15 листопада державне агентство новин «ТАСС» процитувало слова прес-секретаря президента Росії Дмитра Пєскова про те, що Путін поговорив по телефону з лідерами сепаратистів Донецька та Луганська — Олександром Захарченко та Ігорем Плотницьким.
Президент Росії Володимир Путін заявив головам підтримуваних Москвою сепаратистів на сході України про те, що він схвалює план по обміну заручниками з Києвом.
Дана розмова відбулася після того, як раніше, 15 листопада, Путін пообіцяв голові проросійської української організації «Український вибір» Віктору Медведчуку, що він переговорить з сепаратистами про обмін полоненими. Пєсков заявив:
«Путін сказав їм, що він підтримує пропозицію Медведчука про широкомасштабний обмін полоненими з обох сторін».
Він також заявив, що Захарченко і Плотницький у цілому підтримали необхідність обміну, додавши:
«Тим не менш, вони вказали на те, що дане питання повинно бути пророблене спільно з українськими представниками».
Зараз усі дискутують про причини настільки значущого прогресу у процесі обміну полоненими. Адже підтвердження того, що Путін напряму спілкувався з підтримуваними Росією головами сепаратистів є неприроднім станом, тому що наявність подібних прямих контактів рідко визнається російською стороною. Росія офіційно заперечує яку-небудь утягнутість у конфлікт на території двох східних областей України, починаючи з весни 2014р., сепаратисти взяли під контроль деякі райони.
Аналітиками висловлюються різноманітні причини того, що відбувається. Хтось говорить про те, що Кремлю потрібні нові гуманітарні миротворчі ініціативи для того, щоб продемонструвати світовій спільноті прихильність мирному врегулюванню на Донбасі. Інші говорять про бажання Путіна надати значущості ватажкам ЛНР та ДНР. Треті говорять про те, що Путін прагне підняти свій рейтинг напередодні президентських виборів у Росії.
Говорячи про перспективи обміну полоненими, варто відзначити, що у силу того, що Путін особисто втрутився у даний процес, а також на тлі очевидності того, що Захарченко та Плотницький (так само як і його теперішні наступник) не є самостійними фігурами, даний процес врешті решт здійсниться.
Тут мені хотілось би звернути увагу на інший аспект даної події. Як відомо, процес обміну заручниками був заблокований на протязі ось вже чотирнадцяти місяців. І тому настільки стрімке бажання російської влади розблокувати даний процес вказує на більш глобальну причину, більш глобальні зміни. які відбулися у російської сторони у її позиції відносно української кризи.
Безперечно, за минулі три з половиною роки російська влада стала набагато розуміючою та поступливішою у своїй позиції відносно України.
Усі ми пам’ятаємо, як у 2014р. Путін багаторазово говорив про нове державне утворення «Новоросія», яке повинно було об’єднати південно-східні області України. Проте вже у травні 2015р., незабаром після підписання Другої Мінської угоди, керовані Росією представники т.з. «ДНР» заявили про закриття даного проекту.
Після цього Путін та його оточення почали заявляти про те, що вони визнають територіальну цілісність України (без Криму) і закликають усі сторони конфлікту до виконання Мінської угоди.
7 липня 2017р. Росія погодилась з установою нової посади спецпредставника Держдепа з питань України та призначенням на цю посаду Курта Волкера. І це з урахуванням того, що за рік до цього Росія не підтримала ідею приєднання США до нормандського формату під час чергової зустрічі голів МЗС «Нормандської четвірки», яка відбулась 23 червня 2016 р. у Парижі.
Подібні послаблення спостерігаються не лише у відношенні конфлікту на сході України, але й на «кримському фронті». 25 жовтня Росія видала Туреччині двох засуджених заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чійгоза та Ільмі Умерова. Безперечно, факт видачі двох представників кримськотатарського народу після більше аніж двох років судового переслідування вказує на нездатність Росії протистояти міжнародному тиску, який значно підсилився за останні два роки.
Сьогодні Путіні погодився активізувати процес обміну полоненими між Україною та сепаратистами, які підтримуються Москвою.
Усе це вказує на те, що Путін потрапив у пастку власної самовпевненості та марнославства. На протязі останнього десятиріччя він систематично видавлював із свого оточення будь-яких політиків, експертів та журналістів, які могли надавати йому адекватну картину того, що відбувається всередині Росії та за її межами. Саме опора на аналітиків та експертів, які підлабузнюються, стала причиною авантюрного вторгнення в Україну у лютому 2014р. У цьому ж, зокрема,полягає і провальна політика приручити мусульманський кримськотатарський народ у Криму, коли, опираючись на приємні для слуху прогнози кримських «аналітиків», включаючи декількох зрадників із числа кримських татар, російська репресивна машина почала переслідувати мусульман в обличчі Меджлісу кримськотатарського народу та деяких ісламських організацій, звинувачуючи їх в екстремізмі та тероризмі.
Усе вищевикладене є ознакою очікуваної поразки Росії в українські кризі.
Фазил Амзаєв
Голова інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір в Україні
26.11.17
