Виникнення груп у ранньому періоді Ісламу стало першим передвісником появи групи «Ахл-юс-Сунна»
Сабаіти:
Повертаючись у часи сподвижників, нехай буде задоволений ними Аллах, ми знаходимо, що сподвижники усіма силами намагались зберегти єдність общини мусульман. Завдяки цьому мусульмани були згуртованими та єдиним цілим організмом, не розділяючись на ворогуючі групи , школи та вчення.
Після смерті Посланця Аллаха ﷺ та принесення присяги Абу Бакру (р.а.) мусульмани зайнялись підкоренням нових земель та придушенням віровідступників. Справедливість першого праведного халіфа була великим та славним прикладом, яка не давала приводу для дискредитації його дієздатності , гідності та права бути халіфом. Таким же був Умар аль-Фарукъ (р.а.). Час правління цих двох праведних халіфів можна назвати епохою зміцнення потужності держави та виходом її на міжнародний рівень. У цей період мусульмани нанесли поразку персам та візантійцям, покінчили з їх імперською владою на Сході та возвели державу на міцній основі. І коли на пост халіфа був обраний Усман ібн Аффан (р.а.),Ісламська Держава була процвітаючою та мала великі території. Після довгих завоювань у мусульман почалась епоха стабільності. Серед наближених до халіфа Усману (р.а.), годів адміністративних одиниць (аміл) та секретарів були представники роду Омейядів, Мірван ібн аль-Хакам та Муавія ібн Абу Суфьян. Саме тоді серед мусульман почали з’являтись таємні рухи з певними політичними планами та цілями. Своїх послідовників ці рухи збирали навколо певних звинувачень на адресу халіфа. Як і з’явились персони, які ззовні заявляли про свою прихильність Ісламу, а всередині приховували свою прихильність до інших релігій. Однією із таких персон виявились іудей Абдуллах ібн Саба та християнин Сусан. Якщо говорити про першого, то свою підривну діяльність він почав у Хіджазі та Басрі і намагався відхилити мусульман від Ісламу, але усі це спроби увінчалися поразкою . Потім він перемістився до Єгипту, де знайшов сприятливе для своїх підступних планів підґрунтя, і почав запроваджувати ідею «ар-Раджа» — повернення Мухаммада ﷺ. Він говорив: «Як ви можете вірити у те, що Іса повернеться, а Мухаммад — ні?! Адже Аллах сказав:
إِنَّ ٱلَّذِي فَرَضَ عَلَيۡكَ ٱلۡقُرۡءَانَ لَرَآدُّكَ إِلَىٰ مَعَادٖۚ
«Той, хто ниспослав тобі Коран та зробив його приписи обов’язковими, неодмінно поверне тебе до місця повернення » (28:85).
Потім він вирішив розколоти ряди Ісламської Умми шляхом нанесення удару по центру потужності мусульман — по самому халіфу. Так він вигадав ідею «аль-Васийя» — заповіт Пророка Мухаммада ﷺ — і заявив: «І у кожного пророка був васийя (духовний наступник), і Мухаммад заповідав , що Алі є його духовним наступником. І нема більш несправедливої людини на землі, аніж та, яка приховала заповіт Пророка Мухаммада ﷺ і не виконала його». Так він почав пропагувати серед людей, що Усман відняв прао Аолі та вчинив з останнім несправедливо. Він поширив своїх агітаторів та листувався з тими, які сіяли порочність у різноманітних містах. Він писав їм: «Повстаньте проти Усмана та почніть зі звинувачень на адресу ваших амірів, маскуйтесь тим, нібито закликаєте до схваленого та стримуєте від засуджуваного, щоб привабити серця людей, а тим, хто довірились вам, поясніть вашу ідею та закличте до своєї справи». Так тривала їх підривна діяльність, доки Аллах не покінчив з нею.
Харіджити:
Третій праведний халіф Усман, нехай буде задоволений ним Аллах, був вбитий, і Алі, нехай возвеличить його Аллах, отримав присягу на пост халіфа. Потім відбулись події битви при Сіффіні та випадок з третейським судом з використанням Корану, в яких проти халіфа Алі виступила група харіджитів. Більшість харіджитів було із племені Тамім. Вони не погодились з пропозицією третейського суду на підґрунті Корану, порахувавши дану дію грубішою помилкою. На їх думку, суддівство над тим, «яка із сторін права?»,є сумнівом у відношенні обох сторін конфлікту. А вони, тобто харіджити, впевнені у тому, що правда — на їх боці. Серед них поширилось гасло «Суд належить лише Аллаху», який став їх стягом у власних політичних домаганнях. Вони почали вимагати від Алі, нехай возвеличить його Аллах, визнати, що він зробив помилку та проявив невір’я своєю згодою провести третейський суд, а також зректись своєї домовленості з Муавією. Проте Алі відмовився порушити уколену ним угоду, оскільки це могло б привести до повної недовіри на його адресу та віддаленню від нього вірних благородних друзів. Як і не погодився Алі з тим, що він проявив невір’я. Адже він одним із перших увірував в Іслам і з тієї миті не долучав Аллаху співтоваришів, тобто не повертався до язичництва. Харіджити перебивали Алі, коли він з трибуни мечеті говорив: «Правління належить лише Аллаху», — і звинуватили його у многобожжі. Розчарувавшись у відступі Алі від його позиції, харіджити зібрались у домі одного із своїх соратників , де виступив один із представників харіджитів з наступною промовою: «Клянусь Аллахом, не належить народу, який вірить у Господа світів та міцно тримається за рішення Корану, зупинятися перед труднощами цього тлінного світу та залишати наказ до схваленого , заборону засудженого та проголошення правди. Кого Аллах випробує труднощами у цьому світі, його нагородою у Судний день буде вдоволення Всевишнього Аллаха та вічне життя у садах Рая. Виходьте з нами та нашими братами із цього несправедливого селища у гірську область до півночі від Хузістану або у невеликі населені пункти у підніжжя гір на знак незгоди з нововведеннями, що відбулись, які вводять людей в оману».
Потім вони переселились у селище поблизу Куфи, яке отримало назву «Харура» (вільні) та «Мухаккама» (утвердили) на честь тих, хто говорив: «Правління належить лише Аллаху». Своїм ватажком вони обрали Абдуллаха ібн Вахаба ар-Расібій. Мусульмани того часу називали їх «харіджитами» (ті, які вийшли) з причини їх виходу проти Алі та його сподвижників. Алі боровся з ними до останнього. Відбулось кілька запеклих боїв, однією із відомих стала битва при Нахравані, де Алі наніс їм поразку та розбив багатьох із них. Проте, йому так і не вдалось покласти край цьому явищу та їх ідеям. Харіджити продовжували залишатись болючою занозою на тілі Омейядського Халіфату. Бували випадки, коли харіджити майже не захопили владу в Омейядській державі. Воєначальник халіфа Мухалляб ібн Абу Суфра боровся з ними, переносячи усі труднощі битв з ними довгі роки. І лише в епоху правління Аббасідів харіджити істотно ослабли та пішли з політичної арени Халіфату.
Спеціально для центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Покірний раб Аллаха — Абу Малік