«Нам розповів Абу Бакр ібн Абу Шайба… від Убади ібн аль-Валіда ібн Убади, а він — від свого батька, а він — від свого батька:
بَايَعْنَا رَسُولَ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ عَلَى السَّمْعِ وَالطَّاعَةِ فِي الْعُسْرِ وَالْيُسْرِ وَالْمَنْشَطِ وَالْمَكْرَهِ وَعَلَى أَثَرَةٍ عَلَيْنَا وَعَلَى أَنْ لَا نُنَازِعَ الْأَمْرَ أَهْلَهُ وَعَلَى أَنْ نَقُولَ بِالْحَقِّ أَيْنَمَا كُنَّا لَا نَخَافُ فِي اللَّهِ لَوْمَةَ لَائِمٍ
«Ми дали присягу Посланцю у Аллаха ﷺ в тому, що будемо слухатись і підкорятись, в тягар [нам це буде] чи ні, активні [ми чи ні], [подобається нам це чи] не подобається, навіть якщо ми позбавимось своїх прав1. [Ми дали присягу, що] не станемо оскаржувати владу тих, кому вона буде належати,і будемо говорити істину, де б не були, не боячись докору усілякого хулителя».2
«Практичні заходи, за допомогою яких відбувається призначення халіфа до того, як йому дається присяга, можуть бути різними. Як це відбувалось з праведними халіфами, які правили одразу після смерті Посланця ﷺ, а саме — з Абу Бакром, Умаром, Усманом і Алі, нехай буде задоволений ними Аллах. У той період усі сподвижники проявили своє мовчазну згоду з використаними заходами і визнали їх. Якщо б прийняті заходи в обранні нового халіфа були елементами, що суперечать Шаріату, то сподвижники відкинули б їх. Адже застосовувані заходи пов’язані з важливою справою, від якої залежить статус мусульман і збереження ісламського правління.
При уважному розгляді того, яким чином відбувалось призначення вищеназваних халіфів, ми побачимо, яка полеміка розгорнулась між мусульманами під навісом Бану Саіда. У ту мить у якості кандидатів на пост халіфа розглядались кандидатури Саада, Абу Убайди, Умара і Абу Бакра. Проте Умар і Абу Убайда не погодились бути суперниками Абу Бакру, і вийшло так, що нібито справа залишилась між Абу Бакром і Саадом ібн Убадою. В результаті дискусії присягу дали Абу Бакру.
Наступного дня усі мусульмани були запрошені у мечеть, там вони також принесли Абу Бакру присягу. Таким чином, присяга, яка була дана під навісом Бану Саіда у перший день, була присягою на обрання халіфа (байат інікад), після якої Абу Бакр став халіфом для усіх мусульман. Присяга наступного дня була присягою на підкорення.
Коли ж Абу Бакр тяжко захворів і відчув, що його хвороба — смертельна, а війська мусульман у цей час воювали з величезними на той час персидською і візантійською наддержавами, він порахував необхідним зібрати мусульман і порадитись з ними про те, хто може стати халіфом у випадку його смерті. Дана консультація продовжувалась на протязі трьох місяців. Після того, як Абу Бакр дізнався думку більшості мусульман, він доручив їм, виражаючись сучасною термінологією — висунув кандидатуру», обрати Умара,щоб той став після нього халіфом. І це доручення, тобто висунення кандидатури, не було договором про те, що після нього Умар стан на чолі Халіфату в обов’язковому порядку.
Оскільки після смерті Абу Бакра мусульмани зібрались в мечеті і дали присягу, яка дозволила Умару очолити Халіфат. Тільки ця, друга присяга, зробила Умара халіфом,але ніяк не консультація і веління Абу Бакра. Адже якщо висунення Абу Бакром кандидатури Умара вважалось би укладанням договору про очолення останнім Халіфату, то він не потребував би присяги мусульман. Окрім того, вищезгадані тексти прямо вказують на те, що ніхто не може стати халіфом без присяги мусульман.
Коли Умар був поранений, мусульмани звернулись до нього з проханням залишити після себе кого-небудь у якості наступника, але Умар відмовився це зробити. Мусульмани продовжили наполягати на своєму. Тоді Умар назвав імена шести кандидатів, тобто висунув для мусульман кандидатури шести сподвижників. Потім доручив Сухайбу проводити намази і стежити за висунутими кандидатурами, щоб ті на протязі відведених для них Умаром трьох днів обрали серед себе халіфа. Умар також сказав Сухайбу наступне: «..і якщо п’ятеро із них погодяться з однією кандидатурою, а один не буде згоден, то відруби йому голову мечем...». Про це передає ат-Табарі в «Ат-Таріх» і Ібн Кутайба, автор книги «Аль-Імама ва ас-сіяса», відомої під назвою «Таріху аль-хуляфа».
Також в «Ат-Табакат аль-кубра» Ібн Саад передає наступне: «…Потім (Умар) призначив Абу Тальху аль-Ансарі на чолі п’ятдесяти людей для їх охорони (охорони шести кандидатур). Аль-Мікдаду ібн аль-Асваду Умар доручив визначити місце для їх зібрання. Після смерті Умара і початку зібрання шести кандидатів Абдуррахман ібн Ауф сказав: «Хто із вас зніме свою кандидатуру і віддасть своє право на користь кращого із вас?». Після цих слів запанувала мовчанка. Тоді Абдуррахман сказав: «Я знімаю свою кандидатуру!».
Після цього Абдуррахман ібн Ауф почав радитись з кожним кандидатом окремо,говорячи: «Якщо не вважати тебе, то кого ти бачиш більш гідним для цієї справи?». Їх відповіді зійшлись на Алі і Усмані. Потім Абдуррахман ібн Ауф звернувся до думки мусульман; він опитав як чоловіків, так і жінок, і дізнався, кого із двох вони хочуть бачити. Абдуррахман ібн Ауф проводив цю діяльність не тільки вдень, але й вночі». Передає Бухарі від аль-Місвара ібн Махрама, який сказав:
طَرَقَنِي عَبْدُ الرَّحْمَنِ بَعْدَ هَجْعٍ مِنَ اللَّيْلِ فَضَرَبَ الْبَابَ حَتَّى اسْتَيْقَظْتُ فَقَالَ أَرَاكَ نَائِمًا فَوَاللَّهِ مَا اكْتَحَلْتُ هَذِهِ اللَّيْلَةَ بِكَبِيرِ نَوْمٍ
«Якось прийшов до мене вночі Абдуррахман і почав стукати у двері до тих пір, поки я не прокинувся [і не відкрив їх ]. Потім він сказав мені:«Бачу тебе сплячим. Клянусь Аллахом,ці три ночі не мав я задоволення виспатись». Після того, як люди здійснили ранковий намаз, завершилась присяга Усману. Усман став халіфом після присяги мусульман, а не з висуненням шести кандидатур Умаром. Після вбивства Усмана мусульмани в Медині і Куфі дали присягу Алі ібн Абу Талібу, і саме на основі присяги Алі став халіфом.
Після ретельного вивчення того, як сподвижники давали присягу, стає очевидним, що кандидати на пост халіфа об’являлись народу. Кожен кандидат відповідав обов’язковим умовам для укладання договору про Халіфат. Після цього бралась думка ахлюль-хальваль-акд (впливових людей), які представляли мусульман. Представниками мусульман у часи праведних халіфів були сподвижники, нехай буде задоволений ними Аллах, або жителі Медини. А отож, тому, кого бажали сподвижники або більшість із сподвижників, давалась присяга на обрання халіфа (байат інікад), тільки після неї кандидат стає халіфом. Далі мусульмани дають присягу на підкорення халіфу. Саме таким чином набуває владу халіф, який стає тим, хто виступає від імені Умми у правлінні і владі».3
Із книги «П’ятдесят хадісів про політику Шаріату», автор Ісмат Авні Салім аль-Хаммурі.
1. Мова йде про ситуацію, коли Імам свавільно розпоряджається майном підданих, утискаючи їх матеріально.
2. «Сахіх» Мусліма.
3. Книга «Держапарати Халіфату».