Політичний погляд на події в Алжирі

Більшість із тих, хто знаходиться при владі в Алжирі, окрім того, що переслідують особисті інтереси і вигоди, для чого згуртовуються у партії, піднімаючи пропащі націонал-патріотичні гасла, іще і пов’язані з міжнародними силами. Цими міжнародними силами є іноземні держави, які мають реальний вплив всередині Алжиру, як всередині цивільних , так і всередині військових інститутів , а також Америка, яка намагається запровадитись у політичні кола Алжиру та усього регіону узбережжя і Північної Африки, розкручуючи гасло боротьби з тероризмом, як, наприклад, вона це робить за допомогою свого агента у Лівії генерала Хафтара.

Оскільки положення мусульман в усіх їх країнах викликає великі побоювання з причини віддалення Ісламу — ідеології Умми — від політичного життя, з причини покори наших правителів ворогам-колонізаторам, з причини залежності правлячих режимів у мусульманських країнах від інших держав з миті їх заснування одразу ж після розпаду Османської Держави, природно було очікувати , що люди одного разу піднімуться на протести в Алжирі та інших ісламських землях з вимогою змін.
Тому треба вести політичну діяльність , метою якої стане покращення атмосфери для встановлення Халіфату в ісламському світі, який сьогодні управляється батогом західних капіталістичних держав.

Для цієї мети неможна ігнорувати факт суперництва між крупними державами за контроль над країнами мусульман і за можливість їх грабувати. На цьому тлі більше усього дивують заяви тих, хто під гаслом бажання змінень у країні розколює Умму по національному і патріотичному принципу, при цьому проголошуючи, що саме вони стоять у витоків протестів, а це означає, що саме вони є істинними виразниками думок Умми. Народний протест проти тиранії , корупції і репресій сам по собі ніколи не позбавить Ісламську Умму від гегемонії Заходу, окрім як руками щирих, свідомих політичних діячів, які у змозі показати мусульманам плани Заходу , які той виконує руками маріонеткових правителів у їх країнах.

Правда полягає у тому, що рушійною силою на вулицях Алжиру у цей раз є прибічники правлячої системи цієї країни, підконтрольної Європі, яка бажає вилучити користь із вуличних протестів, скориставшись станом паралізованості Алжиру (і навіть , швидше, агонії Алжиру) , у який він впав після десятиріч корупції і розкладу держави по усім рівням, скориставшись обуренням людей та їх відмовою прийняти нинішню владу , з метою підготовки встановлення нового етапу правлячої системи у «новій епосі» після Бутефліки, щоб не втратити із своїх рук політичні, економічні і культурні важелі впливу...

Тому Європа зараз докладає подвійних зусиль для того, щоб провести народні протести і мирні ходи у потрібному для неї напрямку, щоб люди вигукували гасла про свободи, демократію, реформах у владі, а виразниками їх волі стали прибічники європейських колонізаторів, пов’язаних , зокрема, з Францією , і вихідці із регіону проживання племен. У Франції по суті не залишилось інших важелів впливу , окрім цих, після того, як Британія змогла розставити своїх людей на чолі більшості центрів впливу в Алжирі і встановила контроль над усіма складовими частинами держави . З цієї причини прибічники старого колонізатора — Франції — почали пропагувати ідею встановлення другої республіки в Алжирі, більше того, ідею перегляду заяви 1-го листопада, виданої на підставі революції звільнення від європейських колонізаторів у 1954 р., на хвилі якої була заснована нинішня національна держава Алжир.

Але як тоді, так і зараз, колонізатори намагаються осідлати хвилю народного невдоволення і повести її у потрібному для них напрямку , щоб врешті решт залишитись і далі правити у країні, для чого треба і надалі контролювати армійський генералітет. Лише такими методами колонізатор може утримати у своїх руках Алжир, який сьогодні наводнюється величезними натовпами протестуючих, які вимагають змін.

Але до яких пір він зможе утримувати контроль? Не знаючи точної відповіді, колонізатор спонукав начальника штаба армії звернутись до народу — тобто вдався до політичного ходу — і заявити про відсторонення Бутефліки і усього його корумпованого оточення. Тим самим колонізатор зміг відстрочити падіння усього алжирського режиму під тиском вулиці і переконати народ у законності перехідного етапу передачі влади Бутефліки на користь такої ж шайки крадіїв. Згідно заявленому колонізаторами, під час перехідного процесу в усіх повинна зберігатись можливість взяти участь у формуванні нового уряду, представники усіх сторін алжирського народу будуть мати право виставити своїх людей і т.д. Проте, що примітно, військове відомство , представлене в особі начальника штабу армії генерала Ахмада Каіда Саліхата його наближених, а також керівники служби безпеки — усі вони залишаться при своїх посадах, незважаючи на те, що знаходились у команді вже колишнього президента Бутефліки.

Штаб армії по своїй поведінці і зовнішній постаті завжди і повністю відповідав вимогам колонізатора, забезпечуючи збереженість режиму , який без упину нав’язував народу світськість , без упину грабував його і контролював його ресурси , використовуючи для цієї мети усіляких фінансистів і бізнесменів на кшталт Алі Хаддада та родини Кунінав, маючих міцні зв’язки з ОАЕ, Абдельмаджіда Сіді Саіда — алжирського політика і президента Всезагального союзу алжирських робочих — і т.д. Більше того, штаб армії до останнього займав сторону Бутефліки, відстоюючи його «право» балотуватись на п’ятий строк, поки народні протести не розрослись до таких розмірів, які ми спостерігаємо сьогодні.

2. Вимоги народних протестів в Алжирі стали більш широкими і корінними, аніж того хотіли колонізаторські держави, які борються між собою за вплив у цій країні.

Так, народні протести , особливо у другу п’ятницю після їх початку 01.03.2019, перевершили усі очікування через те, що разом величезна кількість людей в народі здолала бар’єр страху перед правлячою системою , що призвело у замішання можновладців у країні і поставило їх у безвихідне положення. Врешті решт прибічники Франції почали використовувати протести для підсилення своїх вимог , а прибічники Британії почали намагатись приборкати цю хвилю. Також народні протести поставили у вкрай незручне положення правлячі партії, такі як «Фронт звільнення», «Національно-демократичне зібрання» та інші об’єднання , залежні від розпорядження влади, як, наприклад, «Всезагальний союз алжирських робочих» і «Форум голів інститутів», у результаті чого всередині цих згуртувань пішли розколи , внутрішні протиріччя, розділення , перевороти, швидкі зміни позицій і колишньої риторики.

Але найважливішою із цих сторін є, звичайно ж, штаб армії, бо він — найвагоміший. Починаючи з другої і третьої п’ятниці протестів, начальник штабу, коментуючи події у країні 30.03.2019, зробив вигляд, що повністю перейшов на бік народу, заявивши про активізацію статті 102 конституції 2016 р., згідно якої Бутефліка відстороняється від влади, а також активізації статей 7 та 8, які повертають владу і панування у країні назад у руки народу. Тенденції вказують на те, що усі це перестановки і зміщення — не більше аніж гра правлячого режиму, яку той почав по вказівці британських дияволів. Гра ця полягає у створенні видимості виконання статей конституції шляхом нагнітанні неіснуючого конфлікту між президентом і штабом армії. Таким чином, штаб армії отримав необхідну гнучкість і може підписатись під чим завгодно, та так, що народ буде не проти, нібито він діє від імені народу у межах конституції при тому, що гарантує безпеку , а також імунітет від судимості для Бутефліки, усіх членів його родини і наближених.

Також штаб армії, опираючись на вимоги протестуючих, може закрити очі на усі факти грабежу народного надбання прибічниками президента і переводу награбованого за кордон, привести до відповідальності дрібних виконавців, зваливши усю вину на них, але залишивши непідсудними президента, його кліку, а також генералів армії, які награбували, у т.ч. і самого начальника штабу. Такий спосіб переходу влади полегшує прибічникам Франції можливість використовувати вулиці Алжиру і досягти своїх цілей , скинувши прибічників Британії, стимулюючи народ піднімати свої вимоги усе вище і вище і вимагати куди більшого, аніж просто відставки Бутефліки і його людей! Деякі ЗМІ, лояльні штабу армії, опублікували 30.03.2019 новину про те, що двоюрідний брат Бутефліки зустрівся з колишнім головою спецслужб Алжиру у присутності деяких політичних лідерів, лояльних Франції, імена яких не були названі , розробивши з ними дорожню карту перехідного етапу , згідно якої іще більш ранній президент Алжиру Ламін Зеруаль тимчасово займе посаду виконуючого обов’язки президента Алжиру, а колишній голова спецслужб стане його радником по безпеці.

Про це заявило керівництво штабу армії у своєму релізі, виданому у день державного перевороту проти Бутефліки — перевороту, який став по суті іще більшим зрадництвом , що заслуговує на іще більше покарання. Народ Алжиру повинен встати як єдине тіло і усмирити агентів Франції, не давши цій банді дістатись до влади, щоб не повторились події 1992 р., які трапились не так вже і давно! Інакше провалля між армією і народом збільшиться іще більше, хоча армія , навпаки, повинна зайняти сторону народу, оберігати його і виконувати його вимоги. Навіть якщо це провалля буде збільшене лише ззовні, це усе одно дасть штабу армії, який продався, можливість маневрувати у часі і скористатись конфліктом майбутнього перехідного етапу у країні.

Газета «Ар-Рая»
Саліх Абдар-Рахім — Алжир
25 Шабана 1440 р.х.
01.05.2019 р.