Во ім’я Аллаха – Милостивого та Милосердного
Доктор Аббас Шуман, представник аль-Азхара, заявив, що Халіфат – це мирська система правління, що він не є основоположним питанням акъиди, в яку ми повинні вірити, навіть якщо раніше люди визнавали її як систему правління для досягнення своїх інтересів, яка регулювала їх скерованість та слідкувала за виконанням ними прав та обов’язків з метою покласти край несправедливості і щоб справедливість перемогла.
Тільки ця система, за думкою д-ра Шумана, у її початковому образі не є такою, що зобов’язує до постійного наслідування, яку неможна змінити. Якщо люди прийняли та втілили іншу систему, яка, у свою чергу, не суперечить принципам Ісламу, то прийнятні усі системи, які відомі сьогодні, або якщо виникнуть нові системи у майбутньому. Суть полягає у підкоренні людей принципам законів Аллаха, і нема шкоди в іншій назві системи, до якої звернулись люди. Під час лекції в університеті міста Бені Суейф він підкреслив, що вдаватися до питання Халіфату та стверджувати, що це – релігійна система та неможна підкорятись іншим системам, є наклепом та вигадками у релігії.
Варто нагадати, що Шуман вів подібну кампанію проти Халіфату в інтерв’ю з газетою «Сьомий день» (www.youm7.com) 31.03.2015, звинувативши злочинцями тих, хто вважає глупими системи, в яких Шуман бачить заміну Халіфату. Нібито представнику аль-Азхара було доручено завдання атакувати проект Халіфату ! Всевишній Аллах говорить:
فَمَنْ أَظْلَمُ مِمَّنِ افْتَرَى عَلَى اللَّهِ كَذِبًا أَوْ كَذَّبَ بِآيَاتِهِ
«Хто ж більш несправедливий за того, хто робить на Аллаха наклеп та вважає брехнею Його знамення?» (7:37)
По-перше, необхідність встановлення Халіфату та обрання халіфа досягли такого рівня, що Умма та імами протягом сторічь вважали тих, хто відхилився від цієї одностайності, глухими по відношенню до Шаріату , як описав їх імам Куртубі. Дана тема не була предметом суперечок або дискусій серед Ісламської Умми. Можна побачити, як багато хто з вчених вивчають та пов’язують цю тему у книгах по основах Ісламу поруч з темами акиди. Небезпека заперечення Халіфату на тому підґрунті, що його тема не пов’язана з акъидою, подібна до заперечення будь-яких інших основ, більше того,– це та основа, яка гарантує втілення релігії у життя. Так яким іншим чином, без наявності Халіфату, можна втілювати книгу Аллаха та Сунну Пророка ﷺ у житті?
Окрім того, обов’язок існування Халіфату підтверджується категоричними текстами, як змістовими, так і одностайністю сподвижників, і нема виправдання для того, щоб заперечувати обґрунтування, передані категоричним шляхом. Шейх Тахір ібн Ашур у книзі «Основи соціальної системи Ісламу» сказав: «Утворення державного правління є основою ісламського права, яка підтверджена багатою кількістю доказів із Корану та Сунни, які досягли змістового таватура». Адад ат-Дін Іджі у темі «Ільмуль Калям» сказав: «Що стосується нашого обов’язку (встановлення Халіфату та обрання халіфа), то по двом наступним причинам: одностайність мусульман у питанні зволікання обрання Імама, починаючи з першої епохи та смерті Посланця ﷺ… Само собою враховується ствердження правовідів та вчених Ісламу стосовно Халіфату за допомогою одностайності, які вважали дану тему короною усіх фардів».
Крім того, ми знаходимо, що тема встановлення Халіфату, обрання халіфа та заборонність існування тривалого часу без наявності халіфа, що втілює закони Ісламу, пов’язана з основами віри, тому що вони передані шляхом змістового таватура, а також підтверджуються одностайністю сподвижників, що, безперечно, є фардом. Поняття людини пов’язані з основою її віри, за допомогою якої вона приймає або відкидає, і її серце слідує дані ідеї.
Вірити у те, що Аллах та Його Посланець ﷺ веліли втілювати Іслам за допомогою Халіфату, і вірити у те, що призначати халіфа є ваджібом, а також заборона перебування без наявності халіфа– усе це є питаннями віри аналогічно до того, що Аллах зобов’язав здійснювати молитву. Питання віри тут відмінне від скоєння самого вчинку, тобто скоєння молитви є одним із законів Шаріату, у той час як вірити, що скоєння молитви є обов’язковим, відноситься до основ віри. А тому той, хто сумнівається в обов’язковості скоєння молитви, вважається невірним, тому що це підтверджується категоричними текстами, як у оповіданні так і у вказівці, і людина, яка заперечує дані докази, відкидає Книгу.
Людина, яка сумнівається в обов’язковості посту, є невірною (тому що пост підтверджується категоричними текстами), на відміну від того, хто не поститься з причини невігластва – у такому випадку він буде вважатись грішником, якщо у його розумінні не буде сумніву, що пост є обов’язковим. Тобто людина впадає у невір’я, коли сумнівається в обов’язковості свого вчинку, а не у залишенні самого вчинку. Віра в обов’язковість існування Халіфату пов’язана з вірою у те, що Аллах велів скоювати молитву, сплачувати закят та відсікати руки тим, хто вкрав, – усе це пов’язано з законами Шаріату. А віра у те, що дані веління ниспослані Аллахом, пов’язана з с акъидю. Прийняття людиною законів, таких як одкровення та Шаріат, ниспосланий Аллахом, невідокремлювані від акъиди. А тому вчені в області основ віри питання, які стосуються Імамату або Халіфату, розташувати у темах, , що розглядають основи віри.
По-друге, представник аль-Азхара не розтлумачив нам, які саме системи, окрім системи Халіфату, прийняті людьми, засновані на принципах Шаріату Аллаха?
При дослідженні систем, перед якими змирились люди сьогодні, ми знаходимо наступне: конституційна монархія або абсолютна монархія – і та і інша суперечать принципам Ісламу. Влада в Ісламі не передається у спадок, і призначення правителя відбувається лише з наявністю згоди народу, його обрання і з наявністю Шури (ради). В Ісламі відсутні особливі привілеї та права правителю, а також він не може бути вище закону, як це відбувається у монархічних системах правління.
Система правління Ісламу відмінна від республіканського правління, будь-то президентсько-республіканського або республікансько-парламентського. Республіканська система, по суті, заснована на принципах демократичної системи, де головування належить народу , а саме народ має право на владу та право на законодавство. Таким чином, народ володіє правом обрати або скинути правителя, а також володіє правом прийняти певну конституцію і закони, а може відкинути її та замінити іншою конституцією, або ввести до неї поправки. Ідея надати людству право видавати закони або замінювати їх у корені суперечить законодавству Іслама, як у цілому, так і зокрема. Основи демократії надають низку свобод, чинячи перешкоди їх обмеженням, внаслідок чого людству законодавство дозволило перелюбство, розпусту, гомосексуалізм, наркотики, і усе це суперечить Ісламу. Республіканська система заснована на ідеї секулярізму, яка бажає усунути закони Аллаха, щоб не було у них ніякого впливу ані на життя, ані на мораль, ані на стосунки поміж людьми. Таким чином, ці системи ніяк не ґрунтуються на принципах Шаріату Аллаха і в корені суперечать основі правління, де влада належить. Республіканська система в економіці наслідує основи капіталізму, а економіка капіталізму, у свою чергу, заснована на лихварстві, колоніалізмі та розкраданні багатств та природних ресурсів інших народів.
Система правління Ісламу не є федеративною, форма правління якої набагато гірше монархічної форми правління; вона надає права усім своїм регіонам, а система правління Ісламу не сприймає союз федерацій , тому що Іслам забороняє ділення регіонів на багаточисленні ісламські країни, а також забороняє наявність більше одного халіфа, що руйнує єдність мусульман. Система правління Ісламу єдина, вона не є союзною системою!
Це – ті форми правління, які сьогодні нав’язані людству, і яку з них представник аль-Азхара надає перевагу перед Халіфатом? Яка із цих форм правління організована згідно до принципів Шаріату Аллаха і не суперечить йому? Більше того, яку з цих систем, якій підкорились люди, можна вважати такою, що відповідає законам Аллаха, у той час як Аллах наказує правити тим, що Він ниспослав, і забороняє вдаватися до іншого?! Далі буде …
Газета «Ар-Рая»
Саір Саляма – Канада
4 Шаъбан 1437
11.05.2016