Слово «opportunismo» (опортунізм), яке уперше було використано в італійській політиці в XIX сторіччі, визначається як свідоме вилучення вигоди із обставин, які склались, в корисних цілях, що стало тенденцією в капіталістичній ідеології1.
Опортунізм, який морально відкидався і засуджувався у багатьох суспільствах, тепер з причини спотворення цінностей і порочності режимів сприймається практично як дещо належне і розглядається у якості нормальної поведінки політиків. Таким чином, очевидно, що опортуністична поведінка і звички в різній мірі поширені і зустрічаються в різноманітних сферах життя. Опортунізм поширився настільки, що зараз можна побачити визначення йому як «здатність використовувати помилки, слабкості і недбалість інших» і спробу представити це як якусь винахідливість2.
Отож, в опортуністичній поведінці нема місця переконанням, цінностям, моралі, людяності; навпаки, на перший план виходять індивідуалізм, утилітаризм, егоїзм, жадібність, максимізація прибутку, пріоритети і інтереси. Стенлі Болдуін, лідер консерваторів, який був прем’єр-міністром Великобританії в 1920-х і 30-х роках, чітко виразив це, коли сказав: «Я віддав би перевагу бути опортуністом і залишатись на плаву, аніж тонути з принципами на шиї»3.
Хоча опортунізм має багато застосувань і проявів, як, наприклад, професійний, інтелектуальний, біологічний, психологічний, соціологічний, соціальний, юридичний і економічний опортунізм, в даній статті ми в основному зосередимось на політичному опортунізмі і спробуємо поговорити про такі наслідки, як колоніалізм, корупція і залежність, які були викликані феноменом політичного опортунізму.
Як політичний термін, опортунізм заснований на політичній філософії Нікколо Макіавеллі, яка фактично позбавлена «цінностей»4 і не визнає ніяких ціннісних бар’єрів в досягненні цілі; в основному він асоціюється з політичною філософією держав, урядів, лідерів а також політичних діячів і груп, володіючих усіляким можливим впливом і владою, які вдаються до усіх видів можливостей і підступності для досягнення своїх цілей, таких як престиж, інтересі і вигода, використовуючи слабкості, недоліки чи помилки інших, вдаючись до вивертів, обману і хитрощів, відмовляючись від яких-небудь принципів, цінностей і переконань в ім’я своєї цілі.
У цьому відношенні опортунізм близький до концепції макіавеллізму, який визначається як «образ мислення, вважаючий, що моральні принципи не працюють в державному управлінні, що головним і визначаючим чинником є влада і що доречно використовувати усі види засобів для досягнення цілі», і він навіть вважається більш високим ступенем витікаючого із цього усього прагматизму, який подається як більш невинна концепція.
В сучасній демократичній політиці більшість політиків, будь то в розвинутих, таких що розвиваються чи слаборозвинутих країнах, є опортуністами, оскільки їм вдалось використати політичні можливості для власної вигоди і отримання політичної ініціативи. Інакше кажучи, вони змогли стати політичними фігурами і увійти в еліту влади тому, що їм вдалось хитро використати підтримку, отримувану ними від своїх хазяїв, і, не вагаючись, ображати своїх опонентів і навіть прибічників. Усе ж таки, політичний опортунізм використовується в принизливому значенні, оскільки він вимагає відмови від переконань, принципів і цінностей, компромісу з самим собою і гонитви за егоїстичними можливостями із любові до посадовому кріслу.
Президент США Джон Кеннеді в свої промові 26 квітня 1959 року заявив, що усі політичні позиції Джорджа Бернарда Шоу «зіпсовані компромісом, прогнилі опортунізмом, запліснявілі через інтереси, спотворені тими, хто смикає за ниточки за лаштунками, і просякнуті стороннім впливом»5. Це гідне визначення сьогоднішньої опортуністичної політики. З точки зору ідеологічних держав протиріччя опортунізму полягає в принесенні в жертву переконань, цінностей і принципів, витікаючи із ідеології, заради політичної вигоди. Інакше кажучи, стає важко відрізнити політичний успіх від поразки в ідеологічному змісті.
Ця тенденція настільки укорінилась, що в західній літературі з’явились такі популярні дискурси, як «чесного політика не буває» і «політики акцентують увагу на одних фактах, щоб приховати інші». Тому навіть на Заході громадськість не довіряє політикам. Згідно опитуванню, проведеному дослідницьким центром «Pew» в 2009 році, тільки 18% американців вважають, що ЗМІ, які слугують опортуністичним амбіціям політиків, «правдиво висвітлюють усі аспекти розвитку подій»6.
З цієї причини немає нічого дивного в тому, що великі держави, які дотримуються капіталістичної ідеології, мають недійсну в своїй основі ідеологію, адже цей безлад виходить із їх ідеологій, які дотримуються принципу «мета виправдовує засоби». В адміністраціях держав-сателітів і підкорених держав, не маючих своєї ідеології, ці переконання, цінності і принципи або слабкі, або не існують зовсім. Наприклад, правителі мусульманських країн з самого початку погодились відмовитись від своїх ісламських переконань, цінностей і моралі, оскільки в провидимій ними політиці немає і сліду Ісламу всупереч тому, що їх народ є мусульманським. Отож, вони навіть не були в змозі чинити опір опортуністичній поведінці, оскільки повністю позбавлені ідентичності, стали безособовими і безхребетними.
Зокрема, в мусульманських країнах опортуністичні тенденції перебуваючих при владі чи в опозиції політиків були багато разів доведені як в минулому, так і сьогодні. Прив’язаність до колонізаторів в міждержавній політиці (bandwagoning), непослідовна і безпринципна поведінка в регіональній політиці, особливо в таких кризисних регіонах, як Палестина, Сирія, Ємен, Судан, Лівія, Ірак, а також гегемоністські, автократичні, нарцисичні та кумівські тенденції в місцевій політиці — явні тому докази. Одним із мотивів постійно мінливої, суперечливої і безхарактерної тенденції політиків, заснованої на логіці «учора було учора, а сьогодні — це вже сьогодні», безперечно, є опортунізм.
Справа в тому, що для цих політиків ситуація (обставини) стала не предметом міркувань і думок, а джерелом і визначаючим чинником для цих міркувань, а зайняття позиції і змінення дискурсу згідно з мінливою ситуацією переросли в їх безхарактерну звичку. Згідно з прислів’ям «якщо ви не живете так, як вірите, то почніть вірити в те, як ви живете» ці політики почали втрачати свої переконання, цінності і принципи один за іншим, як це відбувається в політичній філософії Макіавеллі.
Адже головна проблема таких політиків-опортуністів полягає в тому, що вони знаходяться між «використанням політичної можливості» і прихильністю цінностям. Інакше кажучи, вони деякий час пробують і вимірюють те, «наскільки далеко можуть зайти», не приносячи при цьому збитку для своєї чесності і не відмовляючись від своїх моральних цінностей, але врешті решт вибирають гірший варіант. Ґрунтуючись на підході «ахван уш-шаррайн» (менше із двох зол), вони часто гоняться за можливостями ціною переконань, цінностей і принципів.
Вони примушують себе повірити, що шлях, по якому вони ідуть, — правильний, що він служить на благо людям і країні, а також намагаються переконати в цьому решту людей. Американський письменник Саул Алінський в своїй знаменитій книзі «Правила для радикалів» (1971) визначає свої світські, капіталістичні, демократичні погляди наступним чином: «У цьому світі закони пишуться для вищої цілі «загального блага», але потім на ділі люди застосовують закон на основі загальної жадібності. В цьому світі нелогічність чіпляється за людину і переслідує її подібно тіні. Таким чином, правильні справи робляться по неправильним причинам, а потім ми розкидаємо правильні причини, щоб виправдати себе»7.
Сьогодні цей підхід намагаються пом’якшити такими причинами, як «еластичність», «сполучуваність», «адаптація до умов», «реалізм», «популізм», «управління ризиками», «національні інтереси» і «зобов’язання». Проте поруч з безособистісним, безликим, безпощадним, некорисним і невірним характером опортуністичного стилю поведінки: з одного боку, такі риси, як егоїзм, утилітаризм, жадібність і властолюбство, підштовхують цих політиків до непостійних, суперечливих, непослідовних дій; а з іншого — і, можливо, що це іще гірше, — вони опиняються в ситуації, коли їх легко підкупити, використати, зробити залежними і відкритими для служіння і виконання ролі агентів, і на практиці відбувається саме так.
У цьому відношенні опортуністичних політиків зазвичай вважають обмеженими і короткозорими особистостями або ж «сліпими, глухими і німими», що відноситься до особливостей лицемірів (мунафіків). Адже вони відмовляються від довгострокових і «вищих» цілей на користь короткострокових політичних вигід і «тимчасових мирських інтересів», які приводять лише до розчаруванню. Заради цієї мети вони, не дивлячись ані на чиї сльози, звірські вбивають, проливають кров, грабують, вторгаються. захоплюють, катують, виносять вироки, утискають, як це відбувається сьогодні в усіх мусульманських землях. Як сказав Макіавеллі: «Варто людей або набувати, або винищувати на корені, оскільки у відповідь на легкий тиск людям притаманно вживати спроби мститись. Проте їм не вдасться протистояти сильному тиску. Здійснюючи тиск на людину, треба робити так, щоб у неї зовсім не залишилось можливості помститись»8.
Фактично, це результат психологічної безпорадності і відчаю, а також хронічне захворювання еліт, які, хоча і приходять до влади, не можуть бути самостійними через залежність від своїх хазяїв та іга колоніалізму. Адже на сьогоднішній день жоден правитель чи адміністрація в мусульманських країні не можуть прийти до влади, де панують системи куфру, без схвалення і підтримки колонізаторських безбожних держав. В своєму виступі у жовтні 2018 року президент США Дональд Трамп сказав: «Це ми захищаємо Саудівську Аравію. Ви вірите, що вони багаті? Я люблю короля Сальмана, але я сказав йому: «Король, це ми захищаємо тебе, і ти навіть двох тижнів не простоїш там без нашої опіки. В такому випадку ти повинен заплатити за це ціну»9.
Цими словами Трамп розкрив реальність правителів, які стоять на чолі мусульманських країн. Окрім того, кандидати у владу, партії чи політичні течії знаходяться в стані постійної конкуренції і відчувають себе зобов’язаними використовувати усі можливості, в яких вони могли б проявити себе, просунутись уперед і отримати перевагу. Ця жага влади неминуче веде їх до опортунізму. Цитата із книги «The Mask of Command» британського письменника Джона Кігана кратко резюмує це: «Влада деградує, але справжня деградація — це сподівання щодо влади, прагнення до влади, прагнення до скинення своїх опонентів, мстиві ревнощі, бажання створювати корисливі банди, і навіть зарозумілість у спробах принизити своїх нижчестоячих прибічників»10.
Держава черпає силу в своїй ідеології. Сьогодні жодна із неідеологічних держав не є великою державою і не має можливості стати великою державою, незалежно від того, наскільки велика її економічна, військова і інша міць. Ця ситуація відображена в міжнародній літературі за допомогою таких понять, як «стадна психологія», «тенденція до погоні за великою державою» і «прагнення забезпечити безпеку через союзи». Держави, засновані на землях мусульман, безперечно, є державами, утвореними на розвалинах держави Халіфат, кордони яких були визначені і розкреслені колонізаторами того часу. Відмовившись від ісламської ідеології, адміністрації цих країн стали маріонетками великих світових держав, діючими під їх керівництвом і командуванням. Ті, хто прийшов до влади в таких державах, прийшли до неї або через військові перевороти, або через монархічні звичаї, або ж через уявні вибори, і на цю справу вони витратили ресурси і багатство Умми.
Вони мобілізували усілякі можливі інструменти — від ЗМІ до бізнесу, від державних закладів до неурядових організацій. Так вони дистанціювались від мусульманського народу так само, як вони дистанціювались від ісламської ідеології, цінностей і систем. Вони не тільки відсторонились подалі, але іще і зробили людей своїми ворогами і, не вагаючись, вели війну проти свого народу в ім’я інтересів свого хазяїна. Зі своїми опортуністичними тенденціями вони почали ігнорувати які-небудь переконання, цінності, мораль чи принципи і побудували жорстокий режим, заснований на політиці захисту влади, досягаємої через утискання. Деякі в ім’я влади без роздумів переступили навіть через сльози, біль і кров батька, брата чи племінника. Як добре Посланець Аллаха ﷺ описав цих опортуністичних правителів:
سَيَأْتِي عَلَى النَّاسِ سَنَوَاتٌ خَدَّاعَاتُ، يُصَدَّقُ فِيهَا الْكَاذِبُ، وَيُكَذَّبُ فِيهَا الصَّادِقُ، وَيُؤْتَمَنُ فِيهَا الْخَائِنُ، وَيُخَوَّنُ فِيهَا الْأَمِينُ، وَيَنْطِقُ فِيهَا الرُّوَيْبِضَةُ، قِيلَ: وَمَا الرُّوَيْبِضَةُ؟ قَالَ: الرَّجُلُ التَّافِهُ فِي أَمْرِ الْعَامَّةِ
«Людей спіткають роки брехні. Коли брехуна будуть вважати правдивим, а правдивого — брехуном. Коли зраднику будуть довіряти, а вірного — зраджувати. І промову буде казати тоді нікчемний (рувайбіда)». Пророка спитали: «Хто такий рувайбіда?». Він відповів: «жалюгідний чоловік, який говорить за справи суспільства». Хадіс вивели Ібн Маджа в «Сунані», Ахмад в «Муснаді» і Хакім в «Мустадраку» від Абу Хурайри (р.а.).
Цілком очевидно, що тільки при наявності правильної ідеології політика в прямому змісті управляє справами людей, вирішує їх проблеми і ставиться до них зі співчуттям і справедливістю. Поки відсутнє панування ідеології Ісламу, існує підкорення гегемонії капіталістичним колонізаторським державам і над нами сидять такі правителі з опортуністичними поглядами, доля мусульманських країн, режимів, урядів і суспільств — одне лише руйнування і розчарування. Ісламські землі продовжують кровоточити прикладами подібних зрадництв і пригноблень.
В такому випадку єдиний порятунок для мусульман — це відновлення ісламського образу життя через встановлення за методом пророцтва держави Другого Праведного Халіфату під керівництвом мудрого халіфа, який не потерпить ні краплі крові опортунізму в країні.
وَقُلِ ٱعۡمَلُواْ فَسَيَرَى ٱللَّهُ عَمَلَكُمۡ وَرَسُولُهُۥ وَٱلۡمُؤۡمِنُونَۖ وَسَتُرَدُّونَ إِلَىٰ عَٰلِمِ ٱلۡغَيۡبِ وَٱلشَّهَٰدَةِ فَيُنَبِّئُكُم بِمَا كُنتُمۡ تَعۡمَلُونَ
«Скажи: «Трудіться, і побачать ваші діяння Аллах, Його Посланець і віруючі. Ви предстанете перед Знаючим сокровенне і явне, і Він повідає вам про те, що ви робили» (9:105).
_______________________
1. https://www.thefreedictionary.com/opportunism
2. «Newt’s Bain Opportunism Is Mitt’s Opportunity», Donald L. Luskin, «Wall Street Journal», 17.01.2012, https://www.wsj.com/articles/SB10001424052970204409004577158741468922050
3. Tim Philips, Karen McCreadie, «Strategy Power Plays», стр. 95, https://bit.ly/2YFh0hx
4. «Value-free» — той, хто не приймає ніяких моральних чи релігійних цінностей, таких як честь, гідність, чесність, доброчинність. Див. «Who Was Niccolò Machiavelli?», Murray N. Rothbard, 04.08.2010, Mises Institute, https://mises.org/library/who-was-niccol%C3%B2-machiavelli
5. John F. Kennedy Speeches, John F. Kennedy Library, Cleveland Press Book and Author Luncheon, Cleveland, Ohıo, Aprıl 16, 1959.
6. Дослідницький центр «Pew», «Рейтинг довіри в достовірності ЗМІ упав два десятиріччя назад», Соцопитування щодо оцінки засобів масової інформації — 1985–2009, https://www.people-press.org/2009/09/13/press-accuracy-rating-hits-two-decade-low/
7. Саул Алінський, «Правила для радикалів», стор.13.
8. Макіавеллі, «Государ».
9. Відео з турецькими субтитрами: https://www.yenisafak.com/video-galeri/dunya/trump-kral-selmani-korumasak-2-hafta-o-koltukta-oturamaz-2184320
10. Джон Кіган, «The Mask of Command», 1988 р., стор. 89.