Іслам - стверджує, що над всесвітом, людиною і життям існує Творець всього сущого і їм є Всевишній Аллах. Тому основою Ісламу є віра в існування Всевишнього Аллаха.
Ця ак'іда визначила духовну сторону, тобто, що людина, життя і всесвіт створені Творцем. Звідси зв'язок створеного всесвіту з Творцем Аллахом є духовна сторона у всесвіті. Духовної стороною у житті і в людині є те, що вони створені Аллахом. Стало бути, дух - це розуміння людиною свого зв'язку з Всевишнім Аллахом.
Віра в Аллаха повинна супроводжуватися вірою в те, що Мухаммад ﷺ пророк, і посланець, і в те, що Благородний Коран є промовою Аллаха, а також вірою у все те, що повідомляється в Корані. Тому ісламська ак'іда стверджує віру в те, що Всевишній Аллах, в якого слід обов'язково вірити - передував цьому життю, і стверджує віру в те, що після цього життя слідує День Воскресіння.
Необхідно вірити і в те, що це життя має зв'язок з тим, що передувало йому, а саме те, що людина у цьому житті повинна підкорятися наказам і заборонам Аллаха. Розрахунок же за те, підкорювалася людина наказам Аллаха, утримуючись від забороненого Їм - є зв'язком з тим, що буде після цього життя. Тому мусульманин, здійснюючи ті чи інші вчинки, обов'язково повинен усвідомлювати свій зв'язок з Аллахом і здійснювати всі свої вчинки згідно з Його наказами і заборонами. У цьому полягає сенс єднання матерії з духом. Метою ж скоєння вчинків у відповідності з наказами та заборонами Аллаха є отримання постачанні Аллаха. А бажаним результатом від скоєння вчинків є цінність, яка здійснюється вчинком.
Внаслідок цього, вищі цілі для збереження суспільства, визначаються не людиною, а визначаються наказами і заборонами Аллаха, вони не змінюються і не розвиваються. Збереження людського роду, розуму, людської гідності, життя, особистої власності, релігії, безпеки і держави є стійкими, незмінними вищими цілями для збереження суспільства. І таким чином, кожен мусульманин і держава здійснюють всі свої дії згідно з наказами та заборонами Аллаха, бо саме вони і приводять до ладу всі справи людини. Мусульманин, дотримуючись у своїх життєвих справах саме наказів і заборонень Аллаха, знаходить заспокоєння. Отже, щастя - це не задоволення людиною своїх плотських потреб, а досягнення постачанні Всевишнього Аллаха.
А що стосується органічних потреб і інстинктів, то Іслам впорядкував їх, таким чином, який забезпечує задоволення всіх його потреб, таких як потреба в їжі, статєва потреба, духовна потреба і т.д. При цьому задоволення одних потреб людини не відбувається за рахунок інших, не відбувається за рахунок придушення одних з них і надання повної свободи іншим, як і не відбувається шляхом дачі свободи всім. Іслам дає людині належне задоволення всіх його потреб завдяки чіткому порядку, що дає людині благополуччя і процвітання, а також ставить перешкоди на шляху падіння його до рівня тварини внаслідок безладного задоволення ним своїх інстинктів.
Для забезпечення цього порядку, Іслам дивиться на суспільство як на єдине ціле, не поділяються на частини, і дивиться на індивіда як на нерозривну частину цього товариства. Однак те, що цей індивід є частиною суспільства, не означає, що він подібний спиці в колесі, а означає, що він є частиною єдиного цілого, подібно руці, яка є частиною тіла. Тому Іслам звернув увагу на людину як на частину суспільства, а не як на окрему від нього частину, так що звернення уваги на людину з такої позиції, веде до збереження суспільства. У той же час Іслам дивиться на суспільство не як на єдине ціле, що не має частин, а як на єдине ціле, що складається з частин, якими є ці індивіди. І така увага по відношенню до суспільства веде до збереження індивідів як частин цього товариства. Пророк ﷺ у своєму хадісі сказав:
"Люди, утримуються від забороненого Всевишнім Аллахом, і люди, що не утримуються від цього, схожі на один народ: вони щодо того, кому потрапить верхня палуба корабля, а кому нижня - зробили жеребкування. Деяким з них потрапила верхня палуба, а деяким нижня. Якщо ті, що знаходяться на нижній палубі хотіли пити, то вони щоб напитися, проходили через тих, хто перебували на верхній палубі. Ті, хто знаходився на нижній палубі, порадившись між собою, вирішили на нижній палубі пробити дно судна, щоб, маючи доступ до води, не турбувати людей на верхній палубі. Якщо ті, що знаходяться на верхній палубі не зупинять їх від цього вчинку, то всі загинуть. А якщо зупинять, то всі врятуються".
Такий погляд на суспільство і на людину, дає особливе поняття про суспільство. Оскільки ці індивіди, будучи частинами суспільства, повинні мати пов'язує їх між собою думками, згідно з якими вони повинні жити. Вони повинні мати одні почуття, якими вони переймаються. Також у них повинна бути одна система, що вирішує всі їхні життєві проблеми.