Втрата Халіфату несе за собою загибель Умми

Хвала Аллаху — Господу світів, Милостивому, Милосердному. Хвала Аллаху,Який ниспослав Своєму рабу Книгу, де немає викривлень. Хвала Аллаху, Який створив небеса і землю, встановив темряву і світло. Проте знайшлись ті, які не увірували, почали прирівнювати до свого Господа ідолів і тиранів. Хвала Аллаху, Якому належить те, що на небесах, і те, що на землі. Хвала Аллаху за багатство Ісламу, за Його милості, яких не порахувати. Аллах спонукав нас дякувати Йому за милості, робити благі справи. Ми віддаємо Тобі хвалу вранці і ввечері, ми просимо у Тебе прощення так само, як його просять ті, хто слухався, але ті, хто приклоняється, смиренні, принижені перед Тобою, у яких немає ані сил, ані могутності на відміну від Тебе. О Аллах, Ти великий, нескінченна хвала Тобі, свят Ти вранці і ввечері. Ми просимо у Тебе пробачення, вдаємось до Тебе від зла наших правителів, від зла наших справ. Кого Ти наставив на прямий шлях, того ніхто не введе в оману. Кого ж Ти збив зі шляху, того ніхто не поведе прямим шляхом. Я свідчу, що Мухаммад — Твій раб і Посланець, Твій обранець і улюбленець, нехай буде йому Твоє благословення і мир. О Аллах, благослови нашого Пророка Мухаммада, його родину і сподвижників.

Сьогодні ми поговоримо про один аспект Ісламу, за рахунок якого відбувається його становлення і зміцнення. Посланець Аллаха ﷺ сказав:

لَتُنْقَضَنَّ عُرَى الْإِسْلَامِ عُرْوَةً عُرْوَةً فَكُلَّمَا انْتَقَضَتْ عُرْوَةٌ تَشَبَّثَ النَّاسُ بِالَّتِي تَلِيهَا وَأَوَّلُهُنَّ نَقْضًا الْحُكْمُ وَآخِرُهُنَّ الصَّلَاةُ

«Воістину, вузли Ісламу будуть розв’язуватись один за іншим. Кожного разу, коли буде розв’язуватись один вузол, люди будуть чіплятися за наступний. Першим розв’язаним вузлом буде правління, а останнім — намаз» (Ібн Хіббан).

Звідси розуміється, що з втратою першого втрачається і останнє, тобто з втратою правління зникає і здійснення намазу у суспільстві. Як же ти був правий, о, Посланець Аллаха ﷺ! Також Всевишній Аллах більше аніж у вісімдесяти аятах згадав про правління. Ось два із них:

وَمَنْ لَمْ يَحْكُمْ بِمَا أَنْزَلَ اللَّهُ فَأُولَٰئِكَ هُمُ الْكَافِرُونَ

«Ті ж, які не правлять згідно з тим, що ниспослав Аллах, є невіруючими» (5:44),

فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤْمِنُونَ حَتَّىٰ يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيْنَهُمْ ثُمَّ لَا يَجِدُوا فِي أَنفُسِهِمْ حَرَجًا مِّمَّا قَضَيْتَ وَيُسَلِّمُوا تَسْلِيمًا

«Але ні — клянусь твоїм Господом!— вони не увірують, доки вони не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними, не перестануть відчувати у душі збентеженість від твого рішення і не підкоряться повністю» (4:65).

Так, мова йде саме про правління, але яке? Про правління на основі Божественних законів!Саме це стоїть на чолі усього підкорення.

Саме це стоїть на чолі усього підкорення, бо таке правління є доленосним питанням, заради якого ми живемо і помираємо! Правління на основі законів Аллаха покращує мирське життя, а правління на основі людських законів вносить зіпсованість і порочність.

Ми повинні підкорятись рішенням на основі Божественного Одкровення. Передається зі слів Урви ібн аз-Зубайра про те, що Абдуллах ібн Зубайр розповів йому: «Один чоловік із числа ансарів вів тяжбу з Зубайром перед Посланцем Аллаха ﷺ щодо зрошувального каналу, яким люди зрошували пальми. Ансар сказав: «Пусти воду, щоб вона текла!», — але Зубайр відмовив йому, і вони пішли судитись до Посланця Аллаха ﷺ. Посланець Аллаха ﷺ звернувся до Зубайра:

اِسْقِ يَا زُبَيْرُ ثُمَّ أَرْسِلِ الْمَاءَ إِلَى جَارِكَ

«О Зубайр, ороси (трохи), а потім пусти воду до свого сусіда».

На це ансар розгнівався і сказав: «О Посланець Аллаха ﷺ, ти так сказав через те, що він син твоєї тітки по батьку?». Обличчя Посланця Аллаха ﷺ змінилось у кольорі через гнів, після чого він ﷺ сказав:

يَا زُبَيْرُ اِسْقِ ثُمَّ احْبِسِ الْمَاءَ حَتَّى يَرْجِعَ إِلَى الْجَدْرِ

«О Зубайр, ороси (повністю), а потім перекрий воду, доки вона не повернеться до основи стінок!».

Абдуллах ібн Зубайр сказаі: «Після цього Зубайр сказав наступне: «Клянусь Аллахом, я думаю, що даний аят ниспосланий (саме) про це:

فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤۡمِنُونَ حَتَّىٰ يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيۡنَهُمۡ ثُمَّ لَا يَجِدُواْ فِيٓ أَنفُسِهِمۡ حَرَجٗا مِّمَّا قَضَيۡتَ وَيُسَلِّمُواْ تَسۡلِيمٗا

«Але ні — клянусь твоїм Господом!— вони не увірують, доки вони не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними, не перестануть відчувати у душі збентеженість від твого рішення і не підкоряться повністю» (4:65)

(Ібн Маджа).

На якому підґрунті ця людина вирішила, що Посланець ﷺ виносить хукм на користь свого родича, тоді як навіть про свою доньку він ﷺ сказав:

وَايْمُ اللَّهِ لَوْ أَنَّ فَاطِمَةَ بِنْتَ مُحَمَّدٍ سَرَقَتْ لَقَطَعْتُ يَدَهَا

«Клянусь Аллахом, якщо б вкрала Фатіма, донька Мухаммада, то я обов’язково велів би відрубати руку і їй!» (Бухарі)?!

Хіба після такого можна сказати, що Посланець ﷺ буде несправедливим у своєму рішенні?

О мусульмани, справедливість є основою правління, а правління повинно відбуватись на основі Божественного Одкровення.

О мусульмани, Аллах наказав нам правити на основі того, що було ниспослано Його Пророку ﷺ. Звідси виникають питання: яким чином нам правити на основі законів Аллаха? Чи усі мусульмани повинні увійти в адміністрацію правителя і почати правити на основі законів Всевишнього? Або ж їм необхідно передати цю справу особистості, яка буде заміщати мусульман при владі? Так, мусульмани обирають правителя, але якою є форма влади? Якими є правила форми правління? Якими є інститути влади?

Форма правління в Ісламі не є королівською, в основі якої лежить успадковування влади від батька до сина, по родичам. Закони при такій системі правління вигадують люди, наділяючи короля особливими правами та привілеями, яких ніхто із громадян держави, окрім нього, не має. Ця система ставить короля вище закону і робить його недоторканою особистістю, визначаючи у якості символу для народу.

Форма правління в Ісламі не є республіканською, яка виникла як відповідна реакція на тиранію королівської системи правління, де влада і панування належать королю, який має право розпоряджатись країною і громадянами як побажає, приймає який хоче закон. У відповідь на таке з’явилась республіканська система правління, яка передала панування і владу у руки народу, що і було названо демократією. Після чого народ сам почав, встановлюючи закони дозволяти і забороняти, схвалювати і засуджувати. Іншими словами, джерелом для законів стали бажання людей, а не воля Всевишнього.

Форма правління в Ісламі не є федеративною, при якій регіони, зберігаючи певну самостійність, об’єднуються в одне загальне правління, при якому кожен регіон має свою казну, армію і конституцію.

Форма правління в Ісламі не є імператорською. Ця форма правління не відноситься однаково до усіх національностей у регіонах,, а встановлює для імперського центру особливе місце у правлінні, матеріальних благах та економіці. При такому правлінні є різниця між громадянами, регіони перетворюються у колонії і місця експлуатації імперським центром.

Форма правління в Ісламі відрізняється від усіх вище перелічених, закони Ісламу були ниспослані від Аллаха, в них немає ані краплі дефектів, недоліків, несправедливості чи тиранії. Ця форма правління не передається у спадок. Ця форма правління по Ісламу називається Халіфатом, і це підтверджується словами Всевишнього:

وَعَدَ ٱللَّهُ ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ مِنكُمۡ وَعَمِلُواْ ٱلصَّٰلِحَٰتِ لَيَسۡتَخۡلِفَنَّهُمۡ فِي ٱلۡأَرۡضِ كَمَا ٱسۡتَخۡلَفَ ٱلَّذِينَ مِن قَبۡلِهِمۡ وَلَيُمَكِّنَنَّ لَهُمۡ دِينَهُمُ ٱلَّذِي ٱرۡتَضَىٰ لَهُمۡ وَلَيُبَدِّلَنَّهُم مِّنۢ بَعۡدِ خَوۡفِهِمۡ أَمۡنٗاۚ يَعۡبُدُونَنِي لَا يُشۡرِكُونَ بِي شَيۡ‍ٔٗاۚ وَمَن كَفَرَ بَعۡدَ ذَٰلِكَ فَأُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلۡفَٰسِقُونَ

«Аллах обіцяв тим із вас, які увірували і робили праведні діяння, що Він неодмінно зробить їх намісниками на землі, подібно тому, як Він зробив намісниками тих, хто був до них. Він неодмінно обдарує їх можливістю сповідувати їх релігію, яку Він схвалив для них, і змінить їх страх на безпеку. Вони поклоняються Мені і не долучають співтоваришів до Мене. Ті ж, які після цього відмовляться увірувати, є нечестивцями» (24:55).

Також у хадісі Хузайфи ібн аль-Ямана повідомляється про прихід Другого Праведного Халіфату після епохи тиранії:

تَكُونُ النُّبُوَّةُ فِيكُمْ مَا شَاءَ اللهُ أَنْ تَكُونَ، ثُمَّ يَرْفَعُهَا اللهُ إِذَا شَاءَ أَنْ يَرْفَعَهَا، ثُمَّ تَكُونُ خِلافَةٌ عَلَى مِنْهَاجِ النُّبُوَّةِ فَتَكُونُ مَا شَاءَ اللهُ أَنْ تَكُونَ، ثُمَّ يَرْفَعُهَا اللهُ إِذَا شَاءَ أَنْ يَرْفَعَهَا، ثُمَّ تَكُونُ مُلْكًا عَاضًّا فَيَكُونُ مَا شَاءَ اللهُ أَنْ يَكُونَ، ثُمَّ يَرْفَعُهَا إِذَا شَاءَ اللهُ أَنْ يَرْفَعَهَا، ثُمَّ تَكُونُ مُلْكًا جَبْرِيَّةً فَتَكُونُ مَا شَاءَ اللهُ أَنْ تَكُونَ، ثُمَّ يَرْفَعُهَا اللهُ إِذَا شَاءَ أَنْ يَرْفَعَهَا، ثُمَّ تَكُونُ خِلَافَةٌ عَلَى مِنْهَاجِ النُّبُوَّةِ، ثُمَّ سَكَتَ

«Період пророцтва триватиме у ваш час стільки, скільки побажає Аллах, а потім Він забере його, і буде Халіфат за методом пророцтва, і він триватиме стільки, скільки побажає Аллах, а потім Аллах забере його. Потім буде зле царство, і триватиме воно стільки, скільки побажає Аллах, а потім Він забере його. Потім буде тиранія, і триватиме вона стільки, скільки побажає Аллах, а потім Він забере її. А потім знов буде Халіфат за методом пророцтва», — після чого він замовчав» (Ахмад).

Халіфат — це унікальна форма правління, джерелом законів у якій є Господь людей. Саме ця форма правління і є тим методом, яким Ісламська Держава управляє людьми. При такій формі правління мусульмани обирають у владу одного чоловіка, того, хто відповідає умовам халіфа. Потім відбувається присяга на підкорення і покору цьому чоловіку, що він правив над ними Божественними законами. Якщо ж він не буде правити законами Аллаха, то немає йому підкорення і покори. Якщо у чоловіку зникає одна із умов халіфа по якій-небудь причині, то каді-мазалім виносить рішення про обрання іншого чоловіка на його місце. Наприклад, халіф потрапив у полон або захворів тяжкою хворобою, яка заважає йому нести тягар Халіфату.

О люди, система Халіфату — це те, о заповідав нам Посланець Аллаха ﷺ. Передається від Абу Хазіма: «Я знаходився з Абу Хурайрою на протязі п’яти років і чув, як він розповідав, що Пророк ﷺ сказав:

كَانَتْ بَنُو إِسْرَائِيلَ تَسُوسُهُمْ الأَنْبِيَاءُ كُلَّمَا هَلَكَ نَبِيٌّ خَلَفَهُ نَبِيٌّ وَإِنَّهُ لا نَبِيَّ بَعْدِي وَسَتَكُونُ خُلَفَاءُ تَكْثُرُ قَالُوا: فَمَا تَأْمُرُنَا؟ قَالَ: فُوا بِبَيْعَةِ الأَوَّلِ فَالأَوَّلِ وَأَعْطُوهُمْ حَقَّهُمْ فَإِنَّ اللَّهَ سَائِلُهُمْ عَمَّا اسْتَرْعَاهُمْ

«Бану Ісраіл управляли пророки. Якщо помирав один пророк, йому на зміну приходив інший. Після мене ж пророків не буде. У майбутньому з’являться халіфи, і їх буде багато». Сподвижники спитали: «Що ж ти нам накажеш?».

Пророк ﷺ сказав:

«Дотримуйтесь присяги, наданій першому, і першому із них, і віддавайте їм їх права. Воістину, Аллах спитає про те, що він дав їм під відповідальність» (Муслім).

Цей хадіс ясно розкриває, що формою правління в Ісламі після смерті Посланця ﷺ буде Халіфат. Також про це згадується у багатьох інших хадісах. Згадаємо два із них:

يَكُونُ بَعْدِى أَئِمَّةٌ …

«Після мене будуть Імами (правителі) …» (Муслім),

إِذَا بُويِعَ لِخَلِيفَتَيْنِ …

«Якщо буде наданий байат двом халіфам …» (Муслім).

Такого роду хадіси гласять, що форма правління в Ісламі — Халіфат.

Халіфат є обіцянкою Всевишнього і радісною звісткою Посланця ﷺ. Халіфат несе істину і справедливість, тому правила правління в Ісламі — наступні:

1) Головування належить Шаріату, а не Уммі. Під головуванням мається на увазі волевиявлення. Наприклад, якщо індивід може виявити про свою волю, то головування буде належати йому, якщо ж він не може цього зробити, тобто за нього це буде робити хтось інший без урахування його волі, то він буде вважатись рабом. Так само і Умма, якщо може виявити про свою волю через групу представників, то головування буде належати їй, якщо ж вона не може цього зробити, тобто за неї це буде робити хтось інший без урахування її волі, то вона буде знаходитись у рабстві. Тому система демократії гласить: головування належить народу. Іншими словами, народ виявляє про свою волю і ставить від свого імені у якості заступника кого побажає. Саме таке головування має на увазі Всевишній Аллах. В Ісламі ж головування належить Шаріату, а не Уммі. Таким чином, Шаріат керує волею індивідів,а індивід повинен слідувати наказам і заборонам Аллаха. Також і Умма не може виявляти про свою волю і робити, що побажає, навпаки, вона повинна повністю підкоритись наказам і заборонам Аллаха. Доказом тому служать слова Всевишнього:

فَلَاوَرَبِّكَ لَا يُؤۡمِنُونَ حَتَّىٰ يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيۡنَهُمۡ

«Але ні — клянусь твоїм Господом!— вони не увірують, доки вони не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними» (4:65),

يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُوٓاْ أَطِيعُواْ ٱللَّهَ وَأَطِيعُواْ ٱلرَّسُولَ وَأُوْلِي ٱلۡأَمۡرِ مِنكُمۡۖ فَإِن تَنَٰزَعۡتُمۡ فِي شَيۡءٖ فَرُدُّوهُ إِلَى ٱللَّهِ وَٱلرَّسُولِ إِن كُنتُمۡ تُؤۡمِنُونَ بِٱللَّهِ وَٱلۡيَوۡمِ ٱلۡأٓخِرِۚ ذَٰلِكَ خَيۡرٞ وَأَحۡسَنُ تَأۡوِيلًا

«О ті, які увірували! Підкоряйтесь Аллаху, підкоряйтесь Посланцю і володарям влади серед вас. Якщо ж ви будете сперечатись про що-небудь, то зверніться з цим до Аллаха і Посланця, якщо ви вірите в Аллаха та Останній день. Так буде краще і чудовіше по завершенню!» (4:59).

2) Влада належить Уммі. Це правило взято із того, що Шаріат надав Уммі право обирати халіфа, а він (халіф) отримує владу вже через присягу від Умми. Про це згадується у хадісі про присягу. Передається від Убади ібн Саміта:

بَايَعْنَا رَسُولَ اللهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ عَلَى السَّمْعِ وَالطَّاعَةِ فِي الْعُسْرِ وَالْيُسْرِ وَالْمَنْشَطِ وَالْمَكْرَهِ

«Ми присягаємо Посланцю Аллаха ﷺ на те, що будемо слухатись і підкорятись у важких положеннях та у легких, навіть якщо нас будуть позбавляти того, що належить по праву» (Бухарі, Муслім).

3) Обрати одного халіфа є фардом для мусульман. Це правило взято із хадісів, які забороняють наявність одночасно двох або більше халіфів. Приведемо хадіс:

إِذَا بُويِعَ لِخَلِيفَتَيْنِ فَاقْتُلُوا الآخِرَ مِنْهُمَا

«Якщо буде дана присяга двом халіфам, то останнього вбийте» (Муслім).

Цей хадіс ясно вказує на заборонність (харам) вибору і знаходження при владі над мусульманами одночасно більше одного халіфа.

4) Лише халіф має право приймати у якості табанні ті або інші закони Шаріату. Саме халіф володіє правом узаконювати конституцію та решту законів на основі правильного іджтіхаду. Законам, які прийняв халіф, повинні підкорятись усі мусульмани, адже він прийняв їх на основі іджтіхаду, а не на основу свого умовиводу. Адже під час іджтіхаду він керувався джерелами Шаріату. Отож, халіф обмежений у прийнятті законів межами Шаріату, йому заборонено (харам) приймати закони, які не були виведені правильним чином з шаріатських доказів.

Усі ці каріни (посили) говорять про обов’язковість правити на основі Ісламу і про заборону розділяти Умму на дві або більше держави. Сьогодні ж ми поділені більше аніж на п’ятдесят держав, де форми правління вигадані Заходом. Більше того, правлячі режими є агентами Заходу, і вони заслужили гнів Всевишнього. Халіфат є відмітною системою, його основа — Іслам, а джерелом для його законів Коран, Сунна, Іджма сахабів (одностайність сподвижників) і Кияс. Саме із цих чотирьох джерел і виводяться закони і конституція. Проте сьогодні в основу конституції мусульманських країн лягла французька конституція. Необхідно знати і розуміти наступне:

1) Правління у Халіфаті не передається у спадок, навпаки, правитель приходить до влади тільки після присяги. Правитель не отримує яких-небудь привілей, особливих прав, він нарівні з рештою Умми. Він підкоряється рішенням Ісламу, як і будь-який індивід, адже він не є яким-небудь символом, він — лише заступник Умми у запровадженні Шаріату. Правитель обмежений межами Шаріату. У книзі «Ат-Табакат аль-Кубра» Ібн Саад приводить:

كَانَ عُمَرُ بْنُ الْخَطَّابِ يَأْمُرُ عُمَّالَهُ أَنْ يُوَافُوهُ بِالْمَوْسِمِ فَإِذَا اجْتَمَعُوا قَالَ أَيُّهَا النَّاسُ إِنِّي لَمْ أَبْعَثْ عُمَّالِي عَلَيْكُمْ لِيُصِيبُوا مِنْ أَبْشَارِكُمْ وَلَا مِنْ أَمْوَالِكُمْ إِنَّمَا بَعَثْتُهُمْ لِيَحْجِزُوا بَيْنَكُمْ وَلِيَقْسِمُوا فَيْئَكُمْ بَيْنَكُمْ فَمَنْ فُعِلَ بِهِ غَيْرَ ذَلِكَ فَلْيَقُمْ فَمَا قَاممَ أَحَدٌ إِلَّا رَجُلٌ وَاحِدٌ قَامَ فَقَالَ يَا أَمِيرَ الْمُؤْمِنِينَ إِنَّ عَامِلَكَ فُلَانًا ضَرَبَنِي مِائَةَ سَوْطٍ قَالَ فِيمَ ضَرَبْتَهُ قُمْ فَاقْتَصَّ مِنْهُ فَقَامَ عَمْرُو بْنُ الْعَاصِ فَقَالَ يَا أَمِيرَ الْممُؤْمِنِينَ إِنَّكَ إِنْ فَعَلْتَ هَذَا يَكْثُرُ عَلَيْكَ وَيَكُونُ سُنَّةً يَأْخُذُ بِهَا مَنْ بَعْدَكَ فَقَالَ أَنَا لَا أُقِيدُ وَقَدْ رَأَيْتُ رَسُولَ اللَّهِ يُقِيدُ مِنْ نَفْسِهِ قَالَ فَدَعْنَا فَلْنُرْضِههِ قَالَ دُونَكُمْ فَأَرْضُوهُ فَافْتَدَى مِنْهُ بِمِائَتَيْ دِينَارٍ كُلُّ سَوْطٍ بِدِينَارَيْنِ

«Умар ібн аль-Хаттаб наказав збирачам податків прибути до нього на зустріч під час хаджу. Коли вони прибули, він звернувся (до людей) зі словами: «О люди, я послав своїх збирачів податків не для того, щоб вони били вас, і не для того, щоб вони забирали ваше майно. Я посилаю їх збирати майно, щоб потім зібране розподілити серед вас. Якщо у відношенні когось вчинили інакше, нехай підведеться». Тоді встав один чоловік і сказав: «О правитель правовірних, такий-то твій збирач податків піддав мене бичуванню сто разів». Умар спитав: «За що ти піддав його бичуванню? — і, звернувшись до чоловіка, сказав, — Підійти і помстися». Тут піднялся Амр ібн аль-Ас і спитав: «О правитель правовірних, якщо ти вчиниш таким чином у відношенні збирачів податків, то це буде повторюватись часто, а хто прийде після тебе зроблять це традицією». На що Умар сказав: «Невже я не надав можливості помститися (кривднику)? Адже я бачив, як Посланець Аллаха ﷺ дозволив взяти помсту навіть від самого себе». Амр спитав: «Тоді залиш нас і дозволь вдовольнити його?». Умар сказав: «(Добре, але) без вас, (нехай сам збирач податків) вдовольнить його скаргу. І він (збирач податків) спокутував свою провину 200 динарами, по 2 динари за один удар».

2) Халіфат однаково ставить до своїх громадян (мусульманам і немусульманам), немає різниці між його вілаятами, а столиці не надається яка-небудь прерогатива. Таким чином, усі громадяни і вілаяти рівні між собою. Немає різниці у правлінні над громадянами, у розподілі фінансів, у законах економіки, заперечується будь-яка національна та племінна ненависть. Посланець ﷺ сказав:

لَيْسَ مِنَّا مَنْ دَعَا إِلَى عَصَبِيَّةٍ

«Не із нас той, хто закликає до асабії (надмірної любові до свого роду, племені, нації)» (Абу Дауд).

Рівність між громадянами також відбувається у правах, обов’язках, судовій системі. Умар ібн аль-Хаттаб заповідав тим, хто прийде після нього, дотримуватись укладених угод з ахлюзимма, захищати їх, не покладати на них непосильне. Одного разу Умар ібн аль-Хаттаб проходив повз дверей одного племені, а там сидів старий і просив милостиню. Умар спитав: «Ти якої релігії?». На що старий відповів: «Іудей». Умар спитав: «Що підштовхнуло тебе на те, що я бачу?». Старий відповів: «Я прошу милостиню, щоб виплатити джизью, бо бідний і старий». Тоді Умар взяв старого старика за руку і повів його до себе додому, звідки він дав йому щось, і далі вони вирушили у сховище Байт уль-Маль. Прийшовши туди, Умар сказав казначею: «Нечесно з нашого боку стягувати джизью після того, як людина зістарилась. Я хочу, щоб припинили платити джизью усі ті, хто знаходиться у подібній ситуації».

Всевишній сказав:

۞إِنَّمَا ٱلصَّدَقَٰتُ لِلۡفُقَرَآءِ وَٱلۡمَسَٰكِينِ وَٱلۡعَٰمِلِينَ عَلَيۡهَا وَٱلۡمُؤَلَّفَةِ قُلُوبُهُمۡ وَفِي ٱلرِّقَابِ وَٱلۡغَٰرِمِينَ وَفِي سَبِيلِ ٱللَّهِ وَٱبۡنِ ٱلسَّبِيلِۖ فَرِيضَةٗ مِّنَ ٱللَّهِۗ وَٱللَّهُ عَلِيمٌ حَكِيمٞ

«Пожертвування призначені для бідних і жебраків, для тих, хто займається їх збором і розподілом, і для тих, чиї серця хочуть завоювати, для викупу рабів, для боржників, для витрат на шляху Аллаха і для подорожуючих. Таким є припис Аллаха. Воістину, Аллах — Знаючий, Мудрий» (9:60).

Бідні — це мусульмани, а цей старий був із жебраків ахлюзімма, при цьому на ньому лежала виплата джизьї. Так, старий помер, Умар помер, ми помремо і усі помруть:

إِنَّكَ مَيِّتٞ وَإِنَّهُم مَّيِّتُونَ

«Воістину, ти смертний, і вони смертні» (39:30).

Проте Всевишній не помре, Він візьме з нас звіт у Судний день. Саме тому Умар не пройшов повз старого, адже богобоязливість перед Аллахом, почуття відповідальності, зустріч з Ним не дозволили йому це зробити. А ми відчуваємо подібне, але чи готуємось до зустрічі з Аллахом і звіту перед Ним?

3) Халіфат не ділить між своїми вілаятами, будь то у питаннях фінансів, правління, економіки. Так, можуть бути деяк відмінності у механізмах управління (ідара), але це те, що дозволено Шаріатом.

4) У Халіфаті законодавство належить Аллаху, а не людям. Але коли зійшов священний аят:

ٱتَّخَذُوٓاْ أَحۡبَارَهُمۡ وَرُهۡبَٰنَهُمۡ أَرۡبَابٗا مِّن دُونِ ٱللَّهِ وَٱلۡمَسِيحَ ٱبۡنَ مَرۡيَمَ وَمَآ أُمِرُوٓاْ إِلَّا لِيَعۡبُدُوٓاْ إِلَٰهٗا وَٰحِدٗاۖ لَّآ إِلَٰهَ إِلَّا هُوَۚ سُبۡحَٰنَهُۥ عَمَّا يُشۡرِكُونَ

«Вони визнали господами окрім Аллаха своїх первосвящеників і монахів, а також Месію сина Марьям (Марії). Але ж їм було велено поклонятись лише одному Богу, окрім якого немає іншого божества. Він вище того, що вони долучають у співтовариші!» (9:31), —

Посланець Аллаха ﷺ сказав, що первосвященики і монахи займались законотворчістю, дозволяли і забороняли людям, а ті підкорялись. Саме це і називається визнанням господами первосвящеників і монахів, що є великим злочином і заслуговує гнів Аллаха і Його покарання. Приводиться хадіс від Аді ібн Хатіма:

أَتَيْتُ النَّبِيَّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ وَفِي عُنُقِي صَلِيبٌ مِنْ ذَهَبٍ فَقَالَ يَا عَدِيُّ اِطْرَحْ عَنْكَ هَذَا الْوَثَنَ وَسَمِعْتُهُ يَقْرَأُ فِي سُورَةِ بَرَاءَةٌ اتَّخَذُوا أَحْبَارَهُمْ وَرُهْبَانَهُمْ أَرْبَابًا مِنْ دُونِ اللَّهِ سورة التوبة قَالَ أَمَا إِنَّهُمْ لَمْ يَكُونُوا يَعْبُدُونَهُمْ وَلَكِنَّهُمْ كَانُوا إِذَا أَحَلُّوا لَهُمْ شَيْئًا اسْتَحَلُّوهُ وَإِذَا حَرَّمُوا عَلَيْهِمْ شَيْئًا حَرَّمُوهُ

«Я прийшов до Посланця Аллаха ﷺ, і у мене на шиї був золотий хрест. Він сказав: «О Ади, скинь з себе цього ідола». І я почув, як він ﷺ, читаючи із сури «Покаяння»: «Вони взяли своїх первосвящеників і монахів за господ собі, окрім Аллаха», — сказав: «Вони не поклонялись їм. Проте, коли вони дозволяли їм щось, то робили його дозволеним, а коли забороняли, то робили його забороненим» (ат-Тірмізі).

Саме слідування законам первосвящеників і монахів і вважалось поклонінням. Скільки ж сьогодні вчених, боячись утискань, дозволяють і забороняють в угоду правителям, невже вони не бояться гніву Аллаха? Стоячи на цьому мінбарі, я хочу повторити слова Посланця ﷺ:

اِطْرَحْ عَنْكَ هَذَا الْوَثَنَ

«скинь з себе цього ідола», —

а потім сказати: «О правителі, о вчені, о партії, о шейхи!Побійтесь Аллаха, скиньте з себе тагута та ідола у виді правління не на основі законів Аллаха у вигляді республіканського, королівського, федеративного правління. Правте згідно законам Аллаха під затишком Другого Праведного Халіфату. Побійтесь Аллаха і врегулюйте протиріччя між собою. нехай не спіткає нас положення синів Ісраіла, коли вони пішли за своїми пристрастями, за законами, вигаданими ними, і внаслідок чого загинули. Всевишній сказав:

إِنَّآ أَنزَلۡنَا ٱلتَّوۡرَىٰةَ فِيهَا هُدٗى وَنُورٞۚ يَحۡكُمُ بِهَا ٱلنَّبِيُّونَ ٱلَّذِينَ أَسۡلَمُواْ لِلَّذِينَ هَادُواْ وَٱلرَّبَّٰنِيُّونَ وَٱلۡأَحۡبَارُ بِمَا ٱسۡتُحۡفِظُواْ مِن كِتَٰبِ ٱللَّهِ وَكَانُواْ عَلَيۡهِ شُهَدَآءَۚ فَلَا تَخۡشَوُاْ ٱلنَّاسَ وَٱخۡشَوۡنِ وَلَا تَشۡتَرُواْ بِ‍َٔايَٰتِي ثَمَنٗا قَلِيلٗاۚ وَمَن لَّمۡ يَحۡكُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ فَأُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلۡكَٰفِرُونَ

«Ми ниспослали Таурат (Тору), у якому міститься вірне керівництво і світло. Пророки, які підкорилися, виносили по ньому рішення для тих, хто сповідував іудаїзм. Раввіни і первосвященики вчиняли таким же чином згідно з тим, що їм було доручено зберегти із Писання Аллаха. Вони свідчили про нього. Не бійтесь же людей, а бійтесь Мене, і не продавайте Мої знамення за жалюгідну ціну. Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є невіруючими» (5:44).

О Аллах, веди нас прямим шляхом, шляхом тих, кого Ти облагодіяв, не тих, які заблукали і на кого пав Твій гнів. О Аллах, дай відповідь на наші мольби найкращим чином, будь задоволений нами, пробач нас, адже Ти — Прощаючий, Милостивий».

Друга частина проповіді:

Уся хвала Аллаху, і нам Його досить як Покровителя. Благословення Аллаха і мир Його обраному Посланцю.

Дорогі брати, форма правління в Ісламі, як ми вже згадували, не є демократичною, адже демократія — це коли законотворчість знаходиться у руках людей. А в Ісламі законотворчість належить Аллаху! Так хто більш гідний видавати закони? Чиїми законами треба правити — законами Аллаха чи законами людей? Немає сумнівів у тому, що правління належить Аллаху, адже Він — Найкращий із суддів. А те, чим править Захід та його прихвосні, є оманою і обманом. На основі цього обману Захід та його прихвосні намагаються принести нам демократію, стверджуючи, що демократія — це усього лише вибір правителя. Якщо демократія — це вибір правителя, то як мусульмани тоді жили до цього? Невже вони не обирали правителів? Невже праведні халіфи прийшли до влади якось по-іншому? Демократія — це гниль і обман, це правління народу самим собою, у той час як у Халіфаті головування належить Шаріату, а влада та обрання правителя — у руках Умми. Тому ми не потребуємо імпорту демократії у наші землі! Невже Іслам не здатен вирішувати нагальні проблеми суспільства, хіба ми потребуємо імпорту систем, культур, конституцій, законів? Невже ми замінимо систему Халіфату на щось інше? Адже той, хто закликає до заміни Халіфату, суперечить Ісламу і викликає гнів Аллаха! Мусульмани запровадили демократію у мусульманському світі, і яким був результат? Хіба результатом не став гнів Аллаха, загибель людей, руйнування країн, спотворення Ісламу, віддалення Ісламу від правління і вирішення? Халіфат проіснував приблизно 13 сторіч, був державою №1 на світовій арені, вів світ від одного добра до іншого добра, від успіху до успіху, від величі до величі, від милості до милості, від справедливості до справедливості. А що ж приніс капіталізм? Сьогодні капіталізм веде світ від проблеми до проблеми, від катастрофи до катастрофи, від потрясіння до потрясіння, від зубожіння до зубожіння, від голоду до голоду, від війни до війни, від злочину до злочину.

Я хочу привести одну історію про справедливість, милість і щедрість з боку Ісламу, які втілились у халіфі, його муавінах, його валіях, його адміністративних керівниках і мусульманах. У середині XIX сторіччя в Ірландії трапився великий голод, ставши однією із найбільш руйнівних подій в історії цієї країни. У період з 1845 по 1849 роки голод став причиною згубних епідемій і масової еміграції. За цей час населення Ірландії скоротилось на чверть. Від голоду загинуло більше одного мільйону людей, і приблизно стільки же ірландців було вимушено емігрувати у пошуках кращого життя. За ці декілька років голоду Ірландія втратила 25% свого населення. Адже у зв’язку з колоніальною політикою Англії бідні ірландці були вимушені перейти на вирощування картоплі, і причиною голоду послужив неврожай картоплі у 1845 році з причини поширення бурої фітофторозної гнилі — хвороби, яка викликається паразитичними грибоподібними мікроорганізмами (ооміцетами). У наступному сезоні 1846 року на посадку довелось брати заражені клубні або низькоякісну насіннєву картоплю, тобто усе те, що вдалось зберегти. Але це вилилось лише у нові неврожаї. Ірландія була вимушена платить орендну плату, податки, окрім того, не був зупинений експорт продовольства із Ірландії. Редактор «Бюлетеню переговорів про Землю» (Earth NegotiationsBulletin) Джеймс ван Елстін (James VanAlstine) пише, що на протязі усіх голодних років Ірландія продовжувала експортувати яловичину для багатіїв Англії, у той час як ірландські християни харчувались покидьками з придорожніх канав. Ірландське католицьке населення наражалось на гоніння з боку англійських протестантів, населення позбавлялось права володіти землею, позбавлялось освіти, права голосу, присутності в ірландському парламенті. Після смерті батька земля, яка перейшла у спадок, ділилась порівну між синами, проте якщо старший брат ставав протестантом, то уся земля доставалась йому.

Голод трапився, як вже згадувалось вище, під час англійської колонізації. Під час голоду у якості пожертвувань було зібрано 14 тисяч фунтів стерлінгів від ірландських солдатів і співробітників Британської Ост-Індської компанії у Калькутті. Папа римський Пій IX пожертвував енну суму, а королева Вікторія — 2 тисячі фунтів стерлінгів, також у відповідь на листа королеви Вікторії в Америці та Австралії було зібрано 171533 фунтів стерлінгів. Що стосується Халіфату і мусульман, то султан Абдуль-Маджид I об’явив про свій намір пожертвувати 10 тисяч фунтів стерлінгів ірландським християнам, тоді королева Вікторія попросила його знизити пожертвування до 1 тисячі, бо сама пожертвувала лише 2 тисячі. Тоді Абдуль-Маджид I послав 1 тисячу фунтів стерлінгів і 3 кораблі, завантажених їжею. Англія блокувала вхід у порти Белфаста і Дубліна, але султан направив кораблі у порт Дроеда. За це ірландські високопосадові особи написали листа-подяку Османському султану, також у подальшому емблемою футбольного клубу у Дроеді стали символи османського прапору (півмісяць і зірка).
Так, Халіфат був державою милосердя і людяності, яка не дивилась на колір шкіри, національність та підданство людей. Халіфат дивився на людей як на тих, хто не має подібних відмінностей, чого не скажеш про сьогоднішній день, коли капіталізм розділяє людей по кольору шкіри, національній приналежності і т.п. Всевишній сказав:

وَإِنۡ أَحَدٞ مِّنَ ٱلۡمُشۡرِكِينَ ٱسۡتَجَارَكَ فَأَجِرۡهُ حَتَّىٰ يَسۡمَعَ كَلَٰمَ ٱللَّهِ ثُمَّ أَبۡلِغۡهُ مَأۡمَنَهُۥۚ ذَٰلِكَ بِأَنَّهُمۡ قَوۡمٞ لَّا يَعۡلَمُونَ

«Якщо якийсь многобожник попросить у тебе притулку, то надай притулок, щоб він міг почути Слово Аллаха. Потім достав його у безпечне місце, тому що вони — невігласи» (9:06).

Ми повинні знати, що апарати держави Халіфат у правлінні і в адміністрації — наступні:

1. Халіф.

2. Муавін ат-тафвід (уповноважені помічники).

3. Муавін ат-танфіз (помічники-адміністратори).

4. Валії (губернатори).

5. Амір джихаду (військовокомандуючий).

6. Внутрішня безпека.

7. Зовнішньополітичні відносини.

8. Промисловість.

9. Кадії (судді).

10. Масаліх-ун-нас (інтереси людей).

11. Байт-уль Маль (казна).

12. Ілям (ЗМІ).

13. Маджліс Умми (обговорення і звіт).

Саме так виглядає структура системи Халіфат, і,з дозволу Аллаха, його повернення не за горами.

О Аллах, прискор появу Халіфату, який принесе велич мусульманам, який принизить грішників і тиранів. О Аллах, дай відповідь на наші мольби найкращим чином, нехай серед нас не буде нещасних і знедолених. Будь задоволений нами, пробач нас, змилуйся над нами, приховай наші помилки та недоліки, адже Ти — Прощаючий, Милостивий.

Абдуррахман аль-Амірій — Ємен
12 Шабана 1440 р.х.
18.04.2019 р.