Знання реальності відносин між державами (міжнародне положення) має першорядну важливість для політика, тому що, враховуючи ці відносини, підбираються цілі, виробляються стратегії і формуються позиції.
Верхівку міжнародних відносин у наш час представляють взаємовідносини США — першої скрипки в міжнародному положенні, зі старою колоніальною імперією — Британією, — чий зірковий час вже минув і яка втратила лев’ячу частку своїх колоній.
Що розібратись у відносинах цих двох країн, треба відштовхуватися від наступних положень:
— Характер відносин між країнами визначають національні інтереси цих країн.
— Велика кількість держав однозначно вказує на зіткнення інтересів, навіть якщо інколи відбувається і взаємний збіг цих інтересів. Якщо б національні інтереси різноманітних країн не розходились, то вони об’єднались би в єдине політичне утворення.
— Тип конфлікту між державами залежить від світогляду, який сповідується цими державами. Коли погляди країн несумісні, тоді конфлікт між ними набуває принципового, культурного характеру, не припиняючись рівно до тих пір, поки супротивник не припинить своє існування, як це було у випадку з Ісламським Халіфатом і невірними країнами у підтвердження Слів Аллаха:
وَلَا يَزَالُونَ يُقَاتِلُونَكُمْ حَتَّىٰ يَرُدُّوكُمْ عَن دِينِكُمْ إِنِ اسْتَطَاعُوا
«І не перестануть вони битися з вами,поки не відвернуть вас від вашої релігії, якщо зможуть» (2:217).
Або як ми це бачили на прикладі Радянського Союзу і західного табору, де конфлікт тривав до самого падіння СРСР і його зникнення.
Що стосується Америки і Британії, то вони сповідують загальний ідейний принцип — капіталізм — з неминуче проростаючими в ньому колонізацією і експлуатацією народів, який розділяє між релігійністю і реальним життям і який звів матеріальну вигоду у критерій вчинків, позбавляючи змісту решту цінностей. Ця обставина робить конфлікт між ними конкурентною боротьбою за розділ впливу і колоній, а не культурним ідеологічним конфліктом.
Історія розповідає, що Америка залишалась британською колонією аж до американської революції, коли Британія була вигнана із неї. У кінці першої чверті дев’ятнадцятого сторіччя Сполучені Штати усе іще були країною, яка розвивається, а повстання у Південній Америці проти європейського колоніалізму досягли великого розмаху, особливо повстання проти Іспанії, яке призвело до її вигнання із Південної Америки. Сполучені Штати помітили об’єднання європейських країн з метою підтримки іспанської присутності у Південній Америці і порахували себе більш гідними розширити свій вплив там.
У 1823 році президент США Джеймс Монро представив Конгресу пропозицію, яка проголошує,що США розглядають будь-яке втручання європейців у справи американського континенту актом ворожості, що безпосередньо погрожують безпеці Штатів, і Конгрес схвалив так звану «Доктрину Монро». За допомогою цієї політики США розширили свої оборонні кордони на усі частини американського континенту, вирвали з корінням присутність на американському континенті двох крупних колоніальних країн — Іспанії і Португалії — і змогли зайняти їх місце, перетворивши усю Південну Америку в свою плантацію.
А після Другої світової війни Америка побачила себе спадкоємицею європейського колоніалізму і почала працювати над вигнанням європейців із їх колоній в Африці і Азії. В 1947 році, коли Росія захопила Східну Європу, а Великобританія ослабла, президент США Трумен проголосив свою політичну програму у відношенні Греції і Туреччини, назвавши її «доктриною Трумена». Ця політична кампанія базувалась на допомозі Греції і Туреччині перед лицем радянської загрози, і Америка зайняла позиції Великобританії в Греції і Туреччині.
Америка продовжувала свою конкурентну політику і стояла за революцією «вільних офіцерів» в Єгипті, здійсненої Мухаммадом Нагібом і Абдель Насером, яку єгипетський письменник Мухаммад Хайр Хайкал назвав «американською липневою революцією».
А коли Абдель Насер націоналізував Суецький канал, трапилась трибічна агресія проти Єгипту, яка закінчилась уходом Британії із Суеца. Президент США Ейзенхауер виступив з заявою в Конгресі 01.05.1957, в якій він презентував свою політичну програму, що отримала назву «Доктрина Ейзенхауера». Під приводом протистояння радянській загрозі Америка зайняла політичний вакуум, який утворився в регіоні, змінивши в цій ролі Британію, і почалась запекла боротьба між Америкою і Британією у виді серійних військових переворотів, таких як переворот Шукрі аль-Куватлі в Сирії, по слідам якого спалахнула низка переворотів, і останнім із них був переворот американського агента Хафеза Асада.
Або як переворот Абдул-Каріма Касіма в Іраку, який відкрив рахунок низки переворотів у країні, останнім із яких був переворот Саддама Хусейна, що стабілізував гегемонію Британії в Іраку. По дорученню Америки Абдель Насер вв’язався у війну в Ємені, щоб вигнати звідти британський вплив. В Ірані трапилась революція Моссадика, після якої відбулась американська революція Хомейні, яка вигнала британців, і вступ в Ірансько-іракську війну, щоб усе це увінчалось, врешті решт американською окупацією Іраку і вигнанням Британії із країни.
І те, що ми бачимо зараз в Ємені, Лівії, Бірмі та інших місцях, є симптомами кривавої англо-американської боротьби за вплив.
Америка використала багатий інструментарій для реалізації своїх колоніальних проектів і виправдання своїх кривавих війн, у тому числі:
— Аргумент радянської загрози.
— Кредити і економічна допомога.
— Військова допомога і інструктаж.
— Створення підґрунть для військового удару: від Перл-Харбора до веж-близнюків і зброї масового знищення, якої немає в Іраку.
— Виробництво тероризму.
— Розпалювання міжрелігійних конфліктів і громадянських війн.
— Змовницькі війни, які ведуться маріонетковими правителями, лояльними невірному колонізатору, які ставлять його інтереси вище інтересів свого народу.
Американсько-британські відносини — це відносини двох колонізаторських держав, які б’ються за свої колонії. Британія використовує в своїх інтересах невдоволення умовами життя з боку народів ісламських земель і ламкість режимів перед хвилями повстань «Арабської весни» і усвідомлює кризи, з якими стикнулись капіталістичні країни, особливо Америка, як криза демократії та її репутації, економічна криза і криза охорони здоров’я, що виявила потворний виворіт і неспроможність капіталістичної держави, і політичну кризу, що вдарила по структурі суспільства і викликала глибокі і небезпечні розшарування в ньому.
Розуміння цієї ситуації спонукало британців скористатись тим, що переживає Америка, і вони сподівались відновити завдяки цьому свою роль і міжнародний авторитет. По цій причині британський прем’єр-міністр Борис Джонсон представив 100-сторінковий документ під назвою «GlobalBritain», що виправдовує її вихід із Європейського Союзу, аргументуючи це тим, що він звільнить країну, щоб вона могла діяти на міжнародній арені як гнучка сила з метою спроби відновити колішню славу і добитися місця під Сонцем у швидкоплинному світі.
Той, хто спостерігає за американсько-британськими відносинами, помічає двоїсту позицію Британії: вона веде запеклу боротьбу з Америкою за збереження свого впливу у своїх колоніях і в той же час іде нога в ногу з Америкою в протидії Китаю і Росії, як і прагне до укладанню економічних договорів з США.
Чи вдасться Британії набути успіху у своїх прагненнях?
Сьогодні повернення якою-небудь країною своєї світової лідерської позиції може здійснитись тільки через висунення альтернативи, яка дала б реальне вирішення кризам і проблемам, викликаним жорсткою капіталістичною політикою. А це те, чим не володіють ані Британія, ані Америка після того, як проявилась брехня демократії, аномалії її капіталістичної системи і ті страждання, які вони породили у світі.
Альтернативою, яка гарантує вирішення криз і щастя людства, є ісламська ідеологія як світогляд і законодавство, втілені у Праведному Халіфаті за методом пророцтва. Це — обіцянка Аллаха, пречистий Він, і блага звістка Його Пророка ﷺ, і нехай заради цього стараються ті, хто працює.
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا اسْتَجِيبُوا لِلَّهِ وَلِلرَّسُولِ إِذَا دَعَاكُمْ لِمَا يُحْيِيكُمْ وَاعْلَمُوا أَنَّ اللَّهَ يَحُولُ بَيْنَ الْمَرْءِ وَقَلْبِهِ وَأَنَّهُ إِلَيْهِ تُحْشَرُونَ
«О ті, які увірували! Відповідайте Аллаху і Посланцю, коли він закликає вас до того, що дарує вам життя. Знайте, що Аллах — між людиною та її серцем (може завадити людині добитися того, що вона бажає), і що ви будете зібрані до Нього» (8:24).
Газета «Ар-Рая»
Шейх Саід Рідван