Що означає «сутність Аллаха»?

Відповіді Аміра
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Адресований Умм Салюм

Питання: Ассаляму алейкум, дорогий шейх! Нехай збереже Вас Аллах і дарує Вам довге життя! Нехай приведе Вас до перемоги Ісламу!

В книзі «Система Ісламу» є строки: «<…> сутності Аллаха (ذات الله), яку неможливо осягнути, тому що Його сутність не знаходиться в межах Всесвіту, людини і життя <…>». Чи є у Аллаха сутність? І що це слово взагалі означає? Як ставитись до людини, яка заперечує сутність Аллаха і говорить: «Я вірю в Аллаха і Його атрибути, але не вірю, що у Нього є сутність»?

Умм Сальма аль-Амірі, Ємен.

Відповідь:

Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху. Дякую за таке чудове дуа. Просимо Аллаха завжди відповідати на Ваші мольби.

Для початку прочитаємо абзац, із якого Ви навели строки: «Хоча використання розуму в осягнені віри у Всевишнього Аллаха і є обов’язковим, треба враховувати те, що людина не в змозі зрозуміти те, що знаходиться за межами її розуму і відчуттів. Розум людини обмежений, і обмежена сила розуму. Як би ця сила не була розвинута, вона не має здатності подолати певні кордони. А тому, маючи обмежене осягнення, розум людини не в змозі зрозуміти сутність Аллаха, оскільки Всевишній Аллах знаходиться за Всесвітом, людиною і життям, осягаємих органами чуттів. А людський розум не в змозі зрозуміти сутність того, що знаходиться за Всесвітом, людиною і життям. З цієї причини людина не в змозі зрозуміти сутність Всевишнього Аллаха.

І тут недоречне питання про те, що якщо розум людини не в змозі усвідомити сутність Аллаха, то як же він може вірити в Аллаха за допомогою розуму? Це пояснюється тим, що віра, яка досягається за допомогою розуму, — це віра в існування Аллаха, а Його існування усвідомлюється через наявність Його створінь — Всесвіту, людини і життя, які знаходяться у межах розуміння людського розуму.

Через усвідомлення цих речей пізнається існування Творця цих речей — Всевишнього Аллаха. А тому віра в існування Аллаха знаходиться у межах розуму і заснована на розумі на відміну від сутності Аллаха, яку неможливо осягнути. Тому що Його сутність не знаходиться у межах Всесвіту, людини і життя, а отож, вона лежить за межами розуму. І розум не може зрозуміти того, що знаходиться за межами його сприйняття, оскільки він нездатний на це. Ця нездатність розуму не повинна розглядатись як чинник сумнівів і підозр у вірі, а навпаки, повинна зміцнювати її. <…>».

Перш ніж розпочати роз’яснення змісту виразу «сутність Аллаха» (ذات_الله), хотілось би показати, як треба підходити до пошуків цих змістів:

По-перше, в роз’ясненні змісту слова треба звернутись до лексичному значенню (хакіка люгавія), а потім — до значенню, яке використовується серед арабів (хакіка урфія), будь то використовуване серед широких мас (амма) чи в вузьких колах (хасса). Значення, використовуване у вузьких колах, називається термінологічним змістом. Якщо використання значення (хакіка) слова неможливе, тоді на слово треба дивитись як на метафору (маджаз). Слідуючи цим шляхом у пошуку змісту слова «сутність (ذات)», ми заходимо наступне:

1 — Лексичне значення:

а) В книзі «Мухтар ас-Сіхах» Мухаммада ібн Абу Бакра ібн Абдулькадіра ар-Разі (пом. 660 р.х./1261 р.) пишеться: «Слово «ذو» означає «володар», і воно використовується тільки як слово, що додається до іншому слову (мудаф). Тобто воно використовується тільки в сполученні з іншим словом і може бути тільки першою частиною в словосполученні. Якщо слово «ذو» використовується у відношенні того, що знаходиться у невизначеному стані (накіра), тоді додається до слову без артикля аліф-лям, а якщо використовується у відношенні того, що заходиться у визначеному стані (маріфа), тоді додається до слову з артиклем аліф-лям. Слово «ذو» не додається до займеннику і власному імені людини. Приклад використання слова «ذو» в чоловічому роді: «Я пройшов поруч володаря грошей» (مَرَرْتُ بِرَجُلٍ ذِي مَالٍ). Приклад використання в жіночому роді: «Я пройшов поруч володарки грошей (مَرَرْتُ بِامْرَأَةٍ ذَاتِ مَالٍ). Приклад використання в подвійному числі: «Я пройшов поруч двох володарів грошей» (مَرَرْتُ بِرَجُلَيْنِ ذَوَيْ مَالٍ). Аллах говорить:

وَأَشۡهِدُواْ ذَوَيۡ عَدۡلٖ مِّنكُمۡ

«Покличте свідками двох володарів справедливості» (65:2).

Зустрічається і використання слова «ذو» для вказування часу, наприклад: в значенні «одного разу» (ذَاتَ مَرّةٍ) або «одного ранку» (ذَا صَبَاحٍ)» (кінець цитати із книги).

Із слів Мухаммада ар-Разі розуміється, що арабське слово «ذات» не приєднується до власному імені людини,і не говориться, наприклад, «ذَاتَ زَيْدٍ». Проте, можна використати «ذُو زَيْدٍ» в значенні «це Зейд», як про це пишеться в словнику «Лісан аль-араб» Ібн Манзура: «В основі пишеться «ذوّيّ», але якщо приєднати до слову інше слово, тоді пишеться «ذوويّ», як, наприклад, «عصوي». Повідомляє Ахмад ібн Ібрахім, вчитель Салаба, що араби говорили «ذُو زَيْدٍ», і означав такий вираз «це — Зейд», тобто «це — володар імені Зейд».

б) Слово «ذات» може мати значення «заради». В книзі «Фатх аль-Барі шарх Сахіх аль-Бухарі» Ібн Хаджара аль-Аскаляні пишеться: «Байхаки в книзі «Аль-Асмау ва-с-Сіфат» пише відносно слова «ذات»,<…> хадіс, переданий Абу Дардою:

لَا تَفْقَهُ كُلَّ الْفِقْهِ حَتَّى تَمْقُتَ النَّاسَ فِي ذَاتِ اللَّهِ

«Не зрозумієш ти релігію істинним розумінням, поки не зненавидиш людей заради Аллаха». Передавачі хадісу заслуговують на довіру, проте ланцюжок хадісу перерваний (мункаті). У цьому хадісі слово «ذات» використано в значенні «заради» подібно слову «حق». В такому ж значенні слово «ذات» використано у вірші Хассана:

وَإِنَّ أَخَا الْأَحْقَافِ إِذْ قَامَ فِيهِمْ يُجَاهِدُ فِي ذَاتِ الْإِلَهِ وَيَعْدِلُ

«Брат барханів боровся заради Аллаха і слідував прямим шляхом» (кінець цитати із книги).

в) Слово «ذات» має значення «бік» чи «сторона», як про це пишеться в тафсірах.

• Табарі (пом. 310 р.х./923 р.) в книзі «Джамі аль-баян ан тавілі ай аль-Куран», часто називаємий «Тафсір ат-Табарі», пише: «Аллах говорить:

وَنُقَلِّبُهُمۡ ذَاتَ ٱلۡيَمِينِ وَذَاتَ ٱلشِّمَالِۖ

«Ми перегортали їх то на правий бік, то на лівий» (18:18).

В цьому аяті Аллах говорить, що Він перегортав молодих людей, які заснули в печері, то на правий бік, то на лівий бік» (кінець цитати із книги).

• В книзі Мухаммада ібн Ашура (пом. 1393 р.х./1973 р.) «Тафсір ат-тахрір ва-т-танвір» пишеться: «Іноді це слово використовується у якості прикметника до іншому слову, яке вказує на яку-небудь сторону чи час, дивлячись на контекст. Наприклад, Аллах говорить:

وَنُقَلِّبُهُمۡ ذَاتَ ٱلۡيَمِينِ وَذَاتَ ٱلشِّمَالِۖ

«Ми перегортали їх то на правий бік, то на лівий» (18:18).

І в цьому аяті слово вказує сторону» (кінець цитати із книги).

г) Слово «ذات» може використовуватись в значенні «покірності Аллаху». Хакім в своїй книзі «Мустадрак» повідомив від Сулеймана ібн Мухаммада ібн Кааба ібн Уджрата, а той повідомив від Зайнаб бінт Абу Саід, яка повідомила, що Абу Саід аль-Худрі (р.а.) сказав: «Якось люди скаржились Посланцю Аллаха ﷺ на Алі ібн Абу Таліба, і Посланець ﷺ сказав в своїй проповіді:

أَيُّهَا النَّاسُ، لَا تَشْكُوا عَلِيًّا، فَوَالله إِنَّهُ لَأَخْشَنُ فِي ذَاتِ اللَّهِ، أَوْ فِي سَبِيلِ اللَّهِ

«О, люди! Не скаржтеся на Алі. Клянусь Аллахом, він — самий суворий у тому, що стосується покірності Аллаху і шляху Аллаха». Існад хадіса — сахіх, але його не вивели два Імама. Хафіз Захабі зробив висновок — сахіх» (кінець цитати із книги).

Як видно після дослідження слова «ذات», лексичні значення не підходять до тому контексту, який зачіпається в Вашому питанні. Так само і загальноприйняте серед арабів значення (хакіка урфія амма) не підходить по контексту. Отож, залишається один варіант — значення, прийняте у вузьких колах (хакіка урфія хасса), тобто мова йде про термінологічне значення.

2 — Термінологічне значення слова «ذات». В ході вивчення питання, стає ясно, що в книзі «Система Ісламу» підходить термінологічне значення слова, тобто «сам»:

а) Саме в значенні «сам» Бухарі використав слово «الذات». Один із розділів в своїй книзі «Сахіх» він назвав: «Про те, що було згадано про сутність, атрибути і імена Аллаха». В книзі «Фатх аль-Барі шарх Сахіх аль-Бухарі» Ібн Хаджар аль-Аскаляні пише відносно цього розділу: «Фатх аль-Барі. Бухарі назвав розділ «Про те, що було згадано про сутність, атрибути і імена Аллаха». Тобто є те, що згадується про сутність Аллаха і Його атрибути, а саме, що дозволено використовувати як імена Аллаха і що заборонено використовувати як імена Аллаха. І заборона буде у випадку відсутності дозволяючих текстів. Відносно слова «ذات» Рагіб пише: «Слово стоїть жіночому роді, а в чоловічому буде «ذو».

Воно служить допоміжним словом в іменах загальних, додаючись до основному слову, але не до займенників. Може стояти у подвійному числі і множині. Використовується як мудаф (додаткове слово). Окреме слово «الذات» використовується для позначення того самого об’єкту, про який йде мова. Може використовуватись окремо і в сполученні. Якщо до ньому доданий артикль аліф-лям, тоді буде мати значення «сам» (النفس). Але зазвичай араби так не використовують це слово.

Іяд пише: «ذات الشيء» означає «сама річ» чи «сутність речі». Мутакалліми використали слово «الذات» з артиклем аліф-лям, що більшість вчених граматики порахували помилкою. Деякі граматисти припустили використання слова окремо, але тільки у значенні «сам» і «сутність». А те, що Бухарі написав це слово окремо, вказує на те, що він хотів використати в значенні «сам», як це робили мутакалліми, коли мова йшла про Аллаха» (кінець цитати із книги).

б) Ібн Хаджар взяв свою думку відносно Рагіба і Іяда із їх книг:

• В своїй книзі «Аль-Муфрадат фі Гаріб аль-Коран» Абу-ль-Касім аль-Хусейн ібн Муфаддаль ібн Мухаммад, більш відомий як Рагіб Ісфахані (пом. 502 р.х./1108 р.) пише: «Слово «ذو» використовується в двох обставинах: перше — воно служить допоміжним словом в іменах загальних, додаючись до основному слову, але не до займенників. Деякі спеціально чи випадково використовують слово окремо в значенні того самого об’єкту, про який йде мова. Вони використовували слово окремо і в сполученні з займенниками з артиклем аліф-лям. У випадку окремого використання слово означало «сам» або «сутність». Вони говорили: «ذاته» «نفسه» «خاصته». Але зазвичай араби так не використовували це слово. Друга обставина — на мові племені Тай слово «ذو» використовувалось в значенні «الذي» (який), і воно могло стояти в положенні раф, насб і джарр, у множині і жіночому роді. Для усіх цих положень використовувалось одне і те ж слово. Наприклад: «بئري ذو حفرت» (Мій колодязь, який я викопав)».

• В своїй книзі «Машарік аль-анвар аля сіхах аль-асар» Каді Абу аль-Фадль Іяд ібн Муса ібн Іяд аль-Яхсубі ас-Сабті аль-Малікі (пом. 544 р.х./1149 р.) пише: «В слові використовуються дві букви — «ذ» і «ي», які перетворюються в «ذي» «ذا» «ذيت» «ذات» «ذه» «ذاك». Бухарі використав слово в назві розділу «Про те, що було згадано про сутність». В хадісі говориться «ذات يوم» — одного дня, «ذات ليلة» — однієї ночі, «يصلحوا ذات بينهم» — врегулюйте розбіжності між собою. Отож, «ذات الشيء» означає сама річ. Тобто слово означає ту саму річ, про яку йде мова.

Вчені і мутакалліми використали слово «الذات» з артиклем аліф-лям, що більшість вчених граматики порахували помилкою і сказали, що неможна використовувати це слово з артиклем аліф-лям і що це буде некоректним. Деякі граматисти припустили використання слова окремо, але тільки в значенні «сам» і «сутність». А те, що Бухарі написав це слово окремо, вказує на те, що він хотів використали в значенні «сам», як це робили мутакалліми, коли мова йшла про Аллаха. Назвавши розділ «Про те, що було згадано про сутність, атрибути», Бухарі мав на увазі якості Аллаха, використавши декілька слів, як це роблять мутакалліми» (кінець цитати із книги).

По-друге, із усього вищесказаного стає ясно, що термінологічне значення слова «ذات» — це «сам». Але цього змісту немає в лексичному значенні слова (хакіка люгавія). Тобто араби не використовували це слово в такому значенні, як про це сказав Рагіб. «Сам» — це значення, прийняте у вузьких колах (хакіка урфія хасса), тобто термін. Таким чином, «ذات» використовується в термінологічному значенні, а не в лексичному. Окрім того, подібний прийом використовується і в Корані:

• Табарі в своєму тафсірі, коментуючи аят:

وَيُحَذِّرُكُمُ ٱللَّهُ نَفۡسَهُۥۗ

«Аллах застерігає вас від Самого Себе» (3:30), пише, що «Аллах устрашає Самим Собою, щоб ви не робили гріхів». Слово «Самого» віднесено до слову «Аллах». Тобто подібне є в шаріатських текстах, а використовувати слово «ذات» в такому ж значенні дозволено.

• Отож, вираз «ذات الله» в книзі «Система Ісламу» не використовується в лексичному значенні, а використовується в термінологічному значенні. Тобто в значенні «Сам» або «Сутність», як використовується в книзі «Фатх аль-барі шарх сахіх аль-Бухарі».

• Використовуючи термінологічне значення слова «ذات» в книзі «Система Ісламу», тобто маючи на увазі «Самого Аллаха», ми хочемо сказати, що неможливо осягти Самого Аллаха, Який перебуває за межами Всесвіту, людини і життя. Аллах не перебуває в межах цих трьох об’єктів, відчуваємих і осягаємих органами чуття. Тобто Він перебуває за межами розумного сприйняття людини, інакше кажучи, за межами сприйняття органів чуття людини. Про це говориться в Корані:

لَّا تُدۡرِكُهُ ٱلۡأَبۡصَٰرُ وَهُوَ يُدۡرِكُ ٱلۡأَبۡصَٰرَۖ وَهُوَ ٱللَّطِيفُ ٱلۡخَبِيرُ

«Погляди не можуть осягнути Його, а Він осягає погляди. Він — Проникливий (чи Добрий), Знаючий» (6:103).

По-третє, відносно питання: «Як ставитись до людини, яка заперечує сутність Аллаха і говорить: «Я вірю в Аллаха і його атрибути, але не вірю, що у Нього є сутність»?». Здається, у цієї людини виникла деяка плутанина, оскільки слово «ذات» не має ніякого змісту, а означає лише «Сам Аллах», або можна сказати «Сутність Аллаха». Якщо людина розуміє значення цього слова, тоді вона не може сказати: «Я не вірю в «Сутність» або в «Самого», — особливо враховуючи, що подібне є в Корані:

وَيُحَذِّرُكُمُ ٱللَّهُ نَفۡسَهُۥۗ

«Аллах застерігає вас від Самого Себе» (3:30).

Коли ми стараємось роз’яснити шаріатські значення, треба дотримуватись тільки Шаріату, не мішаючи його з чимось іншим. Наприклад, хадіс Посланця Аллаха ﷺ, переданий від Абу Зуръата від Абу Хурайри:

قَالَ: كَانَ النَّبِيُّ، صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ، بَارِزًا يَوْمًا لِلنَّاسِ، فَأَتَاهُ جِبْرِيلُ فَقَالَ: مَا الإِيمَانُ؟ قَالَ: الإِيمَانُ أَنْ تُؤْمِنَ بِاللَّهِ وَمَلاَئِكَتِهِ، وَكُتُبِهِ، وَبِلِقَائِهِ، وَرُسُلِهِ وَتُؤْمِنَ بِالْبَعْثِ

«Одного разу, коли Посланець Аллаха ﷺ знаходився серед людей, до нього прийшов Джібріль і спитав: «Що таке віра?». Пророк ﷺ сказав: «Суть віри полягає у тому, щоб вірити в Аллаха, в Його янголів, в Його книги, у зустріч з Ним і в Його посланців, а також у тому, щоб ти вірив в Воскресіння» (Бухарі, Муслім).

Тому, коли тебе питають про віру, скажи те, що говориться в хадісі. Те ж саме стосується решти усіх інших шаріатських значень, як говориться в хадісі Джібріля про Іслам і Іхсан.

 

Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
4 Раджаба 1443 р.х.
05.02.2022 р.

Низка відповідей аміра Хізб ут-Тахрір, вченого Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти, на питання, задані в «Фейсбук» на тему «Ідеї»