Сороковий хадіс
«Мені розповів Ібрахім ібн Муса від Хішама, а він — від Маамара… «Мені розповів Ібн Аббас: «Мені із вуст у вуста передав Абу Суфьян: «У період, коли між мною і Посланцем Аллаха ﷺ [діяло перемир’я], я поїхав [із Мекки по торговим справам]. Коли ж я знаходився в Шамі, Іраклію, тобто правителю Візантії, доставили послання від Посланця Аллаха ﷺ. [Це послання] доставив Діхья аль-Кальбі і вручив його губернатору Босри, а він вручив його Іраклію [який у той період знаходився в Єрусалимі]. Іраклій спитав : «Чи є тут хто-небудь із [одноплемінників] цього чоловіка, який стверджує, що він — Пророк?». [Йому] сказали: «Так!», — після чого мене і іще декількох курайшитів покликали [до двору]. Ми явились до Іраклію, нас усадили перед ним, а потім він спитав: «Хто із вас приходиться найближчим родичем чоловіку, який стверджує, що він — Пророк?». Я сказав: «Я!», — і тоді мене посадили [прямо] перед ним, а моїх товаришів — позаду мене. Потім [Іраклій ] покликав свого толмача і сказав йому: «Скажи їм[1], що я питаю про чоловіка, який стверджує, що він — Пророк, і якщо він збреше мені, нехай вони викриють його у брехні». І, клянусь Аллахом, якщо б я не боявся, що потім вони почнуть розповідати про мою брехню, то обов’язково сказав би [про нього] неправду! Потім [Іраклій ] сказав своєму толмачу: «Спитай його: «Яке походження [і положення цього чоловіка] серед вас?». Я відповів: «Він благородного походження». Він спитав: «Чи був хто-небудь із його пращурів правителем?». Я відповів: «Ні». Він спитав: «Чи доводилось вам звинувачувати його у брехні до того, як він став говорити те, що говорить?»[2]. Я відповів: «Ні». Він спитав: «А хто слідує за ним — шляхетні люди чи прості?». Я відповів: «Швидше, прості». Он спитав: «[Число] їх збільшується чи зменшується?». Я відповів: «Ні, збільшується». Він спитав: «Чи стає віровідступником хто-небудь із прийнявших його релігію з причини незадоволення нею?». Я відповів: «Ні». Він спитав: «Чи доводилось вам битися з ним?». Я відповів: «Так». Он спитав: «І чим же завершувались ваші битви з ним?». Я відповів: «Війна між нами йшла з перемінним успіхом — він перемагав нас, і ми перемагали його». Він спитав: «Чи не вчиняє він віроломно?». Я відповів: «Ні, але у нас з ним зараз перемир’я, і ми не знаємо що він буде робити у цей період»[3], — і більше нічого не зміг додати до сказаному. Іраклій спитав: «Чи говорив хто-небудь із вас [дещо подібне] до нього?». Я відповів: «Ні». [Іраклій ] сказав своєму толмачу: «Скажи йому: «Я спитав тебе про його походження, і ти відповів, що він відноситься до числу шляхетних серед вас, але і [усі колишні] посланці, які приходили [до людей], належали до шляхетних [родів] своїх народів. І я спитав тебе, чи був хто-небудь із його пращурів правителем. Ти відповів, що ні, і я сказав [собі], що якщо б серед його пращурів був правитель, то я [вирішив] би, що цей чоловік добивається правління, яке належало його пращурам. Іще я запитав тебе: шляхетні люди послідували за ним, чи прості, і ти сказав, що прості, але саме вони і стають послідовниками посланців. Іще я спитав тебе: чи не доводилось вам звинувачувати його у брехні, перш ніж він почав говорити те, що говорить, а ти відповів, що ні, і [мені стало ясно], що якщо він не зводив брехню на людей, то не буде зводити брехню і на Аллаха. Іще я спитав тебе: чи не відступається від його релігії хто-небудь із прийнявших її через невдоволення нею, і ти відповів, що ні, але так [і буває], коли [істинний] іман [проникає] в серця, [що приносить їм] радість. Іще я спитав тебе: чи збільшується чи зменшується [кількість його послідовників], і ти сказав, що число їх росте, але так [і буває], поки іман не досягне досконалості. Іще я спитав тебе: чи доводилось вам битись з ним, і ти сказав, що ви бились з ним, і ваші війни з ним йшли з перемінним успіхом, бо і він перемагав вас, і ви перемагали його, але так [бувало і з іншими] посланцями, які [спочатку] піддавались випробуванням, а потім [перемагали]. Іще я спитав тебе: чи не вчиняє він віроломно, і ти сказав, що ні, але і [інші] Посланці [ніколи] не допускали віроломства. Іще я спитав тебе: чи не говорив хто-небудь зі вас [дещо подібне] до нього, а ти відповів, що ні, і я сказав [собі], що якщо б хто-небудь вже говорив [дещо подібне] до нього, то я [вирішив] би, що [цей] чоловік [просто повторює] сказане до нього кимось». Потом Іраклій спитав: «Що він велить вам [робити]?». Я сказав: «Він велить нам [робити] намаз, [виплачувати] закят, [підтримувати] родинні зв’язки і бути доброчинними». [Тоді Іраклій ] сказав: «Якщо те, що ти говориш про нього, правда, значить, він — Пророк. Я знав, що він [повинен] з’явитись але не припускав, що ним буде один із вас. Будь я упевнений, що зумію дістатись до нього, я обов’язково постарався б зустрітись з ним, а якщо б зустрівся, то обов’язково омив би йому ноги![4] Його влада неодмінно [оволодіє тим, що нині належить] мені». Потім Іраклій потребував принести послання Посланця Аллаха ﷺ і зачитав його, в ньому було написано наступне:
بِسْمِ اللَّهِ الرَّحْمَنِ الرَّحِيمِ مِنْ مُحَمَّدٍ عَبْدِ اللَّهِ وَرَسُولِهِ إِلَى هِرَقْلَ عَظِيمِ الرُّومِ سَلاَمٌ عَلَى مَنِ اتَّبَعَ الْهُدَى أَمَّا بَعْدُ فَإِنِّى أَدْعُوكَ بِدِعَايَةِ الإِسْلاَمِ أَسْلِمْ تَسْلَمْ يُؤْتِكَ اللَّهُ أَجْرَكَ مَرَّتَيْنِ فَإِنْ تَوَلَّيْتَ فَإِنَّ عَلَيْكَ إِثْمَ الأَرِيسِيِّينَ وَ﴿قُلْ يَا أَهْلَ الْكِتَابِ تَعَالَوْا إِلَىٰ كَلِمَةٍ سَوَاءٍ بَيْنَنَا وَبَيْنَكُمْ أَلَّا نَعْبُدَ إِلَّا اللَّهَ وَلَا نُشْرِكَ بِهِ شَيْئًا وَلَا يَتَّخِذَ بَعْضُنَا بَعْضًا أَرْبَابًا مِّن دُونِ اللَّهِ ۚ فَإِن تَوَلَّوْا فَقُولُوا اشْهَدُوا بِأَنَّا مُسْلِمُونَ﴾
«З іменем Аллаха — Милостивого, Милосердного. Від Мухаммада, раба Аллаха і Його Посланця, Іраклію, володарю Візантії. Мир тому, хто слідує правильним шляхом . А потім, я закликаю тебе до Ісламу! Прийми Іслам, і ти врятуєшся, і Аллах подвоїть твою нагороду, якщо ж ти відмовишся, тоді на тебе буде покладено тягар гріху [твоїх]селян! І [я скажу тобі те, що сказав Аллах:]Скажи: «О, люди Писання! Давайте дійдемо до єдиного слова для нас і для вас, про те, що ми не будемо поклонятись нікому, окрім Аллаха, не будемо долучати до Нього ніяких співтоваришів і не будемо вважати один одного господами поряд з Аллахом». Якщо ж вони відвернуться, то скажіть: «Свідчіть, що ми — мусульмани» (3:64)».
Після того, як Іраклій закінчив читати це послання, [в його зборах ] залунали гучні голоси, і стало шумно. Нас вивели [звідти] по його наказу, і коли ми вийшли, я сказав своїм товаришам: «Ібн Абу Кабша[5] став такою поважною людиною, що його боїться навіть володар Бану аль-Асфар[6]!» [З тих пір] я був упевнений, що Посланець Аллаха ﷺ отримає верх, поки [врешті решт] Аллах не [привів мене до] Ісламу». Аз-Зухрі сказав: «Після цього Іраклій закликав шляхетних людей Візантії явитись у його палац. [Коли ж вони зібрались] він сказав: «О, візантійці ! Чи хочете ви набути успіху і встати на шлях істинний і бажаєте, щоб ваше царство устояло?». [Почувши ці слова] вони, подібно диким віслюкам, кинулись до воріт, але побачили, що вони зачинені. Потім Іраклій сказав: «Поверни їх до мене». Їх покликали до нього, після чого Іраклій сказав: «Я хоті перевірити силу вашої прихильності до вашої релігії, тепер я побачив в вас те, що мені до душі». Після чого люди пали ниць перед ним і залишились задоволеними».[7]
Із книги «П’ятдесят хадісів про політику Шаріату», автор Ісмат Авні Салім аль-Хаммурі.