Законодавець встановив для мусульман закон про аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар, а також визначив його розуміння, умови (про це роз’яснення буде нижче) і усе те, що необхідно для правильного виконання даного закону.
Окрім цього Аллах також визначив сторони, на які лягає відповідальність за виконання діяльності аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар. Інакше кажучи, Законодавець визначив для нас ваджибом діяльність по велінню схвалюваного і утримуванню від засуджуваного, а також визначив сторони, які повинні цим займатись.
Дуже важливо знати сторони, яким Законодавець доручив вести цю діяльність, оскільки плутанина в цьому питанні, тобто знанні цих сторін, може призвести до невиконанню закону, залишенню такої діяльності, та й віддаленню від самої цілі. Отож, це питання повинно бути роз’яснене і детально викладене, щоб кожна сторона дотримувалась того, що їй доручено, і робила це найкращим чином. Якщо кожна сторона виконає свою задачу без додавання і упущень, без змішування своєї діяльності з діяльністю інших, тоді мета, поставлена Законодавцем, буде досягнута.
Після аналізу шаріатських текстів стає ясно, що кількість сторін, на які Законодавець поклав діяльність по велінню схвалюваного і утримуванню від засуджуваного, рівна трьом:
1) Індивіди
Під індивідами маються на увазі люди. Доказом цьому служать наступні аят і хадіс:
وَالْمُؤْمِنُونَ وَالْمُؤْمِنَاتُ بَعْضُهُمْ أَوْلِيَاءُ بَعْضٍ ۚ يَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ وَيُقِيمُونَ الصَّلَاةَ وَيُؤْتُونَ الزَّكَاةَ وَيُطِيعُونَ اللَّهَ وَرَسُولَهُ ۚ أُولَٰئِكَ سَيَرْحَمُهُمُ اللَّهُ ۗ إِنَّ اللَّهَ عَزِيزٌ حَكِيمٌ
«Віруючі чоловіки і жінки є помічниками і друзями один одному. Вони велять робити схвалюване і забороняють засуджуване, роблять намаз, виплачують закят, підкоряються Аллаху і Його Посланцю. Аллах змилостивиться над ними. Воістину, Аллах — Могутній, Мудрий» (9:71).
Аллах зробив аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар якістю кожного віруючого чоловіка і кожної віруючої жінки.
مَنْ رَأَى مِنْكُمْ مُنْكَرًا فَلْيُغَيِّرْهُ بِيَدِهِ فَإِنْ لَمْ يَسْتَطِعْ فَبِلِسَانِهِ فَإِنْ لَمْ يَسْتَطِع فَبِقَلْبِهِ وَذلِكَ أَضْعَفُ الْإِيمَانِ
«Нехай той із вас, хто побачить засуджуване, змінить це власноруч, якщо ж він не зможе [зробити] цього, [нехай змінить це] своїм язиком, а якщо не зможе, то [нехай противиться цьому] своїм серцем,що буде найбільш слабким [проявом] віри».1
2) Групи
Під групами маються на увазі згуртування і партії. Доказом цьому служать наступні слова Всевишнього:
وَلْتَكُن مِّنْكُمْ أُمَّةٌ يَدْعُونَ إِلَى الْخَيْرِ وَيَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُن ْ كَرِ وَأُولَئِكَ هُمُ الْمُفْلِحُونَ
«Нехай серед вас буде група людей, які будуть закликати до добру, наказувати схвалюване і забороняти засуджуване. Саме вони виявляться тими, хто набув успіху» (3:104).
В цьому аяті Аллах наказує створити як мінімум одну групу, яка буде закликати до Ісламу, наказувати схвалюване і забороняти засуджуване. Слово «أُمَّةٌ» (умма) в арабській мові має багато значень, серед яких є значення «група». В основі дієслово «أَمَّ», від якого утворене слово «أُمَّةٌ», несе в собі значення «мета»; про це згадується в арабських тлумачних словниках. В аяті група називається «уммою» через те, що група зібралась для виконання однієї мети. Метою, про яку говориться в аяті, є заклик до Ісламу і діяльність аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар.
Причина цього полягає у тому, що ці речі приписані групи, створення якої є ваджибом. Коментуючи цей аят, Ар-Рагіб аль-Ісфахані в своїй книзі «Аль-Муфрадат фи гаріб аль-куръан» писав наступне: «Нехай серед вас буде група людей, які будуть закликати до добру», тобто джамаат, який вибирає знання і праведні справи, а також подає приклад іншим». Мухаммад ат-Тахір ібн Ашур в книзі «Ат-Тахрір ва ат-танвір» писав наступне: «Цей аят зобов’язує, щоб серед мусульман була група, яка займається аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар».
Навів Ібн Абу Хатім від Мукатіля ібн Хайяна відносно цього аяту наступне: «Нехай серед вас буде група людей», тобто нехай із вашого числа буде народ. Таким народом може бути одна, дві, три і більше людей. Це і буде уммою, тобто імамом, якому будуть подражати решта інших. «Які будуть закликати до добру», тобто закликати до Ісламу. «Наказувати схвалюване», тобто веліти підкорення їх Господу. «І забороняти засуджуване», тобто забороняти непослух їх Господу». В книзі «Мухтасар тафсірі Ібн Касір», автор Мухаммад Алі ас-Сабуні, говориться: «Мета цього аяту полягає в тому, щоб була група з числа Умми, яка виконує цю задачу, навіть незважаючи на те, що це також обов’язок кожного члена Умми згідно з його здібностями /можливостями». Навів Муслім від Абу Саіда: «Посланець Аллаха ﷺ сказав:
مَنْ رَأَى مِنْكُمْ مُنْكَرًا فَلْيُغَيِّرْهُ بِيَدِهِ فَإِنْ لَمْ يَسْتَطِعْ فَبِلِسَانِهِ فَإِنْ لَمْ يَسْتَطِع فَبِقَلْبِهِ وَذلِكَ أَضْعَفُ الْإِيمَانِ
«Нехай той із вас, хто побачить засуджуване, змінить це власноруч, якщо ж він не зможе [зробити] цього, [нехай змінить це] своїм язиком, а якщо не зможе, то [нехай противиться цьому] своїм серцем, що буде найбільш слабким [проявом] віри».
Таким чином, суть полягає в тому, що аят зобов’язує наявність групи із числа мусульман і робить аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар одним із діянь цієї групи.
Що стосується доказу того, що наказ про створення групи, яка наказує схвалюване і утримує від засуджуваного, несе в собі хукм ваджибу, а не мандуба, то на це вказує дієслово теперішнього часу, яке прийшло у зв’язку з часткою «لْ», яка вказує на наказ. Так говорять ті, хто стверджує, що в основі наказ вказує на ваджиб. Що стосується тих, хто говорить, що в основі наказ вказує на абсолютну вимогу, то, на їх думку, вимога може вказувати на ваджиб, тільки якщо є каріна (посил), яка вказує на це. В даному аяті на те, що наказ вказує на ваджиб, є дві каріни:
а) Закон про створення групи приходить у зв’язку з законом про діяльність, заради якої група була створена. Якщо вимагаєма діяльність відноситься до мандубу, то наявність групи теж буде мандубом. Якщо ж діяльність є ваджибом, як, наприклад, аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар, то наявність групи буде ваджибом.
б) Згадування наказу поруч зі згадуванням успіху групи, яка виконує цю діяльність, що і розуміється із слів Всевишнього:
وَأُولَئِكَ هُمُ الْمُفْلِحُونَ
«Саме вони виявляться тими, хто набув успіху». Мухаммад ат-Тахір ібн Ашур в книзі «Ат-Тахрір ва ат-танвір» писав наступне: «Зміст цієї пропозиції полягає у тому, що якість успіху в виключному порядку відноситься саме до тих людей. Тут використовується або відносне обмеження (каср ідафі)2, оскільки воно зачіпає лише тих, хто здатен виконувати діяльність (аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар), але не робить цього; або обмеження наводиться в гіперболічній формі (мубаляга), щоб показати неможливість досягнення такого положення іншими, коли відсутня діяльність аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар. Саме цей зміст вказує на повне значення».
Таким чином, наявність групи для ведення діяльності по велінню схвалюваного і утриманню від засуджуваного є ваджибом.
в) Держава
В основі правитель Ісламської Держави є відповідальною особою за виконання законів Шаріату. У цьому змісті правитель перший несе відповідальність за зупинення засуджуваного. Приводиться від Ібн Умара, що Пророк ﷺ сказав:
أَلَا كُلُّكُمْ رَاعٍ وَكُلُّكُمْ مَسْئُولٌ عَنْ رَعِيَّتِهِ فَالْأَمِيرُ الَّذِى عَلَى النَّاسِ رَاعٍ وَهُوَ مَسْئُولٌ عَنْ رَعِيَّتِهِ
«Хіба кожен із вас — не попечитель, і з кожного із вас не спитають за своїх підопічних? Амір — попечитель над людьми, і він несе відповідальність за своїх підопічних...»3.
В Ісламській Державі правитель — перший, хто наказує схвалюване і утримує від засуджуваного, він також той, хто призначає інших для виконання цієї функції в державі, він — той, хто створить інститути, які займаються цим ваджибом. Аллах доручив правителю примушувати індивідів і групи виконувати усі ваджиби, які покладені на них. Якщо ситуація вимагає застосування сили для примушення індивідів і груп виконати покладені на них ваджиби, то правитель повинен застосувати її. Також Аллах зобов’язав правителя перешкоджати людям робити заборонене. Якщо ситуація вимагає застосування сили, щоб завадити індивідам і групам робити заборонене, то правитель повинен застосувати її.
В основі саме держава є фундаментом для скасування засуджуваного, навіть якщо насильно, оскільки держава несе відповідальність за запровадження Ісламу і за примушення людей виконувати його закони. Ібн Таймія сказав: «Необхідно знати, що керівництво справами людей — один із найбільших обов’язків. Більше того, практика релігії неможлива без керівництва справами людей. Інтереси синів Адама можуть бути здійснені в повній мірі тільки за допомогою об’єднання, оскільки одні потребують інших. Коли є об’єднання, необхідний лідер, адже Пророк ﷺ сказав:
إذَا خَرَجَ ثَلَاثَةٌ فِي سَفَرٍ فَلْيُؤَمِّرُوا أَحَدَهُمْ
«Якщо троє вийшли у дорогу, то нехай оберуть одного аміром» (навів Абу Дауд від Абу Саіда і Абу Хурайри) <…> Аллах зобов’язав наказувати схвалюване і забороняти засуджуване, а це можливо лише за допомогою сили і наявності Імарата (тобто Ісламської Держави)»4.
На протязі усієї історії Ісламської Держави виконанням діяльності по велінню схвалюваного і утримуванню від засуджуваного займався чоловік, якого називали мухтасібом. Мухтасіб — це суддя, який виносить рішення по факту порушення, що завдає шкоду правам суспільства. Деякі вчені навіть використали спільнокореневі слова «хісба», «іхтісаб» в позначенні діяльності «аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар».
Матеріал із книги: Норми Шаріату про діяльність «наказувати схвалюване і утримувати від засуджуваного»
Аль-Амру біль мааруф ван-нахъю аніль мункар
Ясин ібн Алі
________________________
1. Навів Муслім в «Сахіх».
2. З урахуванням реальності виділяють два види обмеження — істинне (хакікі) і відносне (ідафі). Так, якщо ми скажемо: «В Єгипті немає річок, окрім Нилу», — то таке обмеження вірне, тому що в Єгипті насправді немає інших річок. Якщо ж ми скажемо: «Немає щедрого чоловіка, окрім Усмана», — то дане обмеження вірно тільки в тому випадку, коли розглядається якась вузька група людей — скажімо, Алі, Халід і Усман. Тобто, це обмеження не має на увазі, що на світі немає іншого щедрого чоловіка, окрім Усмана, тому воно називається відносним — прим. пер.
3. Навели Муслім в «Сахіх» і Бухарі в «Сахіх».
4 Книга «Ас-Сіяса аш-шаръійя фи ісляхі ар-раі ва ар-раійя».