«Нам розповів Абу Закарія Яхья ібн Мухаммад аль-Анбарі… від Абу Хурайри (р.а.), що Пророк ﷺ сказав:
أَلَا مَنْ قَتَلَ نَفْسًا مُعَاهَدًا لَهُ ذِمَّةُ اللَّهِ وَذِمَّةُ رَسُولِهِ فَقَدْ خَفَرَ ذِمَّةَ اللَّهِ وَلَا يَرَحْ رِيحَ الْجَنَّةِ وَإِنَّ رِيحَهَا لَيُوجَدُ مِنْ مَسِيرَةِ سَبْعِينَ خَرِيفًا
«Хто вбив муахіда, який перебуває під покровительством Аллаха і Його Посланця, той порушив покровительство Аллаха, і він не відчує аромату Раю, хоча його пахощі поширюються на відстань у сорок років».¹
«Зіммі — це кожна, не сповідуюча Іслам людина, яка стала громадянином Ісламської Держави. Слово «зіммі» утворюється від арабського слова «зімма» і означає договір. На нас лежить обов’язок обходитись з ними на основі договору, укладеного з ними, і управляти їх справами згідно законам Ісламу. В Ісламі є дуже багато законів, які стосуються зімміїв, гарантуючих їм права громадян та їх обов’язки».² Передається від Алі ібн Абу Таліба (р.а.): «Вони (ахлюзімма) виплачують джизью, щоб їх майно і кров стали [недоторканими] як наше майно і кров».³ «Передає Амр ібн Маймун від Умара ібн аль-Хаттаба (р.а.), що, помираючи, Умар давав наступне наставляння:
وَأُوصِي الْخَلِيفَةَ مِنْ بَعْدِي بِكَذَا وَكَذَا وَأُوصِيهِ بِذِمَّةِ اللَّهِ وَذِمَّةِ رَسُولِهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ أَنْ يُوَفَّى لَهُمْ بِعَهْدِهِمْ وَأَنْ يُقَاتَلَ مِنْ وَرَائِهِمْ وَأَنْ لَا يُكَلَّفُوا فَوْقَ طَاقَتِهِمْ
«Я заповідаю халіфу після мене те-то і те-то. Я заповідаю йому договір з Аллахом і Його Посланцем ﷺ у відношенні зімміїв, битись за них і не покладати на них більше того, що вони можуть винести».⁴
«Зіммії залишаються при своїх переконаннях і ритуалах, оскільки Посланець Аллаха ﷺ сказав:
مَنْ كَانَ عَلَى يَهُودِيَّتِهِ أَوْ نَصْرَانِيَّتِهِ فَإِنَّهُ لَا يُفْتَنُ عَنْهَا وَعَلَيْهِ الْجِزْيَةُ
«Той, хто сповідує іудаїзм чи християнство, не повинен примушуватись залишити свою релігію, але повинен платити джизью».⁵
«З зімміїв не стягуються митні збори так само, як вони не стягуються з мусульман. Абу Убайд в книзі «Аль-Амваль» наводить від Абдуррахмана ібн Маакіля: «Якось я спитав Зіяда ібн Худайра: «У кого ви брали 1/10?». Нащо він сказав: «Ми не брали 1/10 ані у мусульман, ані у муахідів». Я спитав: «Так у кого ви брали 1/10?». На що він сказав: «З торговців Дар уль-харб, оскільки вони брали з нас 1/10, коли ми приїздили до них». Збирач десятини (аль-ашір) — це той,хто стягує митні збори». Таким чином, зіммії є громадянами Ісламської Держави , як і інші, отож, вони володіють правами громадян, захисту, гарантованого проживання і справедливого обходження. Вони також мають право на прояв до них доброти і поблажливості.
Ахлюзімма можуть приєднатися до армії мусульман, битись поруч з ними, проте вони не повинні брати участь у битвах, з них не стягуються виплати, окрім джиз’ї, тому податки, які стягуються з мусульман, не поширюються на них. Правитель і судді розглядають їх у тому ж світлі, що і мусульман, без якої-небудь дискримінації з точки зору турботи про справи суспільства, законів про торгові угоди і системі покарання. Отож, зіммії користуються усіма правами, як і мусульмани, в рівній мірі . Але при цьому зіммії повинні суворо виконувати усі обв’язки, покладені на них за допомогою договору про захист, і підкорятись закону держави».⁶
Із книги «П’ятдесят хадісів паро політику Шаріату», автор Ісмат Авні Салім аль-Хаммурі.
1. «Аль-Мустадракаля ас-сахіхайн» аль-Хакіма.
2. «Аль-Мугні» Ібн Кудами.
3. «Аль-Мугні» Ібн Кудами.
4. «Сахіх» Бухарі.
5. «Ат-Тальхісу аль-джабір» Ібн Хаджара аль-Аскаляні.
6. «Проект конституції» Такиюддіна Набхані.