بسم الله الرحمن الرحيم
Відомо, що розум — це передача реальності через сприйняття у мозок і наступний її аналіз за допомогою вже наявної інформації.
Іслам у багатьох аятах звертається до розуму, до володарів розуму, до «здатним вникнути у суть (أُولِي الْأَلْبَابِ)», до «здатним усвідомити результат (أُولِي النُّهَى)», можливо, вони «поміркують (يَتَفَكَّرُونَ)» або «урозуміють (يَعْقِلُونَ)». Іслам — це розумна доктрина (акида), яка виступає джерелом для практичної системи для життя (нізам). Розумна акида — та, що заснована на розумі, утворена у результаті озаряючого мислення, глибокої проникливої розумової діяльності про речі, про усе, що їх оточує і пов’язує між собою. Основа ісламської акиди полягає в існуванні Аллаха, що незаперечно утверджується розумом, і що Він — вічний Творець, не маючий ані початку, ані кінця. Аналогічно розум приходить до того, що люди мають потребу у посланцях від Аллаха для того, щоб упорядкувати відносини між Творцем і створеними. Пророцька місія Мухаммада ﷺ також підтверджується розумом. Із усього цього слідує, що необхідно бути упевненим, рішуче увірувати (الْإِيمَانُ) у те, до чого прийшов розум, у кінцевий результат розумного методу мислення. Усе це стосується ісламської акиди. Говорячи ж про закони, які виходять із цієї акиди, то тут розуму надано дві ролі:
1) розуміння (الفَهْمُ), виведення законів (الِاجْتِهَاد), проведення аналогії (القِياسُ).
2) манатут-такліф (مَنَاطُ التَّكْلِيف) — умова для несення відповідальності перед Творцем. Іншими словами, «кінцевим адресатом», до якого звернені шаріатські обов’язки, виступає людський розум.
У багатьох мусульман охарактеризування (оцінка) вчинку красивим або потворним викликає плутанину. Одні віднесли цю задачу розуму, а інші — Шаріату. Суть у тому, що охарактеризування вчинку красивим або потворним не пов’язано з самим вчинком, а обумовлено кон’юнктурою і кінцевими значеннями, до яких приводить вчинок — а це ніщо інше, як вчинок. Вчинок можливо оцінити або розумом, або розумом при наступному підкріпленні Шаріатом, або Шаріатом при наступом підкріпленні розумом, або ж лише Шаріатом. Розглянемо кожне із них:
1) Охарактеризувати вчинок лише на основі розуму вкрай неспроможно тому що розум схильний до суперечливого (тафавут —تَّفَاوُت), різноманітного (іхтіляф —اختلاف), інколи — повністю прилежному попередньому (танакуд —تَنَاقُض ) розумінню. Розум також перебуває під впливом тієї атмосфери, у якій живе людина, її здатності оцінювати змінюються рік за роком, епоха за епохою. Те, що одна група людей вважає потворним, в іншої — красиво, або те, що люди вважали потворним в одну епоху, в іншу вони вважають красивим. Іслам же, будучи світовою та незмінною ідеологією, визначає, щоб оцінка вчинку красивим або потворним відбувалась в усіх людей в усі часи однаково, що неминуче вимагає, щоб охарактеризування виходило із сили, яка стоїть вище розуму, тобто із Шаріату.
2) Оцінювати на основі розуму при подальшому підкріпленні Шаріатом означає, що розум характеризує вчинок красивим чи потворним, і неспроможність цього вже роз’яснена вище.
3) Оцінювати на основі Шаріату при подальшому підкріпленні розумом означає, що розум вказує на те, чи буде сформульований шаріатський закон чи ні. Проте джерелом шаріатського закону виступають лише шаріатські тексти, а не розум.
4) Як вказано вище, задача розуму полягає у тому, щоб зрозуміти шаріатський закон. Це не дає розуму функції підкріплювати, доказувати і виводити рішення відносно шаріатського закону. Отож, охарактеризування вчинку красивим або його несхвалення можливо лише з боку Шаріату, а не розуму.
12.02.2019