Підміна ниспосланої нам назви «муслім» на західну концепцію «ісламіст»

Статті
Друкарня

Кожна релігія або ідеологія виражає і визначає себе за допомогою своїх унікальних концепцій і передає через них своє послання людям.

Основні описові концепції не нейтральні; вони, потрапляючи у розуми людей, змінюють їх в межах релігії, думки, філософії і ідеології, на тлі яких ці концепції висуваються. Це засновані на переконаннях тієї чи іншої релігії або ідеології концепції, які мають несучий, конструктивний і перетворюючий ефект. Поруч з цим існують також концепції, які не є носіями, тобто їх релігійні і ідеологічні аспекти не є визначальними, і кожна релігія або ідеологія може використовувати їх так, як є, або видозмінювати і перевизначати їх на свій розсуд. Мусульмани не повинні використовувати чужді ідеологічні концепції, що є носіями основи, які відносяться до батилю1 і іншим віруванням. Мусульманин повинен наполягати на використанні своїх унікальних базових концепцій і ототожненні себе виключно з ними. Набагато важливіше, щоб коранічні концепції використовувались в тому виді, в якому вони є, якщо мова йде про концепції-носії, ниспосланих нашим Господом. Ніякі інші поняття не повинні заміняти ці концепції, і адресати заклику повинні бути зібрані навколо змісту цих понять, визначених Одкровенням.

Наш Господь назвав нас «муслімами» (мусульманами)

У той час як наш Господь визначив і назвав нас «муслімами» в багатьох аятах Корану, а вибрану Ним же для нас релігію — Ісламом, буде нерозумним і неправильним потребувати інших назв, яка б необхідність чи вигода нас на це не штовхала. Ми повинні уникати ототожнення себе з «ісламізмом», який отримав більш широке розповсюдження в останній період і викликає політичну деградацію. Деякі із наших братів і сестер приймають ісламізм настілки близько, що навіть бажають заявити і довести, що деякі особистості і письменники, які визначають себе ісламістами, не є такими. Проте «ісламізм», який є вигаданим поняттям, може мати різноманітний зміст в залежності від людини, і кожна людина може використовувати його, приписуючи йому різні значення і визначаючи себе за допомогою цього поняття. До того ж, ніхто не володіє остаточним правом сказати: «Це не ісламізм, і ви не можете бути ісламістом». Адже поняття «ісламізм» і «ісламіст», будучи концепціями, породженими людським розумом, можуть мати різноманітне значення в залежності від людей і регіонів, у той час як концепції «Іслам» і «муслім» (мусульманин) універсальні для усіх, а їх зміст визначається Божественним Одкровенням. З цієї причини ніхто не може стверджувати, що він — мусульманин, при цьому суперечачи критеріям, які визначені в Корані. Тобто це ствердження може бути спростовано, якщо нагадати визначення мусульманина в межах істинного Ісламу і критеріїв Одкровення. І тоді цього чоловіка можна привести згідно з тим, щоб стати мусульманином, якщо він дійсно того бажає.

З якої б то не було б причини неправильно визначати себе за допомогою вигаданих понять, таких як «ісламіст». До того ж в Корані є наступний хукм:

هُوَ سَمَّاكُمُ الْمُسْلِمِينَ مِنْ قَبْلُ وَفِي هَٰذَا لِيَكُونَ الرَّسُولُ شَهِيدًا عَلَيْكُمْ وَتَكُونُوا شُهَدَاءَ عَلَى النَّاسِ ۚ فَأَقِيمُوا الصَّلَاةَ وَآتُوا الزَّكَاةَ وَاعْتَصِمُوا بِاللَّهِ هُوَ مَوْلَاكُمْ ۖ فَنِعْمَ الْمَوْلَىٰ وَنِعْمَ النَّصِيرُ

«Він (Аллах) назвав вас муслімами до цього і тут (в Корані), щоб Посланець був свідком про вас, а ви були свідками про людей. Робіть намаз, виплачуйте закят і міцно тримайтесь за Аллаха. Він — ваш Покровитель. Який же чудовий цей Покровитель! Який же чудовий цей Помічник!» (22:78).

За допомогою даного аяту наш Господь повідомляє, назвавши нас «муслімами» (мусульманами) в цій останній Книзі, як і в попередніх книгах, щоб Пророк ﷺ був нашим свідком (прикладом, зразком), а ми могли бути свідками для інших людей. Інакше кажучи, було заявлено, що ми можемо передати наше послання людям лише з нашою «мусульманською» ідентичністю, нашим свідченням (прикладом, зразковістю), нашим словом і справою (мораллю). В інших аятах ясно сказано, що релігією у Аллаха є Іслам2, і що ті, хто шукає релігію, відмінну від Ісламу, — від них вона не прийметься,і вони будуть розчаровані в Останньому житті3. У Аллаха немає релігії під назвою «ісламізм». До того ж, було ясно підкреслено, що Аллах вибрав для нас ім’я «мусульманин», а не «ісламіст». Перші адресати Одкровення і послідовники більш пізньої лінії відродження і змінення в межах єдинобожжя визначали себе тільки концепціями «Іслам» і «мусульмани».

О, мусульмани! Оскільки наш Господь дав нам саме це ім’я, так давайте просто називатись «мусульманами»! Адже це ім’я нам дано Самим Аллахом! Для нас велика честь, що наш Господь Сам вибрав для нас ім’я, яким ми повинні називатись! Ця назва є загальною для усіх прихильників ісламської релігії, які будуть існувати до Судного дня. В такому випадку давайте не шукати іншого ім’я і честі окрім цього. Наш Господь сказав:

يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا اتَّقُوا اللَّهَ حَقَّ تُقَاتِهِ وَلَا تَمُوتُنَّ إِلَّا وَأَنْتُمْ مُسْلِمُونَ

«О, ті, які увірували! Бійтесь Аллаха належним чином і помирайте не інакше, як будучи мусульманами!» (3:102).

В Своїх аятах наш Господь повідомляє, що Він обрав Іслам у якості релігії для нас, що він завершив нашу релігію і що він задоволений Ісламом у якості образу життя для нас4.

Наш Господь в третьому аяті сури «Аль-Маіда» дає нам наступне послання: «Сьогодні я вдосконалив вашу релігію. Таким чином, Я надав вам милость і вибрав для вас Іслам у якості вашої релігії. Я зробив Іслам, релігію підкорення, життєвою програмою для вас. Я визначив Іслам у якості образу життя для вас, і Я задоволений тільки цим образом життя серед вас». Якщо ми подивимось на 85 аят сури «Алі Імран», то наш Господь нам робить таке послання: «Хто б не прийшов до Мене з релігією і образом життя, відмінним від релігії підкорення — Ісламу, Я ніколи не буду задоволений цим. Ваша позиція по відношенню до Мене — це беззаперечна покора. Інакше кажучи, увійти в Іслам — це підкоритись лише Мені в усіх сферах життя, підкоритись мені усім своїм життям, тобто стати мусульманином».

Наш Господь сказав:

إِنَّ الدِّينَ عِنْدَ اللَّهِ الْإِسْلَامُ ۗ

«Воістину, релігією у Аллаха є — Іслам» (3:19).

В продовження Аллах говорить:

وَمَا اخْتَلَفَ الَّذِينَ أُوتُوا الْكِتَابَ إِلَّا مِنْ بَعْدِ مَا جَاءَهُمُ الْعِلْمُ بَغْيًا بَيْنَهُمْ ۗ

«Ті, кому було даровано Писання, пали в розбіжності тільки після того, як до них явилось знання, з причини заздрощів і несправедливого ставлення один до одного» (3:19).

Аллах закликав не розділятись в релігії (в тому числі — у визначенні понять «Іслам» і «мусульманин») наперекір знанню, яке визначає значення цих назв. Якщо ми виразимо це у зв’язку з предметом обговорення нашої теми, то можемо додати, що це також включає заклик не робити відмінностей, замінюючи ці коранічні концепції іншими, значення яких є суперечними.

إِنَّ هَٰذِهِ أُمَّتُكُمْ أُمَّةً وَاحِدَةً وَأَنَا رَبُّكُمْ فَاعْبُدُونِ

«Воістину, ця ваша релігія — релігія єдина. Я ж — ваш Господь. Поклоняйтесь же Мені!» (21:92).

Тут Аллах нам говорить: «Іслам, релігія єдинобожжя, є вашою єдиною релігією, і ті, хто вірить в цю єдину релігію, складає єдину Умму, а Я — ваш Господь, так що поклоняйтесь Мені». В Коране слово «умма» використовується для позначення як «релігії», так і «суспільства людей, сповідуючих одну і ту ж релігію». Наш Господь нагадує нам, що ми — єдина Умма, яка дотримується єдиної релігії Ісламу, яку Він вибрав для нас, і Він велить нам триматись подалі від розділення нашої релігії і, врешті решт, нашої Умми:

وَتَقَطَّعُوا أَمْرَهُمْ بَيْنَهُمْ ۖ كُلٌّ إِلَيْنَا رَاجِعُونَ

«Вони розшматували свою справу між собою (вони розділились між собою у питаннях релігії і впали в протиріччя), але усі вони повернуться до Нас» (21:93).

В цьому аяті наш Господь так само попереджає нас наступним чином: «Підкоряйтесь тільки Мені і стережіться позицій, які розділяють цю релігію та її послідовників і приведуть до розколу. Але люди розділились між собою у питанні релігії, і усі вони повернуться до Нас».

В Коране пророкам, використовуючи наступні концепції, які частково співпадають один з одним, заповідано бути віруючими і мусульманами:

وَأُمِرْتُ أَنْ أَكُونَ مِنَ الْمُؤْمِنِينَ

«Мені наказано бути одним із віруючих» (10:104),

وَأُمِرْتُ أَنْ أَكُونَ مِنَ الْمُسْلِمِينَ

«Мені велено бути одним із мусульман» (10:72).

Наш Господь у якості прикладу наводить наступну мольбу пророка Ібрахіма (а.с.):

رَبَّنَا وَاجْعَلْنَا مُسْلِمَيْنِ لَكَ وَمِنْ ذُرِّيَّتِنَا أُمَّةً مُسْلِمَةً لَكَ

«Господь наш! Зроби нас двох підкореними Тобі (мусульманами), а із нашого потомства — общину (мусульман), що підкорилась Тобі» (2:128).

Замість слів: «Ми — ісламісти», — нам треба наполягати на найкрасивіших словах: «Воістину, я — один із мусульман» (46:15; 41:33) і «Мені велено бути віруючим» (10:104), — і продовжувати повторювати ці слова, незважаючи ані на що. Ми повинні визначати себе тільки за допомогою наших унікальних коранічних концепцій, роблячи те, що робили усі пророки, перше покоління Корану і усі лідери «справи відродження»; і ніхто із них не вважав себе «ісламістом». Ми повинні закликати людей не до рукотворному «ісламізму», який був зведений у вузькі рамки лише політичної ідеології деякого руху, а до охоплюючої усе життя релігії «Іслам», до тому, щоб бути мусульманами і віруючими, і до віри єдності.

Слово «мусульманин» є русифікованим еквівалентом персидського варіанту арабського слова «муслім». Звідси немає нічого поганого і засуджуваного у використанні терміну «мусульманин» у якості його руського еквіваленту при умові, що він наповнений змістом згідно з коранічними критеріями. Але, на жаль, зміст поняття «мусульманин» на практиці зазвичай несумісний з поняттям «муслім» в Корані. Незважаючи на те, що народи країн називають себе «мусульманами» в процесі ісламізації, яка виражає культурну приналежність, а не ґрунтується на Корані, тобто вони жили і продовжують жити в стані необізнаності про те, що означає бути мусульманином. Таким чином, «мусульманство» не із Книги, засноване на традиційних або сучасних нововведеннях і забобонах, не змогло знайти злиття з «мусульманством» коранічним.

Всупереч тому, що більшість людей заявляє про своє обернення в Іслам і про те, що стали мусульманами, вони не живуть життям повного підкорення Аллаху. Насправді, вони не підкорились по-справжньому. Коли ми залишаємо Коран закинутим (махджур) і відходимо від чудового прикладу Посланця Аллаха ﷺ, ми потрапляємо в ситуацію, коли не знаємо, як і що робити, щоб бути муслімом в істинному і повному значенні цього слова. В такому випадку ми повинні м’яко пояснити цим благонаміреним, але непросвіченим в даному питанні масам, які називають себе мусульманами, які є умови того,щоб називати себе муслімом (мусульманином) згідно Корану і Сунни, замість того, щоб відмовлятись від ясної концепції і визначати себе за допомогою вигаданих понять.

Хіба ми не бажаємо перетравити суспільство, в якому проживаємо, починаючи з самих себе, у напрямку критеріїв і принципів Одкровення, роблячи Коран вирішальним і слідуючи шляху (Сунні) Пророка ﷺ в його боротьбі, щоб побудувати суспільство Корану нашого часу і змоделювати Умму єдинобожжя в масштабах Одкровення під свідченням Посланця Аллаха ﷺ?! В такому випадку ми повинні визначити себе за допомогою початкових концепцій Одкровення, як це зробили Посланець Аллаха ﷺ і перше покоління Корану. Ми повинні виражати наші дискурси і дії за допомогою наших коранічних концепцій і триматись подалі від цінностей, заходів і понять, породжених традиційним і сучасним невіглаством, які стирають нашу ідентичність і вчинки від оригінальності розмивають наші принципи.

«Ісламізм» — це концепція, вигадана західними імперіалістами

При розгляді поняття «ісламізм» ми з назиданням для себе знаходимо, що навіть брати, які настирливо використовують це поняття, доходять до висновку, що «ісламізм — це суперечлива концепція». Більше того, ці брати підкреслюють, що поняття «ісламізм» є концепцією, виробленою і використовуваною антиісламськими західними імперіалістами і внутрішніми прозахідними ми агентами так само ж, як і концепції «радикального Ісламу», «фундаменталістського Ісламу» і «релігійників», щоб охарактеризувати і звинуватити мусульман, які намагаються захистити цінності Ісламу, і їх зусилля по ісламському пробудженню і опору вестернізації, капіталізму, модернізму і імперіалізму. Хоча вони і наполягають на використанні цієї концепції, вони також стверджують, що в неї включені користолюбство і націоналізм, що багато суперечливих розумінь визначаються через дану концепцію, а також, що вона використовується ззовні для вираження різності розумінь, які мають між собою доктринальні відмінності. У цьому контексті вони також стверджують, що багато визначень, такі як «Ісламізм партії «Єднання і прогрес», «Анатолійський ісламізм», «Османський ісламізм», «Турецький ісламізм», «Ісламізм, заснований на релігії», «Ісламізм заради наживи», «Універсальний ісламізм», «Мусульманин-демократ», «Традиційний мусульманин», «Радикальний мусульманин», використовуються для позначення правильного (хакк) поруч з неправильним (батиль).

Як і поняття «релігійний», поняття «ісламістський», яке часто пишеться в лапках для вираження номінального визначення з боку, тим не менш, приймається, захищається і вводиться у вживання деякими мусульманами шляхом створення «законних» визначень з відсилкою до Шаріату. Перш за усе, «ісламізм» — це нововведений термін, який не має місця в Корані. Стверджується, що це поняття використовується через необхідність відокремити муваххідів (єдинобожників) нашого часу від мас, які вірять у багато забобон, але вважають себе при цьому мусульманами. Проте ця концепція не тільки суперечить нашому імені «муслім», яке було дано нам через Одкровення, але також несе в собі ризик розриву зв’язків подальших поколінь з першим поколінням Корану. Більше того, той факт, що нас називають мусульманами, утворює важливий спільний знаменник між нами і рештою усього суспільства, яке визначає себе мусульманським. Імперіалісти називають нас такими іменами, як «ісламісти», «фундаменталісти» чи «радикали», щоб позбавити нам такої можливості, маргіналізувати нас і заблокувати спілкування між різноманітними згуртуваннями і суспільством.

Окрім того, за винятком деяких експертних висновків, при згадуванні «ісламізму» чи «політичного Ісламу» усьому світу на думку в основному приходять партії «Національного бачення» Неджметтіна Ербакана і їх політична боротьба. Інакше кажучи, самовизначення у якості «ісламістів» не принесло очікуваних результатів, оскільки вони не змогли відрізнитись від решти «мусульман» в плані неправильного розуміння релігії. Адже така ж концепція використовується для світської політичної лінії «Партії Благоденства», «Партії Щастя», «Партії Справедливості і Розвитку» та інших. Коли вони почали використовувати цю концепцію, то сказали, що «оскільки усі визначають себе як «мусульмани», ми віддаємо перевагу використовувати концепцію «ісламізму», щоб відрізняти своє власне бачення Ісламу від забобонних уявлень суспільства». Тепер же, час від часу, вони намагаються виробити різні визначення «ісламізму» з тим же зусиллям, щоб обособити і відрізнити себе від решти інших, цього разу за допомогою таких назв, як «універсальний ісламізм» чи «єдність ісламізму» та інших.

Проте, як вказувалось вище і як це відбувалось в процесі конституційного референдуму, вони часто забувають про цю відмінність і об’єднуються з, як вони самі їх називають, «політичними світськими демократичними партіями» через дискурси «місцевого Ісламу», «національного Ісламу», «турецького Ісламу» і «турецько-ісламського синтезу» і на підґрунті плутанини, створюваної звичайними світськими політичними заявами. Незважаючи на усі ці ризики, вони наполягають на тому, щоб називати себе ісламістами, витрачаючи так багато енергії на вигадану концепцію. Проте хіба для тих, кого тягнуть за вигаданою концепцією, не було б більш усвідомленим, цінним і принциповим наполягати на використанні імені «мусульманин», даного нам в Одкровенні і ниспосланого нашим Господом, замість того, щоб так багато писати і говорити в ім’я обособлення себе від решти за допомогою концепції «ісламісти»?!

На жаль, поряд з наявністю поняття «мусульманин», наповненого коранічними критеріями, і можливості закликати усіх, хто вважає себе мусульманами, до загальному зверненню тавхіда і загальній Книзі — Корану, ми бачимо абсурд в прагненні до вигаданої концепції, який відторгається народом і не схвалюється божественною волею. Як ми зазначали вище, імперіалісти нарікають нас подібними іменами, такими як «ісламісти», «фундаменталісти» чи «радикали», щоб позбавити нас можливості діалогу з людьми і маргіналізувати нас.

Ті, хто визначають себе за допомогою концепції «ісламіст», а не «мусульманин», навіть за допомогою цього єдиного визначення і виключення коранічної концепції ведуть до відчуженню від баракяту Аллаха, руйнують цілісність охоплюючого усі сфери життя Ісламу і зводять цю релігію до сугубо вузькому політичному дискурсу, майже до політичної ідеології, тим самим викликаючи плутанину у розумах всередині сектору єдинобожників. До тому ж, утворюється замішання серед мас, до яких ці «ісламісти» адресують своє звернення, через те, що вони використовують цю штучно створену і з самого початку приписану їм ворогом концепцію, яка є суперечливою по своєму змісту і охоплюючою далеко не монотеїстичні (тавхіди), а демократичні і консервативні кола, при цьому класифікуючи їх. З цієї причини виникає вкрай слабкий приклад заклику, що не дозволяє здійснити заснований на вічному житті і рабстві Аллаху заклик до єдинобожжю на базі Корану.

З цієї причини більшість тих, хто ввібрав і використав «ісламізм», відчули значні змінення і з часом почали дрейфувати у бік внутрісистемної політики. Більшість «ісламістських» просвітителів і інтелігенції, які пишуть і говорять в засобах масової інформації, заповнюють ім’я, дане Аллахом, коранічним змістом з єдиною метою: щоб виробити думку і дискурс, націлені на суспільство єдинобожників і на ісламську систему, незалежну від тагутської системи многобожжя і підтримуючого її суспільства невігластва, і щоб організуватись на цій основі, але вони абстрагуються і залишаються подалі від того, щоб називатись свідками в значенні, наведеному аятом. Вони занурюються в надмірну і гаслову політизацію, яка ігнорує злиття Одкровення з суспільством і повну цілісність рабства. Таким чином, вони вважають само собою зрозумілу позицію, яка зайнята виробництвом ідей, які повністю визначаються і обмежуються кодами змінень всередині системи, індексуючись для демократизації системи і поширення їх у суспільстві. Замість того, щоб виносити на порядок денний концепції Корану, вони — під вивіскою «ісламізму» — більше говорять про «міську (цивілізовану) релігійність», «консерватизм», а також про «ліберальний Іслам» чи «регіональний, національний, турецький Іслам», виражених в світському дискурсі, який перебуває в згоді з демократією. Під вивіскою «ісламізму» вони обговорюють внутрісистемну політику «ПСР», «Партії чесноти» та інших.

Наш довгостроковий стратегічний марш стає слабше, коли ми зосереджуємось на повсякденних політичних порядках денних і загострюємось на короткострокових політичних перевагах і тактичних розрахунках. Тому що в центрі таких політичних переваг і розрахунків переслідуються тимчасові цілі у межах світської системи, а аспект Ісламу, здатний формувати особистості і суспільства, при цьому ігнорується. Коли серця (почуття), мораль і закони братерства всередині громадських відносин не регулюються Одкровенням, а сприйняття цілісності поклоніння ігнорується, тоді росте число послідовників, володіючих високим інтелектуальним потенціалом і сильним політичним дискурсом, але при цьому далеких від цілісного і належного уявлення ісламської ідентичності і коранічного заклику, після чого ці люди стають нездатними свідчити про Одкровення. З цієї причини ми виявляємось втягнутими в неефективну і слабку непрезентативну позицію з точки зору громадських перетворень через збільшення числа «носіїв давату», у яких є проблеми в несенні об’єднуючого суспільство заклику і в свідченні, а також в нестачі прикладів з всеохоплюючою і зрілою мораллю.

Коли Люди Писання і многобожники ототожнювали себе з «релігією Ібрахіма», чи залишили мусульман за ними право привласнити цю концепцію?

Наш Господь велів останньому Посланцю ﷺ закликати повернутись до принципів тавхіда тих, кого називали «Людьми Писання», які до того були «муслімами» (тими, хто підкорився) і слідували релігії тавхіда, але фальсифікували свою релігію і книги, а також закликати їх знов стати тими, хто підкорився під ім’ям «мусульмани»:

قُلْ يَا أَهْلَ الْكِتَابِ تَعَالَوْا إِلَىٰ كَلِمَةٍ سَوَاءٍ بَيْنَنَا وَبَيْنَكُمْ أَلَّا نَعْبُدَ إِلَّا اللَّهَ وَلَا نُشْرِكَ بِهِ شَيْئًا وَلَا يَتَّخِذَ بَعْضُنَا بَعْضًا أَرْبَابًا مِنْ دُونِ اللَّهِ ۚ فَإِنْ تَوَلَّوْا فَقُولُوا اشْهَدُوا بِأَنَّا مُسْلِمُونَ

«Скажи: «О, люди Писання! Давайте прийдемо до єдиному слову (тавхіду) для нас і для вас, про те, що ми не будемо поклонятись нікому, окрім Аллаха, не будемо долучати до Ньому ніяких співтоваришів і не будемо вважати один одного господами поряд з Аллахом». Якщо ж вони відвернуться, то скажіть: «Свідчіть, що ми є мусульманами» (3:64).

Як можна бачити, нам приписано нагадувати про принципи істинної релігії, Ісламу і акиди тавхіда тим, хто відхилився від прямого шляху, навіть якщо ті вважають себе прихильниками істинної релігії, а також докладати зусилля, щоб зіграти важливу роль у поверненні їх до своєї основної сутності. Проте у випадку їх опору цьому заклику на порядок денний стає підкреслення відмінності між нами і ними шляхом об’явлення і гідного втілення своєї «мусульманської» ідентичності.

З іншого боку, майже усі прошарки суспільства, євреї, християни і многобожники, які були адресатами заклику Посланця Аллаха ﷺ, називали себе «послідовниками релігії Авраама», тобто ототожнювали себе з пророком Ібрахімом. Ниспосилаючи Своє останнє Одкровення мусульманам, Аллах не став говорити: «Оскільки вже термін «релігія Ібрахіма» втратила своє значення і використовується в інших змістах, а також люди Писання і многобожники, які стали невіруючими, визначають себе через цю назву, то не приписуйте себе до цьому імені», — навпаки, Аллах виступає на захист пророка Ібрахіма і ототожнення себе з «релігією Ібрахіма». Він розкриває історію походження релігії Ібрахіма і заявляє, що люди Писання і многобожники не є послідовниками релігії Ібрахіма, проте нам належить закликати їх в цю релігію.

مَا كَانَ إِبْرَاهِيمُ يَهُودِيًّا وَلَا نَصْرَانِيًّا وَلَٰكِنْ كَانَ حَنِيفًا مُسْلِمًا وَمَا كَانَ مِنَ الْمُشْرِكِينَ

«Ібрахім (Авраам) не був ані іудеєм, ані християнином. Він був муслімом, який визнає лише Аллаха, і не був із числа многобожників» (3:67).

Ниспослані Аллахом концепції, такі як «Іслам» і «муслім», універсальні, і їх визначальна і всеохоплююча природа з їх несучою, перетворюючою і об’єднуючою дією буде тривати аж до Судного дня. У цьому випадку ми повинні настирливо захищати наші універсальні базові концепції, які ниспослав наш Господь, щоб визначити і виділити нас в усіх процесах, які почнуться з зародження історії людства і будуть тривати до Судного дня, і ми повинні визначати і презентувати суспільству його істинний зміст за допомогою і згідно з критеріями Одкровення. Окрім того, ми не повинні забувати, що можемо перетворити суспільство невігластва у напрямку тавхіда і вивести його до світлу і прямому шляху (хідаяту), тільки наполягаючи на використанні подібних ниспосланих коранічних концепцій-носіїв.

Використання з адресатами заклику одного і того ж спільного імені «муслім» (мусульманин) може стати важливою перевагою в процесі табліга

Зокрема, було б великою помилкою наполягати на використанні такого вигаданого поняття, як «ісламіст», яке вкрай неадекватне по визначенню, замість такого поняття, як «муслім» (мусульманин), яке є вельми видним, часто використовуваним, описовим і передаючим послання. Окрім того, наполягання на цьому виборі також приводить до позбавленню Божественної підтримки і баракяту концепції коранічного походження, а також утворює результати, які приписуються вигаданій концепції, що зменшує вплив табліга і свідчення на адресата і позбавляє прийняття цього заклику будь-якого здравого змісту. Адже ті, кому адресоване це запрошення, можуть сказати: «Для нас досить бути одним із «мусульман», запрошених Кораном, нам не треба додатково бути «ісламістами». В результаті ті, хто називає себе ісламістами і запрошує людей до ісламізму, втрачають можливість використовувати спільний знаменник і точки зіткнення, утворені концепцією «муслім» (мусульманин), до якої з любов’ю ставиться адресат заклику, а також передавати тавхід, роз’яснюючи значення цього поняття в Корані. Проте хоча спочатку може здатись недоліком те, що маси називають себе мусульманами, навіть незважаючи на те, що вони були відрізані від Ісламу і Корану і деградували, насправді це є перевагою, яку можна використати, закликаючи народ до їх істинному Ісламу, визначеному в нашій спільній Книзі — Корані, — використовуючи цей спільний знаменник.

Хочу поділитись спогадами про це. На початку 1991 року, коли була заснована «Асоціація за права людини і солідарність з пригнобленими» («İnsan Hakları ve Mazlumlar İçin Dayanışma Derneği», «Mazlumder»), ми у якості першої ради директорів відвідали штаб-квартиру «Асоціації по правам людини» («İnsan Hakları Derneği», İHD), яка була заснована соціалістами за 5 років до нас. В ході даного візиту ми — як ради директорів двох асоціацій — поділились своїми підходами до прав людини. Природно, вони висували свої підходи до прав людини з західними відсилками, а ми — згідно з нашою ісламською ідентичністю і відсилками. Ми, «Mazlumder», роз’яснюючи наші погляди, посилались на ісламську ідентичність і аспекти Одкровення, а в нашій презентації, яка починалась зі слів «Ми — мусульмани», ми розповіли свій підхід до таких понять, як «індивід», «права», «справедливість» і «пригноблення», а також до боротьби за права людини, з критеріями Одкровення. У цьому зв’язку один із співробітників адміністрації İHD задав питання: «Виражаючи свої думки,ви говорите: «Ми — мусульмани, віримо в права людини наступним чином», — але хіба ми теж не є мусульманами?!».

Ми їм відповіли так: «Вибачте, ми знали вас як соціалістів і світських людей. Звичайно, кожен може стати мусульманином, прийнявши універсальні принципи і критерії Ісламу, і ми будемо лише раді цьому». Потім вони сказали: «Звичайно, ми — соціалісти, і секуляристи, але хіба це заважає нам бути мусульманами?», — на що наша відповідь була у формі табліга: ми пояснили, чому неможливо бути одночасно секуляристом (світським), соціалістом і мусульманином, а також роз’яснили критерії Корану, встановлені відносно називання себе мусульманином, і підхід Ісламу з точки зору прав людини. Невзат Хеліваджі, тодішній голова İHD, втрутився в даний діалог і закрив питання, порахувавши своїх друзів неправими.

Якщо б ми визначили і уявили себе у якості «ісламістів» і навіть пояснили б критерії Одкровення через підхід «ісламізму» до правам людини, представники ради директорів İHD не сприйняли б нас як «ідеологічну політичну групу» і не відреагували б таким же чином, як тоді. В результаті вони продовжували б вважати себе «мусульманами» і думати, що їх неісламська позиція не суперечить «мусульманству». Проте їм надалась можливість дізнатись для себе нове, оскільки наша позиція, в якій ми визначили себе у якості «мусульман», а не «ісламістів», і представили наш підхід до «прав людини», заснований на Одкровенні, як критерій Ісламу по цьому питанню, стала для них благом.

Маудуді також з проникливістю описує свою боротьбу у якості заклику «стати мусульманами», звертаючись до тих, хто називається мусульманами, а його книга під назвою «Давайте будемо мусульманами» була заборонена одразу ж після того, як була уперше опублікована в Туреччині. Таким же чином Сейід Кутб теж закликав людей, вважаючих себе мусульманами, відокремитись від визначаючого себе мусульманами суспільства невігластва. Він був страчений за те, що написав книгу «Віхи на шляху», яка закликала стати мусульманами, утворити суспільство і покоління Корану, на критеріях Одкровення і першого суспільства Корану. Дана книга так само була заборонена одразу ж після публікації в Туреччині. Із цих прикладів стає зрозумілим, що тагутські системи незадоволені закликом до народу стати мусульманами з коранічним змістом, а не концепцією «ісламізму», чуждої Ісламу і народу.

Фактично, західні і місцеві системи тагутів, а також їх прозахідні помічники-просвітителі використовують концепцію «ісламізму», щоб обмовляти і звинувачувати мусульман, які намагаються поширити заклик тавхіда мусульман, щоб відрізати їх від народу, який є безпосереднім адресатом табліга, і паралізувати їх дават. З одного боку, правильне сприйняття Ісламу, мусульманська цілісність Корану і соціалізація життя у всеохоплюючому змісті, а також зусилля по побудові «коранічного суспільства» і «ісламської системи правосуддя» були затавровані концепцією «ісламізму», змістом якої вороги могли грати як побажають, і відштовхнули народ, а саме — адресатів заклику, від критеріїв Корану і традицій єдинобожжя. З іншого ж боку, вони намагались обманути народ і виправдати репресії, роблячи так, щоб їх критика, нападки, утискання і гоніння на «ісламізм» здавались скованими не проти Ісламу і мусульманства, а проти ідеологізованої рукотворної версії релігії. З цієї причини ті, хто критикує і переслідують «ісламізм», не викликають такої великої реакції в народі, як ті, хто виступає проти Ісламу і мусульманства.

«Іслам», «мусульмани», «віруючі» та інші коранічні концепції є універсальними і міцними концепціями, які збережуть свою силу аж до Судного дня до тих пір, поки існує Коран, і вони об’єднають усю Умму, перевершивши час і формуючи спільний знаменник для усієї Умми. Тому ми повинні обрати визначення і вираження себе за допомогою наших оригінальних, універсальних і постійних коранічних концепцій, які були ниспослані і збережені Аллахом, і наполягати на цьому виборі, а не ототожнювати себе з тимчасовими концепціями, розробленими для певних цілей і приречених на забуття, як і не прагнути заточити нашу велику всесвітню справу Ісламу у чужді і тимчасові концепції. Таким чином, ми, з дозволу Аллаха, можемо закликати наш народ, який щиро називає себе «мусульманами»,але чий образ життя не співпадає з тим, що викладено в Корані, з причини того, що люди просто не проінформовані про те, як належить бути муслімом (мусульманином) згідно шаріатським текстам.

Мехмет Памак

KokluDegisim

1. "Батиль" - це причастя дійсної застави (ісм фа'іль), утворене від дієслова "баталя". Араби говорять про речі, якщо вона суперечить істині та правильності: "Баталя аш-шай'у". У основі цей корінь свідчить про зникнення чогось, з його короткочасність і нетривалість.
2. Коран, 3:19.
3. Коран, 3:85.
4. Коран, 5:3.