Багато людей, особливо на Заході, вірять в Бога, проте їх віра полягає тому, що Бог — це ідея, а не дійсність.
Вони вважають, що віра в існування Бога — це віра в існування ідеї про Бога. Вони вважають, що коли людина приймає ідею про існування Бога, то віддаляється від зла і стає ближче до добру. При цьому вони розуміють, що внутрішній спонукальний чинник сильніше зовнішнього. То вони вважають, що віра в Бога необхідна, і спонукають людей до віри, щоб вони були схильні до добру, і це вони називають «релігійним стимулом».
Але цей шлях прямо веде до атеїзму, оскільки людина відмовляється від своєї віри одразу після того, як розум намагається пізнати існування цієї «ідеї». Коли розум не може відчути існування Бога і не бачить Його слідів, тоді вона починає заперечувати Його існування. Сприйняття Бога як ідеї призводить до тому, що людина і добро сприймає як ідею. Як наслідок, вона робить добро по мірі свого уявлення про добро і коїть зло по мірі свого уявлення про нього.
Причиною подібного виду віри стала відмова від використання розуму в осягненні існування Бога. Вони не знайшли правильного розумного рішення основній проблемі людини, породженої природними питаннями про Всесвіт, життя і людини, а також про їх зв’язок з тим, що було, із тим, що буде. Вони прийняли таке рішення, яке вигідне деяким залаштунковим суфлерам, ставши віруючими без ясного усвідомлення існування того, в кого вони вірять. Деякі із них спробували використати розум, але отримали відповідь, що релігія вище розуму, і тоді вони були вимушені замовчати.
Істина полягає в тому, що Аллах — це дійсність, а не ідея. Його існування відчутно, навіть якщо Його сутність незбагненна. Хіба людина, почувши звук літака в небі, коли сиділа у себе вдома і не бачила його своїми очима, не стверджує, що він там є, хоча і не може описати його? Вона точно переконана в тому, що літак летить в небі, оскільки чує його звуки. Тобто, її переконання — категоричне. Усвідомлення існування літака — це не те ж саме, що усвідомлення його типу. Усвідомлення типу не відбувається через те, що людина не осягнула органами чуттів самого літака. Проте усвідомлення існування літака однозначне, оскільки людна чула його звуки. Інакше кажучи, існування літака — це дійсність, а не думка.
Так само ж справа обстоїть з іншими відчутними речами. Їх існування стверджується категорично, оскільки вони відчуваємі і спостерігаємі. Той факт, що вони мають потребу в комусь іншому, теж є категоричним, тому що це відчувається. Небесним тілам потрібен порядок, а вогню, щоб він спалював, потрібен той, хто його використає. Так само ж і решта усіх інших відчутних речей мають нужду в комусь іншому. Той, хто має нужду, не може бути одвічним, тому що, якщо б він був одвічним, то обходився б без кого-небудь іншого. Бути потребуючим означає не бути одвічним. Відповідно, той факт, що усі речі відчуваються і відчутні, означає, що вони, безперечно, створені, оскільки те, що не одвічно, створено Творцем. Відчуття створінь, як і звука літака, є однозначним. Існування Творця цих створінь, які виходять від Нього, як і існування літака, із якого виходив звук, є безперечним. Таким чином, існування Творця є категоричним. Людина осягнула створіння своїми відчуттями і розумом, і, відчувши їх, вона твердо усвідомила існування їх Творця. Існування Творця — це дійсність, яку людина відчула, а не ідея, яку людина уявила в своєму розумі.
Згідно розуму, Творець повинен бути одвічним, том що, якщо б Він не був одвічним, то потребував би когось іншого, а це означало б, що Він створений. Оскільки природа не одвічна і вимушена слідувати певним пропорціям і умовам, за межі яких вона не може вийти, це означає, що вона потребує цих пропорцій і умов.Матерія не одвічна і має нужду, тому що вона не може переходити із одного стану в інший, окрім як в певних умовах, і не може вийти за рамки цих встановлених умов. Отож, матерія теж має нужду. Природа не є Творцем, оскільки вона не одвічна. Тоді Творцем є Той, Хто Одвічний і якого люди називають Аллахом, Богом та іншими іменами, описуючими одну і ту ж дійсність — Одвічного Творця.
Аллах — це дійсність, існування якої відчувається через Його створіння. Якщо людина відчуває страх, це означає, що вона боїться Того, Хто існує насправді і існування Якого відчувається. Якщо людина поклоняється Аллаху, це означає, що вона поклоняється Тому, Хто існує насправді і існування Якого відчувається. Якщо людина старається заслужити довольство Аллаха,це означає, що вона бажає заслужити довольство Того, хто існує насправді і існування Якого відчувається. Том людина боїться Аллаха, поклоняється Аллаху, бажає отримати довольство Аллаха, будучи переконаною в Його існуванні.
Із книги «Ісламська думка»