День пам’яті руйнування Халіфату (3)

Газета «Ар-Рая»
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Перешкоди на шляху його встановлення

Частина 3

Робота по встановленню Халіфату пройшла відрізок свого важкого шляху, і в Уммі утворилось усвідомлення його важливості. Вона почала бажати відновлення Халіфату, сумувати та сподіватись на швидке його встановлення. Проте цього іще не досить, і на це вказує наявність перешкод на цьому шляху, які варто виявляти та усувати. Нема ніяких сумнівів у тому, що першою перешкодою на шляху встановлення Халіфату є держави невір’я, режими та їх агенти у наших країнах. Проте розмов зараз не про ці системи, а про перешкоди, які заважають скерувати енергію цієї Умми на скинення цих систем та встановлення Халіфату на їх руїнах.

Самою найбільшою перепоною на шляху розвитку мусульман є відсутність продуктивного мислення, яке веде до рішення проблем усіх людей. Іншими словами, відсутність політичного мислення. Ця проблема держави та Умми існувала протягом десятирічь і навіть сторічь до падіння Халіфату, і вона має зв’язок з іншою проблемою, якою є відсутність або слабкість в іджтіхаді. Слабкість в іджтіхаді та у політичному мисленні є причиною занепаду, який привів до деградації Умми та падінню Халіфату. Це і є матір усіх перешкод, і усі інші перешкоди є другорядними, що виходять з неї.

Деградація усугубилась після скинення Халіфату невірними. Наші вороги завзято працювали для того, щоб у мусульман більше не було держави Халіфат. Вони були дуже уважними у тому, щоб усе це не обернулось проти них самих, вони зробили усе, щоб Умма не вела ніякої політичної або ідеологічної роботи, яка поставить під загрозу їх вплив або поведе людей до дій, скерованих на відновлення влади Ісламу. Невігластво та слабкість віри призвели Умму до цього жахливого стану. А залізо та вогонь, знищення та репресії призвели до зниження ідейних та політичних дій, які здатні вплинути на процес змінення. Діяльність мусульман обмежилась духовною, благодійницькою та просвітницькою роботою. На заняттях та проповідях мусульмани уникали політичних розмов, не кажучи вже про дії. Виникли тенденції, відчужені від політики, люди не цікавились тим, чим займається держава, і тим, які системи невір’я втілюються над ними. Була повна відсутність політичного мислення, внаслідок чого почуття щодо протиріччя між Ісламом та невір’ям притупилися, а суспільство охопили думки та дії, які стосуються часткових або приватних питань, які не мають відношення до змінення реальності, більше того– усугубляють ситуацію. Усвідомлення важливості або навіть змісту «практичного шаріатського методу» для змінення стало недосяжним. А слова Всевишнього Аллаха:

إِنَّ اللَّهَ لا يُغَيِّرُ مَا بِقَوْمٍ حَتَّى يُغَيِّرُوا مَا بِأَنْفُسِهِمْ

«…Воістину, Аллах не змінює положення людей, доки вони не змінять самих себе …» (13:11), – розумілись помилково. Мусульмани розуміли ці слова наступним чином: бережіть поклоніння, мораль, благі дії та наміри, і тоді Аллах винагородить вас Халіфатом та перемогою. Над людьми та вченими переважали невігластво та легковажність, вони очікували змінення, не вчиняючи жодних дій, які призводять до цього.

Наприклад, вони очікували бажаних змін або перемоги над єврейською країною або скинення систем невір’я озброєними діями, які здійснюються організаціями та угрупованнями, які проголосили озброєну революцію або Ісламський Джихад, у той час як вони не володарювали та не могли володарювати таким потенціалом, щоб зробити це. Вони були не у змозі зробити щось із цього роду у межах зрадницьких систем. Суспільство було обдурено, воно ставало жертвою та потрапляло у пастку своїх ворогів, які іще більше усугубляли положення. Таким чином, жертви були принесені марно, і навіть у шкоду. А якщо і вдалося б використати ідею у цій справі, на цьому шляху, перш ніж починати змінення, то це не призвело б ні до чого, окрім невдачі та жертв, чим скористались би лише вороги Умми. І та невдача, поразка, розчарування та зрадництво, яких досягли ці організації з різними походженнями, були природніми та неминучими. А аплодисменти, які лунали на їх адресу іще на самому початку, перш ніж вони досягли цих ганебних результатів, були викликані відповідним занепадницьким мисленням, як відносно зв’язку між діями та тим, до чого це може призвести, як і при відсутності правильного шаріатського критерію у цих діях.

Тим не менш, ці лиха та випробування Умми (як і інші болісні події) призвели до виникнення почуттів, які позбавили Умму від цієї нечутливості та породили питання, серйозні думки та міркування. В Уммі з’явилось практичне політичне мислення, якого усе іще далеко не досить, щоб досягти мети, але досить для роз’яснення причин марних зусиль, жертв та поразок.

Наприклад, деякі люди намагаються досягти своїми ісламськими схильностями влади, навіть якщо це досягнення влади буде без володарювання фактичною владою і рішеннями, або не має взагалі нічого із роду правління. Хіба подібні люди усвідомлюють значення влади, не кажучи вже про усвідомлення того, що означає правління тим, що ниспослав Аллах?! Хіба можна чекати від тих, хто не усвідомлює суть управління, що вони зроблять роботу, яка приведе до правління тим, що ниспослав Аллах?! Або вони іще більше послаблять Умму та збільшать розчарування?!

قُلْ هَلْ نُنَبِّئُكُمْ بِالأخْسَرِينَ أَعْمَالا (١٠٣) الَّذِينَ ضَلَّ سَعْيُهُمْ فِي الْحَيَاةِ الدُّنْيَا وَهُمْ يَحْسَبُونَ أَنَّهُمْ يُحْسِنُونَ صُنْعًا

«Скажи: «Чи не повідомити вам про тих, чиї діяння принесуть найбільшого збитку ? Про тих, чиї зусилля заблукали у мирському житті, хоча вони думали, що вчиняють добре?»» (18:103,104)

Важливе у цій розмові те, що Умма повинна позбутися від такої простоти у мисленні. Вона повинна розуміти та усвідомлювати реальність держави, того, що це таке , а саме – що це орган, влада, виконавча влада. І що той, хто не володарює такою силою під його владою, той не є правителем, і він може правити лише так, як цього бажає інший, який у дійсності володарює силою та владою. Коли з’являється загальне розуміння того, що таке держава, з’являється мислення про роботу, яка веде до держави, а також про надання допомоги та перемогу, про те, що це – сила, без якої держава не може існувати або встановитись, те суспільство відкидає легковажність, розкриває обман та змови, об’єднує сили, енергію та зусилля для правильної роботи.

Також однією з перешкод, внаслідок якої з’явилась слабкість політичного та законодавчого мислення, є те, що шейхи, вчені султанів та керівників деяких ісламських рухів, були віддані усіляким неправильним фетвам та теоретизуванню у серйозних громадських справах, таких як встановлення влади Ісламу. Через сильну слабкість у політичному мисленні вони залишали закони Ісламу та висували усілякі пропозиції, що виникали із слабкості віри та хвороб сердець. Вони виправдовували свою участь у правлінні невір’я всілякими приводами, що виходили із хворих сердець, вони підкорялись умовам країн невір’я та зберігали їх інтереси під усілякими приводами та виправданнями. Кожного разу, коли виявлялось їх протиріччя Шаріату, вони виправдовувались важкою реальністю та тим, що мудрість вимагає надання Заходу того, що він бажає, щоб він був задоволений і дав можливість брати участь у владі. Перешкода тут полягає у тому, що в Уммі усе іще є ті, хто приймає подібні думки та пропозиції, частково через невігластво, іноді обманом, іноді –через зручність та простоту. Це – небезпечна перешкода, тому що вона уражає віру і робить так, що вони сприймають ворогами тих, хто працює для встановлення Халіфату. Ця проблема вирішиться спростуванням їх пропозицій, а також роз’ясненням їх протиріччя Ісламу та вимогам віри. Коран відкинув подібні пропозиції та відповів подібним шейхам та їх послідовникам:

يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا لا تَتَّخِذُوا الْيَهُودَ وَالنَّصَارَى أَوْلِيَاءَ بَعْضُهُمْ أَوْلِيَاءُ بَعْضٍ وَمَنْ يَتَوَلَّهُمْ مِنْكُمْ فَإِنَّهُ مِنْهُمْ إِنَّ اللَّهَ لا يَهْدِي الْقَوْمَ الظَّالِمِينَ (٥١) فَتَرَى الَّذِينَ فِي قُلُوبِهِمْ مَرَضٌ يُسَارِعُونَ فِيهِمْ يَقُولُونَ نَخْشَى أَنْ تُصِيبَنَا دَائِرَةٌ فَعَسَى اللَّهُ أَنْ يَأْتِيَ بِالْفَتْحِ أَوْ أَمْرٍ مِنْ عِنْدِهِ فَيُصْبِحُوا عَلَى مَا أَسَرُّوا فِي أَنْفُسِهِمْ نَادِمِينَ

«О ті, які увірували! Не вважайте іудеїв та християн своїми помічниками та друзями, оскільки вони допомагають один одному. Якщо ж хтось із вас вважає їх своїми помічниками та друзями, то він сам є одним із них. Воістину, Аллах не веде прямим шляхом несправедливих людей. Ти бачиш, що ті, чиї серця уражені недугою, квапляться серед них та говорять: «Ми боїмось, що нас спіткає лихо». Але, може, Аллах явиться з перемогою або своїм повелінням, і тоді вони почнуть жалкувати про те, що приховували в собі» (05:51,52)

Іще одна перепона– це всілякі пропозиції, які як і раніше приймаються мусульманами, що призводять до витрати енергії та молоді Умми. Інколи ми бачимо, як шейхи та деякі групи забороняють виявляти пороки правителів або забороняють закликати до дій для їх скинення. Вони слідують деяким текстам Шаріату, які треба правильно розуміти, і залишають інші тексти Шаріату, які є ясними та явними, вони викривляють закони та неправильно інтерпретують їх, вводять людей в оману та використовують багатьох із них у якості інструментів для агентів та шпигунів. Вони безжально борються проти заклику до встановлення Халіфату. І ця складність вирішується шаріатським та ідейним зверненням до Умми, попередженням її про викривлені тексти та неадекватних рішеннях, що вводять Умму в оману. Коран попередив нас про подібних людей і сказав, що у їх серцях – хвороба. Аллах говорить:

هُوَ الَّذِي أَنْزَلَ عَلَيْكَ الْكِتَابَ مِنْهُ آيَاتٌ مُحْكَمَاتٌ هُنَّ أُمُّ الْكِتَابِ وَأُخَرُ مُتَشَابِهَاتٌ فَأَمَّا الَّذِينَ فِي قُلُوبِهِمْ زَيْغٌ فَيَتَّبِعُونَ مَا تَشَابَهَ مِنْهُ ابْتِغَاءَ الْفِتْنَةِ وَابْتِغَاءَ تَأْوِيلِهِ وَمَا يَعْلَمُ تَأْوِيلَهُ إِلا اللَّهُ وَالرَّاسِخُونَ فِي الْعِلْمِ يَقُولُونَ آمَنَّا بِهِ كُلٌّ مِنْ عِنْدِ رَبِّنَا وَمَا يَذَّكَّرُ إِلا أُولُو الألْبَابِ

«Він – Той, Хто ниспослав тобі Писання, в якому є ясно викладені аяти, які складають мать Писання, а також інші аяти, які є алегоричними. Ті, чиї серця ухиляються убік, ідуть за алегоричними аятами, бажаючи посіяти смуту ті добитися тлумачення, хоча тлумачення цього не знає ніхто, окрім Аллаха. А володарі ґрунтовних знань говорять: «Ми увірували в нього. Усе це – від нашого Господа». Але згадують повчання лише володарі розуму» (03:07)

Такими є решта перешкод, більшість із яких була пройдена протягом десятирічь протистояння та боротьби. У справжній час Умма перебуває у стані завершальної боротьби, яка виведе її з політичної та законодавчої кризи мислення та приведе до відродження. Кінець

Газета «Ар-Рая»
Махмуд Абдуль-Карім Хассан
04.05.2016
27 Раджаб 1437

Частина 2