Чого очікує Європа від першого арабсько-європейського саміту, який відбувся у Шарм-еш-Шейху?

Газета «Ар-Рая»
Друкарня

24–25 лютого у Шарм-еш-Шейху відбувся арабсько-європейський саміт під гаслом «Інвестиції у стабільність».

Подібний саміт був першим у своєму роді, у ньому взяли участь голови держав і та урядів, а також міністри закордонних справ, які представляли 22 арабських і 28 європейських держави. Саміт очолив голова Європейської ради Дональд Туск, голова Європейської комісії Жан-Клод Юнкер та президент Єгипту Абдуль-Фаттах ас-Сісі. Єгипет виступав у якості приймаючої сторони. На саміті було вирішено регулярно проводити подібні заходи між арабськими та європейськими країнами, і що наступний саміт відбудеться у столиці Бельгії Брюсселі у 2022 році.

Примітним було те, що у саміті взяла участь досить велика кількість європейців. Було помітно, що європейці бажали предстати як альтернативна сила у регіоні у противагу Америці, Китаю та Росії. Голова Європейської ради  Дональд Туск заявив: «Два сусідніх регіони повинні вести спільну діяльність перед обличчям міжнародних сил, далеких від нашого регіону», — тим самим натякаючи на Китай та Росію. Агентство «France-Presse» приводить від неназваного європейського  чиновника наступне: «Ми не хочемо, щоб цей вакуум був поглинутий Росією та Китаєм». Це вказує на те, що на цьому саміті європейці побачили можливість зберегти свої інтереси в області дипломатії, економіки і безпеки.

Так у підсумковому комюніке підкреслювалась необхідність зміцнення арабсько-європейського партнерства і підтримки «багатобічності і міжнародної системи», що свідчить про неприйнятність з боку ідеї одно полярності в особі Америки.

На думку агентства «France-Presse» європейці бажають бути присутніми в арабському регіоні до півдня від Середземного моря, щоб протистояти Китаю та Росії. Останні бажають заповнити вакуум, який може виникнути у випадку уходу звідти Америки.

У підсумковому комюніке обидві сторони домовились про «подальше зміцнення нашої співпраці в області безпеки, врегулювання конфліктів та соціально-економічного розвитку в усьому регіоні. Ми підтвердили важливість зміцнення економічної співпраці між двома сторонами, встановлення міцного партнерства на основі інвестицій та сталого розвитку. Ми схильні до розробки позитивної програми співпраці, особливо у таких областях, як торгівля та енергетика».

Ці слова вказують на колективну спробу європейців відновити контроль над арабським регіоном подалі від американської опіки та будь-якої іншої міжнародної сили.

У палестинському питанні Європа відійшла убік від проектів адміністрації Трампа, зокрема — від того, що пов’язано з «Угодою сторіччя». Вона повернулась до традиційних формул рішення проблеми, тому у підсумковому комюніке говориться: «Ми підтвердили наші спільні позиції у відношенні близькосхідного мирного процесу, у тому числі у відношенні статусу Єрусалиму і у відношенні незаконності згідно з міжнародним правом «ізраїльських» поселень на окупованих палестинських територіях. Ми підтвердили нашу прихильність досягненню рішення про дві держави на підґрунті усіх відповідних резолюцій ООН як єдиного реалістичного способу покласти край окупації, яка почалась у 1967 році, включаючи Східний Єрусалим, і досягти справедливого, міцного та всебічного миру між «ізраїльтянами» і палестинцями шляхом прямих переговорів між сторонами, які вирішують усі питання остаточного статусу».

Відносно Сирії європейці підкреслили, що «будь-яке стале рішення вимагає істинного політичного переходу згідно з Женевським комюніке 2012 року і відповідними резолюціями РБ ООН, зокрема — з резолюцією 2254». Так вони непрямо відкинули позиції Америки та Росії по Сирії.

Що стосується конфлікту у Лівії, то європейці приєднались до Схіратської угоди, якій вони і покровительствують.

Таким чином, європейці заклали фундамент своєї єдиної зовнішньої політики, що базується на відмові від внутрішніх суперечок і незалежності європейської позиції. Також вони кинули виклик російській і китайській присутності у регіоні, адже Європа як і раніше вважає його частиною своїх колоній.

Що стосується проамериканських правителів арабських країн, то вони виглядати так, нібито їх не турбує міжнародне протистояння у їх власному регіоні. Єдиною їх турботою є захист своїх крісел. На саміті вони спробували створити враження, що здатні примусити міжнародних лідерів визнати їх такими, які вони є. Так Абдуль-Фаттах ас-Сісі, захищаючи свої злочини у виді страти невинних людей, сказав: «Смертний вирок, винесений кримінальними судами Єгипту, є засобом захисту прав жертв терористичних атак згідно з законодавством».

Король КСА Сальман ібн Абдул-Азіз у свої промові пішов убік, і його точка зору не співпала з рештою інших. Так з питання Палестини він запропонував розділити її на 3 частини згідно з британським проектом 1937 року. Цей проект передбачає ділення Палестини на єврейську і арабську держави, а третя держава повинна бути під міжнародним мандатом. Ми так і не змогли зрозуміти причину таких слів: або він так сказав через невігластво, помилку або викривлення, або ж він вирішив завадити Йорданії управляти мечеттю аль-Акса. Але у будь-якому випадку питання було закрите, адже уряд КСА виправив те, що порахував помилкою у промові короля. Він заявив, що король мав намір відповідати заявленій в арабській ініціативі вимозі щодо виведення євреїв до кордонів 4 червня 1976 р., як вказано у міжнародних резолюціях.

Ось таким вийшов саміт. Європа предстала як єдина сила, яка приймає самостійні рішення, як якщо б вона бажала повернутись у свої старі колонії, обійшовши Америку, кинувши виклик Росії і Китаю. У той же час арабські правителі поводили себе так, як їм притаманно, тобто їх не турбували ані міжнародна боротьба, ані пропонуємі рішення, єдиною їх турботою було бажання довести Заходу здатність зберігати свої престоли.

Проте мусульманські народи давно зрозуміли, що від подібних заходів немає ніякої користі, адже вони служать лише благу колонізаторів. Народи зрозуміли, що їх єдиним рятівником є ісламський проект в особі Халіфату. Адже лише Халіфат здатен об’єднати мусульманські землі і надати можливість Уммі повернутись на політичну арену світу, як це було раніше.


Газета «Ар-Рая»
Ахмад аль-Хатавані
29 Джумада аль-ахіра 1440 р.х.
06.03.2019 р.