Деякі мусульмани, стверджуючи, що сьогодні єдиним методом змінень є використання фізичної сили проти правителів, наводять як доказ хадіс про найгірших правителів, проти яких Посланець Аллаха ﷺ вимагав виступити зі зброєю у руках, якщо вони не правлять по Ісламу.
Відповідаючи на це ствердження деяких мусульман, яких ми, незважаючи на відмінність у поглядах, глибоко поважаємо, варто сказати, що правильне розуміння хадісу з’явиться тільки після дослідження його контексту (манат), тобто реальності, на яку він був ниспосланий У хадісі мова йде про правителя-Імама, який правив в Дар уль-Іслям після отримання шаріатської присяги (байат) від мусульман. У такому положенні мусульмани повинні підкорятись правителю. Але якщо трапилось так,що правитель почав нехтувати ісламськими законами і почав відкрито правити законами невір’я, навіть якщо усього одним, на що у нього не було абсолютно ніяких доказів із Шаріату, тоді мусульмани повинні виступити проти нього зі зброєю у руках. Значення хадісу вказує саме на таке розуміння. Повідомляється, що Ауф ібн Малік аль-Ашджаи сказав: «Я чув, як Посланець Аллаха ﷺ сказав:
خِيَارُ أئِمَّتِكُمُ الَّذِينَ تُحِبُّونَهُمْ وَيُحِبُّونَكُمْ وَتُصَلُّونَ عَلَيْهِمْ وَيُصَلُّونَ عَلَيْكُمْ. وشِرَارُ أَئِمَّتِكُمْ الَّذِينَ تُبْغِضُونَهُمْ وَيُبْغِضُونَكُمْ وَتَلْعَنُونَهُمْ وَيَلْعَنُونَكُمْ! قِيلَ: يَا رَسُولَ اللهِ أفَلاَ نُنَابِذُهُمْ بِالسَّيْفِ عِنْدَ ذَلِكَ؟ قَالَ: لاَ، مَا أقَامُوا فِيْكُمُ الصَّلاَةَ
«Кращими із ваших правителів будуть ті., яких будете любити ви і які будуть любити вас, за яких ви будете звертатись до Аллаху з мольбами і які будуть звертатись до Аллаху з мольбами за вас, а найгіршими — ті, яких будете ненавидіти ви і які будуть ненавидіти вас, яких ви будете проклинати і які будуть проклинати вас». Його спитали: «О, Посланець Аллаха, чи не виступимо ми зі зброєю у такому випадку?». Він сказав: «Ні, до тих пір, поки вони будуть робити серед вас намаз» (Муслім).
Сказавши «до тих пір, поки вони будуть робити серед вас намаз», Посланець Аллаха ﷺ мав на увазі: «Поки вони будуть застосовувати Шаріат», — оскільки з точки зору красномовності арабської мови іноді, говорячи про частину речі, мається на увазі уся річ, тобто, говорячи про намаз, він мав на увазі увесь Іслам.
Що стосується правителя мусульман в Дар уль-куфр, то його положення повністю відрізняється. Він не вважається Імамом мусульман, навіть якщо займає крісло правителя. Він не прийшов до влади шаріатським шляхом і не взяв на себе відповідальність за застосування законів Ісламу в ісламському суспільстві, хоча це і є його обов’язком.
З іншого боку, вивчаючи сьогоднішню реальність, ми знаходимо, що взяти у руки зброю недосить для здійснення змін. Питання не полягає тільки у примушенні правителя до правління по Ісламу або у тому, що хтось повинен взяти на себе таку відповідальність. Для цього потрібні державні діячі і ісламський політичний центр. Правління по Ісламу — непросте питання, яке може вирішити військовий керівник, незважаючи на його уміння і щирість, оскільки правитель потребує досвіду, обізнаності, простежуванні подій і особливому шаріатському розумінні. Слідування методу Посланця Аллаха ﷺ гарантує появу:
• виняткового мусульманського політичного лідера, який накопичував досвід на протязі довгих років, проведених у заклику до встановлення Ісламської Держави; який знає інтриги, виверти і хитрощі держав невір’я так, що не буде обдурений ними; який може захистити державу і вивести її на належний рівень, щоб вона по праву називалась Праведним Халіфатом управляємим за методом пророцтва.
• людей, які несли тягар заклику до встановлення держави; які сформували разом з рештою мусульман, стурбованими справами заклику, ісламський політичний центр; які стануть валіями, амірами джихада, послами і флагманами заклику в інших країнах.
• народної підтримки так, що Ісламська Умма притисне до грудей і буде захищати Іслам і Ісламську Державу.
• досвідчених володарів сили і впливу, які лише прибавлять підтримку людей, а не відвернуть, оскільки люди зрозуміють, що правитель, апарати управління і сила, на яку вони опираються, — це народна сила, і вона виконує лише веління Аллаха, управляючи по Ісламу і піднімаючи релігію.
Більше того, озброєні дії вимагають грошей, зброї і навчання, а це перевищує можливості руху і спонукає вдатись по допомогу до інших, а це — перша ознака поразки. Коли мусульмани випробували такий метод, то це неминуче накликало на них лиха, не говорячи вже про те, що справжній метод не потребує експериментів.
Коли ми говоримо про те, що озброєні дії не є шаріатським методом здійснення змін, то це не через підтримку правителів-беззаконників, які не дорожать мусульманами, а тому, що ми вважаємо решту мусульман своїми братами по релігії і бажаємо об’єднання зусиль на шляху здійснення шаріатської діяльності. Згадайте, як Посланець Аллаха ﷺ заборонив своїм сподвижникам використовувати зброю у Мецці, коли ті звернулись з таким проханням. Він сказав:
إِنِّي أُمِرْتُ بِالْعَفْوِ فَلا تُقَاتِلُوا الْقَوْمَ
«Мені наказано прощати людей, тому не бийтесь з ними» («Сіра» Ібн Хішама).
Аллах говорить:
أَلَمْ تَرَ إِلَى الَّذِينَ قِيلَ لَهُمْ كُفُّوا أَيْدِيَكُمْ وَأَقِيمُوا الصَّلَاةَ وَآتُوا الزَّكَاةَ فَلَمَّا كُتِبَ عَلَيْهِمُ الْقِتَالُ
«Хіба ти не бачив тих, кому було о сказано: «Уберіть руки (не намагайтесь битись), робіть намаз і виплачуйте закят». Коли ж їм було приписано битись …» (4:77).
Таким чином, шаріатські докази об’єднуються і підтверджують необхідність слідувати методу Посланця Аллаха ﷺ у заклику. Будь-яке додавання, видалення, змінення чи заміна погано відіб’ється на заклику, групі та Ісламській Уммі у цілому. Отож, ми дуже зацікавлені у вивченні Шаріату і методі Посланця Аллаха ﷺ, щоб мати можливість у точності слідувати його крокам.