На тлі повстань одного народу за іншим в арабських колонізованих країнах настала черга Лівану. Ліванці підняли революцію проти сектантського режиму, що занурився у корупцію і грабування народного майна.
Ця революція почалась стихійно, бо час її прийшов. Вона зломила сектантські і махзхабні перешкоди, перекинулась як на райони сунітів-мусульман, так і на райони шиїтів-мусульман, християн і друзів. Усі вони піднялись проти корупційного уряду, який обкрадає їх багатства і привласнює їх майно на потязі десятиріч.
Корни подій, які відбуваються сьогодні у Лівані, тягнуться іще з часів режиму 1990 р. з його менталітетом правління. Іще з того часу правителями Лівану ставали лідери угрупувань, що роздобули владу над людьми і діяли лише заради власних інтересів, заявляючи при цьому про якусь опіку над населенням Лівану і захист його прав.
Стисло хочемо нагадати, що Ліван як сектантська держава була створена колонізаторською Францією після того, як вона покинула Шам.
Після громадянської війни у Лівані прийшла Америка і перекроїла ліванський режим як їй було треба, віддавши країну під управління сирійського режиму, під якими пробула аж до 2005 р., поки режим Асадів не був видворений силою ліванських вулиць. Потім у Лівані трапився внутрішній розкол, який завершився лише до 2016 р. т.з. «політичним врегулюванням», що панує у Лівані по сьогоднішній.
Америка повністю розпоряджається Ліваном уздовж та поперек його територій. У її руці усі структури економіки і безпеки Лівану. Саме вона встановила Ріада Саламе у якості розпорядника економіки Лівану, встановивши до того для виду показушну опозицію проти нього, зібрану із представників деяких місцевих організацій. Саме Америка встановила генерала Джозефа Ауна командуючим армією. Усі політичні сторони Лівану лояльні Америці, як ті, що покинули уряд Лівану на самому початку нинішньої революції, так і ті, що залишились в уряді заради того, щоб заплутати революцію і звести її нанівець.
Економічна система Лівану — капіталістична, а його гроші не підкріплені золотом. Державний борг Лівану досяг 85 млрд. доларів і дорівнює 150% усього ВВП країни. Щорічне збільшення суми відсотків по державному боргу складає 6 млрд. доларів. Дефіцит торгового балансу досяг рекордної позначки у 2018 р., склавши 17 млрд. доларів. У тому ж році платіжний В баланс зареєстрував рекордний дефіцит на суму 4,8 млрд. доларів. Незважаючи на такі шокуючі цифри, уряд Лівану на чолі з Саадом Харірі так і не змінив свою економічну політику, іще і утвердивши на її основі бюджет 2019 гр., у якому ріст державного боргу по відсоткам став дорівнювати 37% від усього бюджету.
До цього у виборчих цілях політичні партії наймали тисячі людей на службу у державному секторі, закріплюючи за ними оклади, сума яких перевищила оклади звичайних державних службовців. До усього вище перерахованого варто додати політику сумнівних економічних угод, політику розкрадання народних ресурсів, залежності від закордонної фінансової допомоги, політику постійного прошення по допомогу з боку і відсутність продуктивної економіки. З 2019 р. Центральний банк Лівану припинив підтримувати обмінний курс місцевої валюти по відношенню до долару, що призвело до низки фінансових проблем у деяких приватних секторах.
Говорячи про потреби населення, варто сказати, що з 1992 р. електротехнічний сектор постійно страждає від відключень електроенергії, через що широке поширення отримали електрогенератори для вдоволення потреб населення. Таким чином, люди стали оплачувати два рахунки за електроенергію: один державі, а другий володарям генераторів. Те ж саме спіткало сектор водопостачання. Люди і тут оплачують два рахунки: один державі, другий володарям мобільних резервуарів води.
Через збільшення плати за навчання у приватних школах 18% батьків були вимушені перевести своїх дітей у державні школи, що страждають від поганого догляду, як і будь-який інший державний заклад у країні. Раніше більша частина населення країни віддавала своїх дітей у приватні школи саме з цієї причини. Держава так і не змогла вирішити проблему утилізації сміття, незважаючи на те, що у 2015 р. населення країни піднялось на масові протести з цього приводу і Ліван був готовий вибухнути.
Кожного разу, коли люди вставали на мітинги, у ліванському суспільстві з’являлись явні вказівки на те, що уся країна може впасти у хаос. У 2015 р. Ліван охопили масові мітинги проти влади за те, що ті не можуть утилізувати сміття на вулицях. На останніх муніципальних виборах офіційна влада ледве не рухнула у самій столиці Бейруті, а у Тріполі і зовсім все рухнули. На останні парламентські вибори прийшли голосувати 46% виборців при тому, що міжнародна спільнота надала тоді діючій владі підтримку на т.з. «кедровій конференції». Із тих, хто проголосував, лише 40% голосів було враховано на користь уряду. Усе це говорить про те, що діюча влада у Лівані так і не зробила висновків із минулих подій і дочекалась, поки народ не постав проти неї.
Безпосередніх причин, по яким запалали вулиці Лівану, дві:
Перша причина полягає у пожежах, які мали місце у декількох районах країни з 14 по 16 жовтня. Держава продемонструвала повну нездатність гасіння пожеж. В основному пожежі припинились через дощі, які пішли після них.
Друга причина полягає у тому, що держава ввела нові податки 17-го числа, тобто наступного же дня після завершення пожеж.
Далі, незважаючи на те, що вулиці Лівану почали усе більше і більше нагадувати вулкан, який тільки того і чекає, щоб вибухнути, уряд повів себе як безнадійний сліпий і у четвер об’явив про введення нових податків, пов’язаних з дзвінками через Інтернет, включаючи дзвінки по додатку «Whatsapp» та інші податки на додану вартість до 15% до 2022 р.
Спочатку на протести зібралась незначна кількість людей на площі Ріяд Саліх перед будівлею Великого палацу у Бейруті, а також у районі Габейрі у південних передмістях. Але потім до протестів підключилась величезна кількість усіх інших людей, і рух охопив увесь Ліван. Звичайно ж, уряд тут же відмовився від своїх нещодавніх рішень про введення податків, але було вже пізно: вулкан вибухнув, і люди усі як один заявили про те, що більше не вірять політичному центру Лівану.
Прем’єр-міністр країни Саад Харірі поквапився запропонувати людям проект реформ, але вулиці Лівану відмовились від нього. Потім до них двічі виходив лідер «Хізбалли». Перший раз він заявив, що вважає діючий уряд своїм і забороняє скидати його, а другий раз звинуватив демонстрантів у тому, що їх мітинги проплачені з-за кордону. Усі партії спробували осідлати народний рух і проникнути у нього, але зазнали поразки. «Хізбалла» теж спробувала проникнути у цей рух і атакувала відділення банків, але коли цей крок не спрацював, то звинуватила вуличних демонстрантів у продажності закордонним державам. Саад Харірі спробував виставити себе прибічником народних вимог і заявив, що він лише за довгострокові парламентські вибори, але люди усе одно почали вимагати його відставки.
Правду ж про народний рух висловив міністр закордонних справ Лівану Джебран Басіль, сказав, згідно даним однієї із інформаційних витоків із чат-групи, що народний рух подібний до землетрусу, здатному зруйнувати увесь правлячий режим.
Пентагон і Державний департамент США заявили про те, що вони продовжують спостерігати за подіями у Лівані. По сьогоднішній день не поступило жодного офіційного слова від Америки з цього приводу. Лише тільки посли США і держав ЄС, включаючи Францію і Британію, висловились у підтримку пакету «реформ», запропонованого Саадом Харірі. Це доводить, наддержави підтримують правлячий режим Лівану.
Уся діюча влада Лівану, яка опирається на чотири стовпи — Саада Харірі, «Хізбаллу», президента Лівану і рух «Амаль», що слідує вказівкам голови парламенту — усі вони сьогодні виступають проти людей на вулицях. Зараз влада мечеться як стало баранів перед людьми, тому що їм залишається обирати щось між всезагальною відставкою чи реформами уряду, аж до розпуску парламенту та імпічменту голови республіки, так що може бути взагалі об’явлена надзвичайна ситуація і введені війська. Проте правляча верхівка не хоче втратити своє положення і іти на компроміси.
Криза у Лівані дуже глибока, як ми про це сказали раніше. Її коріння тягнеться на десятки років назад і пов’язана з поганим управлінням країною. Цей народний рух почався стихійно, за ним не стоїть жодна держава, партія чи політична організація. Він є продовженням серії арабських повстань, відомих у сучасній історії як «Арабська весна». Він є повстанням проти колоніалізму та його ставлеників, а також проти капіталістичної системи як такої, нехай навіть самі повсталі цього іще не розуміють.
Рішення проблеми Лівану, як і аналогічних проблем решти усіх інших країн, полягає у тому, що відкинути західну ідею світськості, скинути місцевих ставлеників Заходу у владі і побудувати політичні, економічні і соціальні системи на базі здорового переконання, яке гласить, що «Немає бога, окрім Аллаха, Мухаммад — Посланець Аллаха». Ісламських систем життєдіяльності суспільства досить для рішення усіх людських проблем, незважаючи на їх расові чи релігійні відмінності.
Газета «Ар-Рая»
Абдаль-ЛятіфДаук
Заступник голови інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір у Лівані
2 Рабіуль-авваль 1441 р.х.
30.10.2019 р.