфу закінчується з завершенням оренди. Вони не поставили умовою передачу на постійній основі (2).

(1) Мугні аль-Мухтадж, Шарх Мунтаха аль-Ірадат, аль-Бадаі, Хашія Ібн Абідін.

(2) аш-Шарх аль-Кабир, Хашіія ад-Дусукіаляаш-Шарх аль-Кабір».

По-друге, більш сильна думка полягає у тому, що у вакф можна передавати лише у тому випадку, якщо учредитель вакфу на постійній основі володіє самою землею. Ми віддали перевагу цій думці, виходячи із сильних доказів, які наведемо нижче:

1 — У роз’ясненні статті 133 із книги «Проект конституції. Шаріатські докази. 2 том» пишеться:

«Земля ушру і земля хараджу можуть бути обміняними і успадковуються від власника, бо повністю входять у власність володаря і на них не поширюються усі закони про власність. Відносно землі ушру усе ясно. Відносно ж землі хараджу треба розуміти, що з точки зору власності ця земля аналогічна землі ушру лише з двома відмінностями: по-перше, у відношенні того, що є самою власністю, а по-друге, у відношенні того, що накладається на землю.

Що стосується самої власності, то володар землі ушру має право власності на саму землю і користь від неї, а володар землі хараджа має право власності лише на користь від землі, але не має права власності на саму землю. Звідси слідує, що якщо володар землі ушру бажає передати у вакф свою землю, то може зробити це будь-який час, бо має право власності на цю землю. Володар землі хараджу не може зробити цього, оскільки не є власником самої землі. Він володіє лише користю від неї, а сама земля знаходиться у власності у держави.

Тепер відносно того, що накладається на землю. На землю ушру накладається виплата ушру чи половини ушру, тобто. закят на врожай, якщо досягає нісабу. На землю хараджу накладається виплата хараджу, тобто щорічна виплата у тому розмірі, який визначається державою».

Як видно із вищесказаного, не дозволяється передавати у вакф землю хараджу, оскільки для цього процесу необхідно мати право власності на саму землю, а земля хараджу знаходиться у власності Байт уль-Маля (держказни), і володар землі хараджу має право лише на користь від неї.

2 — Раніше 13.02.2019 ми опублікували відповідь на подібне питання, у якому писали: «Наприклад, питання вакфу: щоб передати щось у вакф, необхідно володіти самим майном. Тому, якщо володар землі ушру захоче передати свою землю у вакф, то може це зробити у будь-який час, бо має право власності на землю. Що стосується володаря землі хараджу, то він не може зробити цього, тому що умовою передачі у вакф є володіння самою землею. Володар землі хараджу має право власності лише на користь від землі і не має права власності на саму землю, оскільки сама земля хараджу знаходиться у власності Байт уль-Маля».

3 — Наведемо докази того, що умовою передачі у вакф є володіння правом власності на саму землю:

• Приводить Бухарі у книзі «Сахіх» від Ібн Умара (р.а.): «Отримавши землю у Хайбарі, Умар (р.а.) прийшов до Пророка (с.а.с.) і сказав: «О, Посланець Аллаха, я отримав землю у Хайбарі, і у мене ніколи не було майна, більш цінного, аніж ця земля. Що ти велиш мені робити з нею?». Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав:

إِنْ شِئْتَ حَبَسْتَ أَصْلَهَا وَتَصَدَّقْتَ بِهَا

«Якщо хочеш, передай у вакф її  основу і давай милостиню за рахунок того, що вона буде тобі приносити».

І Умар передав цю землю у милостиню, поставивши умову, що її неможна буде ані продавати, ані дарувати, ані успадковувати, а прибутки, які вона приносила, можуть направлятись на надання допомоги бідним, близьким родичам, на звільнення рабів, для витрачання на шляху Аллаха і допомоги подорожнім, а також для прийому гостей. Якщо ж управляючий таким майном буде харчуватись тим, що воно приносить, у межах розумного чи нагодує свого друга, нічого не привласнюючи, у цьому не буде нічого поганого. Передавач хадісу говорить, що розповів про це Ібн Сіріну, який сказав: «Мається на увазі, не збагачуючись на цьому».

• Приводить Бухарі у книзі «Сахіх» від Ібн Умара (р.а.): «При житті Посланця Аллаха (с.а.с.) Умар пожертвував у якості садака свою пальмову рощу, яка називалась Самг. Перш, ніж зробити це, Умар сказав: «О, Посланець Аллаха, у мене є майно, яке дороге мені, і я хочу пожертвувати ним у якості садаки». На це Пророк (с.а.с.) сказав:

تَصَدَّقْ بِأَصْلِهِ لَا يُبَاعُ وَلَا يُوهَبُ وَلَا يُورَثُ وَلَكِنْ يُنْفَقُ ثَمَرُهُ

«Віддавай як милостиню, але з такою умовою, щоб його основу неможна було ані продати, ані подарувати, ані залишити у спадок, що ж стосується фініків, то їх можна буде роздавати».

І Умар пожертвував цю рощу, щоб прибутки від неї використовувались на шляху Аллаха, на звільнення рабів, на допомогу бідним і прийому гостей, а також на підтримку подорожніх і родичів. Немає ніякого гріху у тому, що управляючий усіма цими справами буде і сам харчуватись за рахунок цього у розумних межах чи годувати своїх друзів, якщо тільки він не пране до збагачення за рахунок цього».

• Приводить Муслім у книзі «Сахіх» від Ібн Умара (р.а.): «Отримавши землю у Хайбарі, Умар (р.а.) прийшов до Пророка (с.а.с.) і сказав: «О, Посланець Аллаха, я отримав землю у Хайбарі, і у мене ніколи не було майна більш цінного, аніж ця земля. Що ти велиш мені робити з нею?». Посланець Аллаха (с.а.с.) сказав:

إِنْ شِئْتَ حَبَسْتَ أَصْلَهَا وَتَصَدَّقْتَ بِهَا

«Якщо хочеш, передай у вакф її основу і давай милостиню за рахунок того, що вона буде тобі приносити».

У Умар передав цю землю у милостиню, поставивши умову, що її неможна буде ані продавати, ані купувати, ані успадковувати, ані дарувати, а прибутки, які вона приносила, можуть направлятись на надання допомоги бідним, близьким родичам, на звільнення рабів, для витрачання на шляху Аллаха і допомоги подорожнім, а також для прийому гостей. Якщо ж управляючий таким майном буде харчуватися тим, що воно проносить у межах розумного або нагодує свого друга, нічого не привласнюючи, у цьому не буде нічого поганого. Я розповів це Мухаммаду, і коли я дійшов до слів «нічого не привласнюючи», Мухаммад сказав: «не збагачуючись на цьому». Ібн Аун сказав: «Хто читає цю книгу, повинен розуміти «не збагачуючись на цьому».

Таким чином, хадіси Пророка (с.а.с.) ясно говорять про те, що вакф означає передачу права власності на землю і пожертвування користі. Передача права власності на землю означає, що вона з самого початку повинна належати учредителю вакфу, який по своєму бажанню передає це право. Тому той, хто не має володіє правом власності, не може передавати цю власність у вакф. Іншими словами, передати щось у факф можна лише у тому випадку, якщо володієш правом власності.

В іншому випадку, якщо щось не належить тобі, як ти можеш передавати цю річ у вакф? Умар ібн аль-Хаттаб (р.а.) мав право власності на землю, яку Пророк (с.а.с.) порадив передавати у вакф. Як приводиться у хадісі: «Отримавши землю у Хайбарі, Умар (р.а.) прийшов до Пророку (с.а.с.) і сказав: «О, Посланець Аллаха, я отримав землю у Хайбарі, і у мене ніколи не було майна більш цінного, аніж ця земля. Що ти велиш мені робити з нею?». Звідси видно, що Умар повністю володів цією землею, а потім прийшов до Посланця Аллаха (с.а.с.) і спитав, як йому вчинити. Хадіс про передачу землі у вакф ясно показує, що учредитель вакфа повинен бути власником землі, яка передається. Посланець Аллаха (с.а.с.) відповів йому: «Віддай як милостиню», «якщо хочеш, заповідай у якості вакфу її основу».

Що стосується землі хараджу, то вона знаходиться у власності Байт уль-Маля, а не володаря землі, який має право власності лише на користь, яка приноситься цією землею. І оскільки володар не має права власності на землю хараджу, тоді як він може передати це право в вакф?

4 — Цю думку ми прийняли і зробили табанні, оскільки вона підкріплюється більш сильними доказами. Не дозволено передавати у вакф землі хараджу, але дозволено продавати, дарувати чи давати милостиню з них і робити усе, що дозволяє Шаріат, за винятком того, що ми зазначили. Щоб передати що-небудь у вакф, необхідно мати право власності на цю річ, а земля хараджу знаходиться у власності Байт уль-Маля.

По-третє, відносно питання: чи є інші відмінності між землею ушру і землею хаджу? Відповідь полягає у тому, що ми не знайшли інших відмінностей між ними, окрім тих двох, про які вже було сказано. Перша відмінність полягає у тому, що на землю ушру накладається ушр, а на землю хараджу — харадж. Друга відмінність: землю ушру можна передавати у вакф, а землю хараджу — неможна.

 

Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
21 Рабі аль-ахіра 1441 р.х.
18.12.2019 р.