Єгипет між революцією і контрреволюцією
Ісламська Умма переживає у даний період своєї історії вирішальний етап, намагаючись відновити відняту владу і кристалізувати власний первозданний проект, який лежить у її підсвідомості і оволодіває її почуттями. Цим проектом є Іслам у виді розумової доктрини з витікаючої із неї системою, де політика служить її невід’ємною частиною, оскільки політика — це турбота про справи громадян згідно з Ісламом. Сьогодні Умма здійснює серйозні спроби звільнити мусульман від політичної та ідеологічної залежності від західної культури, заснованої на відокремленні релігії від життя. Ми бачимо, як Умма повстала у Тунісі, Єгипті, Лівії, Сирії і Ємені, як провела приголомшливі масові революції, розкривши її глибокі можливості, прищеплені їй Ісламом.
По сей день Умма живе у цьому революційному дусі, незважаючи на гніт, сваволю і спроби, що коять утворені Заходом маріонеткові режими. Немає сумнівів в тому, що Іслам, який складає інтелект і менталітет революційної нації, спричинив великий вплив на цей революційний рух, незважаючи на спроби деяких приховати цей факт. Усі бачили, як колони демонстрантів починали свої протестні ходи з мечетей, як на мільйонному мітингу майоріли ісламські стяги з написами «Ля іляхаілляЛлах», як на референдумі по конституції і виборах, що відбулись услід за скиненням єгипетського фараона Мубарака, люди відали свої голоси проісламським політичним силам.
Ці революції спалахнули всередині Умми природним чином. Вірно, вони були спонтанними, але ніяк не штучними, оскільки люди вийшли проти гніту, несправедливості і беззаконня, які десятиріччями завдавали їм страждання. Ці революції змогли зламати бар’єр страху, який сковував Умму і заважав їй рухатись. Америка була вражена цим революційним рухом в Уммі, яку деякі встигли поховати. Жодна із західних наддержав не очікувала такої міці вуличного руху проти Мубарака і його оточення.
Враховуючи американську гегемонію над Єгиптом на протязі попередніх десятиріч і зосередження цієї гегемонії в епоху скинутого Мубарака, було наївно вважати, що Америка легко дозволить Єгипту вийти із залежності, тобто звільнитись від підкорення їй, особливо, якщо взяти до уваги солідну вагу Єгипту у регіоні у політичному, географічному, гуманітарному і економічному планах. Заради справедливості ради варто відзначити, що, якщо б революції так званої «Арабської весни», в тому числі — революція в Єгипті, незважаючи на відсутність ідейного керівництва і чіткого ісламського проекту, були залишені самим собі, то внутрішнє відчуття Уммою живучого в ній Ісламу неодмінно привело б її до утвердженню ісламської системи.
Ось чому Америка поквапилась продемонструвати роль так званих «організацій громадянського суспільства», фінансованих і отримуючих гранти в основному із Сполучених Штатів. Америка швидко вирішила перенаправити революцію у бік так званої «сучасної громадянсько-демократичної моделі держави», щоб прибрати з порядку денного питання встановлення Ісламської Держави і запровадження божественного зводу законів — Шаріату.
Незважаючи на те, що Мубарак представляв собою стратегічну скарбницю для сіоністського утворення і був головним американським агентом в регіоні, він був скинутий за рекордно короткий строк часу. Америка викинула його без усілякої жалості, тому що розуміла, що вона контролює усі важливі складові єгипетського режиму. Вона управляла армією і світською опозицією, а також підтримувала тісні контакти з лідерами так званого «поміркованого Ісламу», і тому вона не боялась того, що з падінням Мубарака втратить бразди правління. Навпаки, вона вирішила, не втрачаючи часу, скинути Мубарака, щоб стримати гнів вулиці, поки ситуація не вийшла з-під контролю.
Таким чином, можна сказати, що існував деякий американський план протистояння революції в Єгипті, і цей план зводився до трьох етапів:
Перший етап: стримування
Це було досягнуто за рахунок лідерів Військової ради і її показової лояльності до революції, а також її відмови від підтримки Мубарака і застосування сили у відношенні демонстрантів. Раді навіть вдалось притягти на свій бік групу революціонерів, що призвело до різкому розколу всередині революційного руху. Було дивним бачити, як деякі із тих, хто повстав проти Мубарака, дивились на Військову раду з пошаною і повагою як на помічників революції, забувши її роль в утвердженні правління Мубарака на протязі трьох десятиріч!
Другий етап: розгортання
Америка взялась популяризувати лідерів з ліберально-капіталістичними тенденціями на усіх рівнях, включаючи панісламістів або так звані «помірковані» ісламські течії, чий підхід допускають пошук консенсусу чи компромісу з капіталістичними ліберальними течіями у межах світської республіканської системи держави. Америка зрозуміла, що на даному етапі керівництво повинні зайняти панісламісти, щоб заспокоїти повсталу вулицю, яка по більшій мірі мотивується ісламськими почуттями і любов’ю до Ісламу. Одночасно з цим Америка використала світську опозицію для стримування завзяття іхванівців («Брати-мусульмани»). Вона не довіряли панісламістам на усі сто відсотків, розуміючи, що останні можуть швидко змінитись, що їх народна платформа бажає Ісламу, і може спричинити тиск на своє керівництво, щоб те вийшло з-під контролю Заходу.
Саме тому Америка прагнула роздобути інструменти тиску, щоб приручити панісламістів, і світська опозиція виявилась одним із цих ефективних інструментів. Америка дала абсолютну волю цій опозиції спеціально для нанесення ударів по іхванівцям, щоб останні завжди відчували свою потребу в Білому домі і свою нездатність вийти за межі червоних ліній, прокреслених Вашингтоном. Також Америка не дозволяла іхванівцям мати успіх у чому-небудь заради уникнення росту їх рейтингу на вулиці і міркувань про вихід із кігтів США. Америка робила усе це, щоб врешті решт виставити панісламістів у провальному виді і внушити в народу неспроможність Ісламу в управлінні країною, щоб тим самим відвернути людей від думки про ісламське правління.
Третій етап: зрив
Це етап спотворення революції і приведення людей до відчаю перед змінами, зокрема — перед зміненням на основі Ісламу. На жаль, це трапилось через вину деяких ісламських діячів, а точніше — тих, кого прираховують до ісламських рухів. Вони занурили країну у похмурий тунель внаслідок накопичення зростаючих криз. Починаючи з паливної кризи, перебоїв у подачі електроенергії, продовольчої нестачі, зокрема — хліба, і закінчуючи дестабілізацією у сфері безпеки, яка охопила усю країну. Таким чином, де-юре іхванівці вважались правителями, а де-факто ніякою владою вони не володіли.
Коли доктор Мурсі, нехай змилується Аллах над ним, знаходився при владі, світська опозиція провокувала хвилювання на єгипетських вулицях, демонізуючи ісламський рух через інформаційний галас, що не мав реальної основи на єгипетській вулиці. Насправді, вулиця отримала орієнтир у напрямку Ісламу, проте світська опозиція зіграла свою роль, представлену у так званому «Фронті національного порятунку», а після перевороту 30 червня вона зникла з політичної арени Єгипту. Врешті решт, Америці вдалось покласти на іхванівців та інших панісламістів помилки попереднього режиму і показати їх неспроможність у забезпеченні гідного благополучного життя для людей. Далі послідував неминучий кінець — відсторонення ї від влади і розпалення громадської думки проти них, а потім — повернення влади військовим у другий раз.
Америка була вимушена тимчасово взаємодіяти з представниками так званого «поміркованого» Ісламу по наступним причинам:
1. Іслам став головним двигуном вулиці в ісламських землях, включаючи Єгипет.
2. Блокування шляху перед істинним Ісламом, який прагне до радикальному і всеохоплюючому зміненню, а також до повному усуненню західного впливу в регіоні, включаючи сіонське утворення.
3. Панісламістська організація «Аль-Іхван аль-Муслімун» була найвпливовішою і організованою силою на єгипетській арені.
4. Прагматизм іхванівців та їх прийняття американських умов, які представлені у повазі мирної угоди з сіоністським утворенням, збереженні колоніальної карти регіону, тобто угоди «Сайкс-Піко», визнанні незалежності передбачених цією картою держав і відмові від прагнення об’єднати їх в одну державу, а також у їх прийнятті і просуненні ідеї громадянської демократичної держави і утриманні від розмов про Ісламську Державу, не говорячи вже про їх прагнення до тісних і хороших відносин з Америкою.
5. Америка зробила усе це, щоб приборкати і провалити революцію за допомогою демонстрації нездатності ісламістів управляти країною. Вона вважала, що цим їй вдасться відвернути людей від ісламського проекту.
6. Відсутність ясного, з конкретними параметрами і принципами ідеологічного підходу у прибічників так званого «поміркованого» Ісламу допомогло Америці добитись від них свого. Саме це дозволило їй вести з ними гру політичних угод. Вожді американської політки у Вашингтоні розуміли, що ця гра буде проходити на полі демократії згідно з їх правилами і законами, що, врешті решт, вони обіграють і зможуть обманути прибічників так званого «поміркованого» Ісламу.
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Хамід Абдульазіз