Думка про прочитане

Багато із тих, хто читають, не думають, а багато із тих, хто читають і думають, не можуть правильно побудувати своє мислення. Отож. необхідно навчити людину мислити іще у мить навчання грамотності, тому що читання і письмо не питають розум нічим, а думка викликається реальністю і попередньою інформацією — наявними у людини знаннями. Читання — це не реальність, про яку можна подумати і утворити думку, а вираження думок. Від простого читання в голові не народяться думки, читання не пробудить до життя думку. Якщо читач здатен зрозуміти прочитаний ним вираз, він набуде думки з причини своєї здатності розуміти, а не з причини читання. Отож,необхідно вивчити думку про тексти і те, як розуміти ці тексти.

Людей оточують чотири найбільш важливих види текстів. Розглянемо їх:

1 — літературні;

2 — інтелектуальні;

3 — законодавчі;

4 — політичні.

Існують і інші види текстів, такі як наукові і філософські, але їх розуміння не знаходиться у межах досяжності кожного і тому вони не є предметом нашого дослідження.

Літературні тексти

Я коротко зачеплю їх у зв’язку з підвищеною важливістю решти видів текстів. Літературні тексти призначаються для задоволення та емоційного спонукання, хоча вони містять знання, корисні розуму, тим не менш, вони фокусуються більше на формах вираження і на зв’язках слів, аніж на змісті. Хоча письменники і приділяють увагу змісту, вони роблять це з метою складання його у красивий вираз і красивий зв’язок. Турбота письменника фокусується на думках, які він може сформувати і здійснити в образі, який захоплює читача чи слухача. Тому головна мета — вираз, тоді як думки — засіб.

Такою є реальність літературних текстів. Для того, щоб з’явилось розуміння значення тексту, попередні знання читача повинні зв’язуватись з відчуттями, які викликаються літературними образами, що вимагає читання літературного тексту захопленим, враженим чином. Питання — у смаку, його набутті. Коли цей смак набутий, літературні тексти можна розуміти; їх розуміння — це результат отриманого задоволення. Таким чином, знання виходять із наявності смаку, літературний смак формує знання. Розуміти літературні тексти — означає бути у стані спонукання, бути зачепленим ними. Це не може трапитись, поки у читача немає смаку до цих текстів.

Інтелектуальні тексти

Основа конструкції таких текстів — раціональне знання, а увага сфокусована у першу чергу на змістах, а потім вже на виразах. Це звично для розуму. Мета інтелектуальних текстів — забезпечити розум думками, адже вони (тексти) обмежені фактами і знаннями, незалежно від того, збуджують вони емоції чи ні.

Думка про інтелектуальні тексти, тобто їх розуміння, може бути породжена без наявності попереднього знання про предмет тексту. Якщо немає попереднього знання, що пояснює реальність, текст не вийде зрозуміти ані при яких умовах. Тим не менш, наявність попереднього знання — не єдина умова думки про інтелектуальний текст; треба також правильне розумове уявлення (розумовий образ, візуалізація) реальності, на які вказують попередні знання. Лінгвістичні пізнання недостатні для розуміння інтелектуального тексту.

Розуміння слів і словосполучень не допоможе вникнути у вказані змісти і буде усього лише читанням і розумінням у лінгвістичній манері, а не на рівні думки. Інтелектуальні тексти подібні знанню: неможна пересунути цеглинку, не змінивши форму. Тому в інтелектуальному тексті неможна пересунути ані букву, ані слово із одного місця в інше; текст повинен бути збережений таким, як є, тому що реальність, якої він добивається, тобто значення думки,яку хтось прагне передати — це особлива реальність і особлива картина. Якщо щось змінити у цій реальності та у цій картині, розуміння може повністю чи частково змінитись.

Інтелектуальні тексти можна зрозуміти, якщо є попередні знання про ці тексти, причому вони повинні бути на відповідному рівні, якщо реальність їх думок — зрозуміла, а зміст — проілюстрований. Ці тексти можуть бути доступні усім людям, усі люди здатні їх зрозуміти, але глибина таких текстів знаходиться за межами розуміння усіх людей. Так, наприклад, якщо попереднє знання про суспільство пояснює його як складене із індивідуумів і відносин, цього буде недосить для розуміння того, що таке суспільство у тому виді, який привів би до змінення чи захисту цього суспільства, тому що дане попереднє знання — не того рівня, яке вимагається для передачі значення суспільства.

Мета розуміння інтелектуального тексту — не просто пошук задоволення і не просто ознайомлення з його змістом. Розуміння інтелектуального тексту треба для прийняття його, тобто, щоб діяти по ньому. Це так, тому що розуміння думки треба, щоб діяти по ній, а не просто для знання. Прийняття думки може відбутись, якщо її реальність зрозуміла і її зміст проілюстрований.

Тому, на додаток до попереднього знання, для розуміння інтелектуальних текстів необхідні три умови:

1) попереднє знання повинно бути на рівні думки, яку людина прагне зрозуміти;

2) реальність попереднього знання повинна бути зрозуміла так, як вона є, у манері, яка визначає і відрізняє її від інших;

3) реальність повинна бути проілюстрована у вірній манері, яка відображає її істинний образ.

Так, коли Іслам прийшов до арабів, вони зрозуміли і прийняли його не тому, що їх мова давала їм можливість зрозуміти його, а тому що вони зрозуміли реальність Ісламських думок і розумово уявили їх зміст і те, на що вони вказують. Тому Іслам вплинув на них, перевернув усе з ніг на голову, цінність речей змінилась у їх очах. Проте, коли араби почали втрачати своє розуміння реальності і розумове уявлення змісту тих ідей, вони втратили і їх розуміння, тобто ісламські думки більше не впливали на них,незважаючи на те, що серед них існувала маса мухаддісів і чудових вчених. Це було обумовлено не недбалістю у розумінні думок, а швидше, відсутністю розуміння їх реальності і відсутністю розумового уявлення їх змісту.

Розуміння інтелектуальних текстів треба не лише для того, щоб прийняти їх, але й щоб відкинути їх, а у деяких випадках — і боротися з ними. Тут розуміння реальності думок у манері, яка точно визначає і відрізняє їх, і розумове уявлення їх змісту у вірній манері — ось що робить думки неприйнятними до помилок і відхилень і що дозволяє зайняти правильну позицію по відношенню до цих думок.

Те, що сьогодні відбувається по відношенню до ідей капіталізму і демократії — явний приклад помилкової думки. Те ж саме трапилось раніше, коли мусульмани використовували грецьку філософію і логіку, не розуміючи думок, які несуть за собою філософія і плутанина логіки. Частина мусульман увійшла у смак філософських міркувань, а інша зайнялась спростуванням християнських догм, що врешті решт привело до того, що вони опинились під сильним впливом і від них почали виходити суперечливі Ісламу погляди — до цієї групи відносяться такі, як Ібн Сіна і Аль-Фарабі, Ібн Рушд чи Аль-Кінді; а друга частина обрала грецьку філософію основою для мислення над думками Ісламу (серед таких — мутазіліти); третя частина виступила проти них, і, у спробах виправити чи спростувати подібні ідеї, замість того, щоб концентруватись на несенні заклику, поклало початок розумовій неясності і появі багатьох характерних згуртувань.

Усе це трапилось тому, що в Ісламських землях була введена грецька філософія, і багато мусульмани вдались до її вивчення без розуміння і без правильного розумового уявлення її змістів. Якщо б не сильна позиція самого Ісламу і не щирість і стійкість групи Ахлю Сунна валь-Джамаа, яка сміливо зустріла ці думки, показала реальність, на яку вони у дійсності вказували, та ілюструвала їх зміст у вірній манері, Іслам зав’яв би і зник.

Так, з іншого боку Іслам не забороняє вивчення літератури і не забороняє прийняття думок; проте він робить ісламську доктрину основою для думок і критерієм для їх прийняття чи відкинення. Іслам не дозволяє прийняття думок, що суперечать цьому базису, хоча він дозволяє читати тексти, які містять їх. Іслам не дозволяє прийняття думки, поки цей інтелектуальний базис не дозволить її прийняти. Тому щоб зрозуміти, що думка суперечить чи узгоджується з інтелектуальним базисом, треба початку зрозуміти реальність думки у манері, яка визначає і відрізняє її, і проілюструвати її зміст у правильній манері, перш ніж зайняти позицію у відношенні неї. Інакше неможна порівняти думку з інтелектуальним базисом і, таким чином, неможна зайняти правильну позицію у відношенні думки.

Законодавчі тексти

Для того, щоб засвоїти те, що ці тексти містять, і вилучити із цього думку, окрім попередніх знань необхідно розуміння змісту виразів і зв’язок слів і розуміння значення, на які ці вирази і зв’язки слів вказують. Знання змістів виразів і зв’язок слів вимагає знання мови і певних термінів. Потім приходить розуміння думок і законів.

Мислення про Шаріатське законодавство вимагає не лише знання арабської мови та ісламських думок, воно також вимагає знання і розуміння реальності, знання законів Шаріату, а потім застосування цих законів Шаріату до реальності. Якщо закон застосовуваний, тоді він стає законом цієї реальності, якщо ні, то не кваліфікується як закон, застосовуваний до цієї реальності. Отож, треба шукати інше правило, застосовуване до цієї реальності. На це здатні не усі люди, тому що це вимагає знання по багатьом питанням, пов’язаним з формами вираження і зв’язками слів, що стосуються Шаріатських законодавчих думок, тобто з конкретною інформацією по Шаріатському законодавству. Також треба розуміти реальність, тобто реальність Шаріатського закону, який використовується чи виводиться.

Тому думка про законодавчі тексти вимагає більшої уваги формам вираження і зв’язкам слів, аніж у випадку з думкою про літературні тексти; більшої уваги до значень вираження, аніж в інтелектуальних текстах, і більшої уваги до подій та обставин, аніж у політичних текстах. Швидше, увага повинна приділятись одночасно виразам і зв’язкам слів, значенням і думкам, подіям і реальності, для яких прагнеш вилучити закон. Думка про законодавчий текст — найбільш складна, аніж про який-небудь інший.

Думка про законодавчі тексти відрізняється згідно з метою, заради якої відбувається мислення над текстом. Це так, тому що думка про законодавчі тексти може бути думкою як про прийняття законів Шаріату, так і про виведення законів Шаріату, і між ними є різниця. Хоча думка про просте визнання законів Шаріату вимагає знання виразів і зв’язок слів, вона, проте, не вимагає знання граматики і морфології і не вимагає знання арабської мови на рівні тлумачних словників і знання краси риторики. Досить вміти читати по-арабськи, можна навіть не вміти писати. Читання тексту на арабській і розуміння того, що читаєш, досить для того, щоб ознайомитись із текстів з законами Шаріату. Хоча це вимагає знання думок Шаріату, тобто попередньої інформації про Шаріат, проте досить мати базове знання, необхідне для розуміння.

Тому не треба мати ані знання основ Шаріатського права (усуль аль-фікх),ані знання аятів і хадісів, адже досить розуміти, що такий-то закон годиться для такої-то реальності. Що стосується думки, що прагне до виведення Шаріатського закону, це вимагає більшого, аніж просто читання. Це вимагає знання трьох питань, взятих разом, а саме — знання виразів і зв’язок слів і їх змістів, знання Шаріатських думок і знання реальності для думки про закон на тому рівні, що забезпечить виведення закону. Отож, треба володіти знаннями про тафсір, хадіс, основи арабської мови, знати синтаксис, морфологію, красу риторики.

Немає необхідності володіти усім цим на рівні муджтахіда, досить бути грамотним у цих питаннях, можна спитати у будь-якого знавця по цим наукам. Виведення чи іджтіхад підвладний усім людям, особливо сьогодні, коли є книги по арабській мові та ісламському праву. В умовах мінливих подій і виникаючих реальностей, на які немає законів, від нас однозначно вимагається вийти із рівня такліда (наслідування) Шаріатських законів на рівень виведення законів.

А заборона, якою Іслам приписує нас не приймати інші постанови, окрім Шаріатських, робить колективний обов’язок (фардкіфая) таким же важливим, як особистий обов’язок (фардайн). Тому для Умми необхідно мати величезну кількість мусульман, здатних здійснювати іджтіхад.

Мислення над законодавством обумовлює те, що знання, пов’язані з реальністю, повинні бути певними і достатніми для виведення відповідного закону і його виведення. Вороги Ісламу успішно вселили в нас неприязнь до фікху(всебічному пізнанню в ісламському законовиведенні), тому сьогодні саме час викрити цей обман і побачити, що наше щастя і наше життя можуть бути досягнуті лише через закони Шаріату, які можна посягти лише через фікх, а також той факт, що усе, окрім Ісламу — це тагут, ясно заборонений нам у Корані.

Законодавче мислення означає лише ісламське законодавче мислення через заборону вивчати інше, бо законодавчі тексти вивчаються для їх прийняття, а не для задоволення. Це найбільш важкий і найбільш важливий тип мислення для Ісламської Умми.

Політичні тексти

Політична думка повністю відрізняється від законодавчої думки, хоча вони одного типу. Це так, тому що законодавча думка призначена для рішення реальності, проблем людей, а політична думка — для турботи про справи людей. Вона також суперечить літературній думці. Якщо мова йде про мислення над науковими текстами і політичними дослідженнями, то політична думка та інтелектуальна думка будуть майже одного і того ж типу, адже вони тут у більшій мірі тотожні і схожі. Проте політична думка тут вимагає, щоб попереднє знання було у межах тієї ж теми, а не просто пов’язано з нею.

Але якщо політична думка пов’язана з думкою про новини, події і зв’язках подій між собою, то це суперечить усім іншим типам думки, і жодне із правил мислення тут не можна застосувати. Це робить політичну думку найвищим і найбільш важким типом думки. Це найвищий тип думки, тому що це — думка про об’єкти і події, і вона включає в себе мислення на рівні усіх типів мислення, і це найскладніший тип думки, тому що він не має базису, на якому він може бут побудований і яким може бути виміряний. Він плутає мислителя і схиляє його до частих помилок, робить його жертвою уяви, якщо у нього немає політичного досвіду, якщо він не зберігає пильність і не стежить за щоденними подіями — йому буде важко завоювати політичну думку.

Істинна політична думка — це думка про тексти новин і подій, так новини вважаються істинно політичними текстами. Тому політик міркує над текстами новин, над формою їх подачі і тим, як її розуміти. Саме це вважається політичною думкою, а не думка про політичну науку і політичні дослідження, тому що останнє перетворює людину у знавця політики, тобто в експерта по політичним дослідженням і політичній науці, а не політичного мислителя.

Коли виникла і була прийнята Росією комуністична ідея, була надія, що виникне маса політичних досліджень, які відрізняються від західних. На жаль, Росія залишилась разом з Заходом. Політична думка і політичне дослідження тривали у тому ж напрямі, відрізняючись по формі, але не по змісту. Тому можна сказати, що політичні дослідження і політичні науки, які виникли аж до наших часів — це дослідження, які не можуть переконати розум у своїй правильності, а подібні науки, що згадуються під назвою психологія, побудовані на інтуїції і здогадках, на додаток до того, що вони засновані на компромісі.

Тому, коли думаєш про тексти цих наук і досліджень, необхідно бути постійно насторожі і постійно бути уважним, тому що думки, які містяться в них, суперечать реальності і вкрай помилкові. Хоча ми віддали б перевагу обходитись з таким текстами так само, як з західним законодавством, і не вивчати їх, проте, оскільки вони підпадають під тип інтелектуальних досліджень і оскільки вони містять політичні дослідження, від їх читання і вивчення шкоди не буде, але треба робити це з пильністю і обережністю.

Розглянемо деякі думки у якості прикладів того, що містять політичні дослідження на Заході. Наприклад, керівництво на Заході представлено кабінетом міністрів. Хоча усе починалось з влади тиранічних монархів Європи, маси були обурені і сказали, що це — одноосібне керівництво, і воно повинно належати народу, і вони здійснили це представлення у виді кабінету міністрів на основі компромісу. Хоча, якщо судити, то керівництво залишилось одноосібним — у руках прем’єр-міністра.

Хоча ці дослідження містять деякі факти, в яких розум іншої людини не виявить обману, вони, проте, повні протиріч з реальністю і повні обману. Наприклад, коли вони говорять, що британська політика заснована на трьох питаннях: відносинах Британії з Америкою, відносинах Британії з Європою і відносинах Британії з її колишніми колоніями, ці їх розмови — вірні.

Проте, коли вони говорять про британську політику у відношенні її поведінки в альянсах та у відношенні її позиції до її друзів і ворогів, а також її позиції по відношенню до народів і націй, їх розмови не лише переповнені обманом і викривленнями, вони також суперечать реальності і є волаючим викривленням подій і фактів, як минулих, так і тих, що відбуваються на наших очах. Вони володіють такою хитрістю в обмані і викривленні фактів, що навіть проникливі спостерігачі не можуть цього розпізнати.

Говорячи про політичну думку, пов’язану з подіями і поточними справами, варто відзначити, що це думка, яка робить мислителя політиком, і вона вимагає здійснення п’яти спільних питань:

1)вона вимагає розгляду усіх подій і поточних справ, які відбуваються у світі. Врешті решт, людина через практику, з досвідом буде здатна розглядати не усі новини, а лише ті, які необхідно знати у череді пізнань;

2) вона вимагає знання, навіть якщо воно — первинне і обмежене, про сутність поточних справ і подій, тобто знання про зміст новин, будь то географічне, історичне, інтелектуальне чи політичне і т.п., з тим, щоб зробити можливим обмірковування ситуації чи події, тобто істинного змісту, який приховується за новинами;

3) події не повинні бути позбавлені обставин, і їх неможна узагальнювати. Узагальнення і повна аналогія — хвороба, яка уражає розуміння подій і пригод, тобто кожна подія і пригода повинно братись як ціле разом з його обставинами, у силу чого не повинно робитись ніякого розділення між подією та її обставинами;

4) події і новини повинні бути ретельно досліджені, тому джерело новин, час і місце події повинні бути розпізнані; необхідно також дослідити, в яких пригода чи подія трапилась, мету, яка стоїть за цією пригодою чи за її висвітленням у новинах, ступінь висвітлення новин у плані їх детальності, їх достовірність чи брехливість і т.д. Якщо розгляд був більш глибоким і більш всебічним, розрізнення буде ясніше. Без цього неможливо класифікувати подію чи пригоду, можна стати жертвою обману і помилки;

5) новини повинні бути правильно ув’язані зі знанням, особливо з іншими сюжетами новин. Новина, пов’язана з регіональною політикою, не пов’язується з зовнішньою чи міжнародною політикою.

Дані п’ять пунктів виробити не важко. Це стане легше з часом, і це не досягається з однієї спроби. Також це приходить з багаторазовими спробами і практикою, а не через вивчення і наукове дослідження.

Фактично, для політичної думки недосить існувати серед людей — вона повинна існувати серед народів і націй, адже без неї неможна виробити вірну систему правління. Правління належить народу чи нації, ніяка сила не може відібрати його. Необхідно забезпечити Умму політичним знанням і політичними новинами і тим, щоб вона не була жертвою обману. Політична думка — найбільш важкий і вищий тип думки, вона не повинна бути обмежена особистостями, адже особистості не мають впливу.

Коли обман в політичній думці вкрадається в націю чи народ, геніальність особистостей марна у плані змінення ситуації. У політичній думці генії марні, і не важливо, наскільки вони численні і наскільки винахідливе їх мислення. Якщо нація стане жертвою обману, вороги з’їдять її разом з геніями. Політична думка окремих особистостей не може сміливо зустріти ворогів і викрити їх обман.

(із книги «Мислення»)

Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Марьям Бадр