Лінгвістичне значення слова «заклик» означає «здійснити разове дуа». Фаілем (дійсним дієприкметником) цього слова буде «دَاعٍ» (закликаючий).
Аллах сказав:
وَدَاعِيًا إِلَى اللَّهِ بِإِذْنِهِ وَسِرَاجًا مُّنِيرًا
«закликаючим до Аллаху з Його дозволу, і висвітлюючим світочем» (33:46),
— тобто закликаючим до єдності Аллаха і до тому, що наближає до Ньому. Множиною слова «دَاعٍ» є слова ««دَاعُونَ іدُعَاةٌ» ». Закликаючі — це люди, які закликають інших присягнути будь-якому прямому шляху, або омані. Якщо до слову «دَاعٍ» прибавляється «ة», то воно стає як «دَاعِيَةٌ», і в цьому випадку «ة» буде вказувати на гіперболічну форму (мубаляга).
Пророк ﷺ був закликаючим до Аллаху. Тому в книзі «Тахзіб ал-люга» говориться: «Муедзін — закликаючий до Аллаху, Пророк — закликаючий Умму до єдності Аллаха і підкоренню Йому. Відносно джинів Аллах сказав:
يَا قَوْمَنَا أَجِيبُوا دَاعِيَ اللَّهِ
«О, народ наш! Відповідайте закликаючому до Аллаху» (46:31).
Заклик до істини — це свідоцтво того, що немає бога, гідного поклоніння, окрім Аллаха. Закликати до чому-небудь — це спонукати до досягненню встановленої мети. Аллах говорить:
قَالَ رَبِّ السِّجْنُ أَحَبُّ إِلَيَّ مِمَّا يَدْعُونَنِي إِلَيْهِ
«Він сказав: «Господи! Темниця мені миліша того, до чого мене закликають …» (12:33).
Одним словом, заклик до Аллаху — це заклик до істини. Заклик до істини — це свідоцтво, що немає бога, гідного поклоніння, окрім Аллаха. Заклик також використовується у значенні: заклик до прямому шляху чи до омани; заклик до чому-небудь і спонукання до досягненню встановленої мети.
Що стосується термінологічного значення слова «заклик», то представники більш пізніх поколінь дали наступні значення:
— Шейх Мухаммад ар-Раві в книзі «Ад-Даавату іля аль-іслам даава алямійя» дав два значення:
1) Ісламський заклик — це релігія Аллаха, з якою були послані усі пророки, а руками Пророка Мухаммада ﷺ заклик був повноцінно і в достатній формі оновлений для досягнення благочестя в цьому і Подальшому життях.
2) Ісламський заклик — це заклик до Посланню Пророка ﷺ».
— Доктор Абу Бакр Закра в книзі «Ад-Даавату іля аль-іслам» сказав: «Заклик полягає в тому, щоб той, хто здатен давати насіхат і зорієнтувати правильним чином, спонукав людей прийняти Іслам на рівні переконань і життєвої програми (манхаджа) і застерігав людей від інших релігій, користуючись певними методами».
— Професор Мухаммад аль-Газалі ас-Сакка в книзі «Мааллах» сказав: «Заклик — це повноцінна програма,яка включає в себе усі знання, необхідні людям, щоб вони побачили мету свого життя і побачили віхи шляху, які об’єднають їх як ідучих по праведному шляху».
— «Інші сказали: «Заклик — це не тільки прагнення поширити релігію Аллаха — акиду, Шаріат і моральність, але і докладання максимальних зусиль на цьому шляху». Другі сказали: «Заклик до Аллаху — це заклик до іману в Аллаха і в те, з чим приходили пророки і посланці, а також підкорення їм в тому, що вони велять, і утриманні від того, що вони забороняють, але при умові, що заклик буде адресований усім людям в усі часи і в будь-якій точці світу». Треті сказали: «Заклик до Ісламу — це вимагати від людей, щоб вони підкорились Аллаху і Його Посланцю ﷺ, суворо дотримувались Його Шаріату, тобто були відданими істинній релігії Іслам, яку обрав Аллах для Своїх створінь, і діяли на основі її вчень»1.
У свою чергу, ми вважаємо, що заклик до Ісламу — це вимога прийняти усі ідеї Шаріату і закони, або, по-іншому, вимогу прийняти Іслам у цілому як акиду і систему для життя. Що стосується формулювання «несення ісламського заклику», то ми розуміємо під цим доведення Ісламу до людей. Той, хто уважно погляне на несення ісламського заклику і діяльність аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар», виявить, що вони перетинаються в одних речах і не перетинаються в інших. Резюмувати відмінності між ними можна в наступних пунктах:
1) Аль-Амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар означає вимагати здійснення того, що Шаріат порахував хорошим і поставив в обов’язковість, а також вимагати залишення того, що Шаріат порахував огидним і заборонив. Отож, значення цієї діяльності більш вузько, аніж значення заклику, який вимагає прийняти Іслам у цілому, тобто прийняти його з точки зору раціонального розуміння, шаріатських доказів, прийняти його усулі (основи) і фуру (відгалуження), прийняти його фарди, харами, мустахаби, макрухи і мубахи.
Що стосується заклику, то він ширше по своєму значенню, оскільки включає в себе речі, які виходять за межі вимоги виконати ваджиб і залишити харам, тобто за межі аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар. Інакше кажучи, заклик включає в себе більше, аніж тільки аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар. Так в словах Всевишнього відносно групи:
وَلْتَكُن مِّنْكُمْ أُمَّةٌ يَدْعُونَ إِلَى الْخَيْرِ وَيَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ
«Нехай серед вас буде група людей, які будуть закликати до добру, веліти схвалюване і забороняти засуджуване» (3:104),
— ми бачимо, що приватне (аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар) було приєднане до загальному (добру) за допомогою союзу «وَ». Так було зроблено, щоб показати важливість і турботу про діяльність аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар.
2) Реальність заклику полягає в тому, щоб роз’яснити ідеї Ісламу і його закони, а не веліти схвалюване або утримувати від засуджуваного. Заклик — це доведення Ісламу до людей за допомогою роз’яснення і незаперечних доказів; це діалог і переконання в чомусь іншого чоловіка. А це відрізняється від аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар, оскільки останнє вимагає здійснення чи залишення чого-небудь, навіть якщо доведеться застосувати силу.
3) Наслідки несення заклику відрізняються від наслідків аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар, оскільки відмова прислухатись до закликаючому або небажання слухати роз’яснення не зобов’язує закликаючого розривати відносини з таким чоловіком, у той час як з тим, хто не підкоряється схвалюваному і не залишає засуджуваного, є обов’язковим розірвати відносини. Адже Пророк ﷺ сказав:
إنَّ أوَّلَ مَا دَخَلَ النَّقْصُ عَلَى بَنِي إسْرَائِيلَ أنَّهُ كَانَ الرَّجُلُ يَلْقَى الرَّجُلَ فَييَقُولُ يَا هَذَا اِتَّقِ اللهَ وَدَعْ مَا تَصْنَعُ فَإِنَّهُ لاَ يَحِلُّ لَكَ ثُمَّ يَلْقَاهُ مِنَ الْغَدِ وَهُوَ عَلَى حَالِهِ فَلَا يَمْنَعُهُ ذَلِكَ أَنْ يَكُونَ أَكِيلَهُ وَشَريبَهُ وَقَعِيدَهُ فَلَمَّا فَعَلُوا ذَلِكَ ضَرَبَ اللهُ قُلُوبَ بَعْضِهِمْ بِبَعْضٍ ثُمَّ قَالَ ﴿لُعِنَ ٱلَّذِينَ كَفَرُواْ مِنۢ بَنِيٓ إِسۡرَٰٓءِيلَ عَلَىٰ لِسَانِ دَاوُۥدَ وَعِيسَى ٱبۡنِ مَرۡيَمَۚ ذَٰلِكَ بِمَا عَصَواْ وَّكَانُواْ يَعۡتَدُونَ ٧٨ كَانُواْ لَا يَتَنَاهَوۡنَ عَن مُّنكَرٖ فَعَلُوهُۚ لَبِئۡسَ مَا كَانُواْ يَفۡعَلُونَ ٧٩ تَرَىٰ كَثِيرٗا مِّنۡهُمۡ يَتَوَلَّوۡنَ ٱلَّذِينَ كَفَرُواْۚ لَبِئۡسَ مَا قَدَّمَتۡ لَهُمۡ أَنفُسُهُمۡ أَن سَخِطَ ٱللَّهُ عَلَيۡهِمۡ وَفِي ٱلۡعَذَابِ هُمۡ خَٰلِدُونَ ٨٠ وَلَوۡ كَانُواْ يُؤۡمِنُونَ بِٱللَّهِ وَٱلنَّبِيِّ وَمَآ أُنزِلَ إِلَيۡهِ مَا ٱتَّخَذُوهُمۡ أَوۡلِيَآءَ وَلَٰكِنَّ كَثِيرٗا مِّنۡهُمۡ فَٰسِقُونَ﴾
«Першою вадою синів Ісраіла стало наступне: один чоловік зустрів іншого і сказав: «Ей ти, бійся Аллаха і не роби того, що робиш, адже це тобі не дозволено!». Потім він зустрів його наступного дня, [а той продовжив робити те ж саме], але це не завадило тому [хто говорив, що це не треба робити], їсти з ним, пити з ним. І коли вони стали вчиняти подібним чином, Аллах змішав їх серця одного з другим. Потім Пророк ﷺ зачитав:
«Невіруючі сини Ісраіла були прокляті язиком Давуда та Іси, сина Марьям. Це трапилось тому, що вони ослухались і переступали кордони дозволеного. Вони не утримували один одного від засуджуваних вчинків, які вони робили. Як же огидне було те, що вони робили! Ти бачиш, що багато хто із них дружать. Огидне те, що уготовили їм їх душі, адже тому Аллах розгнівався на них. Вони будуть мучитись вічно. Якщо б вони увірували в Аллаха, Пророка і те, що було ниспослано йому, то не стали б брати їх собі в помічники і друзі. Але багато хто із них є нечестивцями» (5:78–81)…»2.
Аль-Джассас в книзі «Ахкам аль-Куръан» сказав: «Однієї із умов дії утримувати від засуджуваного є його заперечення, а також не сидіти з грішником, не пити і не розділяти з ним трапезу. Згадане Пророком ﷺ є роз’ясненням слів Всевишнього:
تَرَىٰ كَثِيرًا مِّنْهُمْ يَتَوَلَّوْنَ ٱلَّذِينَ كَفَرُواْ
«Ти бачиш, що багато хто із них дружать з невіруючими» (5:80),
— розділяють з ними трапезу, сидять разом з ними, при цьому залишивши утримування від засуджуваного:
كَانُوا لَا يَتَنَاهَوْنَ عَن مُّنكَرٍ فَعَلُوهُ
«Вони не утримували один одного від засуджуваних вчинків, які вони робили» (5:79).
Пророк ﷺ повідомив про необхідність заперечувати засуджуване язиком, але це не принесе користі, якщо чоловік продовжить сидіти пити і розділяти трапезу з грішником».
4) Заклик ділиться на два види:
а) Заклик, звернутий до немусульман, щоб ті прийняли Іслам, увійшли під його захист, увірували в нього і почали діяти на основі його законів. Передається від Сахля ібн Саада, що Пророк ﷺ сказав Алі ібн Абу Талібу:
اُنْفُذْ عَلَى رِسْلِكَ حَتَّى تَنْزِلَ بِسَاحَتِهِمْ ثُمَّ ادْعُهُمْ إِلَى الْإِسْلَامِ وَأَخْبِرْهُمْ بِمَا يَجِبُ عَلَيْهِمْ فَوَاللَّهِ لِأَنْ يَهْدِيَ اللَّهُ بِكَ رَجُلًا خَيْرٌ لَكَ مِنْ أَنْ يَكُونَ لَكَ حُمْرُ النَّعَمِ
«Рухайся, не кваплячись, поки не досягнеш відкритого місця [поруч з] їх [дворами], потім заклич їх до Ісламу і повідом їм про те, що є для них обов’язковим по відношенню до Аллаху. Клянусь Аллахом, якщо він через тебе виведе на прямий шлях [хоча б] одного чоловіка, це буде для тебе краще [володіння] червоними верблюдами!»3.
б) Заклик, звернутий до мусульман, щоб ті суворо дотримувались Ісламу і діяли згідно вимогам шахади «Немає бога, гідного поклоніння, окрім Аллаха, і Мухаммад — Посланець Аллаха». Інакше кажучи, це заклик до необхідності підкорятись Творцю і слідувати Його прямому шляху.
Саме з цієї сторони заклик відрізняється від діяльності аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар, яка обмежується лише мусульманами, не поширюючись на невірних.
Матеріал із книги:
«Норми Шаріату про діяльність веліти схвалюване і утримувати від засуджуваного»
Аль-Амру біль мааруф ван-нахъю аніль мункар
Ясін ібн Алі
____________
1. Взято із статті «Маана ад-дааваті фі аль-куръан» журналу «Ан-Наба» №34, автор доктор Мухаммад Ісмат Бакр.
2. Навели Абу Дауд в «Ас-Сунан» від Абу Убайди, а він — від свого батька Абдуллаха ібн Масъуда, ат-Тірмізі в «Ас-Сунан», Ахмад в «Муснад», аль-Байхаки в «Ас-Сунану аль-кубра», Абу Яла в «Муснад», ат-Табарані в «Аль-Муджам аль-аусат» і «Аль-Муджам аль-кабір». В існаді даного хадісу є розрив (інкита), оскільки Абу Убайда не чув особисто від свого батька даний хадіс. Проте низка вчених порахували, що хадіс Абу Убайди від свого батька хоч і має розрив (інкита), але до нього можна застосувати хукм безперервного хадісу (муттасіль).
Ібн Раджаб в книзі «Шарху іляль ат-тірмізі» писав: «Якуб ібн Шайба сказав: «Наші товариші дозволили включити хадіс Абу Убайди від його батька в «Муснад» (мається на увазі віднести до хадісів з безперервним існадом (муттасіль)), оскільки Абу Убайда дізнався про цей хадіс (через родичів — прим. ред.) від свого батька, і він є достовірним. В «Муснаді» не наводяться засуджувані (мункар) хадіси». В іншій своїй книзі «Фатх уль-барі» Ібн Раджаб писав: «Навіть якщо Абу Убайда не чув від свого батька, усе одно його хадіси, передаваємі від батька, будуть достовірними,оскільки він отримав їх від членів своєї родини, які заслуговують на довіру і знали хадіси, передаваємі його батьком. Про це сказали Ібн аль-Мадіні та інші».
3. Навели Бухарі в «Сахіх» і Муслім в «Сахіх».