Що таке макіавелізм?
Макіавелізм як західна думка — це розумова течія, яка відокремлює політику від моралі і релігії, ігнорує усі релігійні і моральні норми і вважає припустимим для досягнення мети абсолютно усе, не враховуючи які-небудь правила.
Макіавелізм — це ідея в області політичної філософії, висунута італійським мислителем і політиком Нікколо Макіавеллі, який жив між 1469 і 1527 роками. Основна ідея макіавелізму — це концепція «Усі засоби для досягнення мети законні». У цих засобів немає моральних, юридичних чи релігійних обмежень та меж.
Хоча деякі західні письменники називають Макіавеллі «вчителем зла», причина, по якій макіавелізм зберігся до наших днів, полягає у тому, що ці ідеї часто використовуються не тільки диктаторськими урядами, але і світськими демократичними державами, адміністраціями і рухами. З цієї причини розгляд макіавелізму полегшить пізнання нині існуючих держав і правителів, які вважають «припустимими (дозволеними) усі засоби у благо досягнення мети».
Те, що нелюдські і аморальні ідеї Макіавеллі по яким би то не було причинам усе іще знаходять застосування сьогодні по спливанню п’яти сотень років, є ганьбою для людства. Той факт, що держава не визнає ніяких юридичних, релігійних або моральних кордонів, є ганьбою навіть в ім’я прав людини, демократичних концепцій і принципів правової держави, побудованої на відстоюваних невірними західних цінностях.
Макіавеллі як політичний теоретик, є одним із провідних діячів європейського руху Відродження, приймає усі засоби як припустимі для реалізації політичних амбіцій. Усі засоби досягнення мети законні і відповідають моралі. Знов же, Макіавеллі є першим представником ідеї національної держави або держави-нації, через що його вважають батьком концепції «національна держава». Такі теми, як армія, правитель, суверенітет і форми правління, які розглядав Макіавеллі, так само продовжують мати вплив по сьогоднішній день. Також можна знайти ім’я Макіавеллі в нинішніх державах за такими гаслами, як «Сильна армія — сильна держава».
Макіавеллі жив в Середні віки. В золоте сторіччя Ісламу Європа утопала в темряві Середньовіччя. Як відомо, для Європи це був період соціальних, політичних і соціологічних перетворень і глибоких дискусій, і в цей же період процвітає оточення, в якому виникають сучасні концепції політичної науки. Такі концепції, як «суверенітет», «влада», «секуляризм», «бог – релігія – суспільство», які ми використовуємо в політичних дискусіях, були перероблені і переглянуті в Середні віки, зазнавши семантичних змінень і зсувів. Двома найважливішими структурами, визначаючими середньовіччя, є Церква і феодальна система. Багато концепцій і визначень секуляризму і демократичної політики,які так рвуться застосовувати сьогодні, в значній мірі почали формуватись в Середні віки. Люди чи заклади, які слідують макіавелістській думці, дотримуються трьох основних переконань:
1. Люди в цілому — погані, і тому вони заслуговують усілякого роду зла.
2. Те, що вимагається здійснити заради досягнення мети, не є поганим. Погано не зуміти зробити поганого. І саме це треба піддавати критиці і засудженню.
3. Усі засоби в ім’я досягнення мети законні і відповідають моралі.
В останньому пункті прихована основа усього зла. Злочини, вбивства і тортури, скоєні в вищих інтересах держави, є законними і відповідають моралі. Одним словом, немає ніяких юридичних, релігійних чи моральних обмежень для запобігання зловживання державною владою. Макіавеллі в своїй книзі «Государ» в загальних рисах сформулював характеристики, якими повинен володіти правитель держави: «Треба людей або облагодіяти, або знищувати. Адже якщо покарання, яке ти даси людям, буде легким, то вони помстяться тобі, але якщо ти завдаси їм тяжке покарання, то вони більше не зможуть підняти голови. Одним словом, покарання, яке ти даси людям, не повинно тягти за собою побоювань про можливу помсту <...> Отож, можна висловити будь-яку брехню, щоб обдурити публіку. Чесні державні діячі в корні суперечать природі політики».
Так, головним обов’язком кожного правителя є захист своєї країни і забезпечення виживання своєї держави. Проте Макіавеллі вважає законним і припустимим вбивати, руйнувати і попирати права і закон для досягнення мети в політиці.
Хоча існували різноманітні періоди і назви, спостерігається, що розуміння політики в світі не сильно змінилось. Згідно Макіавеллі, держава повинна черпати свою міць із нації, а не із релігії. Ця думка, що вплинула на людей, які заснували Турецьку Республіку, відображена у фразі Великого Національного Зібрання Туреччини: «Суверенітет беззаперечно належить нації». Знов же, як відомо, 23 квітня 1923 року, в мить першого перехідного кроку до республіканському режиму, Перше зібрання меджлісу Туреччини відкрилось молитвами, хатімами, такбірами і жертвоприношеннями після п’ятничної Джума молитви, хоча відомо, що республіка не була заснована на релігії. Іще одним яскравим прикладом того ж роду є те, що під час спроби державного перевороту в Туреччині 15 липня 2016 року по усій країні зачитувався салават з мінаретів усіх мечетей з метою збереження влади і світської держави, що насправді можна інтерпретувати як використання ісламських почуттів суспільства в охороні інтересів демократії.
Згідно макіавелізму, правитель може без обмежень використовувати політичну владу в своїх інтересах. Найбільш важлива і основна мета — постійно збільшувати свою владу. Будь-який інструмент і засіб, які використовуються для досягнення цієї мети, так само є законними і дозволеними. Правитель повинен без вагань видавати себе за тварину, коли це необхідно. Серед тварин він повинен вміти бути схожим на лисицю і лева, тому що лев нездатний захиститись від пасток, а лисиця — від вовків. Для цього «государ» повинен бути хитрим, як лис, щоб уникати пасток, і хоробрим, як лев, щоб протистояти вовкам.
Ті, хто прагнуть постійно залишатись левами, не розбираються в справі політики. Хитрість означає, що чоловік, приховуючи при цьому свою лукавість, виглядає людяним, щедрим, набожним, вірним своїм словам і чесним. Спочатку він діє хитро, як лис, щоб заручитись підтримкою робочих і сільських жителів, але потім без вагань застосовує грубу силу проти тих, кого вважає своїми суперниками, які виникли через невиконання даних ним раніше обіцянок. Правитель представляється публіці таким, яким його хочуть бачити люди, тобто як нібито він володіє людськими якостями чесноти. Врешті решт, обдурити публіку нічого не варте, тому що вона дивиться тільки на зовнішність і судить лише по зовнішності.
Запровадження в оточення мусульман розуміння «мета виправдовує засоби» через неправильні політичні згуртування
На початку цього сторіччя, коли на карті мусульманських земель відбулись сильні змінення, Умма відчула сильніші удари, які глибоко вплинули на її життя, розчленили її землі, розділили суспільства на розрізненні групи і зруйнували державу Халіфат. В результаті цього шокуючого удару Іслам був усунутий із життя, держави і суспільства. Після розпаду держави Халіфат території мусульман були розділені на малі держави. Ці держави спочатку потрапили під безпосередній контроль невірних держав-колонізаторів, а потім — жорстоких правителів, які перебували у співпраці з невірними. В результаті цього невірними режимами в усіх мусульманських країнах почали застосовуватись закони куфру.
Мусульмани масово почали створювати згуртування, щоб позбутись від таких форм правління куфру, як секуляризм, демократія і королівська влада, що практикувались в мусульманських країнах. Ісламські згуртування і джамаати, які мали намір скасувати порочні режими, з миті свого створення слідували зигзагоподібним і несталим шляхам в своїй діяльності. В загалом, розуміння того, що «будь-яка дорога, яка веде до мети, законна», призвело до того, що ці згуртування відійшли від вектору Ісламу і загрузли в болоті. Адже спочатку в очах мусульманських згуртувань демократія вважалась забороненою (харамом), але в більш пізньому процесі демократія стала сприйматись у якості інструменту для досягнення мети. Сьогодні ж демократія вже в очах багатьох стала «частиною Ісламу».
Ісламські згуртування, які мали намір витіснити неісламські правління, повинні були розглядати існуючу реальність у якості предмету своїх міркувань, але замість цього вони прийняли цю реальність у якості джерела свого мислення, що привело їх до поразки. Ті, хто мав намір змінити реальність, по спливанню часу підлаштувались під неї. Діючи згідно такому мисленню, згуртування покинули шосе, по якому вони рухались на повній швидкості до ісламської мети, але застрягли на шляху, який закінчувався болотом демократії. Ані їм не вдалось добитись успіху, заснованого на Ісламі, ані їх послідовники не змогли досягти відповідної віровченням своїх наставників мети. Дана ситуація викликала песимізм, відчай і незахищеність серед мусульман і ісламських общин.
У згуртувань у відриві від основних джерел Ісламу почали виникати уявлення про спосіб реалізації своїх ідей в житті і на практиці, які розвивались і формувались відповідними макіавеллістському підходу оцінками реальності. Інші, хоча вони і чітко прояснили свої думки, проте усе ж таки помилились в тому, що не вивели методу запровадження своєї ідеї, виходячи із ісламської ідеології.
Таким чином, макіавеллівське мислення з розумінням того, що «усі шляхи, які ведуть до мети, припустимі», залишило негативний відбиток на ісламських згуртуваннях і потягло їх до відходу від реальної мети у якості або фактичних виконавців світських демократичних режимів, або сильних прибічників цих режимів.
Вплив цієї неісламської і нелюдської думки на життя мусульман
Після того, як охопивші світ порочні критерії і мафхуми (думки, поняття, концепції) невірних-колонізаторів поширились на ісламські землі і серед Умми в результаті ідейних атак, мусульмани в серйозному змісті здали позиції у розумінні і відстоюванні ісламської точки зору. Хоча мусульмани докладають зусиль, щоб надати Ісламу належного значення через деякі ісламські концепції, цих зусиль часто виявляється недосить перед лицем впливу порочних західних ідей і капіталістичних світських систем.
Посланець Аллаха ﷺ сказав:
صِنْفَانِ مِنْ النَّاسِ، إذَا صَلَحَا صَلَحَ النَّاسُ ، وَإِذَا فَسَدَا فَسَدَ النَّاسُ، العُلَمَاءُ وَالأُمَرَاء
«Є два види людей в народі — якщо вони будуть в праведності, то і народ буде в праведності, а якщо вони зіпсуються, то зіпсується і народ. Це улеми (вчені) і аміри (ватажки)» (Абу Нуайм).
Ми усвідомили цінність наших вчених, коли ті вислизнули із наших рук — так само ж, як зазвичай цінність чогось розуміється після втрати цього. Ми таким же чином усвідомили цінність справедливих і праведних правителів, коли втратили їх. Проте усе це невимовним чином дорого обійшлось для Умми. Сьогодні наші землі розгромлені внаслідок як фізичних, так і ідейних атак. Той факт, що мусульмани піддаються усіляким можливим переслідуванням, пояснюється відсутністю вчених, які б в увесь голос заявляли про Іслам незалежно від засуджувань, і відсутністю правителів, які б бачили в своїх підданих аманат від Аллаха і бажали б правити лише по хукмам Всевишнього. Наша потреба в благочестивих вчених і правителях, які зіграли б дуже активну роль в виході мусульман із пітьми, в яку вони потрапили, майже така ж, як і наша потреба в хлібі і воді.
Варто підкреслити, що вчені і керівники є захисними елементами суспільства, тому що захисні цінності суспільства полягають саме в цих двох категоріях. Якщо псуються вони, то псується і суспільство. До того ж, беззаперечними є вплив і вага вчених в тому, щоб правителі продовжували залишатись на прямому шляху. В солі зберігають продукти, щоб вони не зіпсувались, але що збереже продукти від порчі, якщо сама сіль зіпсується? Тероризування мусульманських суспільств, подібно західним невірним і місцевим тиранам, стверджуючи, що ми, нібито, сьогодні боремось проти пригноблення в Сирії і Іраку; участь в непомірних діях, скерованих проти свого власного народу в ім’я священної мети боротьби з імперіалістичною окупацією та її колабораціоністами в Пакистані і Афганістані, в повні мірі відповідають розумінню макіавелізму, який припускає панування шляхом поширенні страху і терору.
На протязі усієї історії мусульмани ніколи не вдавались до пануванню за допомогою тероризування суспільства. Борючись з пригноблювачами і ніколи не примиряючись з ними, мусульмани зі співчуттям ставились до пригноблених, пригнічених, сиріт, бідних і до суспільству у цілому. Вони розділяли їх біль як свій власний. Мусульмани прагнули захистити суспільство від утискань пригноблювачів і пояснити йому мовою милосердя, що єдиний порятунок у цьому світі і в Майбутньому полягає в релігії Аллаха.
Макіавеллі розглядає релігію як один із інструментів на шляху до влади. Незважаючи на те, що політики в нашій країні та в інших ісламських землях не застосовують нічого із Ісламу, вони вдаються до зловживання ісламськими почуттями, щоб досягти поставленої мети на виборах.
Зловживаючи ісламськими концепціями, правителям вдавалось вселяти надію в своїх прибічників, маючих ісламські вимоги. Їх прибічники повірили, що правителі прийдуть до запровадженню Ісламу, але тільки поступово; що зараз вони перебувають на етапі, за яким послідує запровадження Ісламу. Проте ісламські гасла і дискурси продовжували залишатись лише втіхою для вух.
Окрім мовчання про демократичні свободи, непристойності і порочності народу Лута правителі скерувались пустить у вільний обіг вживання алкоголю і наркотиків, азартні ігри і поширювати відсотки через банки, які володіють капіталом, щоб полегшити запровадження і існування порочної економіки. Для усього, що є харамом, створена природна і прийнятна атмосфера. Хіба можна принести Іслам за допомогою вивільнення свобод, поширення усіх заборонених Шаріатом дій і створення розбещуючої і розкладаючої атмосфери? Найбільш очевидним проявом розуміння того, що «мета виправдовує засіб», є той факт, що правителі, заявляючи: «Наш орієнтир — Іслам», — так настирливо запроваджують такі західні ідеї, як секуляризм і демократія, і вводять мусульман в оману відносно того, що дані ідеї, нібито, не суперечать Ісламу. Способи (порочні західні ідеї) віднині стали для правителів непередбачуваною метою, і заради цієї мети вони пожертвували усім, що у них було. Але, на жаль, деякі мусульмани попались на цю хитрість.
Макіавелізм і подібні заразні думки оточують нас скрізь! Вони отруїли мусульман і мусульманські згуртування! Стало очевидним отруєння владою урядів, проурядових мусульманських і ісламських згуртувань, які потрапили під вплив заразної думки. Властолюбство в них знищило усі ісламські принципи. На сьогоднішній день ідея спричинила величезний вплив на те, що мусульмани були зметені, розбещені, позбавлені вектора справедливості, ісламських концепцій, а також віддалені від халяля і вимушені змирятись з харамом!
Єдиний спосіб позбутися від хвороби макіавелістської думки — це мати волю відрізняти добро від зла і дотримуватись норм Шаріату. Подібно тому, як ми визначили наші цілі і задачі згідно з ісламськими критеріями, ми так само повинні відповідати ісламським критеріям у питанні визначення шляхів і засобів досягнення поставленої мети. Перемога прийде, тільки якщо ми будемо дотримуватись ісламських норм.
Мета не робить засоби дозволеними!
Політичні маневри необхідні правителям і державам у зовнішній політиці. І сила політичних маневрів полягає в розголошенні справ і прихованні цілей.. Всевишній Аллах ниспослав деякі хукми відносно таких питань, як купівля-продаж, оренда, компанія і так далі, щоб вирішувати проблеми людей. Проте для того, щоб ці хукми були реалізовані серед людей правильним чином, він ниспослав низку інших законів у якості худудів, такі як тазір обманщику в операціях купівлі-продажу і відсікання руки крадію.
Хукми Шаріату — це метод Ісламу. Так само, як Шаріат повинен визначати мету, знов таким же чином Шаріат повинен вказувати на припустимість засобів для досягнення цієї мети. Тому що і мета, і засоби є вчинками людини. Те, що робить цей вчинок припустимим (мубах) чи забороненим (харам), — це шаріатські докази, а не наслідки чи мета вчинка.
Всевишній Аллах говорить:
وَأَنِ ٱحۡكُم بَيۡنَهُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ
«Суди між ними згідно тому, що ниспослав Аллах» (5:49).
Інакше кажучи, Іслам говорить нам судити по тому, що ниспослав Аллах, а не по результатам дій або по тому, до чого ці дії призведуть. Отож, хукм про засоби подібно хукму про мету виходить із шаріатських доказів. Те, що шаріатський хукм визначає припустимість (мубах) чи заборонність (харам) мети, є доказом того, що «мета не виправдовує (не узаконює, не робить дозволеним) засіб». Якщо існує шаріатський доказ, який робить мету харамом, то це означає, що засоби не можуть бути припустимими. З цієї причини неприпустимо вважати засоби припустимими (мубах) лише тому, що мета є мубахом, ваджибом, мандубом, чи тому, що мета має користь, благо чи нусру. Навпаки, тільки якщо Іслам дозволив засіб, то він буде мубахом, і тільки якщо Іслам заборонив засіб, то він буде харамом. Інакше кажучи, розгляд засобів згідно з шаріатськими хукмами є ваджибом, тому що кожна дія мусульманина повинна розглядатись крізь призму Шаріату і здійснюватись згідно шаріатським хукмам.
Усе це відбувається в силу того,що визначення шаріатського хукму звучить так:
خِطَابُ الشَّارِعِ الْمُتَعَلِّقُ بِأَفْعَالِ الْعِبَادِ
«Звернення Законодавця (Аллаха) відносно вчинків людей».
Отож, усі дії мусульманина повинні відповідати Шаріату. З цієї причини кожен мусульманин повинен протистояти концепції «Мета виправдовує (узаконює) засіб» і заперечувати її. А також він повинен розуміти, що в Ісламі деякі хукми відносно засобів були виведені із доказів, визначаючих хукм самої мети, до якої веде засіб:
اَلْوَسِيلَةُ إِلَى الْحَرَامِ حَرَامٌ
«Засіб, який веде до хараму, сам стає харамом»,
الشَّيءُ الـْمُبَاحُ إِذَا أَدَّى فَرْدٌ مِنْ أَفْرَادِهِ إِلَى ضَرَرٍ يـُمْنَعُ ذَلِكَ الفَردُ وَحْدَهُ، وَيَبْقَى الشَّيءُ مُبَاحاً
«Якщо одна частина дозволеного в цілому (мубах) справи веде до шкоди, то під заборону виконання (харам) підпадає саме ця частина справи, тоді як в цілому справа продовжує залишатись дозволеною (мубахом)»,
مَا لَا يَتِمُّ الْوَاجِبُ إِلَّا بِهِ فَهُوَ وَاجِبٌ
«Те, без чого не здійснюється ваджиб, само є ваджибом».
Проте це стосується випадків, коли засіб є мубахом чи фардом. Якщо ж засіб заборонений, то фард- чи мубах-мета не може зробити цей засіб дозволеним (халяль). Навпаки, цей засіб продовжує залишатись харамом. Отож, мета не виправдовує засоби. Тобто ваджиб- чи мубах-мета не роблять дозволеними заборонені (харам) засоби.
Неможливо розглядати політичний інститут у відриві від віри і моралі. Для чистої держави і чистої політики надзвичайно важливо, щоб як політичні інститути, так і політики були пов’язані з Ісламом. Шлях до чистому суспільству лежить через чистоту політики. З іншого боку, чиста політика може бути побудована тільки на системі, які діє згідно з законами Шаріату, заснованими на Корані і Сунні, які визначають принципи Ісламу, а не на радянських демократичних системах, закони яких виходять від людей. Мова тут йде про систему Халіфату з її 1300-річною історією несення Ісламу людству. Халіфат — це держава, яка оберігає і захищає своїх підданих від отруйних ідей і атак хрестоносців Заходу. Нехай ниспошле нам Всевишній Аллах ту славетну державу Праведного Халіфату, яка поверне Ісламській Уммі її міць, і дай Аллах, щоб ми були із числа тих, хто встановить цю державу.