Після того, як під час правління Умара ібн аль-Хаттаба мусульмани завоювали землі Шаму, зокрема — перший центр Східної церкви в місті аль-Кудс, ненависть засіла в грудях християн інших регіонів.
Вони чекали слушної нагоди атакувати мусульманські землі, зокрема — аль-Кудс. І ось настала мить в середні віки, коли християни Європи скористались деякими умовами і атмосферою, які почали переважати в Європі і в мусульманських країнах, щоб почати війну проти мусульман.
Насправді, незважаючи на багато причин, які спонукали хрестоносців розпалити війни в землях Ісламу, головна причина — це те, про що свідчив Аллах:
وَدَّ كَثِيرٌ مِّنْ أَهْلِ الْكِتَابِ لَوْ يَرُدُّونَكُم مِّن بَعْدِ إِيمَانِكُمْ كُفَّاراً حَسَداً مِّنْ عِندِ أَنفُسِهِم مِّن بَعْدِ مَا تَبَيَّنَ لَهُمُ الْحَقُّ
«Після того, як прояснилась їм істина, багато із людей Писання із заздрості хотіли б відвернути вас від віри, коли ви вже прийняли її» (2:109),
وَلاَ يَزَالُونَ يُقَاتِلُونَكُمْ حَتَّىَ يَرُدُّوكُمْ عَن دِينِكُمْ إِنِ اسْتَطَاعُواْ
«Вони не перестануть битись з вами, поки не відвернуть вас від вашої релігії, якщо тільки зможуть» (2:217),
إِن يَثْقَفُوكُمْ يَكُونُوا لَكُمْ أَعْدَاء وَيَبْسُطُوا إِلَيْكُمْ أَيْدِيَهُمْ وَأَلْسِنَتَهُم بِالسُّوءِ وَوَدُّوا لَوْ تَكْفُرُونَ
«Якщо вони випадково зустрінуться з вами, то вони виявляться вашими ворогами, будуть шкодити вам своїми руками і язиками і захочуть, щоб ви стали невіруючими» (60:2).
Ненависть до Ісламу і його послідовникам — це перший мотив і рушійна сила подібних війн. Підтвердженням того, що серця християн були наповнені ненавистю до Ісламу і його послідовникам, є промова Папи Урбана II. Останній був найбільш відомим серед тих, хто дав поштовх до Першому хрестовому походу. Промова Убрана II звучала так: «Так очистіть свої серця від бруду ненависті, покладіть кінець конфлікту між вами, пройдіть свій шлях до святої гробниці і відберіть цю землю у огидного племені, і тоді ви зможете нею володіти!».
Що стосується інших причин і мотивів, згаданих істориками, то їх вплив набагато менше, аніж ненависть до мусульман. Дані причини і мотиви можна звести до двох типів: зовнішні і внутрішні, при цьому від кожного із них є відгалуження. Якщо стисло викласти внутрішні мотиви, то вони такі:
1. Конфлікти, які переважали в Європі і передували Першому хрестовому походу на Шам. Це були релігійні конфлікти між християнськими і політичними колами. Що стосується релігійних конфліктів, то це були війни між християнськими течіями, які призвели до тисяч жертв. Що стосується політичних конфліктів, то вони відбувались між європейськими королями, а також між феодалами і королями. У зв’язку з цими конфліктами в Європі постаттю благородного чоловіка став лицар. Європа була сформована на основі політичних і міжрелігійних конфліктів, тобто вона була розділена на феодальні володіння, які суперничали між собою. Хаос став звичайним явищем в Європі. В деяких землях королі втратили повний контроль, як, наприклад, у Франції.
Так, в 986 р. династія Каролінгів повністю втратила контроль над своєю країною, само ж правління перейшло до рук феодалів. Тепер король був лише символом без якого-небудь політичного впливу. Кожен феодал мав свою армію. Отож, виникла необхідність відволікти увагу протиборчих сторін і направити їх агресію в інше місце. Такий підхід дозволяв позбутись від непотрібних конфліктів в Європі і відправити страждуючих проливати кров за її межі.
2. Бажання деяких Пап і королів Європи об’єднати Східну і Західну церкви, а також покласти край їх конфлікту. Причина цього полягала в тому, що на протязі тривалого часу Європа була свідком боротьби і роздробленості цих двох Церков. Само розділення Церков на Православну і Католицьку відбулось в 1054 р., тобто з’явились Римсько-католицька і Східна православна церкви. Тому, розв’язавши війну проти Ісламу, Рим прагнув об’єднати дві Церкви подібно тому, як раніше прагнув об’єднати європейські королівства.
3. Релігійні причини, пов’язані з Хрестовими походами. До числу таких причин відноситься питання спокутування помилок і гріхів. Священики і монахи, як розбестили Церкву, об’явили прощення тим, хто звільнить християн і святі місця, зокрема — якщо забезпечить безпеку маршруту християнських паломників в аль-Кудс. Також до релігійних причин відносилась помста за вбивство християн в битвах з боку мусульман, зокрема — помста за битву при Манцікерті в 1071 р. Що стосується битви при Манцікерті, то вона надала урок, який відбив на довгі роки бажання у християн вторгатись в землі мусульман. Адже на битву при Манцікерті вирушили тисячі лицарів і солдатів Східної церкви. Поразка при Манцікерті вимусила християн Східної церкви звернутись за допомогою до Західної церкви, незважаючи на розкол і роздробленість між обома Церквами.
4. Економічні причини. Дані причини пов’язані з амбіціями лицарів і королів контролювати нові території в мусульманських країнах, щоб вони стали джерелом засобів для підтримки королівств Європи. В той період Європа переживала тяжкий економічний стан через боротьбу і розбрати, панування духовенства і Церкви, а також через смертельні хвороби, які охопили Європу. У зв’язку з цим папи і королі усіма правдами і неправдами заохочували лицарів готуватись до завоюванню нових територій, багатства яких будуть піддані грабежу.
На ту мить хрестоносці скористались станом роздробленості і конфліктів, які панували в землях Ісламу, особливо після смерті доблесного Алп-Арслана, другого султана вілаяту Сельджукідів, який надав урок християнам в битві при Манцікерті. В результаті європейські королівства об’єднались проти Ісламу для першого хрестового походу, при цьому паралельно відбувалась Реконкіста в землях Андалуса. Коли почались перші хрестові походи проти земель Ісламу, слово християн стало єдиним, їх ряди згуртувались, і це відбулось незважаючи на їх суперництво, релігійні і політичні суперечки.
Після поразки при Манцікерті християни Східної церкви відчули невимовний страх перед мусульманами, тому у часи свого правління візантійський імператор Олексій I Комнін посилає сигнал лих Західній церкві в Римі. Папа Урбан II відповідає на сигнал і скликає в 1095 р. великий собор в місті Клермон. В ході засідання Урбан II закликав звільнити святі місця від мусульман і закликав лицарів вирушити у дорогу великого прощення. Урбан II був тим, хто прагнув об’єднати Східну і Західну церкви під стягом Ватикану.
В результаті цього звернення хрестоносці єдиним військом направляються в Малу Азію, де між ними і сельджуками відбувається декілька битв, в яких хрестоносці спочатку терплять поразки, але потім, перебудувавши свої ряди і скориставшись розладом серед сельджуків, в битві при Дорілеї в 1097р. отримують перемогу. Далі хрестоносці висуваються із Константинополя і в 1098 р. захоплюють Антіохію і узбережжя Шаму; потім вони висуваються на аль-Кудс і в липні 1099 р. захоплюють і його. Осада аль-Кудса тривала десять років, керував нею французький полководець Готфрід Бульонський. В ході осади були використані метальні машини, що призвело до руйнування більшої частини міста (і навіть місць поклоніння християн). А коли хрестоносці увірвались у місто, то почалась різанина.
Нападники вбивали усіх поспіль — чоловіків, жінок, дітей і старих, перетворивши аль-Кудс у місце справжньої бійні. Різанина тривала декілька днів, у місті панували хаос і безумство. Як зазначають історики, вирізанню піддались усі жителі міста, тобто мусульмани, християни і євреї. Діяння хрестоносців показало брехливість їх ідеї про звільнення християн і святих місць із рук мусульман, адже на ту мить, живучи під владою мусульман, християни аль-Кудса та інших районів знаходились у повній безпеці. Окупація аль-Кудса, зокрема — благословенної мечеті аль-Акса, стало стимулом, який підштовхнув мусульман до єдності перед лицем навали хрестоносців. Мусульмани запалали бажанням вирвати першу киблу із лап хрестоносців. В результаті джихад продовжувався на протязі усього періоду окупації аль-Кудса і не вщухав ані на мить. Так тривало, поки не була отримана велика перемога династіями Зінгідів і Айюбідів в битві при Хаттіні в 1187 р. Ця перемога розчистила шлях до звільненню аль-Кудса і благословенної мечеті аль-Акса.
Тут ми повинні зупинитись на деяких важливих аспектах, які стосуються окупації мечеті аль-Акса т її околиць, як і на її звільненні руками великих лідерів, будь то часи вторгнення хрестоносців або у часи навали монголо-татар.
Але про це, з дозволу Аллаха, ми поговоримо у наступній частині.
Газета «Ар-Рая»
Хамд Табіб
Єрусалим
25 Джумада аль-уля 1443 р.х.
29.12.2021 р.