Дев’ятнадцятий хадіс
Посланець Аллаха ﷺ сказав:
إِنَّ هَذَا الْأَمْرَ فِى قُرَيْشٍ لَا يُعَادِيهِمْ أَحَدٌ إِلَّا كَبَّهُ اللَّهُ عَلَى وَجْهِهِ مَا أَقَامُوا الدِّينَ
«Ця справа1 буде серед курайшитів, а хто буде ворогувати з ними, того Аллах повергне обличчям [у Вогонь], і так буде тривати, поки курайшити дотримуються релігії».2 Даний хадіс підкріплюється іще одним хадісом від Ібн Умара (р.а.): «Посланець Аллаха ﷺ сказав:
لاَ يَزَالُ هَذَا الأَمْرُ فِي قُرَيْشٍ مَا بَقِيَ مِنْهُمْ اثْنَانِ
«Це правління буде у курайшитів, поки із них не залишаться двоє».3 «Ці та інші достовірні хадіси хоч і говорять про правління курайшитів, але вони прийшли у формі повідомлення, і немає жодного хадісу у формі повеління . Так, форма повідомлення хоч і вказує на вимогу (таляб), але це не означає рішучу (джазм) вимогу, оскільки немає карін (посилів), які вказують на підсилення змісту вимоги у тексті . Це означає, що вимога вказує на мандуб, а не на ваджиб. Отож, умова того, щоб халіф був із числа курайшитів, є бажаною умовою, а не обов’язковою для укладання договору про Халіфат».4
Що необхідно почерпнути з точки зору науки усуль аль-фікх:
В книзі «Система правління в Ісламі», автор — Такиюддін Набхані, в темі «Умови халіфа» спочатку розповідається про обов’язкові умови кандидатів на пост халіфа: мусульманин, чоловік, вільний, при здоровому глузді, повнолітній, здатний нести тягар Халіфату. Далі говориться про переважні умови, таких як бути муджтахідом, курайшитом і т.д. А потім говориться наступне: «Для того, щоб умова могла бути обов’язковою умовою для укладання договору про Халіфат, необхідний доказ, який вказує на цю умову і при цьому містить в собі рішучу вимогу (талябджазім). Тільки тоді цей доказ використовується у якості каріни (посилу) на обов’язковість такої умови. Якщо ж доказ не містить рішучої вимоги, то умова буде переважною <…> Що стосується слів Посланця ﷺ:
لَا يُعَادِيهِمْ أَحَدٌ إِلَّا كَبَّهُ اللَّهُ
«а хто буде ворогувати з ними, того Аллах повергне», — то вони вказують на заборону ворожнечі з курайшитами, але не вказують на підсилення його слів:
إِنَّ هَذَا الْأَمْرَ فِى قُرَيْشٍ
«Ця справа буде серед курайшитів». Тому хадіс лише розповідає про те, що правління буде серед курайшитів і розповідає про заборону ворогувати з ними. Окрім того, слово «курайшит» є ісмам (іменником), але не сіфат (властивістю), а такі слова в термінології науки усуль аль-фікх називають «лякабом» (прізвиськом). Що стосується розуміємої вказівки (мафхума) лякаба, то нею не керуються взагалі. Отож, текст про курайшитів не розповідає про те, що правління повинно залишитись тільки у їх руках. Слова Посланця ﷺ «Ця справа буде серед курайшитів», «Це правління буде серед курайшитів» не означають, що якщо правління опиниться у руках інших, це буде неправильно. Правління може бути як у руках курайшитів, так і некурайшитів. Таким чином, текст, який розповідає про курайшитів, не забороняє іншим управляти Халіфатом. Отож, така умова як «курайшит», є бажаною, а не обов’язковою умовою для укладання договору про Халіфат. Окрім цього, Посланець Аллаха ﷺ призначав на керівні посади Абдуллаха ібн Раваху (р.а.), Зайда ібн Харісу (р.а.), Усаму ібн Зайда (р.а.), які не були із числа курайшитів. Отож, Посланець ﷺ призначав керівниками тих, хто не був із курайшитів. У вищенаведеному хадісі вираз «هَذَا الْأَمْرَ» (ця справа) означає правління, але він не обмежується лише діяльністю халіфа. Той факт, що Посланець ﷺ призначав на керівні пости некурайшитів, є доказом того, що правління не обмежено курайшитами. Таким чином, ці хадіси згадали людей, які достойні для управління Халіфатом, з метою вказати на їх перевагу, а не з метою обмежити правління лише курайшитами і заявити про заборону на укладання договору про Халіфат з іншими».
Із книги «П’ятдесят хадісів про політику Шаріату», автор Ісмат Авні Салім аль-Хаммурі.