Ісламський світ на протязі останніх двох сторіч зазнає не кращих змінень. Він дрейфує у бік Заходу, що, на жаль, призвело до просочуванню у його життя різноманітних «-ізмів».
Ці «-ізми» час від часу впливали і продовжують впливати на розумовий світ мусульман, які опинились під впливом Заходу, а також на політичне і соціальне життя мусульманських суспільств через ідейних занепад Умми.
«Жоден «-ізм», який прийшов з Заходу, не є невинним», — до даної заяви Джеміля Меріча я хотів би додати, що усі ідеї і думки, засновані на принципах безбожного Заходу, повинні бути відкинуті і що мусульманину заборонено (харам) приймати, просувати і нести їх в суспільство. В даному випуску нашого журналу, який цього разу присвячений підривним для свідомості сучасних мусульман «-ізмам», я спробую розібратись у наступному порочному «-ізмі», а саме — в концепції «містицизму».
На протязі усієї історії людства переважна більшість людей, як правило, відверталась від Одкровень Всевишнього Аллаха. Люди ставали рабами Сатани і акцентували усю свою увагу на мирському житті (світськість), нібито в ній міститься увесь зміст. Дана ситуація заклала основу для розпаду суспільств, пригноблення слабких володарями капіталу і розвитку відносин, заснованих на інтересах, а не на моралі. Цей занепад у суспільстві занепокоїв деяких його представників і вимусив тих пуститись на пошуки вірного шляху. Завжди знаходились ті, хоча таких завжди була меншість, кого турбує загальний вектор суспільства і хто надає велике значення духовності.
І Шаріат тут є основою і мірилом. Якщо людина намагається позбутись від існуючого порядку або змінити його, не беручи до уваги Шаріат і керівництво від Аллаха, то лише питання часу, коли вона потрапить на шлях затаївшогося шайтана. Містицизм і, як його продовження, містичний досвід, а також мотив, який лежить в основі виникнення деяких рухів в суфійській школі, безперечно, представляють собою погляд на матерію і дух, ігноруючий вказівки Божественного Одкровення.
Всевишній Аллах створив людину, вклавши в неї дві схильності. Говорячи словами Корану, тенденції «порочності» (фуджур) і «богобоязливості» (таква) були закладені в людській природі і стали її невід’ємною частиною.
فَأَلۡهَمَهَا فُجُورَهَا وَتَقۡوَىٰهَا
«І внушив (нафсу) порочність і богобоязливість!» (91:8).
Ми можемо назвати ці два аспекти людини «світськістю» і «страхом перед Аллахом» або можемо назвати це «матеріальною» і «духовною» тенденціями. Людство проживало згідно з цими тенденціями, що призвело до появи трьох різних уявлень, інакше кажучи, моделей життя:
1. Люди, які вирівнюють свої схильності згідно шаріату (звід законів), ниспосланому створившим ці схильності в людині Аллахом через Своїх пророків. Інакше кажучи, ці люди гармонійно об’єднують матерію і дух. Це ті, хто вибудовує свої відносини з матеріальним так, як того побажав Аллах.
2. Люди, які вірять, що матерія повинна переважати над духом, які є мироцетристськими (світськими) і матеріалістичними людьми, яким немає діла до Майбутнього життя.
3. Затворники, які відмовились від світу і переконані в тому, що дух повинен переважити над матерією.
Так ось, містицизм і його відгалуження в виді містичного досвіду (практики), представленого деякими принципами суфізму, відносяться до згаданому вище третьому пункту.
Історичне минуле містичної думки
Слово «містицизм» є запозиченням із давньогрецької мови. Буквально воно означає «мовчати, не говорити, закривати вуста і очі». Хоча, згідно з кожним філософським рухом, у визначенні містицизму є притаманні для нього нюанси, в основному він визначається як «спроба підняти моральний рівень людей, досягти духовного блаженства, посягти істину в собі, а також усвідомлення невидимого і перебуваючого за межами зримого Світу». В цьому відношенні містицизм і духовна практика, подібно ідеї релігійності, такі ж старі, як і людство. Ми можемо назвати містицизм переконанням, вірою, принципом чи догмою.
Він має дуже заплутане значення, тому що у нього немає простого і прямого визначення. В містицизмі присутня ідея «метафізичної інтуїції», яка дозволяє досягти концепцій, невідомого, безкінечності і Творця у відриві від зовнішнього світу, чого неможна досягти за допомогою розуму і логіки. Головне тут — перебувати у стані зв’язку (трансу), позбувшись від впливу зовнішнього світу. Містика націлена на досягнення більш високої свідомості, а саме — просвітленні, шляхом розриву зв’язку з зовнішнім світом, інакше кажучи, з матеріальним світом.
Містицизм в індійській і грецькій філософії
Жителі індійського регіону вірили в божество, якого вони називали Брахма. Індуси вважали, що для того, щоб думати про Брахму, необхідно триматись подалі від людей, вести усамітнений образ життя і завжди пам’ятати про Брахму. Цей світ вони вважали просто сном, в якому усе закінчиться поганим. Через це неправильним було прив’язуватись до цьому світу, оскільки прив’язаність до цьому світу породжує такі якості, як жадібність, суперництво, розчарування. Істинним блаженством було загинути і зануритись в абсолютне тіло Брахми.
Це також можна назвати іншою версією того, що суфійський рух називає «фана-філлах» (розчинитись в Господі) і «бакабіллах» (увіковічитись з Господом). Буддизм, який зародився в 600-х роках до н.е., так само був направлений на порятунок людей від матеріалізму. Джерелом зла в буддизмі виступали хіть і пристрасть, а метою життя — порятунок душі від плотських бажань нафсу. Це було можливо при усамітненні і міркуванні, а зречення від миру і позбавлення від особистого его звільнило б людину від рабства.
Бажаючі отримати більш конкретну інформацію і матеріали, пов’язані з такими темами, як розуміння містицизму у індійців, індійські релігії і схожість їх розуміння містицизму з ісламським суфізмом, можуть вивчити одну із найбільш всеохоплюючих і древніх робіт Біруні «Тахкік ма лі-ль-Хінд», написану безпосередньо на індійських землях.
В Древній Греції містицизм мав релігійне походження, але більше пізні філософи розвили його далі. Прийнято вважати, що містичні ідеї Платона — особливо ті, що ми бачимо в його діалозі «Федон» — виходять від Піфагора, а Піфагор прийшов до цих ідей під впливом містичного релігійно-філософського вчення Орфея. Перша містична думка, яку ми можемо простежити із доступних джерел в західному світі, зустрічається у Піфагора (VI сторіччя до н.е). Піфагор заснував культ і вчив своїх послідовників, що цей світ тимчасовий і оманливий, що душа проживає тут у в’язниці, але що душу можна врятувати, встановивши містичний союз з невидимим богом1.
Містицизм на сучасному Заході
Згідно з зростаючими у світі містичними поглядами, християнство так само намагається представити віруючим свої власні принципи, змішуючи їх з духовним аспектом. З цієї точки зору християнський містицизм предстає перед нами як розуміння, яке направляє християн до пізнанню своєї сутності і життя простим життям подібно Іісусу (а.с.), жертвуючи мирськими благами. Спроби Церкви показати себе більш простою і підтримання пам’яті святих і містичних лідерів в спробах займати більше місця в академічних дослідженнях на Заході є проявами цього самого містичного відродження.
Християнський містицизм сподівається об’єднатись з Богом, пішовши від болю і страждань світу через Іісуса (а.с.), і приймає Іісуса (а.с.) як містичного лідера. Ґрунтуючись на цій думці, є тисячі європейців, які живуть хаотичним життям з ідеєю про те, що можна бути щасливим, проживаюче болюче життя. В Європі існує немала кількість людей, які, всупереч своєму благополуччю, проживають посеред вулиць, щоб забезпечити себе духовним задоволенням, і які вірять, що миру і спокою можна досягти за допомогою переносимих ними страждань.
Вплив містицизму на суфізм і перехід від ісламського зухда (аскетизму) до містицизму
Багато західних авторів, як вивчали містицизм як досвід і доктрину, визначили ісламський суфізм, який в загальних рамках містицизму вони виражають такими термінами, як «Islamic mysticism», «muslim mysticism», «sufism», одним із напрямів містицизму. Окрім того, багато досліджень на європейських мовах були проведені безпосередньо по ісламському суфізму з використанням терміну «містицизм». Серед них, у якості яскравих прикладів, можна перерахувати такі роботи, як: «Studies in Islamic Mysticism» (Кембрідж, 1921) і «The Mystics of Islam» (Лондон, 1963) Рейнолда Аллена Ніколсона; «Sufism: An Account of the Mystics of Islam» (Лондон, 1950) Артура Джона Арберрі. При об’єктивному дослідженні містицизму можна помітити, що є багато місць, де суфізм опинився під впливом цього руху. З точки зору традиційних уявлень суфізму, ісламський суфізм повністю опирається на пророцьке джерело. Сподіваємось, того, чим ми поділимось нижче, буде досить, щоб показати схожість між містицизмом і суфізмом.
Віруючі в містику переконані, що вони можуть «об’єднатись» з Творцем, відсторонившись від мирських справ, турбот і перешкод. Подібне переконання так само зустрічається і в ісламському суфізмі.
Згідно індійському культу Патанджалі, який має схожий з містицизмом аспект, щастя досягається не шляхом виконання релігійного поклоніння і обов’язків, а шляхом постійного поминання і міркування про бога, за допомогою свого роду підрахунку (зікру), і тут важливе «усамітнення». За допомогою зікру і міркування люди досягають єднання з богом і всесвітом. Ми можемо з легкістю помітити, що саме цієї лінії дотримуються суфії. Інакше кажучи, ми можемо сказати, що містицизм і індійське містичне розуміння спричинили сильний вплив на суфістів. Наприклад, Баязід Бастамі на питання: «Як ви досягли цього ступеня?», — відповів: «Я скинув своє тіло (нафс) подібно тому, як змія скидає свою шкіру; потім я поглянув на свій нафс і став тим, ким я тепер є». Підкреслюється, що «нірвана» буддистів і доктрина «фана-філлах» (розчинитись в Господі) в суфізмі мають схожі аспекти.
В уникнення плутанини хочемо зазначити, що розуміння аскетизму (зухда) в Ысламі відрізняється від стверджуваного сучасними суфіями виховання нафсу. Ми настільки відійшли від розуміння зухда, передбаченого Ісламом, що при згадування аскетизму на думку спадає містичне розуміння затворництва. Посланець Аллаха ﷺ надав змісту концепції «зухда» через наступні благословенні слова:
الزَّهَادَةُ فِي الدُّنْيَا لَيْسَتْ بِتَحْرِيمِ الْحَلاَلِ وَلاَ إِضَاعَةِ الْمَالِ وَلَكِنَّ الزَّهَادَةَ فِي الدُّنْيَا أَنْ لاَ تَكُونَ بِمَا فِي يَدَيْكَ أَوْثَقَ مِمَّا فِي يَدَىِ اللَّهِ وَأَنْ تَكُونَ فِي ثَوَابِ الْمُصِيبَةِ إِذَا أَنْتَ أُصِبْتَ بِهَا أَرْغَبَ فِيهَا لَوْ أَنَّهَا أُبْقِيَتْ لَكَ
«Зречення (зухд) від цього світу — це не заборона собі дозволеного (халяля) і не відмова собі у майні. Проте зухд від цього світу полягає у тому, щоб ти не сподівався на те, що в твоїх руках, більше, аніж на те, що знаходиться в руках Аллаха (тобто сподіватись на Раззака, а не на ризк); і щоб перебувати в ступені повної надії на нагороду і воздаяння, коли над тобою нависло випробування до тих пір, поки воно не закінчиться» (Тірмізі, «Зухд»).
Навіть якщо сьогодні при згадуванні аскетичного життя на думку спадає в’яле плентання по вулицям, то це не те розуміння аскетизму, які припускає Іслам. Знов же, якщо зухд в широкому розумінні сьогодні означає «піддавати себе мукам», усе ж таки це не той зухд, про який говориться в Ісламі. Навіть якщо при згадуванні зухду на думку спадає уявлення, що треба триматись подалі від громадських справ і питань Умми, то це певно не те розуміння зухду, якого хоче від нас Іслам.. Набожний вчений Ахмад ібн Ханбаль, у якого є певна праця,присвячена темі зухда, на власному досвіді показав нам, що розуміння аскетизму не означає відступлення в затворництво.
Будучи вченим-аскетом, він вдовольнявся наявними у нього благами, але у той час він без вагань говорив правду в обличчя пригноблювачу. Ахмад ібн Ханбаль, автор «Кітаб аз-зухд» («Книга про аскетизм»), провів своє життя в ув’язненнях і під тортурами за те, що говорив правду проти жорстокого султана. Отож, хто може сказати, що зухд — це затворництво, або що аскетичне життя означає безтурботне за проблеми Умми проживання вдалині від людей, мовчання у відношенні жорстокості пригноблювачів і зайнятість вихованням виключно свого нафсу? Зухд в Ісламі — це хукм Шаріату.
Іслам — це не містична релігія
Чи є Іслам містичною релігією? Або, якщо спитати по-іншому, чи є Іслам релігією, яка прагне відмовитись від мирських благ, чи він заснований на гармонії з матерією? Перш за усе, треба знати, що Іслам — це всеохоплююча система життя, в якій є система для кожної області і в якій є що поставити по будь-якій життєвій проблемі. Подібно тому, як релігія Ісламу має норми поклоніння, в ній так само є детальні правила того, як треба вибудовувати взаємозв’язок з мирськими благами. Було б доречно процитувати наступний аят у якості відповіді на задані вище питання:
وَٱبۡتَغِ فِيمَآ ءَاتَىٰكَ ٱللَّهُ ٱلدَّارَ ٱلۡأٓخِرَةَۖ وَلَا تَنسَ نَصِيبَكَ مِنَ ٱلدُّنۡيَاۖ وَأَحۡسِن كَمَآ أَحۡسَنَ ٱللَّهُ إِلَيۡكَۖ وَلَا تَبۡغِ ٱلۡفَسَادَ فِي ٱلۡأَرۡضِۖ إِنَّ ٱللَّهَ لَا يُحِبُّ ٱلۡمُفۡسِدِينَ
«А за допомогою того, що Аллах дарував тобі, прагни до Останнього притулку, але не забувай про свою частку в цьому світі! Твори добро, подібно тому, як Аллах сотворив добро для тебе, і не прагни поширювати нечестя на землі, адже Аллах не любить тих, хто поширює нечестя» (28:77).
Іслам ґрунтує відносини людини з матерією на принципі гармонійності. Схильність до матерії регулюється і визначається безпосередньо хукмами Шаріату. Хадіс Посланця Аллаха ﷺ, який вчив гармонійності у цьому відношенні, виглядає наступним чином: «Одного разу до домів дружин Пророка ﷺ прийшли три чоловіки, які почали розпитувати їх про поклоніння Пророка ﷺ. Коли їм розповіли про нього, вони нібито порахували поклоніння Пророка ﷺ малим у відношенні себе, тому сказали: «Як далеко нам до Пророка ﷺ, якому прощені і минулі, і майбутні гріхи!» Потом один із них сказав: «Що стосується мене, то я буду молитисm кожну ніч поспіль». Інший сказав: «Я буду постійно поститись». Третій же сказав: «А я буду сторонитись жінок і ніколи не одружусь». А через деякий час до них підійшов Посланець Аллаха ﷺ і спитав:
أَنْتُمْ الَّذِينَ قُلْتُمْ كَذَا وَكَذَا أَمَا وَاللَّهِ إِنِّي لَأَخْشَاكُمْ لِلَّهِ وَأَتْقَاكُمْ لَهُ لَكِنِّي أَصُومُ وَأُفْطِرُ وَأُصَلِّي وَأَرْقُدُ وَأَتَزَوَّجُ النِّسَاءَ فَمَنْ رَغِبَ عَنْ سُنَّتِي فَلَيْسَ مِنِّي
«Це ви говорили те-то і те-то? Клянусь Аллахом, я більше вас страшусь Аллаха і більше богобоязливий, проте в деякі дні я тримаю пост, а в інші не роблю цього; я молюсь по ночам і сплю; а також одружуюсь. А той, хто не бажає слідувати моїй Сунні, не має до мене відношення!» (Бухарі, «Нікях», 1; Муслім, «Нікях», 5; Насаі, «Нікях», 4).
З іншого боку, поставлений Шаріатом обов’язок «амр біль-маъруф ва нахй аніль-мункар» є бар’єром перед спробами жити релігійним життям через містичний підхід і розуміння. У той час як містичне розуміння скеровується до довольству Аллаха через усамітнення і принцип «моя хата з краю», Шаріат Ісламу в категоричних текстах заявив, що одним із способів отримання довольства Аллаха є зобов’язання «наказувати схвалюване і забороняти засуджуване». Не турбуватись про проблеми мусульман, відсторонившись в усамітненні, означає, м’яко кажучи, не хвилюватись про складності мусульман. Спроби жити згідно з Ісламом через містичний образ не засновані на Ісламі Ніякі ісламські тексти не підтримують містичного підходу.
Навпаки, існує багато ріваятів, які заявляють, що необхідно турбуватись і переживати за проблеми Умми і цікавитись її справами. Щоб не розтягувати обсяг статті, ми обмежимось наступним хадісом, переданим від Абу Хурайри (р.а.): «Один чоловік із числа сподвижників Посланця Аллаха ﷺ, проходячи повз ущелини з джерелом прісної води, смаком якої він був вражений, сказав: «Як я хотів би віддалитись від людей і залишитись в цій ущелині! Але ні, я не зроблю цього, поки не спитаю дозволу у Посланця Аллаха ﷺ». Він спитав Посланця Аллаха, і той ﷺ сказав йому:
لاَ تَفْعَلْ فَإِنَّ مَقَامَ أَحَدِكُمْ فِي سَبِيلِ اللَّهِ أَفْضَلُ مِنْ صَلاَتِهِ فِي بَيْتِهِ سَبْعِينَ عَامًا أَلاَ تُحِبُّونَ أَنْ يَغْفِرَ اللَّهُ
«Не роби цього. Воістину, перебування (діяльність) одного із вас на шляху Аллаха краще, аніж його молитви вдома (в одиночку і вдалині від джамаату) на протязі сімдесяти років. Хіба ми не бажаєте, щоб Аллах пробачив вас?!» (Тірмізі, «Фадаіль аль-джихад», 17).
На завершення розуміється, що суфійські школи схильні впливу містицизму, оскільки основа останнього полягає у встановленні зв’язку з Творцем. Проте Всевишній Аллах, в Якого ми віримо, повідомив через Свого Посланця ﷺ, яким чином треба встановлювати з Ним зв’язок і як отримувати Його довольство. Інакше кажучи, ті, хто бажає догодити Аллаху і отримати Його довольство, не можуть робити цього так, як їм заманеться чи захочеться. Отож, ті, хто озадачений встановленням зв’язку з Аллахом і отриманням Його довольства, можуть зробити це тільки тим шляхом, який Аллах схвалив і показав. Найміцніший зв’язок з Аллахом — це проживати життя згідно ниспосланому Аллахом Шаріату і будувати життя в межах Його велінь і заборон.
__________________________
1. Ерол Гюнгер, «Проблеми ісламського суфізму» («İslam Tasavvufunun Meseleleri», s. 26).