Іслам - це релігія, послана Всевишім Аллахом останньому з пророків Мухаммаду, світ і благословення його сім'ї і його благородним сподвижникам, для впорядкування зв'язку людини зі своїм творцем, з самим собою і останніми людьми. Іслам - це завершення небесних послань. Ті, які вважають це істиною і увірували в нього, слідують по прямій, вірній дорозі і мають успіх, ті, хто заперечує це і не увірували, вони - що заблукали. Аллах сказав:
“Кого побажає Аллах вести прямо, розширює тому груди для Ісламу, а кого побажає збити з дороги, робить груди його вузькими, тісними, нібито він піднімається на піднебіння”. Так Аллах направляє покарання на тих, які не вірують!” (6:125)
Іслам, як послання і світова мабда (ідеологія), є розумна акида, з якої виходить порядок.Цей принцип грунтується на розумі і відповідає інстинктам людини, тобто не грунтується на комунізмі і на середньому дозволі між духовним і матеріальним, як капіталізм. Необхідно визначити розум основою для своєї акиди, для знаходження існування Творця, нужди людей в Посланцях, глибокого роздуму і розгляду чудес пророків і Посланців Аллаха, а також останнього дива останнього з Посланців Мухаммада (світ і благословення йому його сім'ї і його сподвижникам) - яким є священний Коран.Це диво існуватиме до останнього дня життя на цій землі, оскільки виклик цього дива (коли був посланий Коран, то що всім бажаючим Аллах кинув виклик - скласти хоч б стих, який би порівнявся з Кораном по сенсу і красі стилю) людям і джинам продовжує існувати до дня їх воскресіння (Страшного Суду).
Ця ісламська акида (доктрина) є правильне вирішення основної проблеми, яка з'являється у людини із-за питань, що повторюються, з раннього дитинства про причини його існування, його долі і мети існування. Отже, ця акида є основною думкою, ідейним фундаментом (розумовою базою), з якого виходять і на якому грунтуються останні думки.Це ідейне керівництво (ідеологія), що керує людиною в житті, називається акидою, коли має місце рішуче її твердження і віра стає ретельною, обгрунтовуючись і зміцнюючись в глибині душі, після чого людина не потребує суперечка з самим собою.
Віра у Всевишнього Аллаха представляє акиду і основні частини, з яких виходять докази і вирішення Ісламу, що упорядковують вчинки людей. Основні і другорядні частини зв'язані один з одним міцним неразривной зв'язком, схожим на зв'язок плодів з деревом, або на зв'язок причин з наслідками і передумов з результатами. Звідси виходять вчинки, пов'язані з вірою в Аллаха - це бачимо в багатьох ясних аятах, як слова Аллаха:
“І обрадуй тих, які увірували і творили благе, що для них - сади, де внизу течуть річки. Всякий раз, як їм даються в долю звідти які-небудь плоди, вони говорять: “Це те, що дарувало нам раніше”, - тоді як їм доставлено лише схоже. Для них там - подружжя чисте, і вони там перебуватимуть вічно”. (2:23)
“Воістину, ті, хто увірував і творив добру справу - їм Милосердний дарує кохання”. (19:96)
Проте це віра, яку Аллах бажає від своїх рабів, є осяваючою вірою, що має переконаність. Це віра того, хто розглядає і роздумує, після чого, шляхом цього розгляду і роздуму досягає глибокої переконаності в існування Аллаха. Це не та віра, яку називають вірою аджаїз (віра стареньких, тобто віра через традицію).
Поняття віри або акиди охоплює положення, необхідні при розгляді і вивченні ісламської акиди. Аллах сказав:
"О, ви, які увірували! Віруйте в Аллаха, Його Посланця, Писання, яке Він звів Своєму Посланцеві, а також в писання, яке Він звів раніше. Той, хто не вірує в Аллаха, Його ангелів, Його писання, Його посланців і в останній день, той заблукав далекою помилкою”. (4:136)
Отже, необхідна віра в Аллаха, Його прекрасні імена і високі епітети; знання доказів Його існування, проявів Його величі, знання і мудрості. Як необхідна ретельна віра в неосязаємий світ достовірною вірою, витікаючою від розумного твердження їх джерела, яке передало їх нам, як ангели, джінни і шайтани.Також необхідна віра в Книги Аллаха, які Він послав своїм пророкам для визначення ознак істини і брехні, вірної дороги і помилки, добра і зла, халяль (дозволене) і харам (заборонене), хорошого і поганого у вчинках людей.Слід знати пророків і Посланців Всевишнього Аллаха, яких Він обирав для доведення Своїх послань, аби вони були знаками вірної дороги і керівниками людей, ведучими до істини. Необхідна також віра в Судний день, воскресіння, звіт за вчинки, винагороду і покарання, рай і пекло. І, на завершення, необхідно вірити у визначення, згідно якому відбувається рух системи всього існуючого у створенні, в управлінні, і що не змушує до здійснення вчинків вічному знанні.
Ця акида є однією, вічною для виховання образу життя і очищення людей. Це поняття віри є акида, з якою Аллах послав Свої Книги, послав Посланців, зробивши її заповіддю для перших і останніх. Це одна - єдина акида, вона не змінюється і не замінюється, як би не змінювалися часи і народи. Аллах сказав:
“Вони розділилися після того, як прийшло до них бачення, із злості між собою. А коли б не слово, яке випередило від твого Господа на певний термін, то було б вирішено між ними. І воістину ті, які успадковували книгу після них - вони в сумніві і ваганні через це”. (42:13)
Видані Аллахом для нас закони в релігії, те, що Він нам заповідав, як заповідав минулим Посланцям. Ця основа єдинобожності і принципи віри, а не другорядні частини і закони. Насправді для кожної умми (общини) визначений свій шаріат (зведення законів) і дорога. Аллах сказав:
“Всякому з вас Ми влаштували дорогу і шлях”. (5:48)
І, звичайно ж, шаріат народів, що були до нас, не є шаріатом для нас, а навпаки - від тих народів, які були ще до нас, як від володарів Книг потрібно залишити свої закони і слідувати Ісламу. У іншому випадку ні від кого з них ніколи не буде прийнята їх релігія. Всевишній сказав:
“Хто ж шукає не ісламу як релігії, то від того не буде прийнято, і він в останньому житті виявиться в числі потерпілих збиток”. (3:85)
Акида (доктрина) - це дух індивідуума, групи людей і дух умми. Згідно міри ясності у воплощенності цій акиди збільшується результативність, творення і спрямованість в уммі і індивідуумів в житті.
“То хіба той, хто був мертвим, і Ми оживили його, і дали йому світло, з яким він йде серед людей, схожий на того, хто в мороці і не виходить з нього? Так прикрашено неверним те, що вони дали”. (6:122)
Акида є джерелом благих відчуттів, будь-яка гідність виходить з неї, кожне благодіяння відноситься до неї. Священний Коран нагадує про добрі вчинки, добродійні справи, спочатку нагадує акиду як основу, з якої вони виходять і на якій грунтуються. Аллах сказав:
“Не у тому благочестя, аби вам обертати своїх осіб у бік сходу і заходу, а благочестя - хто увірував в Аллаха, і в останній день, і в ангелів, і в писання, і в пророків, і давав майно, не дивлячись на любов до нього, близьким, і сиротам, і біднякам, і подорожнім, і що просить, і на рабів, і вистоював молитву, і давав очищення, і виконуючі свої заповіти, коли укладуть, і терплячі в несчастії і лиху, і під час біди - це ті, які були правдиві, це вони богобоязливі”. (2:177)
ДІЙСНЕ ИСНУВАННЯ АЛЛАХА СУБХАНАХУ ВА ТААЛА (Хвала Йому і Його Величі)
Іслам, звернувшись до основної проблеми людини, вирішивши таким чином, який задовольняє його розум, відповідає його природі і вселяє спокій в його серце. Іслам визначив прийняття своєї акиди залежним від розумного затвердження цього рішення, тобто залежним від розумного усвідомлення існування Творця, керівника цим світом, в якому живе людина, і що цей Творець є вічним, існування якого обов'язково, і не залежить в своєму існуванні ні від чого, а, навпаки, те, що все існує спирається на Нього, і залежить від Нього.Усвідомити існування Аллаха легко, оскільки Його існування субханаху ва таала є реальністю, яка знаходиться в межах розумного відчуття на відміну від усвідомлення Його єства (особи), тому що це - за межами можливості людського розуму, який безсилий усвідомити Його божественне єство через свою недосконалість і нездатность, оскільки розум людини обмежений, як і обмежена сила цього розуму, якою б розвиненою і високою вона не була.Він не може перейти ті кордони, якими він обмежений. Усвідомлення єства Аллаха потребує необмежених і невідносних заходах, яких немає у людини і яких він не може мати. Всевишній Аллах сказав:
“Не осягають Його погляди, а Він осягає погляди; Він проникливий, досвідчений”. (6:103)
“...немає нічого, подібного до Нього. Він - що чує, бачить”. (42:11)
Свідомість існування Аллаха відбувається з усвідомленням Його реальних творінь у межах того, що розуміє і усвідомлює розум людини.Священний Коран, який є мовою Аллаха, що підтверджується нашим розумом, обертає погляд людини на всі творіння, що знаходяться довкола нього, для уважного їх розгляду і роздуму, обертаючи його погляд на те, що оточує ці творіння і що з ними пов'язане, аби людина в результаті споглядання, розгляду, обдумування і роздуму досягла усвідомлення того, що Творець всіх цих речей існує. Аллах сказав:
“...То хіба про Аллах сумнів, Творцеві небес і землі?” (14:10)
“То хіба вони не поглянуть на верблюдів, як вони створені, і на піднебіння, як воно піднесене, і на гори, як вони поставлені, і на землю, як вона розпростерта. Нагадуй же, адже ти - лише нагадувач!” (89:17-21)
“Чи той, хто створив небеса і землю і звів вам з піднебіння воду, і ми виростили нею сади, що володіють блиском - ви не в змозі були виростити їх дерева? Або якийсь бог разом зАллахом? Так, більшість їх не знає!” (27: 61)
“Благословенний той, який влаштував в піднебінні сузір'я і влаштував там світильник і сяючий місяць. Він - той, який ніч і день зробив чергою для тих, хто бажає пригадати і бажає дякувати”. (27:61-62)
В сурі "Осягаючий" Аллах, великий Він, звертається до людини, аби вона почула і стала роздумувати про свої життєві справи, які оточують його:
“Чи бачили ви те, що вивергаєте сім'ям - чи ви творите це, або Ми творці? Ми розподілили вам смерть - і Нас не випередити! - з тим, аби замінити вас подібними, і відтворити вас в тому, як ви цього не знаєте. Адже ви знаєте вже перше створення, і чом би вам не роздумувати?
Чи бачили ви, що обробляєте?
Чи ви це сієте або ми сіємо?
Якби ми побажали, то зробили б це сухим сміттям, а ви стали б дивуватися: “Адже ми обтяжені боргами і, додатково, ми ще позбавлені”.
Чи бачили ви воду, яку п'єте?
То хіба ви звели з хмари або Ми зводимо? Якби Ми побажали, Ми б зробили її гіркою, чому ж ви не дякуєте?
Чи бачили ви вогонь, який висікаєте?
То хіба ви виробили дерево його, або Ми - що виробили?
Ми зробили його нагадуванням і припасом для людей, що знаходяться в пустелі.
Хвали ж ім'я Господа твого великого”. (56:58-73)
Аллах сказав:
“І сонце тече до місцеперебування свого. Таке встановлення Славного, Мудрого! І місяць Ми встановили по стоянках, поки вона не робиться, точно стара пальмова гілка”. (36:38 -39)
“Благословенний той, який влаштував в піднебінні сузір'я і влаштував там світильник і сяючий місяць. Він - той, який день і ніч зробив чергою для тих, хто бажає пригадати і бажає дякувати”.
Аллах сказав:
“...і зробив з води всяку річ живу. Невже вони не увірують?” (21:30)
Потім раптом Він обертає погляд людини на ті маленькі створення, які виробляють те, що не може виробити чоловік, якщо навіть всі люди зберуться разом для допомоги один одному в цьому. Аллах говорить в сурі Ан-нахл:
“І вселив господь твій бджолі: “Владнуй в горах будинки, і на деревах, і в тому, що вони будують; потім харчуйся всякими плодами і ходи по дорогах Господа твого з упокорюванням”. Виходить з нутрощів їх пиття різного кольору, в якому лікування для людей. Воістину, в цьому - знамення для людей, які роздумують”. (16:68)
Священний Коран безперервно продовжує закликати розум людини до обов'язковості роздуму про віру в Аллаха, обертаючи його погляд на ці закони, які охоплюють всі речі, упорядковувавши їх. Він говорить в сурі "Йа сін":
“Хвала тому, хто створив всі пари з тих, що вирощує земля, і з них самих, і з того, що вони не знають” (36:36)
У суре "Аз-заріят" ("Розсіюваючі") Всевишній говорить:
“І зі всякої речі ми створили пару - можливо, ви задумаєтеся!” (52:49)
“...і що Він створив подружжя - мужа і дружину - з краплі, коли вона вивергається...” (53:46-47)
У суре "Ат-тур" ("Гора") Аллах закриває останні двері і запитує людей, аби представити людей перед неминучою і безперечною істиною, і говорить:
“Або вони створили небеса і землю? Ні, вони не знають вірно! Або у них скарбниці твого Господа, або вони управителі?”. (52: 36-37)
Потім Аллах, хвала Йому, пояснює стан невіруючих, що заперечують Його божественність, тим, що вони неуки, які не мають знання і доказів своїх тверджень, кажучи в сурі "Аль-хадж":
“І серед людей є такі, які сперечаються про Аллаха без знання і слідують за всяким сатаною зухвалим. Визначено про нього, що тих, хто візьме його близьким, він зіб'є з дороги і поведе до покарання вогнем”. (22:3-4)
У цій же сурі Аллах говорить:
“І серед людей є такий, хто сперечається про Аллаха без знання і без керівництва, і освітлюючий книги, відвертаючи свою шию, аби збити з дороги Аллаха.Для нього на найближчому світі - ганьба, а в день воскресіння Ми змусимо його скуштувати покарання вогню. Це - за те, що підготували твої руки раніше, і тому що Аллах не кривдник для рабів”. (22:8-10)
Потім Коран підходить до кінцевого висновку і вічної істини того, що Він, Аллах, є таким, що не єдиним потребує ні чого і ні в якому Творцеві, звертаючись в сурі "Мухаммад" до благородного Посланця і його уммі (общині):
“Знай же, що немає божества, окрім Аллаха, і проси вибачення твоєму гріху і для віруючих - чоловіків і жінок...” (47:21)
І в суре "Ібрахим" у словах Аллаха:
“Це - повідомлення для людей, і хай перестерігають їм і хай знають, що Він - Бог, єдиний, і хай схаменуться ті, що володіють розумом!” (15:52)
УСВІДОМЛЕННЯ ІСНУВАННЯ І НЕМОЖЛИВІСТЬ УСВІДОМЛЕННЯ ЄСТВА
Аллах субханаху ва таала (хвала Йому і Його Величі) створив людину і поклав на неї наміснитцтво на землі, звеличивши його.
Аллах сказав:
“Це той, що відає приховане і явне, славний, милосердний, який прекрасно зробив всяку річ, яку створив і почав творіння людини з глини, потім зробив потомство його з краплі жалюгідної води, потім вирівняв його і вдув в нього від Свого духу і влаштував вам слух, зір і серце. Мало ви вдячні”. (32:6-9)
Воістину Аллах вклав у людину розум, про який говориться в доданні, як про найбільше і благородне створення Аллаха. З урахуванням цього розум - єдиний засіб для дослідження, здобуття інформації і витягання виводів. Він зробив мислення людини основним чинником, що доводить його людяність. З тією мудрістю, що Аллах наділив людину свободою волі і вибору під час роздуму. Аллах сказав:
“Який створив і розміряв, який розподілив і направив”. (87:2-3)
Тому дослідження в питанні існування Аллаха (хвала Йому і Його Величі) є необхідним і властивим людині як те, що він є єдиною живою істотою, яка володіє засобом роздуму і волі.Він споглядає себе, що оточує, яким є всесвіт, людину і життя; споглядає їх положення і те, що знаходиться у зв'язку з ними для досягнення, після використання свого мислення і погляду того, що він, людина, будучи найрозвиненішим творінням, є безсилою, недосконалим і потребує іншого.Унаслідок чого після цього осяваючого погляду його розум приймає упевнене рішення в тому, що необхідне існування абсолютно досконалого творця, що встановив весь цей порядок. І цей погляд має бути таким, що осяває, аби він зміг досягти правильного результату, оскільки недостатньо споглядання людиною самого себе, того, що знаходиться довкола нього, поверхневим поглядом, і недостаточним є навіть глибокий погляд, і лише осяваючий погляд є достатнім, аби досягти істини.
Осяваюче мислення - це глибокий погляд на речі, їх положення, і те, що знаходиться у зв'язку з ними. Якщо людина кине погляд лише на речі, і не дивитиметься на їх положення і пов'язані з ними речі, то він не додасть світла своєму дослідженню і роздуму. А погляд на стан речей, їх положення і пов'язані з ними речі, і те, що вони недосконалі, проливає світло на дослідження і роздум.Цим самим мислення людини стає тим, що осявають і наводить до дійсних виводів “...тих, які поминають Аллах стоячи, сидячи, і на своїх боках, і роздумують про створення небес і землі:
“Господи наш! Не створив Ти цього даремно. Хвала Тобі! Захисти ж нас від покарання вогню”. (3:191)
Основою ісламської акиди є пізнання, а не поглиблення в божественну особу.
“...людина понад усе сперечається!” (18:54)
Людина - це єдине створення, яке не перестає ставити питання, і цікавість якого не припиняється і переслідує його впродовж всього його життя.
Досить сказати про дослідження і пояснення причин з його боку. Людина має право заглиблюватися своїм розумом в океани знання, за винятком однієї сфери, яка заборонена йому. Це сфера питань про особу Аллаха табарака ва таала (благословенний Він і великий). Його особа перевищує силу людського розуму, силу його мислення і міри цього мислення тому, що вони є відносними і обмеженими, і людина, завдяки ним, не може усвідомити те, що є абсолютним (досконалим).
Людина безсила і не здатна зробити це, його розум губиться, коли намагається наблизити представлення божественній особі до створення всього сущого або після його створення, як, наприклад, губиться дитя, яке, намалювавши човен на папері, намагається на ній пересікти океан.
Тому Іслам забороняє використання розуму в сфері, що відноситься до божественної особи, проявляючи пошану по відношенню до розуму і побоюючись за нього, а також виявляючи повагу величі божественної особи і оцінюючи її належним чином.
"О люди! Наводиться притча - прислухайтеся ж до неї! Воістину, ті, кого ви закликаєте окрім Аллаха, ніколи не створять і муху, хоч би і зібралися разом для цього.А якщо у них викраде що-небудь муха, вони не можуть відняти від неї. Слабкий той, що просить і просимий! Не оцінили вони Аллаха належною ціною. Воістину, Аллах - сильний, великий!” (22:73-74)
Якщо ісламська акида - це доктрина, яка звертається до людського розуму і проявляє пошану по відношенню до нього, то вона в той же час пояснила цьому розуму його кордони, в яких він зупиняється і не може їх перейти.То, що стосується не відчутного, то тут мусульманин не удається до розуму, а удається до одкровення і бере інформацію з цього одкровення, задовольняється нею і вірить в благородного Посланця, якому було послано:
“Аліф.Лям.Мім. Ця книга - немає сумніву в тому - керівництво для богобоязливих, тих, які вірують в таємне і вистоюють молитву і з того, чим Ми їх наділили, витрачають, і тих, які вірують в те, що послано тобі і що послане до тебе, і в останньому житті вони переконані. Вони на прямій дорозі від їх Господа, і вони - що досягли успіху”. (2:1-5)
Особа Аллаха табарака ва таала поза розумом, а розум у людини не розуміє єства того, що знаходиться за межами сфери його усвідомлення через його недосконалість. Це недосконалість і безсилля в усвідомленні особи Аллаха мають бути зміцнюючими чинниками віри, а не наводити до сумніву. Аллах табарака ва таала говорить:
“Не осягають Його погляди, а Він осягає погляди; Він проникливий, досвідчений”. (6:103)
“...немає нічого подібного Йому. Він - що чує, бачить”. (42:11)
Після цих двох аятів стає ясним, що питання про особу аллаха таала є безповоротним входженням в темний ліс.Багато народів заблукали, кажучи про божественну особу, їх слова були причиною спокус, розбіжностей і смути. Оскільки вони говорили про те, в пізнанні якого вони безсилі, абсолютно не мають здатності зрозуміти це, і ніколи не матимуть цієї здатності. Тому Посланець Аллаха ﷺ заборонив роздумувати про особу Аллаха і сказав у хадісі:
"Роздумуйте про творіння Аллаха і не роздумуйте про Його особу, оскільки загинете через це". Ця заборона - не перешкода мисленню і розуму, а є побоюванням за розум, що намагається вирішувати питання, для вирішення якого не має необхідних засобів і до дослідження якого абсолютно не готовий. Божественна особа вище від уподібнення її створеним творінням. Аллах таала не характеризується якою-небудь річчю, яку Він створив.Отже, розум людини здатний усвідомити існування Аллаха, оскільки це реально знаходиться в межах його можливостей, і в той же час цей розум безсилий усвідомити особу Аллаха тому що вона поза розумінням розуму. Аллах сказав:
“Воістину, в створенні небес і землі, і в зміні ночі і дня - знамення для тих, що володіють розумом”. (3:190)
І Аллах сказав:
“Скажи: “Поглянете, що на небесах і на землі!”, але не допоможуть знамення і вісники людям, які не вірують!” (10:101)
Віра в Аллаха є вершиною ісламської акиди. Віра у Всевишньго Аллаха, Творця всього сущого, є наївисшей вершиною віри.Розум людини, приходивши до питання існування Аллаха субханаху ва таала через ту, що знаходиться в межах сфери його розуміння реальності, якою є всесвіт, життя і людина, з розумінням яких чоловік усвідомлює, що вони безсилі, не досконалі і потребують існування свого Творця, яким є Аллах таала.
Аллах субханаху ва таала є істиною, існування якого усвідомлюється розумом. Це не думка, уявна в розумах, як в інших віропереконаннях у немусульман. Слово "іман" в узагальнювальному значенні означає віру в Аллаха, або, іншими словами, завершення обговорення людським розумом питання, що твердо затверджує його серце в результаті шанувати святим свого Творця, до чого за своєю природою розташована людина, тобто, в результаті безсилля, недосконалості й нужди в Творцеві, керівнику всім сущим, до чого людина схильна за своєю природою.Це питання міцно затверджується в серці таким чином, що людський розум, отримуючи задоволення, не потребує повторного його обговорення. Ця стабільність в людині, а також що найповніший спокій і упевненість в питанні існування Творця.
Життєдіяльність людини є творінням Аллаха. Проте, необхідне існування основних тверджень, заради яких людина живе, аби її вчинки були серйозними, цілеспрямованими і продуктивними. Помилковим буде, якщо людина живе в цьому житті, як тварина: для того, щоб їсти, пити і насолоджуватися. Віра в ці твердження полегшує людині труднощі його вчинків у житті і представляє нікчемним йому її тягарі.
Віра в Аллаха таала, Творця всього сущого, Творця людини, є вершиною імана (віра). Є і похідні питання у вірі, які пов'язані з Аллахом таала і Його епітетами, і їх особливість така, що вони укріплюють зв'язок людини з Аллахом і управляють його вчинками в житті.Як віра в те, що один лише Аллах дає життя і забирає його, в те, що термін життя людини визначається Аллахом, Він той, хто дає кошти для існування (різк'), і ніхто із створених не має жодного відношення у визначенні цього різк'у, Він один є помічником, не можна просити допомоги ні у кого іншого окрім Нього.Тому віра в ці похідні переконання є необхідною, аби людина прямувала в цьому житті з твердою рішучістю, упевненістю, достовірним знанням і глибоким переконанням, не туживши про минуле і не жахаючись за майбутнє, йдучи спокійно, знаючи, що вірна дорога, яку він вибрав і слідує по ньому, незабаром доведе його з бажанням Аллаха таала до його цілей.
Віра в Аллах таала збільшує нас знанням про життя, оскільки є багато речей, що знаходяться поза межами досяжності людської думки. Коли відбувається відповідне реальності рішуче твердження з доказом, тобто коли ми віримо в Аллаха з достовірним знанням і глибоким переконанням, ця віра дає нам знання, до яких нас не може привести наше відчуття, як наше знання Судного дня, раю і пекла, і інших невідимих речей (що знаходяться за межами розуміння людського розуму), про які нас інформував Аллах табарака ва таала. Знання тих же, хто заперечує існування Творця, бувають обмеженими,а віруючі беруть це знання, про яке сказали ангели Милосердного.
“Вони сказали: Хвала Тобі! Ми знаємо лише те, чому Ти нас навчив. Воістину, Ти – знаючий мудрий!” (2:32)
“Знають вони явне в житті ближньою”. (30:7)
Віра в Аллаха таала - це вершина віри в того, хто має абсолютні якості досконалості, Він той, хто створив все суще, хто дав кошти для існування, Він - що дає життя і що забирає її, Він вічний, Він перший і останній, Він видимий і прихований, Він всеведущ у всякій речі, Він той, в кому наше завершення і завершення всього.Питання віри в Аллаха - це питання великої віри або абсолютної віри. З цією розумною вірою в існування Аллаха піднеслися перші мусульмани, вони були великими на терені підйому до людської досконалості. З цією вірою вони змагалися один з одним в досягненні доброчесності і достоїнств.
“...І до цього хай прагнуть прагнучі”. (83:26)