Підкорення главі держави

مَنْ أَطَاعَنِي فَقَدْ أَطَاعَ اللَّهَ وَمَنْ عَصَانِي فَقَدْ عَصَى اللَّهَ وَمَنْ أَطَاعَ أَمِيرِي فَقَدْ أَطَاعَنِي وَمَنْ عَصَى أَمِيرِي فَقَدْ عَصَانِي

«Хто підкорився мені, той підкорився Аллаху, а хто ослухався мене, той ослухався Аллаха. Хто підкорявся моєму призначеному аміру, той підкорявся мені, а хто ослухався мого призначеного аміра, той ослухався мене »(Муслім, Бухарі, ан-Насаі).

Шаріат забороняє ухилятись від підкорення голові держави, вважаючи це злочином і називаючи його «відколом від мусульманської общини», а також Іслам наказує голові держави покарати харіджитів (відокремлених), якщо вони відкололись окремо, або ж воювати з ними, якщо вони відкололись групами. Проте існують три шаріатських винятки обов’язку підкорення главі держави, а саме:

1) Якщо голова держави видав наказ, який суперечить шаріатському закону, тобто наказав ослухатись Аллаха Субханаху; наприклад, якщо він наказав націоналізувати особисте майно людей, віддав розпорядження армії не допускати муджахідів в окуповану Палестину для війни з євреями, наказав увійти у склад ООН або Ліги арабських держав, заснував розвідувальні органи для стеження за громадянами або для їх переслідування — в усіх подібних випадках підкорення правителю не є обов’язковим, а, навпаки, є харамом згідно слів Пророка ﷺ:

عَلَى الْمَرْءِ السَّمْعُ وَالطَّاعَةُ، فِيمَا أَحَبَّ وَكَرِهَ، إِلاَّ أَنْ يُؤْمَرَ بِمَعْصِيَةٍ، فَإِنْ أُمِرَ بِمَعْصِيَةٍ فَلَا سَمْعَ وَلَا طَاعَةَ

«Мусульманин повинен слухатись і підкорятись у тому, що він любить або ненавидить, якщо тільки йому не наказано гріховне. А якщо це було гріхом, то немає послуху і підкорення» (Муслім, Бухарі).

2) Якщо голова держави втручається у ті питання, у яких Аллах дозволив (мубах) людям вчиняти на свій розсуд, і той же час цей мубах не є із числа того, у що Шаріат зобов’язує правителя втручатись та регулювати це. Наприклад, якщо голова держави зобов’язав людей будувати свої дома згідно спеціальному архітектурному стилю з метою прикрасити місто, вимусив фермерів продавати свою продукцію через сільськогосподарські маркетингові заклади або заборонив імпорт певних товарів для захисту місцевих виробників. У таких випадках людина не повинна йому підкорятись, але у той же час підкорення не є харамом. Посланець ﷺ залишив на розсуд людей подібні справи, які є мубахом, не втручався і не регулював їх.

Ці дві ситуації можуть мати місце в Ісламській Державі.

3) Це та ситуація, а її ігнорує більшість сучасних улемів по двом причинам, які ми розглянемо нижче, коли голова держави не втілює закони Ісламу, тобто коли він не є халіфом або Імамом мусульман, як усі нинішні правителі мусульманських країн. У цьому випадку абсолютно немає ніякого обов’язку підкорятись йому ані у жодному із його наказів, законів або директив. Підкорятись йому є харамом, якщо його наказ суперечить шаріатському закону, наприклад, якщо голова держави розпорядився обкласти податками житло та торгові компанії, заснував фонд для збору і розподілу закяту, наклав ввізні митні збори, зобов’язав учнів навчатись іноземній мові або молодь проходити примусову службу в армії — абсолютно немає ніякого обов’язку підкорятись йому у цьому.

І, звичайно ж, харам підкорятись йому, якщо він наказав людям коїти гріх — наприклад, дозволив віровідступництво від Ісламу під приводом свободи віросповідання, легалізував комуністичні або націоналістичні партії, заохотив включати у їх склад масонські рухи, дозволивши їм  проникати у державні та громадські кола, почав боротьбу проти щирих носіїв ісламського заклику, або, наприклад, прийняв присягу від військових про захист і дотримання конституції. Доказом цьому служать слова Посланця ﷺ, передані Муазом: «Я спитав: «O Посланець Аллаха! Що ти скажеш про те, якщо над нами будуть аміри, які не слідують за твоєю Сунною і не дотримуються твоїх наказів? Посланець Аллаха ﷺ відповів:

لا طَاعَةَ لِمَنْ لَمْ يُطِعِ اللَّهَ عَزَّ وَجَلَّ

«Немає ніякого підкорення тому, хто не підкоряється Аллаху,АззаваДжаль» (Ахмад).

А також передане від Абдуллаха ібн Масуда, що Пророк ﷺ сказав:

سَيَلِي أُمُورَكُمْ بَعْدِي رِجَالٌ يُطْفِئُونَ السُّنَّةَ ، وَيَعْمَلُونَ بِالْبِدْعَةِ ، وَيُؤَخِّرُونَ الصَّلَاةَ عَنْ مَوَاقِيتِهَا

«Після мене візьмуть до рук ваші справи такі люди, які будуть нехтувати моєю Сунною, будуть діяти по нововведенням і відкладати намаз». Я сказав:«Посланець Аллаха, якщо я застану їх, як мені вчинити?» Він ﷺ відповів:

تَسْأَلُنِي يَا ابْنَ أُمِّ عَبْدٍ، كَيْفَ تَفْعَلُ؟ لَا طَاعَةَ لِمَنْ عَصَى اللَّهَ

«О син матері раба, ти питаєш мене, як вчинити?! Немає підкорення тому, хто ослухається Аллаха!» (Ібн Маджа, Ахмад).

Відомо, що усі голови держав в усьому ісламському світі противляться Аллаху і не підкоряються Йому, тому що вони правлять законами невір’я і не втілюють закони Ісламу — нікому із цих правителів категорично немає підкорення.

Іншими словами, голова держави або є халіфом, або не є ним. Якщо він є халіфом, то підкорятись йому ваджиб в усьому, що він наказав, за винятком лише перших двох положень. Для нас є харамом підкорятись йому у будь-якому наказі, який суперечить Шаріату, тобто у гріху. Для нас не є ваджибом підкорятись йому в індивідуальних мубахах, дозволених для кожного громадянина, на розсуд та вибір якого Шаріат дозволив вчиняти, проте не у тих громадських мубахах, у яких беруть участь люди і вимагається втручання Шаріату для їх врегулювання, наприклад, зрошення водами річок, регулювання напрямку руху на вулицях, встановлення мір та ваг, метод відбору держслубовців та інші загальні адміністративні регламенти держави.

Проте якщо голова держави не є халіфом, а, наприклад, королем, президентом або головою ради революційного командування, то не є ваджибом підкорятись йому у жодному із його наказів, усіх без винятку,, і, звичайно ж, харам підкорятись йому у гріху, тобто всупереч шаріатському закону.

У нинішню епоху, починаючи з 1923 року, після руйнування Ісламського Халіфату руками англійців за допомогою шерифа Мекки Хусейна та Мустафи Кемаля у Туреччині мусульмани живуть в умовах третього положення, і це — те положення, на яке варто звернути увагу.

Ми тільки-но сказали, що більшість сучасних вчених ігнорують третє положення з причини, яку ми ділимо навпіл:

Перша причина — це слабка віра і відсутність належної богобоязливості у вчених при султанах, які отримали від них повноваження виносити фетви і направляти людей, а також супутнє цьому лицемірство, що охопило цих вчених. Замість того, щоб видавати фетви про те, що мусульманам не є ваджибом підкорятись цим правителям, вони видають фетви, які подобаються правителям і суперечать Шаріату Аллаха Субханаху. Вчені зобов’язують людей підкорятись їм, дозволяють те, що заборонив Аллах, забороняють те, що він дозволив;вони перетворились нібито на первосвящеників та монахів, про яких Аллах говорить у Корані:

اتَّخَذُوا أَحْبَارَهُمْ وَرُهْبَانَهُمْ أَرْبَابًا مِنْ دُونِ اللَّهِ

«Вони визнали господами окрім Аллаха своїх первосвящеників і монахів» (9:31), —

тому що останні забороняли дозволене і дозволяли заборонене заради того, щоб іудеї та християни послідовали за ними і підкорились їм, прийнявши їх (первосвящеників та монахів) собі господами окрім Аллаха. Це найбільший гріх та жахливий ширк по відношенню до Аллаху. А ширк, як відомо вченим при султанах, — гріх, який нікому не пробачить Великий Аллах, і Він прокине цих лицемірів за їх чалму в вогонь Пекла.

Друга причина полягає у тому, що шаріатські вищі учбові заклади на чолі з Аль-Азхаром не навчають Ісламу з його практичної сторони, тобто вони не навчають законам Ісламу для їх втілення у життєвих реаліях так, як це відбувалось у часи сподвижників Посланця ﷺ, табіїнів та решти інших мусульман, які послідували їх прикладу. Вони навчають Ісламу лише як теоретичному філософському предмету, не виходячи за межі учбових програм, розроблених та встановлених невірними колонізаторами з тієї миті, як вони купували наші країни у другій хрестовій кампанії при підтримці шерифа Хусейна у Мецці і Мустафи Кемаля в Анкарі.

А незадовго до цього більшість хариджитів-вчених, які з’явились, вже несли і розуміли Іслам так, як хотіли того сходознавці — не для застосування, а усього лише як науку та професію. Вони втратили здатність іджтіхаду, здатність застосовувати закони Ісламу до поточних та виникаючих подій. Їх неграмотність у повній мірі проявилась у практичних питаннях, які стосуються взаємовідносин людей, систем правління, економіки, соціального устрою, покарань, зовнішньої та внутрішньої політики держави.

Замість того, щоб істинно усвідомити закон про підкорення правителю і здраво застосувати його до реальності, яка склалася, вони невірно трактували і помилково застосували його — зобов’язали підкорятись нинішнім правителям, провівши у законі про підкорення паралель між халіфом та Імамом і між правителями-кяфірами і правителями, які не правлять згідно Ісламу, не звертаючи увагу на очевидне : халіф — це не правитель-кяфир і зовсім не той, хто править не згідно тому, що ниспослав Аллах. Убережи Аллах, щоб Посланець ﷺ наказав мусульманам підкорятись своїм ворогам, невірним правителям і тим, хто править не тим, що ниспослав Аллах! У зв’язку з тим, що підкорятись їм означає підкорятись їх невірним системам та законам і відвернутись від системи Ісламу та його законів, по відношенню до цих правителів є ваджибом усунути їх, як усувають наджас, і бути непричетним до них, як бути непричетними до Шайтану.

Від Каба ібн Уджри передається: «Посланець Аллаха вийшов до нас, і було нас дев’ять. Він ﷺ сказав:

إِنَّهُ سَتَكُونُ بَعْدِي أُمَرَاءُ مَنْ صَدَّقَهُمْ بِكَذِبِهِمْ وَأَعَانَهُمْ عَلَى ظُلْمِهِمْ فَلَيْسَ مِنِّي وَلَسْتُ مِنْهُ وَلَيْسَ بِوَارِدٍ عَلَيَّ الْحَوْضَ وَمَنْ لَمْ يُصَدِّقْهُمْ بِكَذِبِهِمْ وَلَمْ يُعِنْهُمْ عَلَى ظُلْمِهِمْ فَهُوَ مِنِّي وَأَنَا مِنْهُ وَهُوَ وَارِدٌ عَلَيَّ الْحَوْض

«Після мене будуть правителі, і усілякий, хто повірить у їх брехню і буде допомагати їм у їх беззаконні — не від мене, і я не від нього, і він не прийде до мене до водойми. Той, хто не вірить у брехню і не допомагає їм у їх протиправних діях — він від мене і прийде до мене до водойми» (ан-Насаі, ат-Тірмізі).

Від Умм аль-Хусейн повідомляється, що вона чула, як Посланець ﷺ сказав:

إِنْ أُمِّرَ عَلَيْكُمْ عَبْدٌ حَبَشِيٌّ مُجَدَّعٌ، فَاسْمَعُوا لَهُ وَأَطِيعُوا، مَا قَادَكُمْ بِكِتَابِ اللَّهِ

«Якщо навіть аміром над вами буде призначений раб с таврованим носом, слухайтесь його і підкоряйтесь, доки він керує вами по Книзі Аллаха» (ИІбн Маджа, у передачі від ат-Тірмізі — «доки править вами по Книзі Аллаха», від Мусліма — «доки судить вас по Книзі Аллаха»).

Умовою, при якій підкорятись правителям стає ваджибом, виступає саме дія по Книзі Аллаха, що, поза сумнівів, геть відсутнє в усіх нинішніх правителів.

В нашу епоху мусульмани стали жертвами невірних правителів та лицемірних вчених-невігласів, і це відбувається лише через відсутність попечителя, відповідального за Іслам та мусульман.

Хізб ут-Тахрір працює над тим, щоб знайти та зупинити цього відповідального попечителя, щоб спонукати побудить мусульман відмовитись від підкорення своїм правителям, зректись їх, взяти за ворогів, з якими треба боротись і яких необхідно скинути, а також застерігає віруючих від лояльності до них, їх захисті і мовчання перед ними.

بِسْمِ اللَّهِ الرَّحْمَٰنِ الرَّحِيمِ يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا لَا تَتَّخِذُوا عَدُوِّي وَعَدُوَّكُمْ أَوْلِيَاءَ تُلْقُونَ إِلَيْهِمْ بِالْمَوَدَّةِ وَقَدْ كَفَرُوا بِمَا جَاءَكُمْ مِنَ الْحَقِّ

«О ті, які увірували! Не беріть ворога Мого і ворога вашого своїм покровителем і помічником. Ви відкриваєтесь їм з любов’ю, хоча вони не вірують в істину, яка явилась вам» (60:1).

Хізб ут-Тахрір закликає мусульман поставитись до вчених при султанах з ненавистю та презирством, на які вони заслуговують, а до вчених-невігласів — з сумнівом та пересторогою, і взяти у свої обійми щирих діячів заради встановлення Праведного Халіфату. Нехай знають же віруючі про те, що Всемогутній Аллах пообіцяв піднести мусульман над усіма народами, а Іслам — над усіма релігіями на землі, навіть якщо це ненависно многобожникам.

1 Сафара 1410 р.х.
01.09.1989 р.
Хізб ут-Тахрір