Захід вторгається в усіх країни світу і мусульманські — у тому числі. Він почав відкрито вимагати від мусульман відокремити релігію від життя і тим самим розірвати зв’язок з Аллахом. Здійснення цього злочину він доручив купці людей, обдурених західною ідеєю і маючих збочене мислення і образ життя.
З появою Ісламу немає іншої істинної релігії, якої б дотримувалась людина перед своїм Господом. Аллах говорить:
إِنَّ الدِّينَ عِنْدَ اللَّهِ الْإِسْلَامُ
«Воістину, релігією у Аллаха є Іслам» (3:19).
Секуляризм означає відокремлення релігії від життя і держави, що веде до відокремлення Ісламу від життя і держави.
Ідея відокремлення релігії від життя суперечить Ісламу — як в акиді, так і згідно Шаріату. Життя, Всесвіт і людина міцно пов’язані з тим, що було до них, тобто з Аллахом, і з тим, що буде після них, тобто Днем воскресіння. У цьому суть ісламської акиди. Життя, яке намагаються відокремити від релігії, має тісний зв’язок з Аллахом, і цей зв’язок не може бути розірваний, тому що є зв’язком творіння зі своїм Творцем.
Тут з’являється важливість озаряячої думки, яка примушує людину вникати в існування Творця, вірити у Нього і виконувати Його веління. Людина у цьому житті обмежена наказами і заборонами Аллаха. Це і є зв’язок життя з тим, що було до нього, тобто з Аллахом. Як мусульманин може розділяти між ними?!Людина також несе відповідальність за виконання наказів і усунення від заборон. Це і є зв’язок життя з тим, що послідує після нього, тобто з Днем воскресіння. Як мусульманин може розділяти між цим життям і Днем воскресіння?!
Відповідно, мусульманин повинен вести усі свої справи в усіх аспектах свого життя по системі, ниспосланої Аллахом, щоб набути Його вдоволення. Як мусульманин може розділяти релігію від життя?! Аллах говорить:
قُلْ إِنَّ صَلَاتِي وَنُسُكِي وَمَحْيَايَ وَمَمَاتِي لِلَّهِ رَبِّ الْعَالَمِينَ
«Скажи: «Воістину, мій намаз і моє жертвоприношення (чи поклоніння), моє життя і моя смерть присвячені Аллаху, Господу світів» (6:162).
Наші поклоніння, жертвоприношення і життя, тобто усі справи, які робимо у житті, вдоволення інстинктів і органічних потреб — усе це виконується згідно з Шаріатом Аллаха, а усі життєві проблеми вирішуються по Ісламу. Що стосується секуляристів і тих мусульман, які слідують за ними через невігластво, то вони як нібито ділять значення аяту наступними чином: «Скажи: «Воістину, мій намаз і моє жертвоприношення (чи поклоніння) присвячені Аллаху, Господу світів, а моє життя і моя смерть як світської людини присвячені людям». Вони виражають це іншими словами: «Богу — Богово, а кесарю — кесарево». Це було б несправедливим розподілом. Нехай убереже нас Аллах!
Ісламська Умма не приймає відокремлення релігії від держави, тому що Іслам укріпився у розумах і серцях мусульман, навіть якщо правлячі режими відхилились від релігії і відмовились застосовувати Іслам як основу держави.
Іслам — це релігія. Із нього витікає державність,і він має всеохоплюючу систему для життя, яка приводить до ладу усі види зв’язків людини та усі аспекти життя. Отож, ми знаходимо, що Іслам організував відносини людини з своїм Творцем за допомогою акиди і законів поклоніння. Іслам приніс закони, які строго регулюють соціальне життя людини, такі як положення про шлюб, розлучення і успадкування,які підтверджуються ясними текстами із Корану і Сунни. Соціальне життя мусульман як і раніше протікає у руслі Ісламу, незважаючи на зникнення із життя усіх інших законів. Саме тому в останній час соціальне життя мусульман стало об’єктом агресивних атак з боку невіруючих та їх світських прислужників із оточення мусульман.
Їх мета полягає у тому, щоб чистоту і цноту у відношеннях між жінкою і чоловіком замінити аморальністю і розпустою. Горе віруючим, які погодились відокремити релігію від життя і підкоритись рукотворним законам замість законів Проникливого, Відаючого Аллаха. Також Іслам приніс закони, які регулюють політичне життя, у тому числі — призначення правителя, форма держави, система правління і відносини правителя з громадянами. Іслам вказав на права і обов’язки правителя по відношенню до громадян держави, а також права і обов’язки громадян по відношенню до правителю. Іслам зобов’язав правителя правити над людьми тільки по Ісламу, а громадян зобов’язав підкорятись правителю до тих пір, поки він дотримується цього. Аллах говорить:
وَأَنِ احْكُمْ بَيْنَهُمْ بِمَا أَنْزَلَ اللَّهُ وَلَا تَتَّبِعْ أَهْوَاءَهُمْ وَاحْذَرْهُمْ أَنْ يَفْتِنُوكَ عَنْ بَعْضِ مَا أَنْزَلَ اللَّهُ إِلَيْكَ
«Суди між ними згідно тому, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням і стережись їх щоб вони не відвернули тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах» (5:49).
Відносно підкорення правителю Аллах говорить:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا أَطِيعُوا اللَّهَ وَأَطِيعُوا الرَّسُولَ وَأُولِي الْأَمْرِ مِنْكُمْ
«О ті, які увірували! Підкоряйтесь Аллаху, підкоряйтесь Посланцю і володарям впливу серед вас» (4:59).
Правитель повинен дотримуватись по відношенню до людей справедливості і неупередженості. Це можна здійснити тільки за допомогою правління на основі Ісламу:
وَمَنْ لَمْ يَحْكُمْ بِمَا أَنْزَلَ اللَّهُ فَأُولَئِكَ هُمُ الظَّالِمُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно тому, що ниспослав Аллах, є беззаконниками» (5:44).
Іслам своїми законодавчими положеннями охоплює усі аспекти життя, не залишаючи місця для людських законів. Отож, вигаданому людиною законодавству немає місця в наших відношеннях і житті, і у мусульманина не може бути вибору у цьому. Аллах говорить:
وَمَا كَانَ لِمُؤْمِنٍ وَلَا مُؤْمِنَةٍ إِذَا قَضَى اللَّهُ وَرَسُولُهُ أَمْرًا أَن يَكُونَ لَهُمُ الْخِيَرَةُ مِنْ أَمْرِهِمْ وَمَن يَعْصِ اللَّهَ وَرَسُولَهُ فَقَدْ ضَلَّ ضَلَالًا مُّبِينًا
«Для віруючого чоловіка і віруючої жінки немає вибору при прийнятті ними рішення, якщо Аллах і Його Посланець вже прийняли рішення. А хто ослухається Аллаха і Його Посланця, той впав в очевидну оману» (33:36).
Що стосується виконання цих всеохоплюючих положень і застосування ісламської ідеології як акиди і системи для життя, то частина із них здійснюється мусульманами як окремими людьми у своєму житті через чинник богобоязливості, наприклад, питання акиди, закони поклоніння і т.д. дотримуються мусульманами в індивідуальному порядку. Ця сторона Ісламу виконується незалежно від того, є держава чи нема. Але більша частина Ісламу застосовується тільки в Ісламській Державі,яка запроваджує в життя закони Шаріату, такі як встановлення кордонів, організація взаємовідносин, джихад, закони управління громадянами, призначення губернаторів, міжнародні відносини і багато іншого.
Як закони, пов’язані з державою, можуть запроваджуватись, якщо ми відокремлюємо релігію від держави?! При цьому мова йде про закони, які вважають підкоренням Аллаху так само ж, як і закони поклоніння. Ми — не євреї і не християни, які прийняли частину писання, а іншу частину залишили. Відмова відсікати руку крадію чи заміна іншими покаранням, вигаданим людьми, подібні залишенню намазу, тому що обидва закони встановлені Аллахом.
Відокремлення релігії від життя — це акида капіталістичної ідеології, із якої витікають капіталістичні системи життя. Ця ідеологія виникла у важкі для Заходу часи, коли священнослужителі в Європі і Росії виправдовували злочини королів і монархів. Внаслідок цієї несправедливості виник непримиримий протест, який був очолений філософами і мислителями. Серед них буди такі, хто повністю заперечував релігію, і такі, хто визнавав релігію, але закликав до її відокремлення від життя. Але врешті решт більша частина філософів і мислителів схилились до ідеї відокремлення релігії від життя, внаслідок чого сталося природне відокремлення релігії від держави і політики. Ця ідея стала компромісним рішенням між двома протиборчими сторонами і визначила точку зору на життя. На основі цієї ідеї вони почали вирішувати усі свої проблеми.
Захід почав закликати увесь світ прийняти ідею відокремлення релігії від життя як акиду. Боротьба між мислителями і священнослужителями виникла через утискання, які практикувались по відношенню до людей від імені Бога. Причиною ж такої несправедливості стало те, що держави того часу були, як вони стверджують, божественними, а не людськими, і правителів неможна було притягувати до відповідальності і виправляти. Іншою причиною стало те, що християнська релігія є спотвореною і не має жодної системи життя. Саме тому монархи і королі управляли справами людей на свій розсуд, а священнослужителі надавали їх владі легітимності.
Подібного конфлікту не було серед мусульман на протязі усієї історії Ісламської Держави, незважаючи на те, що вона була величезною і управляла людьми на основі ісламської релігії. Ісламська Держава добре піклувалась про справи людей, встановивши справедливість і безпеку. Тому не було і причин для виникнення подібних конфліктів і революцій проти Ісламу, як і не було закликів відокремити Іслам від держави. Ця держава управлялась людьми і не претендувала на божественне походження влади, як це було в західних країнах того часу. Громадяни Ісламської Держави мали право піддавати звіту і робити наставляння халіфу.
З іншого боку, Іслам набув успіху в управлінні справами людей з причини того, що має всеохоплюючу систему, здатну вирішити усі проблеми людей незалежно від часу і місця.
Тому ми стверджуємо, що ідея відокремлення релігії від життя чужда для Ісламської Умми і була запроваджена секуляристами — обманутими прибічниками Заходу, які були підготовлені до того, щоб запровадити західну ідеологію в ісламські землі. За допомогою таких зрадників Заходу вдалось поширити свої ідеї в Уммі, у тому числі — відокремлення релігії від життя, громадянська держава, права жінки і так далі.
Що стосується суданської революції, внаслідок якої був скинутий режим, то вона спалахнула для усунення несправедливості в усіх її формах і заради повернення у країну гідного життя. Ми не чули гасел і вимог відокремити релігію від держави. Проте секуляристи та до них подібні інструменти Заходу, які осідлали хвилю народного невдоволення, скористались зручним моментом і по наказу західних посольств почали внушати революціонерам, що причиною несправедливості режиму є застосування політичного Ісламу, хоча навіть найбільший невіглас-мусульманин розуміє, що попередній суданський режим не має до Ісламу ніякого стосунку. Але зрадники продовжили поширювати цю брехливу думку, щоб виправдати відокремлення релігії від держави.
Кожен мусульманин повинен рішуче виступити проти відокремлення релігії від держави, працюючи над зміненням такого положення серцем, словом і ділом, і твердо чинити опір тим, хто закликає до цієї ідеї. Ми також повинні усіма можливими способами і засобами пояснювати людям заборонність і небезпечність подібних закликів. Запровадженням цієї ідеї невіруючі та їх прислужники хочуть стерти ідентичність Умми і позбавити її головного чинника сили, а саме — Ісламу, представленого в акиді, Шаріаті і хорошому застосуванні з боку Ісламської держави, що є практичним способом реалізації ісламської ідеології. Ми ж відповімо зрадникам: «Вам не вдасться здійснити свій задум, тому що ісламська акида — це душа, яка находиться у тілі Умми, а закони Шаріату — це повітря, яким вона дихає».
Єдиний шлях зупинити цей злочин і завадити Заходу реалізувати свої проекти в наших країнах — це здійснення радикальних змін за допомогою політичних дій. Для цього треба представити Іслам як проект з усіма його політичними, економічними та іншими проявами, не упускаючи ніяку сторону Халіфату, в якій ісламська акида стане основою держави, конституції, законів і систем. Таким чином, ми знайшли рішення усім проблемам, і цим рішенням буде повернення мусульман до ісламського образу життя в Дар уль-Іслям і в ісламському суспільстві, де переважають ісламські думки і почуття і де усі справи регулюються законами Шаріату. Іншими словами, цим рішенням буде встановлення Другого Праведного Халіфату за методом пророцтва.
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Мухтар Абдуллах, імам-хатиб мечеті у Північному Хартумі, Судан
3 Сафара 1442 р.х.
20.09.2020 р.