Більше двох місяців політику Палестинської автономії та її президента Махмуда Аббаса лихоманить після того, як Америка прийняла рішення про визнання Єрусалиму столицею єврейського утворення. Офіційно автономія відкинули цю резолюцію та відмовилась від американського посередництва у переговорах з євреями.
Деякі намагаються зобразити дії та заяви Палестинської автономії та її президента у виді жорстоких боїв, у яких вони досягають безпрецедентних перемог, але ті., хто розбираються у природі палестинської проблеми, у природі міжнародних відносин, хто знає реальне положення Палестинської автономії, той, відповідно, і розуміє, що усі її заяви та дії скеровані на сприяння окупанту, щоб той, нарешті, покінчив з палестинською проблемою як такою. Виступаючи перед Радою Безпеки ООН, під час засідання, проведеного 20.02.2018 з метою обговорення ситуації на Близькому Сході, президент Палестинської автономії Махмуд Аббас виступив з такою промовою, яку деякі назвали історичною, хоча між строк у кожному його слові було видно найсправжнісіньке приниження та жебрацтво:
«Сьогодні ми стукаємо у ваші двері, у той час як ви є вищим органом ООН, уповноваженим захищати міжнародну безпеку та мир. Ми запропонували наше бачення миру та очікуємо, що ваша мудрість і справедливість дадуть відповідь на нього. Ми готові негайно приступити до переговорів... Ви є верхівкою піраміди, інстанцією до якої звертається увесь світ, а за вами немає нічого, окрім Лотоса крайньої межі. Якщо нам не буде допомоги тут, то куди ми тоді підемо?».
Такими словами завершив свою промову Махмуд Аббас перед міжнародним інститутом, про який сучасні історія свідчить як про тиранічний та втілючий волю колонізатора на чолі з Америкою. У деталях свого виступу Махмуд Аббас підкреслив, що і далі готовий підтримувати мир з євреями, нібито йому мало миру з ними останні чверть сторіччя, і він досі вважає це благом. Махмуд Аббас зробив із найбільш великої проблеми мусульман найважливіший товар для своєї торгівлі, який він купує та продає. Що є стосується його заклику про визнання Палестини як держави у межах кордонів 1967 р. зі столицею у Східному Єрусалимі, то сам цей заклик викриває істину його порожніх обіцянок, які діячі Палестинської автономії продовжують відстоювати виступаючи так, нібито вони продовжують боротись проти розбазарювання Палестини, проти окупації та проти рішення Америки по переносу свого посольства в Єрусалим.
Але хіба той, хто погоджується віддати ¾ Палестини, погоджується на розділ Єрусалиму між собою та євреями, не вважає окупованими у принципі усі землі Палестини до 1967 р. — хіба такий діяч може вважатись захисником Палестини? Хіба може розумна людина повірити у те, що такі люди дійсно хочуть позбутися від окупації та їх хвилює звільнення Палестини?
Що ж стосується його пропозиції провести міжнародну конференцію у середині поточного року з метою добитися міжнародного покровительства для мирних переговорів, то, клянусь Аллахом, це дещо! Якій державі він збирається довірити інтереси мусульман? Хто із них готовий відповісти благом для мусульман? Хіба єврейське утворення — не їх рук справа? Хіба не вони утвердили його основи? Хіба не вони надали йому причини для виживання та підсилення? Хіба не є єврейське утворення для цих держав передовою військовою базою у серці ісламського світу? Від кого Аббас чекає допомоги? Плестись позаду цих держав та з надією чекати допомоги від них схоже з тим, як іти за міражем, який зникає, коли до нього наближаєшся.
У свою чергу, прохання втілити арабську ініціативу — це ніщо інше, як прокладання мосту по налагодженню відносин з євреями, створення гармонійних відносин з єврейським утворенням в усьому регіоні,що іще раз підтверджує, що Аббас з його клікою є частиною змови проти палестинської проблеми. Таке прохання лише сприяє розбазарюванню землі Палестини, і суть її вже не приховати. Немає можливості провести усі дії під столом, як раніше. Навпаки, ця подія — явна, про неї трублять правлячі режими вдень і вночі,без різниці між тими, хто прикривається гаслом «захисту у опору», та тими, хто підняв стяг «поміркованості» — усі вони однакові зрадники.
Відносно прохання зробити міжнародне право та резолюції ООН інстанцією по рішенню палестинської проблеми поруч з присутністю міжнародних сил, гарантуючих підписання угоди з євреями та реалізуючих його у деяких районах, у т.ч. і в Єрусалимі, то Махмуд Аббас у цьому питанні поводить себе так, нібито своїми руками штовхає себе у бруд, суперечачи своїм же висловлюванням, чим іще раз доводить, що у нього немає власного погляду на рішення проблеми, що він усього лише виконує покладену на нього роль голови Палестинської автономії — торгаша правами мусульман та їх жертв. Він плаче під час виступу перед Радою Безпеки, скаржачись їм на те, що не має сил втілити жодну із резолюцій ООН та Ради Безпеки, пов’язаних з палестинською проблемою, примовляючи:
«Чи розумієте ви, дами та и господа, що незважаючи на видання 705 резолюцій від Генеральної Асамблеї та 86 резолюцій Ради Безпеки, що надійшли у наших інтересах, ми не змогли реалізувати жодної? Чи розумієте ви, що «Ізраїль» ухилився від реалізації 181-ї та 194-ї резолюції?».
З іншого боку, його бажання вдатися до допомоги міжнародних сил у Палестині під приводом їх сприяння підписанню угоди та запобіганню виникнення конфліктів у проблемних районах — це ніщо інше, як заклик до нової окупації під міжнародним патронажем, щоб ці сили стали правлячим мечем над головами палестинців, нібито вони не настраждались під єврейською окупацією. Це у котрий раз показує нам те, наскільки безпорадна Палестинська автономія та її служби безпеки, незважаючи на усі їх зусилля, якими пишаються голови служби безпеки автономії, скеровані не на боротьбу проти євреїв, а на боротьбу проти прав палестинців та їх волі, щоб зломити їх стійку боротьбу проти єврейських пригноблювачів. Тепер же іще і міжнародні сили, поруч з євреями та Палестинською автономією, додадуться як третій караючий меч до придушення палестинців. Це ясно простежується у промові Аббаса, розуміється із його пропозиції Заходу розпочати боротьбу проти Ісламу, проти його цінностей та цивілізації з метою остаточно розбестити палестинців, віддалити їх від релігії, особливо — молодь, проти муджахідів, проти кожного, хто чинить опір євреям та проектам розбазарювання палестинської проблеми. Аббас заявив у своєму виступі:
«Наша переконаність доведена, наша позиція ясна відносно використання зброї, до якого б виду озброєння воно не відносилось.Ми закликаємо позбутись не лише від ядерного озброєння, але й від звичайного озброєння, від усього, що руйнує країни як нашого регіону, так і усього світу. З цієї причини ми настирливо виступаємо за мир, за припинення насильства, проявляємо інтерес до сталому розвитку, до будівництву шкіл та лікарень, виступаємо за розвиток промислових зон та фермерських господарств, розвиток технологій замість заводів по виготовленню зброї, замість закупок танків та літаків, тому що ми хочемо для нашого народу свобідного та гідного життя вдалині від війн та руйнувань, вдалині від тероризму та екстремізму, з яким ми воюємо невпинно у кожній точці світу».
Аббас та його свора повинні знати, що жителі Палестини не дадуть їм розбазарити свої справи як би ті не старались.
Усі повинні зрозуміти, що проблема Палестини — це ісламська проблема, і інстанція її рішення — у Шаріаті нашого Господа, а усі інше — недійсне. Ісламська Умма, особливо — її армії несе відповідальність за звільнення Палестини джихадом та битвою, а не марними переговорами або закликами до нормалізації відносин, як того хоче Аббас, а разом з ним — і правителі ущербних режимів у країнах ісламського світу.
Що ж стосується міжнародних сил, інтересах, то скоро їм не залишиться чим грати, з дозволу Аллаха Всевишнього, коли встановиться держава Праведного Халіфату за методом пророцтва.
وَيَقُولُونَ مَتَىٰ هُوَ ۖ قُلْ عَسَىٰ أَن يَكُونَ قَرِيبًا
«Але вони похитають головами і скажуть: «Коли ж це станеться?». Скажи: «Можливо це станеться дуже скоро!» (17:51).
Газета «Ар-Рая»
Халід Саід
Член Інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір у Палестині