Запитання відносно Хізб ут-Тахрір

Для відповіді на ці питання, необхідно почати з усвідомлення скрутної реальності, у якій опинились мусульмани, щоб прийти до знання, яке вимагається по шаріату стосовно цієї реальності. Згідно з вищесказаним ми говоримо наступне:

Причиною деградації та приниженого стану умми є відсутність Ісламу при владі. Внаслідок цього закони Ісламу відійшли від життя та суспільства, з'явились відчутні змінення та швидкий занепад, який охопив ісламську умму, що правила світом та головувала над народами протягом чотирнадцяти сторіч, вдовольняючись при цьому світанком та першістю Ісламу у правлінні, житті та заклику. Після цього посипались поразки та бідування, дійшовши  до розділення країн, розкрадання багатств та спаплюження святинь. Усі її гідності були збезчещені. Ми стали плентатись позаду народів, немов хворобливий хвіст. Найяскравішим підтвердженням тому є факт, що одне із найбільш крупних наших міст та один із найбільш високих маяків окуповано та спаплюжено. І нема потреби вдаватися у подробиці. Реальність нашого щоденного життя ясна і не вимагає пояснення та опису.  Це безперечно та категорично вказує на те, що рішення та надія полягає у поверненні до Ісламу, втілюючи його у життя, несучи його усьому світу та жертвуючи своїми душами та його шляху.    Звідси почалися здивування і розбіжності. Як можна гідно повернутися до Ісламу? Рухи, організації та групи взялися шукати те, як і де слід починати. Чи починати з визволення Палестини або Андалусії? Може з ліквідації бідності шляхом збору закятного майна? Можливо з усунення неосвіченості шляхом будування шкіл або з виконання худудів (тілесних покарань) для збереження заборон Аллаха? Може з перевірки хадісів Посланця Аллаха ﷺ? А можливо з виконання прав і виконання Ісламу шляхом задовольняння правителям? Ось так пересувалися питання, з'явилися розбіжності і розійшлися спрямованості, розсіюючи зусилля у найпохмуріші умови, які вимагають об'єднання сил, щоб позбавитися від такого положення. Проблеми поглиблювалися. Картина ставала усе похмуріше і похмуріше, наче немає виходу з цього глухого кута. Люди засумнівалися у наявності шляху рішення усього цього. Почали говорити: «Невже у ісламської умми є правильне бачення, здатне визначити їх шлях повернення до втраченої слави і вивести її з крайнього лиха».

У дійсності, положення, до якого докотилася умма - приниження після слави, розбрат після єдності, бідність і пригноблення після достатку і перемоги, підштовхнуло багатьох мусульманських синів до глибокого роздуму над рішенням цих складних проблем. Зусилля, рухи і дії стали охоплювати усю країну. У цей час у середині ісламської умми, точніше з міста Кудус, суддя шаріатського суду, видатний вчений Такіюддін Набхані, який мав загострене відчуття, чудове почуття відповідальності і глибоко озаряючу думку, разом з групою щирих і розуміючих вчених прийшов до визначення ключової проблеми мусульман і визначення докорінного вирішення її. Після цього було досягнуто те, що шаріатське рішення уособлюється у встановлення держави Ісламський Халіфат. Для цього необхідна наявність організації або партії, що визначила закони, ідеї та методи, які необхідні для її діяльності. Цією організацією став Хізб ут-Тахрір.

Хізб ут-Тахрір взяв на себе несення задачі істинного і повномасштабного визволення. Спочатку визволення ісламської умми від мук панування ідей, поглядів і почуттів, внесених режимів, потім визволення світу за допомогою Ісламської держави, якою стане держава Праведний Халіфат.

Виконання визвольної задачі з боку Хізбу було нелегкою справою. Оскільки це було не порожніми словами, позбавленими усілякого сенсу. Навпаки, кожне рішення, прийняте хізбом, ухвалювалося після ретельного і серйозного дослідження, що визначає усі деталі, які потрібні безпосередньо для його діяльності, і відчутного виявлення причин і наслідків, часткових та загальних понять. При цьому він чітко обмежувався ісламськими ідеями і критеріями. Він ретельно і об'єктивно дослідив реальність, поставивши її на рівень предмету роздуму і розгляду, а не своїм джерелом.  Потім звернувся до практичного правила, згідно з яким відчуття переходило до мислення і визначення мети та дій, які ведуть до її реалізації, і усе це пов'язав з акидою. Виходячи з незаперечних і розумних постулатів, таких як те, що Іслам здатний об'єднати умму після розбрату і в змозі визначити ключову проблему, з рішенням якої вирішуються усі проблеми мусульман. Виходячи з усього цього, він зробив висновок, що рішення криється в Халіфаті у повному сенсі цього слова. Це було найважливішим досягненням хізбу. Це найвеличніша задача, яку він узяв на себе, проявляючи крайню старанність на шляху її здійснення, поки Халіфат і правління тим, що дав Аллах, не поєднаються з Хізб ут-Тахрір в гармонії пошани і слави. Хвала Аллаху, що хізб дійшов за допомогою Аллаха до суті рішень усіх проблем мусульман. Найбільш важливим стало друге досягнення, яке прийняв на себе Хізб, а саме виведення шаріатського практичного методу, який підтверджується сплетеними один з одним шаріатськими доказами. Також це помічається у потужній формі його аргументування і чудової серйозності у його застосуванні усіх причин, що ведуть до необхідних дій проекту, який він прийняв для себе. Починаючи з формування справжніх особистостей заклику і утворення потужного згуртування, здатного в ідейному і структурному плані змінити суспільство, здійснити докорінний і повномасштабний переворот і досягнути правильного розвитку; потім, охоплюючи побудування феноменального ісламського суспільства під заступництвом Праведного Халіфату за методом пророкування, і завершуючи потребами держави у побудуванні його структури, апаратів, а також у його звіті і підготуванні до управління ісламської умми шляхом несення її послання всьому світу.

Це просвітлення ясно простежується у прийнятих ним книгах, починаючи з “Системи Ісламу”, “Концепції Хізб ут-Тахрір” і “Партійного згуртування”.  В них чітко спостерігається, як хізб формує клітинки і стійки своїх основ за допомогою шляху до віри і будує склад розуму та психіки під кутом розвитку на духовній основі.

Однією з актуальних книг, прийнятих хізбом у цьому просвітленні, є “Економічна система”, яка включає в себе шаріатські закони, що уособлюють економічну політику в Ісламі, щоб згідно з нею вирішувати складні проблеми економічного світу, наскільки б вони не ускладнювалися. У зв'язку з цим він показав, що лише економічна система Ісламу здатна здійснити добробут і облаштоване життя. У передмові книги приводиться спростування усіх виконуваних сьогодні економічних систем на основі реальних і переконливих доказів, причому з викликом.

Хізб прийняв “Соціальну систему в Ісламі”, глибоко дослідивши закони впорядковування ісламської родини. Він об'єднав її гідність з тілом, її моральність з міцністю її будови на основі порядку, що регулює відносини між жінкою і чоловіком у сумісності з випрямленням, будовою і розвитком суспільства. І усе це згідно з ідеальною системою, перед якою не можуть встояти жодні людські системи, які привели до розвалу родини, поневолили жінку і опустили її на найнижчий рівень. Так, усе це викликало надію і жалість в серцях мусульман до чистого минулого і піднесеної пошани.

Хізб прийняв “Систему правління в Ісламі”. Глибоко дослідивши шаріатські закони відносно правління, він зміг вмістити в нього основні закони правління. Починаючи від законів присяги, обов'язкових і бажаних умов її укладення і закінчуючи законами звіту і надання ради халіфу. При цьому все ґрунтується на історичних фактах обширної епохи правління, починаючи з Посланця Аллаха ﷺ і закінчуючи останнім халіфом.  “Система правління в Ісламі”, прийнята хізбом, стала єдиним вичерпним аналогом, який кидає виклик усім системам правління у світі з точки зору сили в будові, потужності, адміністрації, правдивості і раді. У зв'язку з цим хізб прийняв книгу “Введення в конституцію”, яка включила в себе статті, готові для  виконання і основані на шаріатських доказах згідно з методом, прийнятим в іджтіхаді. За допомогою її законодавчого і правового складання він повернув умму в добробут часів розквіту фікху і теплоту зборів факіхів. Усе це остаточно розтрощило кожного, хто бореться з Ісламом і намагається завадити його поверненню. Хізб уособив громадську думку, основану на тому, що Іслам сприятливий для людини в усі часи і наскільки б не старалися   нечестивці спаплюжити його. Іслам завжди буде на висоті і ніщо не піднесеться вище його.

За допомогою прийнятого просвітлення хізб старався повернути довіру умми до своєї релігії, показати силу Ісламу в його доктрині (акиді) і життєвих системах, розкрити фальш внесеного Заходом уявлення про Іслам. Начебто він подібний до інших релігій, духовний, чутливий і морально-етичний, і не містить в собі системи, які по-справжньому вирішують життєві проблеми. Насправді все зовсім по-іншому. Він показав, що Іслам є релігією, доктрина якої є духовно-політичною, з якої витікають рішення усім життєвим проблемам не лише мусульман, але й усього світу.

Хізб утворився через декілька десятків років після розпаду Халіфату, у суворих і важких умовах, в яких ісламська умма поховала свою надію на повернення Халіфату до життя. У таких умовах, коли відчай штовхнув ісламську умму до пошуку розвитку і визволення від своїх ворогів, правлячих режимів, у національних і патріотичних зв'язках, не розуміючи, що цим самим вона опускається на найнижчу ступінь деградації. По Своїй милості Всевишній Аллах відправив цій уммі одного з левів Ісламу. Це видатний вчений-відновлювач, засновник Хізб ут-Тахрір — Такіюддин Набхані, нехай змилується над ним Аллах. Він висунув проект повернення умми до свого первозданного джерела. Він надихнув порятунок Ісламу всередині неї, а також запалив світло акиди в серцях мужів і повернув довіру до обіцянки Аллаха. Він повернув довіру до системи Ісламу і до того, що вона неодмінно повернеться до життя, будучи в безпеці і у виконанні, підносячись над усіма іншими релігіями. Усіма своїми силами він працював над утворенням хізбу, щоб тим самим повернути шлях згуртування сподвижників, уподібнюючись Посланцеві Аллаха ﷺ у процесі просвітлення. Так він випустив кращі ісламські особистості, здатні неухильно нести тягар заклику, стійко вести управління і непохитно триматися за переконання (акиду). Варто тільки відкрити книгу “Ісламська особистість”, як перед тобою розкривається ідейна сила, здатна виробити те сім'я, якого так сильно потребує умма у наш час, щоб знову стати тією уммою, яка виховує діячів держави, правління, ідей та політики, а також особистостей, здатних повернути рух історії.

Це просвітлення, яке прийняв хізб, стало духовною їжею для носіїв заклику і всієї умми, підносячи їх на більш високий рівень. Одночасно з цим воно не дає відволіктися носіям заклику від роботи над злиттям з уммою у своєму баченні, ідеї і рішенні, щоб об'єднати її цілеспрямованість, для того щоб вона серйозно пішла шляхом своєї слави і розвитку. У зв'язку з цим ми згадаємо те, як Аллах допоміг хізбу взяти на себе задачу по кристалізації багатьох ідей і критеріїв, особливо основних і поділяючих з них. Найважливішим у цій справі стало точне визначення розуму. Цим самим хізб здійснив велике досягнення, про яке мріяли багато мусульманських і немусульманських вчених. Дякуючи цій ясності у визначенні сутності і меж розуму, він поставив межі дослідницьким працям. Він порахував, що розгляд за межами цих кордонів є перетином і відхиленням від здорового мислення. Він не розглядає те, що непідвладне відчуттю. Саме це дало ясність у тому збентеженні, від якого страждали багато вчених і звичайних мусульман.

Однією з найяскравіших ідей, висунутих хізбом, стало визначення суспільства. Це визначення показало сутність суспільства і дало відчути його основні компоненти, за допомогою яких здійснюється зміна, розвиток і реформа суспільств. У дійсності, це досягнення уперше спрямувало мусульман до початку правильного розвитку на основі Ісламу. У той час мусульмани відчували порочний вплив погляду капіталістичної ідеології на реальність суспільства, яке уособлювалося в тому, що воно складається з індивідуумів, і що з вихованням індивіда виховується і суспільство. Десятки років багато мусульман перебували у цій пітьмі, навмання ведучи процес зміни під впливом цих уявлень.

Також Всевишній Аллах допоміг хізбу правильно і точно відрізнити культуру від цивілізації і науку від просвітлення. Це дало ясність мусульманам у тому, що можна приймати від людей та народів - інакодумців, а що не можна. Таким чином, він врятував умму від сліпого слідування у цій сфері. Також Всевишній Аллах допоміг хізбу ясно сформулювати значення духа, духовності і духовного аспекту, щоб прибрати мусульман від брехливих і оманливих духовних почуттів і утвердити в них правильне значення духовності, яке буде стимулювати почуття до істинного поклоніння, правильно спрямованого в тому, щоб отримати вдоволення Всевишнього Аллаха. Існує багато інших ідей, сформульованих хізбом, що не поступаються за своїм значенням тим критеріям, які пояснили мусульманам багато актуальних і доленосних явищ. Однак важко викласти їх у цій статті. Вони усі пов'язані з наявністю занепаду мусульман.

За допомогою Аллаха хізб знов відчинив двері іджтіхаду на тій підставі, що це символ слави і знак вірного шляху та розвитку, що веде умму до вершини пошани. Відкриття дверей іджтіхаду вирішує мусульманам і всьому світу новоявлені найважчі проблеми людства. Хізб наполегливо і старанно пролив світло на величезну силу для мусульман в їх житті, суспільстві і державі. Основи цієї сили криються у поєднанні Ісламу з арабською мовою в силу їх здатності легко впливати, розширятися і розповсюджуватися. Саме так умма зможе знов посісти своє провідне місце володаря божественного послання, дякуючи якому і заради якого вона живе. Хізб не обмежився відкриттям дверей іджтіхаду, навпаки він усіма силами перейнявся ним. Він узявся робити іджтіхад згідно з правилами шаріатських основ, набуваючи тим самим прозорість бачення і чистоту думки. Потім, на основі цього, він прийняв певне просвітлення, необхідне для нього в діяльності по здійсненню взявшої на себе задачі і місії. У дійсності, своїм відкриттям дверей іджтіхаду і проникненням у нього, а також своїм відрегульованим прийняттям,  хізб зробив найбільше досягнення. За допомогою цього умма зможе повернутися до свого вчорашнього минулого, щоб знов осяяти світ Ісламом.

Хізб пішов у важкому напрямі, коли визначив, що ісламським методом зміни є метод Посланця Аллаха ﷺ, слідування якому є обов'язковим. Його дотримання шаріатських доказів шляхом шаріатського аргументування ясно простежується в усіх питаннях. Також чітко окреслювалася ідейність його дотримання, стійкість і тривалість на цьому шляху, якому слідував Посланець Аллаха ﷺ. Усе це, дякуючи допомозі і милості Аллаха, перетворило його у високу гору, повторюючого слова Посланця ﷺ: “Клянусь Аллахом, дядьку! Якщо вони покладуть до моєї правої руки сонце, а до лівої руки — луну, на те, щоб я відрікся від цієї справи. Я не відречуся від неї, поки Аллах не дасть перемогу або смерть на цьому шляху”. Ця ясність, стійкість і правдивість викликали широкий відгук, стривоживши навіть наддержави під головуванням Америки і їх дослідницькі центри. Заяви і висловлювання високопосадовців слугують свідченням тому, а те, про що змовчали, більш кепсько.

Тут нам хотілося б згадати про одного з найненависніших вищих військових чиновників безбожжя, про одного політика і військового генерала Галуба Паша у 50-х роках. В одній зі своїх нарад, коментуючи Хізб ут-Тахрір, він сказав: “Цей хізб з'явився, щоб повернути по-новому хрестові походи”. У повному сенсі своїх слів, він застеріг і зобов'язав цим правителів знищити цю партію. Тому ми бачимо, як жорстокість цих режимів охопила шию хізбу, особливо задушлива і деспотична інформаційна блокада, яку він переносить.

Хізб ут-Тахрір — єдина партія, що взяла на себе відповідальність за вирішення проблем мусульман шляхом урегулювання основної проблеми. Він визначив цю ключову проблему шаріатським, об'єктивним і осмисленим чином, загалом керуючись у цьому методом Ісламу.

Він узяв на себе відповідальність за змінення ідеї і чутливого сприйняття суспільства у бік істинного розвитку, якому заважає відсталість, щоб тим самим отримати щастя, яке здійснюється лише за досягнення вдоволення Всевишнього Аллаха. В усьому цьому хізб поводив себе, як предводитель, що йде попереду; не обдурював своїх послідовників і прибічників, що сприяло злиттю умми разом з ним в одне ціле. Він зміг об'єднати її мету, думки, точки зору і закони. Ми бачимо як акида, Халіфат і джихад стали життям умми і джерелом її натхнення. Вона з нетерпінням прагне до встановлення Халіфату, щоб знов відправитися на свій джихад і на розповсюдження своєї акиди. Сьогодні ці почуття ми бачимо неозброєним оком, після того як ледве не зневірилися у відповіді на протязі минулих довгих років.

Сьогодні хізб, дякуючи милості і допомозі Аллаха, у переддень Халіфату. За ним стоїть умма в очікуванні відкриття дверей у будь яку мить. Ми бачимо, що Халіфат дуже наблизився, з волі Аллаха. І з дозволу Аллаха, ми на власні очі побачимо його сходження, радіючи обіцянці Всевишнього Аллаха. В дійсності, це передвістя й ознаки перемоги. Якщо поглянути назад, то ми помітимо велику різницю між сьогоднішніми і вчорашніми днями. Як він учора стукав у двері суспільства наодинці, щоб йому відчинили. І продовжував стукати своїм ідейним і наполегливим стуком, поки не відкрили йому одному.

Сьогодні ж він стукає у двері Халіфату, а умма вже за ним. Ми бачимо як сини цієї умми вимагають від володарів влади прийняття рішень, сили і захисту, допомогти їй через надання допомоги Хізб ут-Тахрір. Нехай управляє цією уммою згідно з божественним одкровенням Аллаха і відновить Праведний Халіфат. Халіфат джихаду, основаного на акиді — джерелі і меті життя умми. Тоді вона знов повернеться до свого рідного “Дар уль-Іслам” і понесе своє послання, заступаючись та караючи у затінку своїх знамен. Саме ці дні будуть одні з найчудовіших днів ісламської умми.

Далі хізб не обмежився своїми досягненнями відносно того, що до часу встановлення Халіфату. Навпаки, він має ідеологічні та осмисленні бачення того, що після встановлення Халіфату, які уособлюють відповідальність і усвідомлення. Можливо найяскравішими баченнями хізбу того, що після встановлення праведного Халіфату є:

1) Він стане опікати суспільство від деградації і відсталості, продовжуючи нести свою ношу ідеологічної партії, будучи супроводжувачем держави, підтверджуючи і допомагаючи їй у правій справі, звітуючи, радячи і поправляючи її у випадках розслаблення згідно з диктуваннями шаріатських законів. У зв'язку з цим хізб прийняв для себе певне просвітлення.

2) Стане надійним зберігачем Ісламу і вірним слугою його умми. Буде усувати все, що не з Ісламу і зосереджувати увагу тільки на тому, на що є доказ. Буде застосовувати шаріатські тексти у відношенні усіх новоявлених проблем. Буде опікуватися своїми носіями заклику і служити своїй уммі за допомогою свого злиття з її інтересами у межах шаріатських законів, не переступаючи того, що є прерогативою держави. У цій сфері хізб буде вірним своїй уммі, як і був до встановлення Халіфату. Буде продовжувати бути передбачливим, мудрим, виходячи з життєвого досвіту й відважним.

3) Буде усіма силами прагнути зберегти те, що він досяг, за допомогою контролю, диктованого партійною відповідальністю у затінку держави. Усе це для того, щоб умма знов стала як і раніше уммою акиди, Халіфату і джихаду, живучи у славі своїх досягнень і несучи своє послання в ім'я Всевишнього Аллаха, щоб умма була вдоволеною Аллахом і Він був вдоволений нею.Резюме.

Хізб ут-Тахрір взяв на себе відповідальність масштабного проекту Халіфату по достоїнству. На цьому шляху він жертвував і жертвує своїми найкращими братами. Він зміг побудувати громадську думку на цьому. Халіфат, акида і джихад стали очікуваною надією умми. Вона вважає це єдиною рятівною надією. З найбільш крайнього сходу з Джакарти і з найбільш крайнього заходу з Рібата вона закликає взяти за руки володарів сили і захисту й вимагати від них допомогу її хізбу і тому, що об'єднає її. Цим самим повернути по-новому Халіфат, ісламський образ життя на територіях мусульман, а також понести Іслам у світлі послання блага всьому світові. Хізб зробив цю величезну працю. По милості Аллаха, плоди цієї праці вже достигли. астав час збирати, з дозволу Аллаха. Інша Аллах! Залишився час лише оголосити Халіфат.

وَيَوْمَئِذٍ يَفْرَحُ الْمُؤْمِنُونَ  بِنَصْرِ اللَّهِ

«Того дня віруючі зрадіють допомозі Аллаха» (30; 4-5).

Фрагменти з журналу «аль-Вай» за № 235-236 

02 Рабі ус-Сані 1435 рік

02/02/2014